Справа № 457/225/13 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.

Провадження № 22-ц/783/327/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Гриновця Б.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Ванівський О.М.

при секретарі: Жукровській Х.І.,

з участю: представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 09 квітня 2014 року у справі за позовом  АТ «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості  шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення початкової ціни предмета іпотеки, зміну умов кредитного договору, стягнення 1700 гривень  судового збору, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрат пов’язаних із залученням спеціаліста –оцінювача в розмірі 1000 гривень, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8  про виселення із зняттям з реєстраційного обліку, стягнення 8.5 гривень судового збору за виселення, третя особа:відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Трускавецького МВ УМВСУ у Львівській області, -

в с т а н о в и л а:

рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 09 квітня 2014 року позов ПАТ «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково.

Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість в розмірі 55163,96 доларів США, з них 21529,95 доларів США основного боргу по кредиту; 13122,33 доларів США простроченого боргу по кредиту; 20511,68 доларів США – несплачених відсотків по кредиту. Крім того, змінено умови кредитного договору №1913 від 15.10.2007 року зі змінами та доповненнями – а саме визначено строк виконання кредитного договору №1913 моментом набрання рішення суду про зміну умов кредитного договору законної сили. Також, стягнено солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. та витрати пов’язані із залученням спеціаліста-оцінювача в розмірі 1000,00 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржила керуючий ТВБВ №10013/018 філії – Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» – ОСОБА_9.

У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції при ухваленні зазначеного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права та неповно з’ясовано обставини справи, які мають важливе значення. Зокрема, вказує на те, що судом першої інстанції помилково ухвалено рішення про стягнення суми заборгованості із боржника та майнового поручителя, оскільки ст.ст.1, 11 Закону України «Про іпотеку», ст.546 ЦК України не передбачена солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя. Також вважає, що висновок суду щодо неналежного позивачем вимог ст.ст.23, 35 Закону України «Про іпотеку» не відповідає вимогам вказаних статей. Так повідомлення банку повернулись із відміткою «за закінченням терміну зберігання» і закон не покладає на кредитора обов’язку щодо вручення такого повідомлення. На підставі вказаного, апелянт вважає і безпідставним висновок суду щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у зв’язку із відсутністю підтвердження про отримання цими особами спірних вимог про виселення. Крім того, вказує на незаконність, на її думку, висновку суду першої інстанції про звільнення боржника від сплати пені, оскільки відсутні підстави для застосування ч.3 ст.551 ЦК України, зокрема істотні обставини для зменшення розміру неустойки, такі як: ступінь виконання зобов’язання, майновий стан сторін; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов’язання). Відтак, оскільки в результаті невиконання зобов’язання настали негативні для кредитора наслідки у вигляді невчасного повернення кредиту та відсотків за таким, які останній розраховував отримати. Крім того, зазначає, що розмір пені є незначним в порівнянні із сумою основного боргу та становить 14,5%.

На підставі вказаного, просить суд оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення заборгованості із ОСОБА_4; відмови у стягненні з боржника пені в розмірі 8041,53 доларів США; відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги та стягнути з відповідачів судові витрати.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст.214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення, серед іншого, суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до ч.2 цієї статті при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої філії-Бориславське відділення №6308 ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1913, згідно з яким ОСОБА_1 надав кредит позичальнику в розмірі 20000,00 доларів США з оплатою 13% (відсотків) річних, строком на 10 років на споживчі потреби (т.1 а.с.15-17). 17 березня 2008 року відповідно до додаткової угоди про зміну умов кредитного договору №1913 від 15 жовтня 2007 року банк надав позичальнику кредит в розмірі 39270,00 доларів США з оплатою 14,5% річних в термін до 15 жовтня 2017 року (т.1 а.с.18).

Відповідно до п.1.5 вищезгаданого кредитного договору зі змінами та доповненнями, позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту щомісячно до 01 числа місяця, наступного за звітним, рівними частинами в сумі 166,67 доларів США та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості по кредиту, а з 17 березня 2008 року, згідно п.1.5 додаткової угоди від 17.03.2008 року, погашення кредиту здійснювати до 15 числа місяця, наступного за звітним, ануїтетними платежами в сумі 633,75 доларів США, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань.

Відповідно до п.4.3.1, 4.3.2 кредитного договору №1913, зі змінами та доповненнями, позичальник зобов’язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов‘язання за цим договором, та точно в строки, обумовлені цим договором, погашати кредит та своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом.

Проте, відповідач ОСОБА_3 не виконує зобов'язань по сплаті кредиту та відсотків, внаслідок чого станом на 28 лютого 2014 року заборгованість по кредиту становила: 63205,49 доларів США, з них – 21529,95 доларів США основний борг по кредиту, 13122,33 доларів США – прострочений борг по кредиту; 20511,68 доларів США – несплачені відсотки по кредиту, 8041,53 доларів США – пеня, підтвердженням чого є розрахунок заборгованості по кредиту.

Крім того, згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вироком Трускавецького міського суду Львівської області від 06 червня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, а саме у подачі в жовтні 2007 року та березні 2008 року до філії Бориславського відділення 6308 ВАТ «Державний ощадний банк України» підроблених довідок про доходи із завідомо неправдивими відомостями про заробітну плату в результаті чого заволодів грошима банку у великому розмірі (т.3 а.с.13-15).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи (т.2 а.с.122) відповідач ОСОБА_3 визнає борг в частині «тіла» кредиту та не заперечує такого. Відтак, на підставі ч.1 ст.61 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині обставини справи стосовно відповідача ОСОБА_3 доказуванню не підлягають.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості по пені суд першої інстанції виходив з того, що невиконання зобов’язань зазначеним відповідачем було зумовлено об’єктивними життєвими обставинами, втратою заробітку та необхідністю витрачати отриманий дохід для задоволення базових соціальних потреб. Також, суд врахував, що у зв’язку із вказаними обставинами ОСОБА_3 неодноразово звертався до позивача про відтермінування сплати кредиту, однак отримував відмови та зважаючи на вказані обставини, на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, ухвалив не стягувати з відповідача ОСОБА_3 заборгованість по пені.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз’яснень абз.2 п.27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Як вбачається із матеріалів справи загальна сума заборгованості становить 63205,49 доларів США. При цьому сума заборгованості по пені становить 8041,53 доларів США, що становить 12,72 % всієї заборгованості. Крім того, згідно додаткової угоди від 17 березня 2008 року позивач надав ОСОБА_3 в якості кредиту 39270,00 доларів США, а заборгованість за основним та простроченому борзі становить 34625,28 доларів США, що свідчить про те, що зобов’язання боржником на протязі 6 років майже не виконувалось.

Крім того, відмовляючи в стягненні пені з відповідача ОСОБА_3 суд першої інстанції не врахував негативних наслідків такої для позивача, який в результаті прострочення виконання зобов’язання поніс збитки, які неустойка мала б компенсувати.

На підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в цій частині неправильно застосував норми матеріального права, а відтак оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені підлягає скасуванню.

Ухваливши стягнути солідарно заборгованість, за вийнятком розміру пені, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості доведений належними та допустимими доказами, не виклав жодних сумнівів, а відтак з врахуванням майнової поруки ОСОБА_4 за виконання відповідачем ОСОБА_3 суд вирішив стягнути таку заборгованість солідарно з відповідачів.

Передавши в заставу своє нерухоме майно (іпотеку) ОСОБА_4 виступила, відповідно до ч.1 ст.583 ЦК України, майновим поручителем ОСОБА_3.

Як вбачається із Глави 49 ЦК України самостійними способами забезпечення виконання зобов’язання є: неустойка; порука; гарантія; завдаток; застава та притримання.

Якщо заставодавцем виступає третя особа, то така є в такому випадку майновим поручителем. Таким чином, поняття поруки та майнової поруки є відмінними і їх не слід ототожнювати, а відтак майновий поручитель не відповідає солідарно за виконання зобов’язання боржника.

Аналогічну позицію займає і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в п.23 постанови пленуму цього суду №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз’яснив, що відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК України не передбачена.

Відтак, на підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права стягнувши заборгованість солідарно з відповідачів, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак і відмови в задоволенні похідних позовних вимог щодо встановлення початкової ціни предмету іпотеки та виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому будинку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачену ст.ст.35, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», зокрема щодо надіслання та отримання відповідачем ОСОБА_4 вимоги про усунення порушень зобов’язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду щодо вказаної позовної вимоги, а саме з тим, що така не підлягає до задоволення, однак, мотиви з яких суд першої інстанції дійшов такого висновку, колегія суддів вважає помилковими з наступних підстав.

Як вбачається із уточнених позовних вимог (т.2 а.с.127-129) позивач просив суд стягнути ОСОБА_3 загальну суму заборгованості в розмірі 63205,49 доларів США; стягнути з ОСОБА_4 63205,49 доларів США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; встановити початкову ціну предмета іпотеки; виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та змінити умови кредитного договору, визначивши строк виконання кредитного договору моментом набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер та, згідно ч.1 цієї статті, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 6 ч.1 ст.3 ЦК України передбачено, що одними із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно роз’яснень Верховного Суду України, наданих в абз.11 розділу VII «Звернення стягнення на предмет іпотеки» Аналізу судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна схваленого на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 12 червня 2014 року одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, в рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї і тієї ж суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За цієї ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним.

Таким чином, з врахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що у випадку задоволення позовних вимог позивача відбудеться по суті подвійне стягнення заборгованості за тим самим договором кредиту.

Крім того, відповідно до п.п.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вбачається із матеріалів справи предмет іпотеки відповідає критеріям визначеним зазначеним законом (т.3 а.с.7-12).

Також, згідно наявних в матеріалах справи документів відповідача ОСОБА_3 притягнено до кримінальної відповідальності за подачу завідомо неправдивих відомостей щодо свого майнового стану з метою отримання кредитних коштів – предмету договору кредиту, зобов’язання за яким забезпечені договором іпотеки від 15 жовтня 2007 року із змінами та доповненнями (т.1 а.с.19-23).

На підставі вказаного, з метою недопущення подвійного стягнення однієї і тієї ж суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна, фактичного подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові, а відтак одночасного звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки з врахуванням того, що відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти, своїм майном за які поручилася відповідач ОСОБА_4, злочинним шляхом колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_4 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягає із вказаних вище підстав, а відтак заборгованість слід стягнути лише із відповідача ОСОБА_3.

Крім того, таке рішення колегії суддів не позбавляє позивача права звернутися із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку якщо заборгованість на підставі такого рішення не буде погашена. Вказана позиція колегії суддів узгоджується також і з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеній у п.9 постанови пленуму цього суду №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням при цьому нового рішення.

При цьому слід врахувати положення ст.533 ЦК України та роз’яснення п.12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» і п.14 постанови пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» та стягнути наявну заборгованість з врахуванням курсу на день ухвалення рішення.

Керуючись 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.п.3, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст. 314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» – задовольнити частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 09 квітня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого безбалансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість в розмірі 55163,96 доларів США, з них 21529,95 доларів США основного боргу по кредиту; 13122,33 доларів США простроченого боргу по кредиту; 20511,68 доларів США – несплачених відсотків по кредиту та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по пені в розмірі 8041,53 доларів США – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (що знаходиться за адресою: 82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Шевченка, 18, ЄДРПОУ 09325703, п/р НОМЕР_2) заборгованість в розмірі 55163 (п’ятдесят п’ять тисяч сто шістдесят три) долари США 96 (дев’яносто шість) центрів, що еквівалентно становить на момент розгляду справи згідно курсу Національного Банку України 1311247 (один мільйон триста одинадцять тисяч двісті сорок сім) гривень 33 (тридцять три) копійки, яка складається з: 21529 (двадцять одну тисячу п’ятсот двадцять дев’ять) доларів США 95 (дев’яносто п’ять) центів основного боргу по кредиту, що еквівалентно становить на момент розгляду справи згідно курсу Національного Банку України 511766 (п’ятсот одинадцять тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 91 (дев’яносто одна) копійка; 13122 (тринадцять тисяч сто двадцять два) долари США 33 (тридцять три) центи простроченого боргу по кредиту, що еквівалентно становить на момент розгляду справи згідно курсу Національного Банку України 311917 (триста одинадцять тисяч дев’ятсот сімнадцять) гривень 78 (сімдесят вісім) копійок; 20511 (двадцять тисяч п’ятсот одинадцять) доларів США 68 (шістдесят вісім) центів несплачених відсотків по кредиту, що еквівалентно становить на момент розгляду справи згідно курсу Національного Банку України 487562 (чотириста вісімдесят сім тисяч п’ятсот шістдесят дві) гривні 64 (шістдесят чотири) копійки.

Позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість по пені – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі територіально-відокремленого без балансового відділення №10013/018 філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (що знаходиться за адресою: 82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Шевченка, 18, ЄДРПОУ 09325703, п/р НОМЕР_2) заборгованість по пені в розмірі 8041 (вісім тисяч сорок один) долар США та 53 (п’ятдесят три) центи, що еквівалентно становить на момент розгляду справи згідно курсу Національного Банку України 191147 (сто дев’яносто одну тисячу сто сорок сім) гривень 17 (сімнадцять) копійок.

В решті рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 09 квітня 2014 року – залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Б.М.Гриновець

Судді: М.Я.Богонюк

ОСОБА_10