УХВАЛА

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 465/5184/14-ц

провадження № 61-12182св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року, постановлену у складі судді Дзеньдзюри С. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказувала, що з 17 листопада 2007 року перебувала з відповідачем у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що на час пред`явлення позову проживає з нею. З лютого 2014 року сторони не перебувають у сімейних відносинах і ОСОБА_2 не виконує обов`язок з утримання дитини.

За таких обставин просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30% від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року, до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30% від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року, до досягнення дитиною повноліття.

11 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року, посилаючись на те, що з вказаним судовим рішенням він ознайомлений 9 жовтня 2018 року.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року, постановленою у складі судді Дзеньдзюри С. М., заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року залишено без розгляду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач пропустив строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, яке було йому вручено в суді у січні 2015 року, і клопотання про поновлення такого строку не подавав.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, прийнятою колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 127 ЦПК України суд вирішує питання поновлення пропущеного строку за умови, якщо учасник справи подав заяву про поновлення строку. У іншому випадку відповідно

до статті 126 цього Кодексу, за відсутності клопотання про поновлення строку, заява учасника справи про вчинення процесуальної дії (у даній справі заява про перегляд заочного рішення суду) підлягає залишенню без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати, а заяву про перегляд заочного рішення задовольнити.

.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що його не повідомлено належним чином про розгляд справи 25 вересня

2014 року. Вказував, що матеріали справи не містять доказів вручення йому повного заочного рішення суду першої інстанцій раніше 9 жовтня 2018 року, що вказує про відсутність підстав вважати пропущеним строк для звернення із заявою про перегляд заочного рішення, яка подана до суду 11 жовтня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 228 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України тут і надалі в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Глава 11 розділу ІІІ ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування

й оскарження цього рішення. Так, відповідач може подати заяву про

перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив,

на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284-288 ЦПК України).

Форму заяви про перегляд заочного рішення, вимоги до її змісту, підписання, додатків, кількості копій визначають частини перша-сьома статті 285 ЦПК України. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовується стаття 185 цього Кодексу (частина восьма статті 285 ЦПК України), яка регламентує порядок залишення позовної заяви без руху та її повернення.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про

дату, час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п`ятнадцяти днів з дня її надходження (стаття 286 ЦПК України).

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення

і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (частина третя статті 287 ЦПК України).

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Разом із тим, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 127 ЦПК України про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року

у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) дійшла таких висновків:

- «За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного

рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої-сьомої

статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою».

- «Отже, не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України

строків, то це згідно з положеннями глави 11 розділу ІІІ ЦПК України

не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений

у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку».

- «Оскільки згідно з реченням першим частини першої

статті 286 ЦПК України кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення суд зобов`язаний прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене главою 11 розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України».

- «Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропущенням строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення».

- «З огляду на наведені приписи у випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропущення такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють

з 15 грудня 2017 року».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому саме така позиція з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду викладена в постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року

у справі № 297/500/20 (провадження № 61-13814св21), від 7 червня 2022 року

у справі № 2-1923/10 (провадження № 61-14318св21), від 27 липня

2022 року у справі № 523/14269/20 (провадження № 61-1396св22), від 10 серпня 2022 року у справі № 754/3380/17 (провадження № 61-7235св21) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/9769/16-ц (провадження № 61-3022св22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року

у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року

у справі № 1519/2-4031/11 (провадження № 61-13202св20). Такий відступ полягав у тому, що суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропущення строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку (пункт 35 постанови).

Таким чином, у постанові від 9 листопада 2021 у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) Великою Палатою Верховного Суду істотно змінено підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку, який існував з часу запровадження інституту заочного рішення, тобто з 30 вересня 2005 року, і який не містив суттєвих проблем у правозастосуванні.

Інститут заочного рішення не є невідомим цивільному судочинству, оскільки вперше був введений 1864 році і застосовувався в разі неявки відповідача до суду та мав на меті усунення причин, які сприяли затягуванню процесу. Можливість винесення заочного рішення повинна була слугувати попередженням відповідачу, який без будь-якої відповідальності ухилявся від явки до суду і розгляду справи.

Україні також відомий інститут заочного рішення, оскільки був передбачений Цивільним процесуальним кодексом 1924 року, прийнятим 3 вересня 1924 року.

У статті 225 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення від 25 вересня 2014 року, передбачено, що заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами, встановленими ЦПК України,

з винятками і доповненнями, встановленими відповідною главою. Основною відмінністю заочного рішення від звичайного є правові наслідки, які тягнуть за собою заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення. Це пов`язано з обов`язковістю горизонтального перегляду такого заочного рішення, тобто судом, який ухвалив це рішення, лише за заявою відповідача до його перегляду вищестоящими судовими інстанціями.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що до інституту заочного розгляду справи застосовується прийнятий у процесуальній науці, загальній теорії права поділ процесуальних норм на загальні і спеціальні (див. пункт 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року

у справі № 910/18214/19, провадження № 12-8гс22). А тому до наслідків пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення застосовується стаття 72 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, та стаття 126 ЦПК України, чинного на час розгляду такої заяви. Тобто подана поза межами строку заява про перегляд заочного рішення без клопотання про його поновлення підлягає залишенню відповідною ухвалою без розгляду, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України, а не залишенню без задоволення.

Таке роз`яснення процесуальних дій суду та алгоритм дій учасників процесу міститься практично в усіх підручниках України з Цивільного процесу та Коментарях до ЦПК України (див., наприклад: Цивільний процесуальний

кодекс України : науково-практичний коментар / За заг. редакцією Василини Н. В. , Гулька Б. І. , Кота О. О. Киів : ВД «Дакор», 2021. - С. 566-567; Кравчук В. М. Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. К. : Істина, 2006. - С. 622-623; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / За заг. ред. Богатиря В. В. К. :

ВД «Професіонал», 2015. - С. 267; Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред. С. С. Бичкової. Київ. : Атіка, 2008. -

С. 485-486; Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. Х. : Одіссей, 2009. -

С. 549-550; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / За заг. ред. Притики Ю. Д. К. : ЦУП, 2011. - С. 408 та багато інших).

Аналізуючи практику ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах, як новели цивільного процесу, слід дійти висновку, що питання щодо пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суди вирішували на підставі статті ЦПК України, що передбачала наслідки пропущення процесуального строку, якими є залишення заяви без розгляду, а не без задоволення. Більше того, усталеною була практика, за якою питання про поновлення пропущеного процесуального строку вирішував суд, який ухвалив заочне рішення, а не вищестоящий суд, як це запропоновано Великою Палатою Верховного Суду. Тобто вже після того, як суди перевірили додержання строку подання заяви про перегляд заочного рішення і вчинили, у разі необхідності, певні процесуальні дії, суд перевіряє відповідність форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення вимогам статті 285 ЦПК України. Такими є структура цивільного процесу і темпоральність дій суду.

Крім того, модель, запропонована Великою Палатою Верховного Суду, згідно з якою перевірка процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснюється апеляційним судом при перегляді заочного рішення суду по суті, породжує для судової практики безліч нових процесуальних проблем, які постановою не вирішені. Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду не вирішено питання подальших процесуальних дій апеляційного суду у разі якщо цей суд при перегляді заочного рішення по суті дійде висновку, що відповідач без поважних причин пропустив строк подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Більше того, у такій ситуації постає питання, як бути апеляційному суду, якщо до районного суду подані відповідні заяви іншими відповідачами, адже перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив, є персоніфікованим правом і обов`язком кожного із залучених до справи відповідачів.

Запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід, яким передбачено, що перевірка процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснюється апеляційним судом при перегляді заочного рішення суду, по суті нівелює (знищує) ту мету і ціль, з якою до цивільного судочинства у 2004 року повернуто такий інститут як заочний розгляд справи після його скасування

у 1929 році. Заочний розгляд справи є процесуальною санкцією, цивільно-процесуальною відповідальністю відповідача як самостійного виду юридичної відповідальності, який не те що не з`явився до суду (це його право), а не повідомив суд про причини своєї неявки, маючи таку можливість, а потім вимагає (саме за це, за свою поведінку) скасувати заочне рішення суду. Тобто якщо норми цивільного процесуального законодавства встановлюють правові приписи щодо належної поведінки учасників цивільного судочинства, передбачають певні обов`язки у цивільному процесі, то наявність для відповідача процесуальної санкції, а саме - пройти всю процедуру перегляду заочного рішення, є необхідною, оскільки дозволяє забезпечити додержання зобов`язуючих цивільних процесуальних норм.

Саме це, на думку колегії суддів, не врахувала Велика Палата Верховного Суду, змінюючи застосовувані доволі тривалий час парадигми інституту заочного розгляду справи.

Правовий висновок колегії суддів щодо мети інституту заочного розгляду справи, а саме необхідність лише суду першої інстанції вирішувати заяву про перегляд заочного рішення з можливістю залишення заяви без розгляду у разі пропущення строку на подання такої заяви з подальшим обов`язком відповідача оскаржити таку ухвалу районного суду, а не саме заочне рішення суду, як процесуальна санкція і відповідальність відповідача узгоджується із загальною доктриною науковців-процесуалістів (див., наприклад: Заочний розгляд справи у цивільному процесі України : монографія / Ю. В. Навроцька. - К. : Юрінком Інтер, 2009. -

С. 29-30, 119-125; Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров , В. А. Бігун , В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - С. 683-685; Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України / В. В. Комаров - Х. : Право, 2012. - С. 387-388

(з посиланням на ухвалу Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року, яка також опублікована у журналі: Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах : Наук.-юрид. журнал. - 2008. - Вип. 1. - С. 104-105; Цивільне судочинство України: основні засади та інститути : монографія /

за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 106. - С. 541-567; Позовне провадження : монографія / за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - С. 459-465, 486-489 та багато інших).

Колегія суддів не може погодитись з тлумаченням Великою Палатою

Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) частини першої статті 286 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 286 ЦПК України, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви.

В пункті 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) зазначено, що «за змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої-сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою».

Проте застосований законодавцем у частині першій статті 286 ЦПК України термін «прийнявши» (у відповідному відмінку) та назва цієї статті «Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення» свідчать про обов`язок суду вчинити визначені цієї нормою процесуального права дії саме після прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення.

Законодавцем у ЦПК України неодноразово застосовано термін «прийняття».

Найбільш схожими до вказаної процесуальної ситуації є застосування цього терміну у частині другій статті 52 ЦПК України (Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу) та в частині другій

статті 193 ЦПК України (Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову).

При цьому ЦПК України встановлює строки як для пред`явлення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження

(частина перша статті 52 ЦПК України), так і для подання зустрічного позову -

у строк для подання відзиву (частина перша статті 193 ЦПК України).

Частина третя статті 194 ЦПК України передбачає наслідки порушення

частини першої статті 193 цього Кодексу (щодо подання зустрічного позову у строк для подання відзиву) і зазначає, що в такому випадку зустрічна позовна заява підлягає поверненню заявнику.

Положення статей 193 і 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі, у якій відкрито провадження (стаття 195 ЦПК України).

Отже, ЦПК України встановлює обов`язок суду до прийняття зустрічного позову та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перевірити як належність оформлення таких процесуальних документів, так і додержання строку їх подання.

Вказане свідчить, що прийняттю процесуального документа передує перевірка додержання заявником строку його подання, якщо такий встановлений цивільним процесуальним законодавством.

Незазначення у главі 11 розділу ІІІ ЦПК України наслідків, які настають із закінченням процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, не може бути підставою для прийняття судом відповідної заяви, яка подана після закінчення процесуального строку, встановленого статтею 284 ЦПК України, а свідчить лише про те, що застосовуються загальні положення ЦПК України щодо наслідків пропущення процесуального строку (стаття 126 ЦПК України).

Правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), істотно вплинула на судову практику і активно використовується (може використовуватися, у тому числі, шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення, зокрема рішень, які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень шляхом з`ясування фактів щодо обізнаності про рішення, поза розумними строковими межами тощо, ґрунтуючись лише на викладеному Великою Палатою Верховного Суду тлумаченні процесуального права у зазначеній постанові.

У справі, що переглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані судові рішення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для суду та для учасників судового процесу, так як, зокрема, визначають час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію, зокрема, має бути подано відповідну заяву; якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для неї процесуального строку і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, процесуальні підстави для подальшого провадження за відповідною заявою відсутні.

Процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене в апеляційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України); підстави для залишення заяви без розгляду можуть бути перевірені і в разі незаконності судового рішення справа після його скасування повертається до суду першої інстанції для продовження розгляду з відповідної стадії процесу, чим забезпечується подальший розгляд справи включно з можливістю оскарження кінцевого рішення; при цьому оцінюються лише питання, що пов`язуються з процесуальними строками.

У разі ж відмови судом першої інстанції в поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення або, тим більше, в разі розгляду заяви про перегляд заочного рішення взагалі за відсутності клопотання про поновлення строку на її подання, але, при цьому, з відмовою в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, уможливлюється оскарження заочного рішення без законних для того підстав через будь-який строк, що сплив після ухвалення заочного рішення, в тому числі й виконаного повністю чи частково; у такому разі апеляційний суд без передбачених для того процесуальних підстав постає перед необхідністю перевірки заочного рішення по суті, тоді як в разі пропущення відповідного процесуального строку оцінка наведеним у заяві про перегляд заочного рішення доводам по суті спору, новим доказам тощо судом першої інстанції не надається.

Така ситуація, вочевидь, суперечитиме принципам правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, правилам і строкам цивільного процесу, нівелюватиме по суті сенс заочного розгляду справи і такий розгляд як форму цивільного пpoцeсу та, надаючи незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу, порушуватиме права позивача, на користь якого було ухвалене заочне рішення.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, рівності прав та обов`язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що

у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до

суду або оскарження судового рішення необхідно керуватися таким:

поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, отже,

у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; поновленню підлягає лише той строк, який пропущений

з поважних, об`єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; оцінка поважності причин пропущення строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; будь-які поважні причини пропущення строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; необхідно враховувати тривалість пропущення строку, а також можливі наслідки його поновлення для інших осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся зі скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Оскільки главою 11 розділу ІІІ ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають у результаті пропущення процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, то суду, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, необхідно керуватися частиною другою статті 126 ЦПК України, за змістом якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення

у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, § 31-32 та «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява «№ 20372/11,

§ 65).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише в чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування.

Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій та дій інших учасників справи.

Учасник справи (у даному випадку позивач) вправі очікувати, що оскільки у частині другій статті 284 ЦПК України визначений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, питання про додержання строку має бути вирішено судом на стадії прийняття такої заяви до розгляду, а не за результатами розгляду такої заяви по суті.

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня

2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Враховуючи наведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного Великою Палатою Верховного

Суду у постанові від 9 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16

(провадження № 14-74цс21), щодо неможливості залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропущенням строку подання такої заяви, або якщо причини пропущення строку визнані судом неповажними.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 465/5184/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук