Справа № 308/17240/13-ц

У Х В А Л А

Іменем України

10 вересня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого: Павліченка С.В.

суддів: Бондаренка Ю.О., Собослоя Г.Г.

при секретарі: Чейпеш С.І.

розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності на майно ,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності на майно.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що з 20 травня 1989 року по 28 квітня 1992 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 19 серпня 1989 року народилася їхня донька ОСОБА_5 та 22 серпня 1992 року донька ОСОБА_6, яка проживала разом з ним та відповідачкою однією сім’єю до 2007 року.

На підставі рішення суду від 28.04.1992 р. шлюб між ним та відповідачкою було розірвано, однак, понад 15 років, після розлучення, він перебував з відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах. Вони вели спільне домашнє господарство, мали єдиний сімейний бюджет, виховували дітей. 25 квітня 2010 року відповідачці було видано державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка розташована в с. Руські Геївці, вул. Свободи, 8.

Підставою видачі державного акта вказано рішення Великогеєвецької сільської ради 2 сесії 23 скликання від 10.08.1998 р. та 26 сесії 5 скликання від 10.08.2009 р. Будинок був побудований за його та ОСОБА_4 спільні кошти, під час проживання разом у фактичних шлюбних відносинах. 

Він вимушений звернутися до суду за визнанням спільною сумісною власністю літньої кухні, оскільки відповідачка 18 березня 2013 року звернулася до суду із позовною заявою про усунення перешкод в здійсненні права власності на майно та відшкодування моральної шкоди, яким просила суд усунути її перешкоди у здійснені права власності шляхом виселення його з спірної літньої кухні, яка фактично належить їм на праві спільної сумісної власності. Однак на даний час відсутні будь-які документи на цей об’єкт спільної сумісної власності, що також є причиною для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 06 серпня 1992 року між ними було розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 5).

Комісією Великогеєвецької сільської ради 11 червня 2013 року було складено акт обстеження житлового будинку за адресою с. Руські Геївці, вул. Свободи 8, з якого вбачається, що земельна ділянка для будівництва належить ОСОБА_4, на якій є недобудований будинок, який облаштовано – кімната (12 кв.м.), літня кухня (6 кв.м.), коридор та ванна (3 кв.м.). Встановлено, що за вищевказаною адресою дійсно проживають без реєстрації її колишній чоловік ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та їхня донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).

На даний час позивач продовжує проживати в літній кухні за вказаною адресою.

Згідно листа Ужгородського районного комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна від 25.09.2013 р., підприємством не виготовлялася інвентаризаційна справа та не проводилася реєстрація права власності на літню кухню, що розташована за адресою с. Руські Геївці, вул. Свободи, 8 (а.с. 8).

Висновком експерта № 55/05-14 судової інженерно технічної експертизи від 16.05.2014 р. стверджується, що домоволодіння за адресою: Ужгородський район, с. Руські Геївці, вул. Свободи, складається з наступних об’єктів: житловий будинок під літерою «А»; літня кухня під літерою «Б»; сарай під літерою «В»; сарай під літерою «Г»; вбиральня під літерою «Д»; колодязь під літерою «Е»; ворота з хвірткою під № 1; огорожа під № 2; огорожа під № 3. Домоволодіння будувалося з 1993 по 2007 роки. Станом на час огляду жодна з будівель не є завершеною. Однак, житловий будинок, сараї та інші будівлі і споруди на час огляду експлуатуються. В розрізі окремих років об’єкти споруджувались наступним чином: 1993 р. – початок будівництва, закупівля будівельних матеріалів; 1994 р. – улаштовано фундамент під житловий будинок; 1995-1996 р.р. – будівництво першого поверху житлового будинку та вбиральні під літерою «Д»;1997 р. – улаштовано перекриття першого поверху житлового будинку; 1997-2000 р.р. – закуповувалися будівельні матеріали; 1998 р. –улаштовано колодязь під літерою «Е»; 2000-2001 р.р. – будівництво другого поверху та улаштування даху житлового будинку; 2002 р. –улаштовано фундамент під сарай «В» та улаштовано приміщення підвалу; 2003-2004 р.р. – зведення стін та улаштування перекриття сараю під літерою «В», будівництво сараю під літерою «Г»; 2004-2005 р.р. – улаштовано фундамент під літню кухню; 2006-2007 р.р. – будівництво стін будівлі літньої кухні; 2007 р. – улаштовано ворота з хвірткою під >№ 1 та огорожу під № 2 та № 3.

Вказаний будинок відповідно до положень ч. 1 ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За положеннями ст. 376 ЦК України нерухоме майно не може бути предметом поділу у разі його самочинного будівництва, оскільки не є об'єктом права власності поки це будівництво не буде легалізовано. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз'яснено, що право власності на жилий будинок виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Проте таких вимог позивач не заявляв.

Також Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 15 Постанови № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. роз’яснив, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).

У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно і правильно встановив обставини справи і дійшов вірного висновку, що оскільки відповідно до положень ст. 376 ЦК України спірне майно є самочинним будівництвом, право власності на нього не оформлено належним чином, тому воно не підлягає поділу й визнанню права власності на його частку.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права та є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення його без змін.

Керуючись ст. 307, 308, 313 – 315, 317 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області , -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді