Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 947/5/20

провадження № 61-1675св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона, військової частини НОМЕР_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Токарська Тетяна Валентинівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона, військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Токарська Т. В., про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до державного акта Б № 056875 на право користування землею виконавчим комітетом Овідіопольської районної Ради народних депутатів в 1990 році надано для державних потреб у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку, на якій розташоване військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у подальшому у 2008 році територія військового містечка була передана у відповідальну експлуатацію військовій частині НОМЕР_1 .

Одеською міською радою у 2010 році прийнято рішення щодо відведення земельної ділянки та передання у приватну власність ОСОБА_1 площею 0,0874 га за адресою АДРЕСА_1 , у подальшому на підставі рішення Одеської міської ради ОСОБА_1 було видано державний акт.

Згідно з договором купівлі-продажу земельну ділянку відчужено ОСОБА_2 .

Таким чином, рішенням Одеської міської ради незаконно було вилучено з державної власності та передано у приватну власність громадянці, яка у подальшому на підставі укладеного правочину здійснила відчуження іншому громадянину земельної ділянки. У зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

Враховуючи наведене з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 6156-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0874 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 вересня 2010 року серії ЯЛ № 221982, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер: 738, який посвідчений 05 липня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т. В., на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності на земельну ділянку площею 0,0874 га ( кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 повернути за актом прийому-передачі Державі в особі Міністерства оборони України земельну ділянку площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2020 року позов військового прокурора Одеського гарнізону задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 6156-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0874 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 вересня 2010 року серії ЯЛ №221982, виданий громадянці ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 738, який виданий 05 липня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т. В., на підставі якого у ОСОБА_1 виникло право власності на земельну ділянку площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України земельну ділянку площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Одеською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення не було здійснено належної перевірки наявності спірної земельної ділянки у власності військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 », межі в натурі не встановлювались, є співпадіння по межам земель Міністерства оборони, що чітко зазначено в Графічній інформації по результатам технічної інвентаризації військового містечка № НОМЕР_2 (м. Одеса), отже вказане рішення порушує права власника та підлягає визнанню недійсним.

У зв`язку із скасуванням рішення Одеської міської ради оскаржувана угода від 05 липня 2013 року також підлягає визнанню недійсною.

Враховуючи наведене, місцевий суд відповідно до статті 388 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для повернення майна власнику та витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2020 року в частині вимог військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона, Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано.

У задоволенні позову військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона, Військової частини НОМЕР_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду про те, що права позивачів порушено, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення Одеською міською радою не було враховано, що спірна земельна ділянка належить Міністерству оборони України, проте, скасовуючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов висновку, що військовий прокурором Одеського гарнізону обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також апеляційний судом зазначено, що рішення місцевого суд в частині позовних вимог щодо зобов`язання повернути за актом прийому-передачі Державі в особі Міністерства оборони України спірну земельну ділянку не переглядається, оскільки не оскаржене ОСОБА_2 , а у ОСОБА_1 , яка є самостійним учасником справи, відсутні повноваження на представництво його інтересів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі керівник спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12?187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19, провадження № 61-20568св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду щодо неналежного способу захисту є помилковими, оскільки місцевим судом належним чином встановлено наявність порушеного права держави на спірну земельну ділянку.

Вказує, що у статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Зазначає, що спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку за актом приймання-передачі, який хоч і ґрунтується на вимогах статей 387, 388 ЦК України, самостійно може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, з метою забезпечення реальної та безперешкодної можливості держави в особі Міністерства оборони України реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки, необхідними є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, які у практичному аспекті зможуть забезпечити і гарантувати позивачам відновлення порушеного права.

Вказує, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за якими позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений ЦК України) суперечить завданню цивільного судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від Міністерства оборони України, у якому вказано, що обраний спосіб захисту прокурора є належним, тому просить касаційну скаргу задовільнити та залишити в силі рішення місцевого суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до Державного акту на право користування землею Б № 056875, виданого в 1990 році, 286 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування передано квартирно-експлуатаційній частині Херсонського району Української Радянської Соціалістичної Республіці виконавчим комітетом Овідіопольської районної Ради народних депутатів.

Актом прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд та обладнання, квартирного майна, палива і території військових містечок № 7, 7а, 13, НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 Чорноморського гарнізону від Херсонської КЕЧ району до КЕВ міста Одеси від 12 червня 2006 спірна земельна ділянка передана від Херсонської квартирно-експлуатаційної частини району до квартирно- експлуатаційного відділу м. Одеси.

За актом прийому - передачі будівель споруд та території військового містечка Чорноморка-237 від 01 жовтня 2008 року начальник КЕВ м. Одеси передав, а командир військової частини НОМЕР_1 прийняв будівлі, споруди, земельну ділянку площею 29,6 га та технічну документацію військового містечка Чорноморка-237.

Згідно наказу начальника Одеського гарнізону № 32 від 18 червня 2012 року військове містечко № НОМЕР_2 та земельна ділянка площею 29,6 га закріплена за військовою частиною НОМЕР_1 та передані у відповідальну експлуатацію.

Після передачі вказаного майна КЕВ м. Одеси, а в подальшому до військової частини НОМЕР_1 державний акт на право постійного користування 1990 року переоформлений не був та користувачем згідно вищевказаного державного акту на право постійного користування землею серії Б № 056875 й досі вважається квартирно-експлуатаційна частина Херсонського району.

Рішенням Одеської міської ради № 6156-V від 13 липня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0874 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

ОСОБА_1 на земельну ділянку виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 221982, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:46:002:0068.

05 липня 2013 ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 земельну ділянку, договір посвідчено нотаріально.

Згідно акту огляду земельної ділянки № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_2 АДРЕСА_2 від березня 2016 року встановлені наступні правопорушення, а саме: на південній стороні земельної ділянки житлової зони в районі будівлі № 11 за генпланом (будинок для особового складу) ведеться будівництво 3 приватних будинків на площі приблизно 0,2 га.

Згідно кадастрового плану за результатами технічної інвентаризації військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 » спірна земельна ділянка площею 0,0874 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , перебуває в межах території військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 77 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення міською радою) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони», про що вказано у частині п`ятій статті 20 ЗК України.

Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність(пункт «в» частини четвертої статті 84 ЗК України). Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина друга статті 84 ЗК України).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що права позивачів порушено, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення Одеською міською радою не було враховано, що спірна земельна ділянка належить Міністерству оборони України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, виходив із того, що військовим прокурором Одеського гарнізону обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

При цьому апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони й неправомірно була передана у приватну власність фізичній особі.

Колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду про те, що прокурором було обрано неналежний захист порушеного права з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Апеляційний суд, вказуючи на неналежний спосіб захисту, обраний прокурором у вказаній справі, посилався на те, що останній мав звернутися до суду із віндикаційним позовом про витребування майна, а вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту та договору купівлі-продажу не призведуть до відновлення володіння спірною земельною ділянкою.

Разом із тим, апеляційним судом належним чином не враховано, що прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, послався на положення статті 388 ЦК України та статті 152 ЗК України, проте ним вимогу сформульоване не про витребування, а про повернення земельної ділянки, хоча в якості підстав зазначені обставини, які свідчать про пред`явлення віндикаційного позову.

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вказувалось вище, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, натомість Одеською міською радою було неправомірно передано її за цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, визнанням угоди недійсною; визнанням недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а Одеська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності, тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що скасування рішення Одеської міської ради є неефективним способом захисту порушених прав, є помилковими, оскільки оспорюване рішення є первинною підставою вибуття земельної ділянки із володіння власника.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Наведене відповідає висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Крім того, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення вказаних позовних вимог сприятиме відновленню порушених прав.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення належним чином оцінив подані сторонами докази, точно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає задоволенню із скасуванням постанови апеляційного суду та залишенням в силі рішення місцевого суду.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року скасувати.

Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2020 рокузалишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович