АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2010 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Міцнея В. Ф.
суддів:
секретаря:
за участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника - Муслюмова
І.Х., представника відповідачів – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування та реєстрацію права власності на жилий будинок недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 7 травня 2010 року ,-
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування будинку недійсним. Посилалася на те, що 15 травня 2003 року уклала з відповідачами договір дарування жилого будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по вулиці Трудовій № 6 у м.Герца Чернівецької області. Підписуючи на прохання відповідачів цей договір, вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки за станом здоров’я потребувала догляду й матеріальної допомоги. Після укладення договору вона продовжувала проживати у зазначеному будинку і сплачувати комунальні послуги. Влітку 2009 року вона дізналася, що фактично було укладено договір дарування будинку. Оскільки підписаний нею договір має інший зміст і не відповідає її дійсним намірам, просила визнати цей договір недійсним.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 доповнила позов вимогою про визнання недійсним реєстрацію права власності на спірний будинок за відповідачами.
----------------------------------------------------------------------------------------------------
Справа 22ц - 1220/10 Головуючий у 1-й інстанції
категорія 19/21 ОСОБА_6
Суддя-доповідач ОСОБА_7
Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 7 травня 2010 року позов задоволено: визнано недійсним договір дарування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами, укладений 15 травня 2003 року між позивачкою і відповідачами, визнано недійсною реєстрацію права власності на цей будинок за відповідачами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважають, що не доведені обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог.
На думку апелянтів, позивачка звернулася до суду після спливу позовної давності, однак їхня заява про застосування позовної давності не взята судом до уваги.
Окрім того, вказують на те, що судом вирішено позовну вимогу про визнання недійсною реєстрацію права власності на спірний будинок за відповідачами без залучення до участі у справі Герцаївської філії Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації.
В судовому засіданні представник відповідачів підтримав вимоги апеляційної скарги.
Позивачка та її представник апеляційну скаргу не визнали, вважають, що рішення суду є законним, обгрунтованим і підстав для його скасування немає.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду – зміні з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2003 року між позивачкою та відповідачами було укладено договір дарування жилого будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по вулиці Трудовій №6 у м.Герца Чернівецької області.
У відповідності до ч.1 ст.243 ЦК УРСР 1963 року, чинної на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. За змістом цієї статті дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов’язків надання таких вигод.
Судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору позивачка за станом здоров’я потребувала догляду й матеріальної допомоги , а після укладення цього договору вона залишилися проживати у спірному будинку і продовжувала сплачувати комунальні послуги.
Свідок ОСОБА_8 підтвердила в судовому засіданні ту обставину, що позивачка мала намір укласти з відповідачами договір довічного утримання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_3 волевиявлення на безоплатне відчуження будинку, а також наявності того факту, що вона діяла під впливом помилки, тобто помилялася щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення.
Разом з тим, суд, правильно встановивши, що позивачка помилялася щодо правових наслідків укладеного з відповідачами договору, неправильно застосував до цих правовідносин ст.229 ЦК України.
Згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
За таких обставин оспорюваний договір слід визнати недійсним відповідно до ст.56 ЦК УРСР 1963 року.
Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір дарування був вчинений позивачкою під впливом обману і його слід визнати недійсним також у відповідності до ч.1 ст.230 ЦК України.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він ґрунтується на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивачка не надала суду доказів того, що вона при укладенні оспорюваного договору була введена відповідачами в оману щодо правових наслідків цього договору.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на ст.ст.229, 230 ЦК України як на підставу задоволення позову про визнання договору дарування недійсним і застосування до цих правовідносин сторін ст.56 ЦК УРСР 1963 року, а в решті рішення слід залишити без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 314 ЦПК України , колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 7 травня 2010 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду на ст.ст.229, 230 ЦК України як на підставу задоволення позову про визнання договору дарування недійсним і застосувавши до цих правовідносин сторін ст.56 ЦК УРСР 1963 року.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно: