ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року                                                                                

м. Чернівці

справа № 727/6519/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.

секретар Скулеба А. І.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2

відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1

апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 лютого 2023 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О. Є.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.

Позивач просив:

- визнати об`єктами спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами літ. А. загальною площею 214,10 кв.м, в тому числі п`ять житлових кімнат площею 93,50 кв.м., огорожа № 1-5, криниця № 6, вигрібна яма № 7 та сходи І, що знаходяться на АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 68,0/67,4 кв.м., в тому числі житловою площею 37,3 кв.м. та квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку завершеного будівництвом, але не зданого в експлуатацію житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться на АДРЕСА_1 ;

- виділити зі спільного майна подружжя та визнати за ним право приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 ;

- виділити із спільного майна подружжя та визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 757 гривень 64 копійки грошової компенсації як різниці за рівність часток у вартості майна подружжя;

- припинити право спільної сумісної власності на квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 .

Позов мотивував тим, що з він з  ОСОБА_2  перебував у шлюбі, який зареєстровано 04 вересня 1993 року відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому міста Чернівці, актовий запис № 1431.

За час шлюбу ним та ОСОБА_2 за спільні кошти було набуто наступне майно: завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 ; квартира АДРЕСА_5 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Посилався на те, що перелічене майно є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Спірний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2991 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та яка на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 016434 належить на праві власності ОСОБА_2

04 жовтня 2012 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури державної адміністра-ції на ім`я ОСОБА_2 видано будівельний паспорт на індивідуальний житловий будинок, який розташований в селі Кам`яна Чернівецького району Чернівецької області.

Листом від 23 листопада 2012 року повідомлено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області про початок виконання будівельних робіт на земельній ділянці за адресою село Кам`яна Чернівцекого району Чернівецької області, вид будівництва – нове будівництво.

Листом № 7/24/2-2/5019 від 27 листопада 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області було зареєстровано повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт. 

Зазначав, що житловий будинок завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію.

Будівництво житлового будинку здійснено за спільні кошти сторін.

З серпня 2020 року між сторонами були припиненні шлюбні стосунки та ведення спільного господарства.

Однак влітку 2021 року після припинення фактичних шлюбних стосунків ним за особисті кошти були здійснені ряд робіт в будинку, куплено сантехнічне обладнання, будівельні матеріали, на що витрачено 231 399 гривень 78 копійок.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 було подано до суду зустрічну позовну заяву.

Позивачка за зустрічним позовом просила:

- виділити із спільного майна подружжя та визнати за нею право приватної власності на завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами загальною площею 214,10 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

-виділити із спільного майна подружжя та визнати за ОСОБА_1 право приватної особистої власності на квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 .

-припинити право спільної сумісної власності на завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4

-стягнути з неї на користь ОСОБА_1 5018 гривень 28 копійок, як різницю вартості часток у вартості майна подружжя.

Вважала, що запропонований позивачем за первісним позовом поділ не відповідатиме ефективному способу захисту та в результаті призведе до негативних наслідків у вигляді утрудненого користування сторонами будинком, породженню між сторонами нових конфліктних ситуацій, погіршення житлових прав інших осіб, у яких існує право на користування цим майном.

Зазначала, що запропонований позивачем за первісним позовом варіант поділу стосується виключно поділу житлового будинку в рівних частках без вказання можливості поділу в ідеальних частках та без земельної ділянки, що в свою чергу також є неможливим та з урахуванням характеру відносин сторін неминуче призведе до виникнення між ними нових спорів.

Вказувала, що між сторонами і так вже існують неприязні відносини, які лише погіршилися після розлучення. Крім того, разом із ОСОБА_2 проживає їх спільний неповнолітній син, який не повинен бачити неприязні стосунки між батьками.

Також зазначала, що у сусідньому будинку за адресою АДРЕСА_7 проживає матір позивачки за зустрічним позовом, а проживання ОСОБА_2 в спірному житловому будинку надасть змогу повноцінно, при необхідності, здійснювати догляд за її матір`ю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано об`єктами спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку за кожним на завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який складається з житлового будинку літ. А. загальною площею 214,10 кв.м, в тому числі житловою площею 93,50 кв. м, огорожі № 1-5, криниці №6, вигрібної ями № 7 та сходів І, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Виділено із спільного майна подружжя та визнано за ОСОБА_1 право приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_8 .

Виділено із спільного майна подружжя та визнано за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Припинено право спільної сумісної власності на вказане вище нерухоме майно.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості часток майна подружжя в сумі 116 078 гривень 71 копійка.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оскільки спірне нерухоме майно є спільним майном подружжя та частки сторін в такому майні є рівними, тобто по 1/2 частки кожного, суд вважав, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо варіантів поділу (виділу) майна за кожним із сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про розподіл майна подружжя слід задовольнити, а в частині позовних вимог ОСОБА_2  до ОСОБА_1  за зустрічним позовом слід задовольнити частково: виділити із спільного майна подружжя та визнати за  ОСОБА_1  право приватної особистої власності на квартиру  АДРЕСА_2 , а за за ОСОБА_2  визнати  право приватної особистої власності на квартиру  АДРЕСА_5 , а завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 , враховуючи рівність часток подружжя у праві спільної сумісної власності на спірне майно, залишити в спільній частковій власності сторін без його реального поділу, визнавши за кожним із сторін право спільної часткової власності на 1/2 частку такого будинку.

Судом встановлено, що спірні квартири перебувають у незадовільному стані, потребують ремонту, в квартирах є ознаки сирості та плісняви, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та показаннями свідків.

Сторони у справі з весни 2021 року не проживають як подружжя, не ведуть спільне господарство. ОСОБА_1 після приїзду з США проживає в спірному будинку в селі Кам`яна, а ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_4 постійно проживає за межами України в США.

Крім того, ОСОБА_1 , будучи допитаним в суді в якості свідка, повідомив, що він користується виключно першим поверхом в будинку, і будинок можливо облаштувати на два окремі ізольовані приміщення та він особисто, при потребі, допоможе здійснити реконструкцію будинку, а тому вважає можливим спільно проживати в будинку разом із ОСОБА_2 , користуючись окремими приміщеннями та входами.

Суд взяв до уваги фактичне проживання ОСОБА_1 у спірному будинку, у той час як відповідачка ОСОБА_2 знаходиться поза межами України та суду достеменно не відомо, чи бажає остання повернутись до України для постійного проживання.

З огляду на те, що вартість частки майна кожного із подружжя складає 1 737 691 гривень 86 копійок, а ОСОБА_1 суд виділяє майна на загальну вартість 1 853 770 гривень 57 копійок (вартість квартири АДРЕСА_2 - 983 670 гривень 07 копійок, вартість частки будинку -870 100 гривень 05 копійок), а ОСОБА_2 - на загальну вартість 1 621 613 гривень 15 копійок (вартість квартири АДРЕСА_6 - 751 512 гривні 65 копійок, вартість частки будинку - 870 100 гривень 05 копійок), слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості часток майна подружжя в розмірі 116 078 гривень 71 копійки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_5 , поділу між сторонами незавершеного будівництвом житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за нею права приватної власності на незавершений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно, визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 скасувати та зустрічний позов ОСОБА_2 в цій частині задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Здійснений судом поділ майна подружжя не відповідає ефективному способу захисту та в результаті призведе до негативних наслідків у вигляді утрудненого користування сторонами будинком, породженню між сторонами нових конфліктних ситуацій, погіршення житлових прав інших осіб, у яких існує право на користування цим майном.

Здійснений судом варіант поділу майна подружжя стосується виключно поділу житлового будинку в рівних частках без вказання можливості поділу в ідеальних частках та без земельної ділянки, що в свою чергу також є неможливим та з урахуванням характеру відносин сторін неминуче призведе до виникнення між ними нових спорів, що між сторонами і так вже існують неприязні відносини, які погіршилися особливо після розлучення. Крім того, разом із ОСОБА_2 проживає їх спільний неповнолітній син, який не повинен бачити неприязні стосунки між батьками.

Також зазначала, що у сусідньому будинку, який розташований на АДРЕСА_7 проживає матір позивачки за зустрічним позовом, а проживання ОСОБА_2 в спірному житловому будинку надасть змогу повноцінно, при необхідності, здійснювати догляд за її матір`ю.

Висновок суду про те, що ОСОБА_2 проживає в США і суду достеменно не відомо про її наміри щодо повернення в Україну, а тому поділ будинку шляхом визнання за сторонами права власності на 1/2 частку за кожним є упередженим, оскільки ОСОБА_2 планує повернутися в Україну для постійного проживання із неповнолітнім сином у спірному житловому будинку.

Судом безпідставно не взято до уваги довідку ЧМКБТІ від 28 листопада 2022 року, згідно з якою поділ будинку на дві окремі житлові будинки з наданням окремих поштових адрес є неможливий, а також те, що спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та поділу не підлягає.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє  ОСОБА_5 , подала відзив на апеляційну скаргу.

Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними.

Між сторонами не існує спору про порядок користування спірним житловим будинком та ним можуть користуватися як позивач, так і відповідач.

ОСОБА_2 не спростовано технічну неможливість поділу будинку на два ізольованих приміщення чи неможливість спільного проживання в будинку та/або встановлення порядку користування таким будинком.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1  від 25 вересня 2003 р., 04 вересня 1993 року відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому міста Чернівці було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та  ОСОБА_6 , актовий запис № 1431. Прізвище ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 ( а.с.17 т. І).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 вересня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та  ОСОБА_2  було розірвано (а.с.18-19 т. І).

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , яке перекладено з англійської на українську мову, ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_9  (а.с.129-130 т. І).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 01 6434 від 10 листопада 1998 року, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,2991 га, яка розташована в селі Кам`яна, з яких 0,1200 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, 0,1791 га – ведення особистого підсобного господарства (а.с.20 т. І).

Земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, власником якої є ОСОБА_2 , розташована в АДРЕСА_1 , про що зазначено в довідці № 1085 від 07 липня 2014 року, яка видана виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради (а.с.21 т. І).

04 жовтня 2012 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Сторожинецької районної державної адміністрації на ім`я ОСОБА_2 було видано будівельний паспорт № 1-195/12 на індивідуальний житловий будинок в селі Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, де зазначено вимоги до забудови земельної ділянки та на додатку до будівельного паспорту № 1-195/12 – розміщено схему забудови земельної ділянки ( а. с.22-24, т. І).

23 листопада 2012 року ОСОБА_2 подала до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області повідомлення про початок виконання будівельних робіт/ про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт – будівництва індивідуального житлового будинку, відповідно до будівельного паспорту № 1-195/12 на земельній ділянці за адресою: с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, вид будівництва – нове будівництво (а.с.25 т. І).

З листом № 7/24/2-2/5019 від 27 листопада 2012 року вбачається, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області зареєстровано повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва індивідуального житлового будинку в с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області (а.с.26 т. І).

Відповідно до технічного паспорта від 07 квітня 2022 року, який виготовлений Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 розташований житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами: житловий будинок літ. А загальною площею 214,10 кв.м, житловою площею 93,50 кв. м. (рік спорудження 2013-2017), огорожа № 1-5 (рік спорудження 2017), криниця №6 (рік спорудження 2020), вигрібна яма №7 (рік спорудження 2017) та сходи І (рік спорудження 2017) (а. с.27–34 т. І).

В довідці № 486 від 12 квітня 2022 року виданої Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації вказано, що згідно повідомлення про початок виконання будівельних робіт/зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 23 листопада 2012 року на земельній ділянці в АДРЕСА_1 розташовано: житловий будинок літ. А загальною площею 214,10 кв.м, який складається з п`яти житлових кімнат площею 93,50 кв.м., огорожі № 1-5, криниці № 6, вигрібної ями № 7 та сходів І. Житловий будинок завершений будівництвом, але не зданий в експлуатацію (а.с.34 т. І).

Згідно звіту №53 Західно-Українського Експертно-Консультативного Центру, складеного 21 квітня 2022 року про оцінку нерухомого майна – житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 , ринкова вартість житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами становить 1 740 201 гривень (а.с.41-62 т. 1).

Відповідно до висновку експертного будівельно-технічного дослідження №60, складеного 26 квітня 2022 року експертом Західно-Українського Експертно-Консультативного Центру Юзвенко Р. М., будівництво одноповерхового житлового будинку літ. «А» з мансардним поверхом та господарчими спорудами, які розташовані в АДРЕСА_1 проведено з дотриманням державних будівельних, протипожежних, санітарних норм і подальша їх експлуатація за призначенням можлива (а.с. 63-67 т. І).

На підставі договору довічного утримання від 12 квітня 1993 року, укладеного між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , який посвідчено державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Блауш Н. З., зареєстровано в реєстрі за № 1-741, ОСОБА_1 передано право власності на квартиру АДРЕСА_4  (а.с.69 т. І).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 175 77598 від 31 січня 2008 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_9 на підставі договору довічного утримання б/н від 12 квітня 1993 року (а.с.70 т. І).

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.77 т. І).

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.78 т. І).

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_4 квартира складається з: коридору 1 площею 10,8 кв.м., кімнати 1 площею 12,0 кв.м., комори 3 площею 1,0 кв.м., ванної 4 пло-щею 2,6 кв.м., вбиральні 5 площею 1,00 кв.м, кімнати 6 площею 9,5 кв.м., комори 7 площею 0,3 кв.м., кухні 8 площею 8,6 кв.м., кімнати 9 площею 15,8 кв.м, лоджії площею 5,5 кв.м., балкона площею 0,9/0,3 кв.м. (а.с. 71-76 т. І).

В довідці № 482 від 12 березня 2019 року, виданої Чернівецьким КОБТІ, вказано, що згідно архівних даних квартира АДРЕСА_8 . Загальна площа квартири збільшилася на 2,7 кв.м за рахунок перерахунку площі балкону та лоджії (а.с.76 т. І).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №161123813 від 26 березня 2019 року, після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , припинено обтяження – заборону на квартиру АДРЕСА_4 (а.с.79 т. І).

Вартість квартири АДРЕСА_4 відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20220720-0003978638 від 20 липня 2022 року становить 983 670 гривень 07 копійок (а.с.80-81 т. І).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 161121680 від 26 березня 2019 року, право власності на квартиру АДРЕСА_5 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 20 березня 2004 року та посвідченого приватним нотаріусом Мироник О. В.

25 березня 2019 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумак А. М. припинено обтяження – заборону на квартиру АДРЕСА_5 (а.с.82 т. І).

Оціночна вартість квартири АДРЕСА_5 відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20220720-0003978625 від 20 липня 2022 року становить 751 512 гривень 65 копійок (а.с.83 т. І).

Відповідно до замовлення клієнта ОСОБА_1 № ЦО-6822 від 02 червня 2021 року, замовлення клієнта № ЦО-6976 від 23 червня 2021 року, рахунку-фактури №ПП-0022081 від 21 липня 2021 року, рахунку-фактури № ПП-0022345 від 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 було куплено будівельних матеріалів на загальну суму 231 399 гривень 78 копійок (а.с.35-38 т. І).

Зі змісту дослідженої судом фототаблиці №1-10, на якій зображені приміщення квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , вбачається, що вказані приміщення перебувають в незадовільному стані, та потребують проведення ремонтних робіт (а.с.151-160 т. І).

Відповідно до свідоцтва про народження серії та номер: НОМЕР_5 від 23 вересня 2003 року, вбачається, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком в свідоцтві зазначений ОСОБА_12 , а матір`ю - ОСОБА_13 (а.с. 133 т. І).

Місцем проживання ОСОБА_13 зареєстровано в АДРЕСА_7 (а. с.131-132 т. І).

Згідно листа Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації № 1879 від 28 листопада 2022 року на земельній ділянці, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , розташований один житловий будинок, поділ його на два окремі житлові будинки з наданням окремих поштових адрес є неможливим (а.с.75 т. ІІ).

Відповідно до звіту № 211 від 17 листопада 2022 року, виконаного СП «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр», про ринкову вартість житлового будинку завершеного будівництвом, але не зданого в експлуатацію, який знаходиться на АДРЕСА_1 , ринкова вартість житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами станом на 17 листопада 2022 року становить 4 479 730 гривень (а.с.170-177 т. І).

Відповідно до звіту №17-2022 від 13 грудня 2022 року про оцінку майна - житлового будинку літ. А з належними до нього будівлями, який знаходиться на АДРЕСА_1 , виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_14 , ринкова вартість вказаного житлового будинку становить 2 537 244 гривень без врахування ПДВ(а.с.45-69 т. ІІ).

Згідно звіту №18-2022 від 13 грудня 2022 року про оцінку майна - двохкімнатної квартири АДРЕСА_5 , виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_14 , ринкова вартість вказаної квартири станом на 13 грудня 2022 року становить 1 138 574 гривень (а.с. 2-23 т. ІІ).

Відповідно до звіту №19-2022 від 13 грудня 2022 року про оцінку майна -трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_14 , ринкова вартість зазначеної квартири станом на 13 грудня 2022 року становить 1329182 гривень (а.с. 24-44 т. ІІ).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

У статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У частині першій статті 68 СК України вказано, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 70 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незавершеного будівництвом житлового будинку , який знаходиться на АДРЕСА_1 та його поділ

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завершеного будівництвом, але не зданого експлуатацію житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 та його поділу, що є підставою для скасування оскарженого судового рішення у частині задоволення позову ОСОБА_2 в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні такого позову ОСОБА_2 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони, перебуваючи у шлюбі, здійснили будівництво житлового будинку, однак зазначений будинок є об`єктом незавершеного будівництва, оскільки не зданий в експлуатацію.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа № 14-56цс22).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 заявив позовні вимоги про визнання права власності на частину спірного об`єкту незавершеного будівництва, який поділу не підлягає, то у задоволенні цих позовних вимог первісного позову слід відмовити. При цьому позивач за первісним позовом не позбавлений можливості заявити вимоги про поділ матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного майна.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 520/16281/15-ц.

Окрім того, суд першої інстанції в своєму рішенні помилково вказав, що спірний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами слід вважати об`єктом завершеного будівництвом, але не зданого в експлуатацію.

Наведеними вище нормами права прямо передбачено, що у випадку, коли житловий будинок не зданий в експлуатацію та відповідно не набув юридичного статусу житлового будинку, такий будинок слід вважати об`єктом незавершеного будівництва.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права приватної особистої власності на незавершений будівництвом спірний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно

Відмовляючи у задоволенні вказаних зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, ним задоволено первісний позов ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незавершеного будівництвом житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 та його поділ, у такому випадку відсутні підстави для задоволення зустрічного позову щодо такого нерухомого майна.

Однак відмовляючи у задоволенні таких зустрічних позовних вимог з наведених вище підстав, судом першої інстанції не було враховано наступне.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14 Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, в якому вказала, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

За таких обставин, позовна вимога ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на спірний незавершений будівництвом житловий будинок, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Інших позовних вимог щодо вказаного нерухомого майна ОСОБА_2 у зустрічному позові не заявлялось.

Оскільки зустрічна позовна вимога про припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно є похідною від вимоги щодо визнання за нею права власності на спірний незавершений будівництвом житловий будинок, у її задоволенні також слід відмовити з наведених вище підстав.

За таких обставин, мотивувальна частина рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на незавершений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться на АДРЕСА_1 та припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно підлягає зміні з наведених вище підстав.

Щодо вирішення позовних вимог первісного та зустрічного позовів щодо визнання права власності на квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 та їхній поділ.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення вказаної позовної вимоги, суд першої інстанції присудив кожній з сторін по квартирі з компенсацією різниці вартості таких часток майна подружжя, врахувавши при цьому рівність часток майна, яке належить подружжю та те, що право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстровано за ОСОБА_2 , а на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга не містить доводів щодо необгрунтовансті рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_4 , що свідчить про згоду ОСОБА_2 щодо такого поділу, а тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Враховуючи висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний незавершений будівництвом житловий будинок, рішення суду першої інстанції в частині виділення із спільного майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 є законним та обґрунтованим.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 в частині оскарження рішення про визнання за нею права власності на вищевказану квартиру містить лише аргументи про те, що таку квартиру у разі визнання за нею права власності на незавершений будівництвом будинок слід віддати ОСОБА_1 , оскільки вартість такої квартири та квартири АДРЕСА_4 та право власності на яку згідно рішення суду першої інстанції було визнано за ОСОБА_1 , є майже рівнозначною вартості житлового будинку.

Інших аргументів щодо незаконності рішення суду в цій частині апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, суд першої інстанції, належним чином надавши оцінку наявним в матеріалам доказам та врахувавши визначену законом рівність часток майна подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в цій частині.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1  про визнання спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою  АДРЕСА_1 та визнання за  ОСОБА_1  та ОСОБА_2  права власності на 1/2 частку за кожним на вказаний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову .

Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права приватної особистої власності на незавершений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно, виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті рішення в частині, яка оскаржується, слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1  до   ОСОБА_2   про визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завершеного будівництвом, але не зданого в експлуатацію житлового будинку та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку за кожним на вказаний житловий будинок та відмови у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до звіту № 53 «Західно-українського експертно-консультативного цен-тру», складеного 21 квітня 2022 року ринкова вартість житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 становить 1 740 201 гривень

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20220 720-0003978638 від 20 липня 2022 року, оціночна вартість квартири АДРЕСА_4 становить 983670 гривень 07 копійок.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20220720-00039 78625 від 20 липня 2022 року, оціночна вартість квартири АДРЕСА_5 становить 751512 гривень 65 копійок

Загальна вартість майна складає 3 475 383 гривень 72 копійки.

Вартість частки майна складає 1 737 691 гривень 86 копійок. Вказана вартість зазначена як ціна позову в кожної із сторін.

З двох квитанцій від 02 серпня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1  за подання до суду позовної заяви  сплатив судовий збір на загальну суму  7443 гривні 60 копійок, в той час як з урахуванням передбаченої Законом України «Про судовий збір » норми про сплату фізичною особою судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, що становить  1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 12 405 гривень.

З квитанції від 01 листопада  2022 року вбачається, що ОСОБА_2  за подання до суду зустрічної позовної заяви  сплатила судовий збір на загальну суму  7443 гривні, в той час як з урахуванням передбаченої Законом України «Про судовий збір » норми про сплату фізичною особою судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, що становить  1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивачка за зустрічним позовом мала сплатити судовий збір у розмірі 12 405 гривень.

За таких обставин, з ОСОБА_1 в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 4961 гривні 40 кіпійок та з ОСОБА_2 в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 4962 гривні.

З платіжної інструкції від 24 березня 2023 року та квитанції від 07 квітня 2023 вбачається, що ОСОБА_2   за подання до суду апеляційної скарги сплатила судовий збір на загальну суму 18067 гривень 50 копійок.

Враховуючи те, що апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1  до   ОСОБА_2   про визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завершеного будівництвом, але не зданого в експлуатацію житлового будинку та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку за кожним на вказаний житловий будинок та відмови у задоволенні позову в цій частині, з ОСОБА_2   на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в частині задоволених позовних вимог первісного позову (49, 93%) у розмірі 6193 гривень 82 копійки за подання позовної заяви (12405:100х49,93).

З ОСОБА_1  на користь    ОСОБА_2   слід стягнути судовий збір в частині задоволених зустрічних позовних вимог (49, 93%) у розмірі 15 214 гривень 92 копійок за подання позовної заяви та апеляційної скарги ((12405+18067, 50):100х49,93).

Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 9021 гривню 10 копійок судових витрат (15214,92-6193,82).

Щодо витрат на правничу допомогу

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Установлено, що правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надавала адвокат Якобишена Т. Д.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 подав такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 30 липня 2022 року; попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи від 30 липня 2022 року.

Згідно з детальним описом наданих адвокатом послуг, наведеним в попередньому (орієнтовному ) розрахунку судових витрат, зустріч з клієнтом, консультація, вивчення документів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції (1 година) вартувала 2 000 гривень, підтовка заяв до «Західний-Український експертно-консультативний центр» про надання довідки/звіту про ринкову вартість майна(1 година) вартувала 2 000 гривень, підготовка та подання до суду першої інстанції позовної заяви , формування копій додатків до позовної заяви для суду та сторін, засвідчення копій ( 4 години) вартувало 8000 гривень, представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції (3 години) вартувало 6000 гривень.

Загальна вартість понесених позивачем витрат на правничу допомогу становила 20 000 гривень.

ОСОБА_2 не заявляла щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем за первісним позовом у суді першої інстанції.

Установлено, що правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_2 надавала адвокат Бабічук А. С.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 подано такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 28 жовтня 2022 року; попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивачка за зустрічним позовом понесла та очікує понести у зв`язку із розглядом справи від 31 жовтня 2022 року.

Згідно з детальним описом наданих адвокатом послуг, наведеним в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, консультація клієнта щодо подання позову (0:30 хвилин),підготовка зустрічної позовної заяви (2 години), підготовка відзиву на позовну заяву (1 година), підготовка клопотання про поновлення строків для прийняття відзиву (0:30 хвилин),підготовка та участь у судових засіданнях вартувало 18 760 гривень.

ОСОБА_1 не заявляв щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем за зустрічним позовом у суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, оскільки заявниками надано суду докази детального опису виконаної адвокатами роботи та її вартості, клопотання про зменшення витрат на  оплату правничої допомоги ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не заявляли, з урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_15 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 366 гривень 87 копійок (18760:100х49,93), а з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 986 гривень (20000:100х49,93).

Враховуючи положення частини 10 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 619 гривень 13 копійок (9986 – 9366,87).

Керуючись статтями 367,368 ,374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на незавершений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 та припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно, виклавши її в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 та  ОСОБА_2  права власності на 1/2 частку за кожним на вказаний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові.

В решті рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 4961 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят одну) гривню 40 копійок судових витрат в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_2 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривні судових витрат в дохід держави.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9021 (дев`ять тисяч двадцять одна) гривня 10 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 619 ( шістсот дев`ятнадцять) гривень 13 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 31 травня 2023 року.

Головуючий                                                Олександр ОДИНАК

Судді:                                                        Мирослава КУЛЯНДА

                                                               Наталія ПОЛОВІНКІНА