ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11125/20 пров. № А/857/3068/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Заверухи О.Б.,

суддів                                                                      Большакової О.О., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року  у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до  фізичної особи ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Гулик А.Г.,

час ухвалення рішення – 15:26:27,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 26 січня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2020 року Головне управління ДПС у Львівській області звернулось в суд з адміністративним позовом до фізичної особи ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просило стягнути податковий борг зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору на загальну суму 41530,32 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з поданого нотаріусом Алексєєвою А.М. податкового розрахунку форми 1ДФ за 1 квартал 2015 року неповнолітніми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримано дохід в результаті прийняття ними у спадщину коштів у сумі 496437,7 грн та 142490,26 грн відповідно від члена сім`ї другого ступеня споріднення. Станом на 04 листопада 2020 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рахується податковий борг зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору на загальну суму 41530,32 грн. Згідно з даними ІС «Податковий блок» неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 липня 2016 року подали декларації про майновий стан і доходи № 1600007489 та  № 1600007490 за 2015 рік, на підставі яких виник податковий борг. Вказує, що податкові вимоги форми «Ф» від 21 грудня 2017 року № 48018-17 та від 22 грудня 2017 року № 48687-17 скеровано на адресу боржників рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вручено боржникам 03 січня 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Зазначає, що, оскільки суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тому визнаються сумою податкового боргу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року замінено позивача у справі Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143019) його правонаступником - відокремленим підрозділом ДПС України Головним управлінням ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року  у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з аналізу податкових декларацій про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489, № 1600007490 слідує, що такі, хоч і підписані від імені ОСОБА_1 , проте в графі, яка містить інформацію про контакти платника податків вказана ОСОБА_4 та її номер телефону. Пояснити з яких підстав ОСОБА_4 зазначена у такій графі у податкових деклараціях, представник позивача не зміг. У свою чергу, позивач інформацію щодо посадової особи контролюючого органу, яка спонукала ОСОБА_4 подати податкові декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016  року № 1600007489, № 1600007490 та в подальшому прийняла їх, повідомити не зміг, свідок ОСОБА_4 її не пам`ятає, а тому суд таку особу встановити не зміг. Дослідивши  докази у своїй сукупності суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 декларацій про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489 та № 1600007490 від імені своїх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підписував та не подавав. Таким чином,  декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489, № 1600007490 не можуть вважатися деклараціями у розумінні статті 48 ПК України, та відтак, не можуть слугувати підставою для виникнення у відповідачів податкового боргу зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору на загальну суму 41530,32 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції належним чином не встановлено обставини справи, не досліджено свідчення свідків, допитаних у судовому засіданні, та не вказано коли саме, якою датою і яким представником контролюючого органу ДПС були прийняті такі податкові декларації. Вказує, що досліджені судом докази у своїй сукупності не дають підстави для висновків про те, що ОСОБА_1 декларацій про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489, № 1600007490 від імені своїх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підписував та не подавав, у зв`язку із тим, що почеркознавча експертиза щодо достовірності підписів не проводилася, хоча матеріали щодо такої експертизи два рази були скеровано, однак заявник таку експертизу не оплатив згідно вимог. Вважає, що декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016  року № 1600007489 та № 1600007490 вважаться деклараціями у розумінні статті 48 ПК України, та є підставою для виникнення у відповідачів податкового боргу зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору на загальну суму 41530,32 грн.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1  ст. 311 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою про наявність заборгованості з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДПС у Львівській області від 06 листопада 2020 року № 43595/10/13-01-13-04-14 станом на 04 листопада 2020 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість в сумі 32268,46 грн, в тому числі 24821,89 грн – податок з доходів фізичних осіб та 7446,57 грн – військовий збір.

Вказана заборгованість виникла на підставі звітної податкової декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489.

Позивач направив ОСОБА_2 податкову вимогу від 21 грудня 2017 року № 48018-17, що підтверджується корінцем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 7900051897044.

Згідно з довідкою про наявність заборгованості з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДПС у Львівській області від 06 листопада 2020 року № 43594/10/13-01-13-04-14 станом на 04 листопада 2020 року за ОСОБА_3 рахується заборгованість в сумі 9261,86 грн, в тому числі 7124,51 грн – податок з доходів фізичних осіб та 2137,35 грн – військовий збір.

Вказана заборгованість виникла на підставі звітної податкової декларації про майновий стан і доходи від 19 листопада 2016 року № 1600007490.

Позивач направив ОСОБА_3 податкову вимогу від 22 грудня 2017 року № 48687-17, що підтверджується корінцем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 7900051897044.

10 січня 2018 року позивач отримав пояснення ОСОБА_1 , в яких він стверджує, що є батьком та законним представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, повідомив, що ні він, ні мати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодних декларацій він імені дітей не подавали, вважає вказані податкові вимоги безпідставними.

За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління ДПС у Львівській області повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до поданого нотаріусом Алексєєвою А.М. податкового розрахунку форми 1ДФ за 1 квартал 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримано дохід, в результаті прийняття ними у спадщину коштів у сумі 496437,7 грн та 142490,26 грн відповідно від члена сім`ї другого ступеня споріднення.

Згідно з даними ІС «Податковий блок» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 липня 2016 року подали декларації про майновий стан і доходи № 1600007489 та №1600007490 за 2015 рік.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-17 (далі – ПК України).

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені вказаним Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; екологічний податок; рентна плата; мито.

Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті ПК України грошове зобов`язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.152. пункту 14.1 статті ПК України погашення податкового боргу – зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг – сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені вказаним Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі – податкова декларація) – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених вказаним Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 49.1 статті 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені вказаним Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 56.11 статті 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого вказаним Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених вказаним Кодексом.

За змістом пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пунктом 110.1 статті 110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з вказаним Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Із матеріалів справи слідує, що згідно з довідкою про наявність заборгованості з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДПС у Львівській області від 06 листопада 2020 року № 43595/10/13-01-13-04-14 станом на 04 листопада 2020 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість в сумі 32268,46 грн, в тому числі 24821,89 грн – податок з доходів фізичних осіб та 7446,57 грн – військовий збір.

Згідно з довідкою про наявність заборгованості з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДПС у Львівській області від 06 листопада 2020 року № 43594/10/13-01-13-04-14 станом на 04 листопада 2020 року за ОСОБА_3 рахується заборгованість в сумі 9261,86 грн, в тому числі 7124,51 грн – податок з доходів фізичних осіб та 2137,35 грн – військовий збір.

Вказана заборгованість виникла на підставі звітних податкових декларацій про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007490, №1600007489.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі – податкова декларація) – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Згідно з підпунктом 47.1.2 пункту 47.1 статті 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.

Пунктом 48.1 статті 48 ПК України  передбачено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 згаданого Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно з пунктом 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити, зокрема повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених згаданим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.2 пункту 48.5 статті 48 ПК України передбачено, що податкова декларація повинна бути підписана: фізичною особою - платником податків або його представником.

Податкова звітність, складена з порушенням норм згаданої статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 вказаного Кодексу (пункт 48.7 статті 48 ПК України).

Заперечення відповідача проти позову базувались на тому, що він не підписував та не подавав від імені своїх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 податкових декларацій про майновий стан і доходи.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором дарування житлового будинку від 05 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Алєксєєвою Г.М. та зареєстрованого за № 121 ОСОБА_5 (дарувальник) подарувала ОСОБА_2 (обдаровуваному) житловий будинок разом із господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Алєксєєвою Г.М. та зареєстрованого за № 122 ОСОБА_5 (дарувальник) подарувала ОСОБА_2 (обдаровуваному) земельну ділянку площею 0,0710 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з договором дарування житлового будинку незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою від 19 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Алєксєєвою Г.М. та зареєстрованого за № 669 ОСОБА_5 (дарувальник) подарувала ОСОБА_3 (обдаровуваному) об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 19 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Алєксєєвою Г.М. та зареєстрованого за № 671 ОСОБА_5 (дарувальник) подарувала ОСОБА_3 (обдаровуваному) земельну ділянку   площею 0,0108 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні у суді першої інстанції допитано в якості свідка ОСОБА_4 (бабусю відповідачів). У своїх свідченнях вона пояснила, що подарувала належне їй майно (будинок і земельні ділянки) внукам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказала, що в подальшому засобами телефонного зв`язку її викликали до податкового органу та вказали про необхідність подання декларацій про майновий стан і доходи у зв`язку із даруванням нею об`єктів нерухомого майна. Зазначила, що примірники декларацій підготував працівник податкового органу, вона зі змістом декларацій не ознайомлювалася, їхній зміст їй невідомий. Проте, у податкових деклараціях про майновий стан і доходи у графі «Фізична - платник податку або уповноважена особа» біля  графи «(ініціали та прізвище) ОСОБА_1 » поставила власноручний підпис. Ствердила, що про подання та підписання таких декларацій синові – ОСОБА_1 вона не казала.

У судовому засіданні у суді першої інстанції свідку ОСОБА_4 надано для огляду оригінали податкових декларацій про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007490, № 1600007489, у яких вона впізнала свої підписи.

Також у судовому засіданні в суді першої інстанції допитано свідка ОСОБА_6 (мати відповідачів), яка повідомила, що її колишній чоловік та батько відповідачів не міг 19 липня 2016 року подати спірні декларації, оскільки перебував вдома з хворими дітьми.

Законний представник відповідачів ОСОБА_1 у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що жодних декларацій не підписував та до податкового органу їх не подавав, хто міг подати від його імені такі декларації йому не відомо.

Проаналізувавши податкові декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489  та № 1600007490, колегія суддів зазначає, що такі, хоч і підписані від імені ОСОБА_1 , проте в графі, яка містить інформацію про контакти платника податків вказана ОСОБА_4 та її номер телефону.

Натомість, скаржником в апеляційній скарзі не вказано з яких підстав ОСОБА_4 зазначена у такій графі у податкових деклараціях.

Крім того, Головним управлінням ДПС у Львівській області також не подано інформацію щодо посадової особи контролюючого органу, яка спонукала ОСОБА_4 подати податкові декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489 та № 1600007490 та в подальшому прийняла їх, свідок ОСОБА_4 її не пам`ятає, а тому судами першої та апеляційної інстанції таку особу встановити не виявилось можливим.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що досліджені докази у своїй сукупності дають підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 декларацій про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489 та  № 1600007490 від імені своїх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підписував та не подавав.

Згідно з положеннями пункту 48.7 статті 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм вказаної статті, зокрема в частині обов`язковості підпису такої платником податків, не вважається податковою декларацією.

Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що декларації про майновий стан і доходи від 19 липня 2016 року № 1600007489 та № 1600007490 не можуть вважатися деклараціями у розумінні статті 48 ПК України, а, відтак, не можуть слугувати підставою для виникнення у відповідача податкового боргу зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору на загальну суму 41530,32 грн.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4 статті 95 ПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачів податкового боргу у розмірі 41530,32 грн.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення    Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року  у справі № 380/11125/20 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. О. Большакова

В. В. Ніколін

Повне судове рішення складено 30 травня 2023 року.