Справа № 161/6819/22

Провадження № 1-кп/161/309/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 29 травня 2023 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретарів

судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022030000000069 від 10.05.2022, про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який народився в с.Грубна Сокирянського району Чернівецької області, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , російської федерації, з середньою спеціальною освітою, не працює, неодружений, несудимий,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.111 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

перекладача ОСОБА_10 ,

В С Т А Н О В И В

Відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 31.05.1997 Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року, у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади російської федерації (далі РФ) та службових осіб з числа керівництва Збройних сил РФ (далі ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м.Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил російської федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м.Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайніх націоналістичних поглядів.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м.Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Після здійснення в березні 2014 року представниками влади РФ окупації частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, продовжилися представниками влади і ЗС РФ вчинятися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основною їхньою метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території псевдооргани управління, які поряд із основною функцією - здійснення незаконної діяльності протидії органами державної влади і управління України, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014.

Також, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову №337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

При цьому, розпочинаючи з 2014 року, підрозділи 20-ї окремої мотострілецької бригади (в/ч НОМЕР_2 південного військового округу Збройних сил РФ, АДРЕСА_2 ) брали активну участь у бойових діях проти ЗС України в окремих районах Донецької області, зокрема дислокувались у АДРЕСА_3 (координати НОМЕР_9).

Наведені вище факти розв`язання та ведення РФ агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України, зокрема 20-ї окремої мотострілецької бригади, захоплення державних установ, організацій та військових частин, із 27.02.2014 широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_5 .

У свою чергу, громадянин України ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, зобов`язаний захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів.

Однак, 20.01.2009 ОСОБА_5 , незважаючи на наявність громадянства України, перебуваючи на території РФ, всупереч встановленому порядку був документований паспортом громадянина РФ із зазначенням в даному документі набуття громадянства РФ. Востаннє, відділенням УФМС Росії по Волгоградській області у центральному районі м. Волгоград видано 13.12.2011 ОСОБА_5 паспорт громадянина РФ за № НОМЕР_3 .

У подальшому, ОСОБА_5 , проживаючи у м.Волгоград та маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, діючи всупереч вищенаведеним вимогам міжнародного та національного законодавства України, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання та відповідно реалізуючи свій злочинний умисел на здійснення протиправної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з власної ініціативи та з метою отримання стабільного заробітку, добровільно уклав 25.10.2016 контракт на проходження військової служби в Збройних силах РФ строком на три роки. Зокрема, ОСОБА_5 було зараховано до списків особового складу 20-ї окремої мотострілецької бригади, що дислокується в АДРЕСА_2 (в/ч НОМЕР_2 південного військового округу Збройних сил РФ).

Проходження військової служби ОСОБА_5 у 20-й окремій мотострілецькій бригаді південного військового округу Збройних сил РФ (в/ч НОМЕР_2 ), поряд з іншими обставинами, позитивно вплинуло на стан боєздатності указаної військової частини, а також бойової готовності підрозділу - відділення розвідки взводу управління артилерійської батареї, що в свою чергу дало можливість керівництву південного військового округу Збройних сил РФ здійснювати планування, ставити та ефективніше виконувати загальні та спеціальні обов`язки під час бойових задач, в тому числі при плануванні та веденні бойових дій на території України.

Являючись військовослужбовцем 20-ї окремої мотострілецької бригади, будучи достовірно обізнаним про те, що згаданий підрозділ ЗС РФ брав участь в 2014 році у бойових діях в окремих районах Донецької та Луганської областей проти ЗС України, ОСОБА_5 виконував накази командирів, спрямовані на функціонування та підтримання боєздатності вказаної військової частини, а також виконував інші обов`язки, пов`язані із проходженням військової служби, на посаді розвідника. За бездоганне виконання своїх службових обов`язків останнього було нагороджено нагрудним знаком «Гвардія».

Відповідно, здійснивши добровільний вступ на військову службу за контрактом до ЗС РФ у період збройного конфлікту та виконуючи в період з 25.10.2016 по 25.10.2019 функції розвідника відділення розвідки взводу управління артилерійської батареї 20-ї окремої мотострілецької бригади південного військового округу Збройних сил РФ, ОСОБА_5 фактично здійснив перехід на бік ворога, чим вчинив дії, спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

ОСОБА_5 інкримінується вчинення умисних дій, які виразились у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України: шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.1 ст.111 КК України, не визнав та показав, що в 2008 році він отримав паспорт громадянина України, в 2009 році батько забрав його в росію, де і подав документи для отримання російського громадянства, при цьому він не знав про те, чи позбавлений громадянства України. Батько йому нічого не повідомляв, а він і не запитував. 25.11.2016 вступив на військову службу за контрактом в 20-у окрему мотострілецьку бригаду строком на три роки. Фактично вся його служба проходила на полігоні в Волгоградській області, свої військові обов`язки він виконував належно, стягнень в нього не було, спочатку служив на посаді розвідника, а потім був водієм, по закінченню контракту звільнився. Після 24.02.22 він вирішив їхати в Україну через білорусь, хотів робити російський закордонний паспорт, в той момент батько віддав йому паспорт громадянина України. Метою поїздки було бажання допомогти Україні, оскільки він володів певною інформацією щодо 20-ї окремої мотострілецької бригади, а також мав бажання вступити до лав ЗСУ. На українсько-білоруському кордоні 07.05.2022 він показав свої два паспорти (український та російський), після чого його фактично і затримали. На наступний день його відвезли в Ковельське СБУ, а згодом в Луцьк. На прохідній в Луцьку його зустрів оперативник ОСОБА_11 , провів через КПП на територію СБУ, його записали в журнал відвідувачів, особисті речі забрали, після опитування на поліграфі помістили в підвал (більярдну кімнату). На наступний день його відвели до слідчої ОСОБА_12 , де він просив надати йому захисника, подзвонити матері. З 08.05.2022 по 24.05.2022 він перебував в підвалі, при цьому жодних дій з ним не проводили. 24.05.2022 йому призначили захисника ОСОБА_13 та повезли в суд для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Призначений захисник повідомила, що захищати його не буде, а залучити іншого захисника він не мав можливості.

При цьому показав, що йому були відомі лише події, які почалися в 2014 році на Майдані, більше цим він не цікавився, про ситуацію в Донецькій та Луганській областях йому нічого не було відомо, в Крим він їздив в 2018 році через «Кримський міст» з російським паспортом. Про те, що його бригада брала участь в бойових діях на території України в 2014-2016 роках йому також нічого не відомо.

Оскільки він був «аполітичним», а тому і не цікавився жодними подіями, які відбувалися на території України до лютого 2022 року. Метою поїздки в Україну стало те, що в ньому «патріотичність проснулася», відчував себе громадянином України, при цьому показав, що ніяких дій для допомоги українській стороні він не вчинив і навіть не вживав жодних заходів для цього. Також категорично заперечив те, що своїми діями він спричинив шкоду Україні. При цьому показав, що заяву про припинення громадянства він не подавав, процедура вибуття з громадянства України йому не відома.

Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_5 , його винуватість повністю доводиться дослідженими в ході судового розгляду доказами. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.

Так свідок ОСОБА_14 , який є оперативним працівником УСБУ України у Волинський області, будучи допитаним безпосередньо в судовому засіданні, показав, що згідно доручення слідчого оперативними заходами він встановив те, що ОСОБА_5 в 2009 році отримав російське громадянство і перебував на території цієї країни, а з 2016 по 2019 рік проходив військову службу за контрактом на посаді розвідника в збройних силах російської федерації. Йому відомо, що при укладенні контракту особа складає присягу та зобов`язується виконувати закони рф. Ним також було встановлено, що з 2014 по 2016 роки підрозділ, де проходив службу обвинувачений, брав участь збройному конфлікті на території Донецької та Луганської областей.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_15 показала, що вона проводила слідчі дії у цьому кримінальному провадженні. Через декілька днів після внесення відомостей в ЄРДР вона зустрілася з ОСОБА_5 в своєму кабінеті та допитала в статусі свідка, якого доставили працівники контррозвідки, однак хто саме це робив, вже не пам`ятає. Обвинуваченого вона не обмежувала в пересуванні, спецзасоби до останнього не застосовувалися, свідок допитувався з участю захисника, послуг перекладача не просив, оскільки розумів українську мову. Приблизно через один-два тижні ОСОБА_5 викликався через оперативних працівників для вручення підозри та допиту в статусі підозрюваного. Яким чином ОСОБА_5 був викликаний в суд для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу вона не пам`ятає, можливо повідомила захисника, а остання вже повідомила підозрюваного. Також додала, що будь-яких клопотань, скарг від ОСОБА_5 не надходило. Де він перебував до моменту обрання запобіжного заходу їй не відомо, щодо фільтраційних заходів будь-якою інформацією не володіє.

Допитаний за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_16 , який є оперативним співробітником УСБУ у Волинській області, показав, що обвинувачений підозрювався у вчиненні державної зради, оскільки добровільно уклав контракт зі збройними силами росії, на територію України він потрапив з республіки білорусь (про це він повідомив особисто). Окрім того, ОСОБА_5 добровільно надавав для огляду свої документи. Перший раз ОСОБА_5 він побачив на території управління, проводив з останнім бесіду за результатами якої був поданий рапорт, на підставі якого були внесені відомості в ЄРДР. Після бесіди ОСОБА_5 залишив управління. Йому невідомо яким чином ОСОБА_5 потрапив на територію управління, де саме перебував з 09.05.2022 по 24.05.2022 та яким чином потрапляв в управління. Також повідомив, що він, за дорученням слідчого, складав протокол огляду електронної сторінки « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 13.05.2022, в ході якого встановлено, що в збройних силах рф дійсно є 20-та окрема мотострілецька бригада південного військового округу (м.Волгоград), остання брала участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей з 2014 року. Окрім того пояснив, що поняття «фільтраційний захід» не є юридичним терміном, таким заходом можна вважати і бесіду з людиною.

Показання допитаних свідків є чіткими, послідовними та дають змогу частково відтворити обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а їхні показання повністю узгоджуються між собою та відповідають і іншим доказам у справі.

Дослідженими в судовому засіданні протоколами оглядів від 12.05.2022, які були проведені та оформлені з дотриманням вимог ст.ст. 104, 105, 223, 237 КПК України, а також переглянутими безпосередньо в судовому засіданні речовими доказами встановлено, що:

- паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 виданий на ім`я ОСОБА_5 , дата видачі 07.08.2008, наявна інформація про місце народження в Україні, дата народження, місце реєстрації;

- паспорт громадянина рф № НОМЕР_3 виданий на ім`я ОСОБА_5 , дата видачі 13.12.2011, наявна інформація про місце народження в Україні, дата народження, місце реєстрації, військовозобов`язаний з 13.12.2011 та інше;

- паспорт громадянина рф № НОМЕР_5 виданий на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_5 , дата видачі 14.04.2022;

- військовий квиток зс рф серія НОМЕР_6 виданий на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_5 , 25.20.2016 укладений контракт на три роки, останнього було зараховано в списки особового складу 20-ї гвардійської окремої мотострілкової бригади, військова посада - розвідник, отриманий нагрудний знак «Гвардия».

Також, за клопотанням сторони захисту, в судовому засіданні безпосередньо оглянутий речовий доказ - паспорт громадянина рф для виїзду за кордон № НОМЕР_7 виданий 14.04.2022, з якого вбачається, що ОСОБА_5 07.05.2022 перетнув кордон з Республікою Білорусь, даних про перетин кордону з Україною немає.

Вилучені речі оглянуто, визнано речовими доказами у справі згідно постанови слідчого від 12.05.2022, оскільки вони відповідають критеріям речового доказу, визначеним ч.1 ст.98 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2022 накладено арешт на вилучене майно з метою збереження речових доказів.

В суду відсутні підстави вважати, що майно вилучено з порушенням кримінальних процесуальних норм, оскільки з протоколів оглядів встановлено, що ОСОБА_5 під час допиту добровільно надав такі документи для долучення до протоколу допиту та подальшого їх використання під час досудового розслідування.

Вказаними паспортами та військовим квитком підтверджується той факт, що ОСОБА_5 мав громадянство як України, так і росії, а також був військовослужбовцем за контрактом російської федерації.

Дослідженим в судовому засіданні протоколом огляду від 26.05.2022, який був проведений та оформлений з дотриманням вимог ст.ст. 104, 105, 223, 237 КПК України з використанням ПЕОМ, встановлено, що нагрудний знак «Гвардія», є відзнакою військовослужбовців, удостоєних гвардійського військового звання, які проходять службу в складі гвардійських військових формувань російської федерації. При цьому, сам ОСОБА_5 не заперечував факту отримання такого знаку.

Дослідженим в судовому засіданні протоколом огляду від 30.05.2022, який був проведений та оформлений з дотриманням вимог ст.ст. 104, 105, 223, 237 КПК України з використанням ПЕОМ, встановлено, що згідно законодавства російської федерації контракт про проходження військової служби укладається між громадянином (іноземним громадянином) та від імені російської федерації. У контракті закріплюються добровільність, обов`язок сумлінно виконувати всі загальні, посадові та спеціальні обов`язки військовослужбовців, встановлені законодавчими та іншими нормативними правовими актами російської федерації. Набрання чинності відбувається з дня його підписання відповідною посадовою особою.

Протоколом огляду електронної сторінки загальнодоступного Інтернет-ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 13.05.2022 з фототаблицями встановлено, що в відкритих джерелах є інформація про те, в збройних силах рф дійсно присутня 20-та окрема мотострілецька бригада південного військового округу (м.Волгоград), остання брала участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей з 2014 року.

На запити слідчого в порядку ст.ст. 40, 93 КПК України витребувана та отримана інформація з Управління ДМС України у Волинській області, Управління ДМС України в Чернівецькій області, Міністерства закордонних справ України, з якої вбачається, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; ОСОБА_5 , значиться як громадянин України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався; станом на 10.06.2022 відсутня інформація про звернення з клопотанням про вихід з громадянства України ОСОБА_5 .

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_5 , як на сьогоднішній день, так і в період з 2016 по 2019 роки у правових відносинах з Україною визнавався та визнається громадянином України. Більше того, при встановленні анкетних даних та при допиті в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_5 повідомив, що він є громадянином України.

Стороною захисту також було заявлено клопотання про визнання ряду доказів недопустимими, а саме протоколів огляду від 13.05.2022 та 26.05.2022, мотивуючи його тим, що: протокол від 13.05.2022 складено з порушенням вимог ст.265 КПК України, отримана інформація не вказує про причетність ОСОБА_18 до інкримінованого злочину та не містить даних про авторів та достовірності; протокол від 26.05.2022 містить огляд інтернет-сторінки, інформація в якій не є офіційним документом.

Разом з тим, вирішуючи питання про допустимість/недопустимість доказів, які були отримані під час досудового розслідування, суд виходить з наступного.

Вирішення питання про допустимість доказів є прерогативою національних судів, а роль Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, зокрема там, де на підставі доказів, здобутих із порушенням встановленого порядку, особа визнана винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий загальнопоширений правозастосовний підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, яка відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується під час розгляду справ як джерело права.

При цьому приписи ст. 9 КПК України визначають однією із основоположних засад кримінального провадження законність, яка є фундаментальною юридичною категорією, критерієм правового життя суспільства і громадян, принципом, методом та режимом суворого, неухильного дотримання, виконання норм права учасниками кримінальних процесуальних відносин і гарантією правомірності застосованого примусу з боку держави.

Як неодноразово наголошувалося у постановах Касаційного кримінального суду, порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК України та іншими статтями КПК України, в яких такі правила сформульовані. Також суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Відповідно до частини 1 статті 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме відомості (фактичні дані), які отримані саме завдяки такому порушенню. Тобто закон вимагає встановити прямий причинний зв`язок між порушенням прав людини і отриманими доказами.

Частина 2 ст.246 КПК України передбачає, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

Стаття 265 КПК України визначає фіксацію та збереження інформації, отриманої з електронних комунікаційних мереж за допомогою технічних засобів та в результаті зняття відомостей з електронних інформаційних систем.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем є одним із видів негласних слідчих (розшукових) дій та міститься в § 2 «Втручання у приватне спілкування» глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії» КПК України.

Частиною 2 ст.264 КПК України констатовано, що не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Таким чином, огляд загальнодоступних інтернет-сторінок не був обмежений власником, володільцем або утримувачем, не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту, а протоколи складені з дотриманням вимог вимог ст.ст. 104, 105, 223, 237 КПК України з використанням ПЕОМ.

Відповідно до ч.3 ст.99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу, тобто електронний документ не має матеріальної форми існування.

Процесу огляду електронних документів повинен відповідати комплексу дій, які вчиняються слідчим: пошук і виявлення документа; візуальний огляд; фіксація за допомогою зйомки; фіксація в протоколі відповідної слідчої дії. Огляд електронних документів здійснюється шляхом безпосереднього сприйняття інформації, що міститься в електронному документі, за допомогою службового комп`ютера. В змісті протоколу повинні бути зазначені технічні характеристики та серійні номери обладнання, назви та версії програмного забезпечення, програми-браузера, адрес (домен), що використовується в ході слідчого огляду. Такі документи повинні бути роздруковані або скопійовані на диск та додані до протоколу.

Судом встановлено, що в протоколах огляду від 13.05.2022 та 26.05.2022 вказано номери службового комп`ютера, версії браузера, адреси (домени), порядок пошуку та виявлення документа, огляд останніх та фіксація, протоколи містять відповідні додатки.

Отже, протоколи огляду від 13.05.2022 та 26.05.2022 були складені із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для визнання їх недопустимими доказами у суду немає.

Окрім того, посилання сторони захисту на те, що протокол огляду від 13.05.2022 не оформлений згідно вимог КПК України суд не бере до уваги, оскільки захисником навіть не вказано, яким саме нормам кримінального процесуального закону не відповідає оформлення такого протоколу.

Посилання сторони захисту про порушення права на захист під час досудового розслідування, на думку суду, є голослівними, оскільки не підтверджуються жодними доказами, дослідженими в ході судового розгляду, а проведення «фільтраційних» заходів зі сторони контррозвідувальних служб щодо останнього не є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Більше того, протоколом затримання особи від 24.05.2022 встановлено, що ОСОБА_5 та його захиснику ОСОБА_8 надано можливість повідомити про затримання матері - ОСОБА_19 , на номер НОМЕР_8 , і остання була повідомлена про це, також підозрюваному були роз`яснені його права, зауважень, доповнень, скарг від останнього не надходило, про що вказують його підписи. За період судового розгляду будь-яких даних про те, що обвинувачений у зв`язку з неналежною, на його думку, правовою допомогою під час досудового розслідування звертався у відповідні органи з скаргою про притягнення адвоката ОСОБА_8 до дисциплінарної відповідальності, не надходило.

Доводи про незаконне затримання ОСОБА_5 поданими стороною захисту в судовому засіданні адвокатськими запитами та відповідними відповідями на них не підтверджені.

Також доводи сторони захисту про незаконність проведених ряду слідчих дій не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки такі докази є допустимими в розумінні ст.86 КПК України, а певні неточності щодо оформлення процесуальних документів, про які вказує захисник, не є суттєвими та не можуть свідчити в загальному про недопустимість вказаних доказів, а тому, на думку суду, не є підставою для визнання таких доказів незаконними чи недопустимими. Істотних порушень кримінального процесуального закону, зокрема і будь-яких порушень прав та свобод людини, під час встановлення фактичних обставин вчинення суспільно небезпечного діяння, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено, докази зібрані та отримані в порядку, передбаченому КПК України.

Суд критично оцінює показання обвинуваченого про те, що йому нічого не було відомо про події в Україні з 2014 по 2022 роки, оскільки останній самостійно до 2014 року приїздив в Україну до родичів, після 2014 їздив в Крим. Більше того, в судовому засіданні зазначив, що відразу в лютому 2022 року вирішив їхати в Україну з метою вступу до лав ЗСУ, не хотів воювати за росію проти України, хотів допомагати та захищати саме Україну.

При цьому, звертає суд увагу на те, що паспорт громадянина росії для виїзду за кордон (який безпосередньо досліджений в судовому засіданні) виданий 14.04.2022, а тому, доводи обвинуваченого про наміри відразу в лютому 2022 року стати на захист України, суд до уваги не бере.

Визначення поняття збройного конфлікту в ЗУ «Про національну безпеку України», який був прийнятий 21.06.2018, не вказує про відсутність такого конфлікту до дати прийняття Закону, оскільки згідно ст.3 КК України, законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Сукупність досліджених доказів дала суду можливість поза розумним сумнівом спростовувати версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_5 до інкримінованого йому злочину, або про відсутність в його діях складу злочину.

Така стратегія захисту, яка висунена зі сторони обвинуваченого, на думку суду, є нічим іншим, як способом уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.

У зазначеному кримінальному провадженні дотримано вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.

Якщо у кримінальному провадженні відсутні прямі докази, що підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні державної зради, однак обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих непрямих доказів, з якими не узгоджуються непослідовні версії обвинуваченого щодо обставин проходження військової служби та бажання допомагати ЗСУ, то сукупність таких непрямих доказів може бути покладена судом в основу обвинувачення особи у вчиненні державної зради.

Згідно ст.68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно з ст. 94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За таких обставин, суд, оцінивши кожний доказ та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_5 своїми умисними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України: шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.111 КК України (в ред. Закону №1689-VII від 07.10.2014).

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_5 раніше несудимий, інформація про негативну характеристику відсутня, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має незадовільний стан здоров`я.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, у відповідності до ст.66 КК України, суд визнає активне сприяння розкриттю злочину, оскільки така обставина підтвердилася в ході судового розгляду.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , відсутні.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Однак, з огляду на заперечення під час судового розгляду своєї винуватості, суд не визнає щире каяття, яке вказане в обвинувальному акті, обставиною, що пом`якшує покарання.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих обставин, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи розмір покарання, передбачений санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_5 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк.

Разом з тим, оскільки обвинуваченому не інкримінувалося вчинення злочину з корисливих мотивів, суд не вбачає підстав для застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке передбачене санкцією ч.1 ст.111 КК України.

На глибоке переконання суду, призначене покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Строк відбуття покарання обвинуваченому необхідно рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Питання про речові докази та арешт майна суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 174 КПК України.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ОСОБА_5 необхідно залишити попередній - тримання під вартою, з метою запобігання ризику, передбаченому ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.

Відповідно до п.1 ч.5 ст.72 КК України (в редакції від 26.11.2015р.), зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Частина 6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на правовий висновок, який викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 (провадження №13-31кс18), суд зараховує в строк відбування покарання обвинуваченого термін його перебування під вартою у відповідності до вимог п.1 ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 Кримінального кодексу України (в ред. Закону №1689-VII від 07.10.2014), та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Арешт, який накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 17.05.2022 на майно ОСОБА_5 , скасувати.

Речові докази у справі, а саме: військовий квиток зс рф серії НОМЕР_6 ; паспорт громадянина рф № НОМЕР_3 ; паспорт громадянина рф для виїзду за кордон № НОМЕР_7 , повернути ОСОБА_5 за належністю.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити попередній - тримання під вартою.

В порядку ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015) зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 24.05.2022 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, з моменту отримання копії судового рішення, перекладеного на російську мову.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий