У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року                                                   м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого – судді Максимчук З.М.,

Суддів - Рожина Ю.М., Собіни І.М.,

при секретарі судового засідання – Демчук Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в місті Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2014 року позов задоволено.

Вирішено питання про судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вказує на те, що рішення суду винесене з порушенням положень чинного законодавства, без дослідження усіх обставин справи . Зазначає, що суд при ухваленні рішення не спростував твердження відповідача про те, що розписка не може вважатись борговим документом, оскільки встановлює інший юридичний факт, а саме підтвердження виконання грошового зобов»язання. Суд, встановивши факт укладення договору позики, не з»ясував наявності усіх істотних умов договору позики, передбачених ст..1046 ЦК України, а саме у вказаній розписці не вказано факту позичання грошових коштів, не визначено обов»язків позичальника повернути вказані грошові кошти. Вказує, що суд у рішенні помилково встановив факт укладення правочину, ґрунтуючись на розписці, яка за формою та змістом не являється борговим документом та не встановлює факту позики грошових коштів.

Просить рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23.01.2014 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні

_______________________________________________________________________________

справа № 2/570/246/2014 Головуючий суддя 1 інстанції- Штогун О.С.

провадження 22-ц/787/519/2014 Суддя-доповідач ОСОБА_3

не знайшов підтвердження той факт, що відповідач у вересні місяці 2011 року позичив ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 5500 доларів США, які останній віддав йому у жовтні 2011 року. При отриманні повернутих коштів , він написав розписку позивачеві про те, що отримав від нього 5500 доларів США в якості повернення позики. Напроти, судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем 18. 10.2011 року був укладений договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача, ОСОБА_4 позику в сумі 5500 доларів США.

Такі висновки суду є правильними, відповідають фактичним обставинам справи й вимогам закону.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Матеріалами справи встановлено, що 18.10.2011 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 5500 доларів США, термін повернення грошей не вказано, що було оформлено відповідною розпискою.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язовується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ч.ч.1,2ст..545 ЦК України прийнявши виконання зобов»язання , кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов»язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає

Оскільки оригінал розписки знаходиться у позивача, у розписці не вказано,що вона видана з тих підстав, що ОСОБА_1 не може повернути боргову розписку ОСОБА_4, відтак, відповідач не виконав перед ним свій обов»язок щодо повернення коштів.

           Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у спарві доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вказані вимоги закону виконав, вказав мотиви неприйняття доводів відповідача про те, що розписка відповідача про отримання ним грошових коштів в сумі 5500 доларів США була написана ним в підтвердження факту повернення вказаних грошових коштів позивачем відповідачу, які нібито він давав в борг ОСОБА_4 в вересні місяці 2011 року.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються безумовною підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: