РІШЕННЯ

Іменем України

16 травня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/400/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А. І.

За позовом: Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури,

вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, в інтересах держави в особі

позивача- 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

код ЄДРПОУ 43173325, пр. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039

позивача-2: Міністерства освіти і науки України,

код ЄДРПОУ 38621185, пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини»,

код ЄДРПОУ 43649066, в`їзд Білостоцький, 3, м. Харків, 61038

до відповідача – 2: Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя,

код ЄДРПОУ 02125668, вул. Графська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600

Предмет спору: про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання звільнити нежитлові приміщення,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача-1: Пуценко Т. В., представник;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: Колісниченко А. С., адвокат;

від відповідача-2: не з`явився;

за участю прокурора: Сидоренко Ю. К.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Міністерства освіти і науки України звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини», у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір оренди № 13/51-22 нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.11.2022, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини»;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини» звільнити нежитлові приміщення площею 122,6 кв. м, розташовані на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2 Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя за адресою: площа Івана Франка, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, та повернути його балансоутримувачу – Ніжинському державному університету імені Миколи Гоголя шляхом підписання акту повернення з оренди орендованого майна.

Усуваючи недоліки позовної заяви, прокурор подав уточнену позовну заяву, у якій зазначив  співвідповідачем Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, та просить суд:

- визнати недійсним договір оренди № 13/51-22 нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.11.2022, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях  та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини»;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини» звільнити нежитлові приміщення площею 122,6 кв. м, розташовані на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2 Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (код ЄДРПОУ 02125668) за адресою: площа Івана Франка, 2, м. Ніжин, Чернігівська область.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.04.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 27.04.2023 на 10:00 та встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Відповідно до поштових повідомлень про вручення ухвалу суду від 03.04.2023 відповідач-1 отримав 11.04.2023, а відповідач-2 – 10.04.2023.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем-1 відзиву є 26.04.2023, а відповідачем-2 – 25.04.2023.

07.04.2023 через систему «Електронний суд» Міністерство освіти і науки України подало письмові пояснення, у яких позивач-2 підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Крім того, 13.04.2023 до суду надійшли ці ж письмові пояснення Міністерства освіти і науки України, які були направлені за допомогою засобів поштового зв`язку.

24.04.2023 відповідач-2 направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи.

26.04.2023 через систему «Електронний суд» відповідач-1 подав відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи.

Позивач-2 та відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали суду від 03.04.2023 в електронний кабінет та поштовими повідомленнями про вручення, але у підготовче засідання 27.04.2023 не з`явились, про причини неявки суду не повідомили.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 27.04.2023 проводилось за відсутності позивача-2 та відповідачів (їх представників).

У підготовчому засіданні 14.03.2023 суд:

- суд долучив до матеріалів справи відзиви відповідачів на позовну заяву, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

- не прийняв до розгляду надані позивачем-2 письмові пояснення, оскільки вони не підпадають під розуміння заяв по суті та додаткових пояснень, передбачених ч. 5 ст. 165 ГПК України, на подання яких суд дозволу не надавав;

- встановив учасникам справи строки для подання заяв по суті, а саме: прокурору та позивачам – триденний строк з моменту проголошення цієї ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відповіді на відзиви; відповідачам – триденний строк з дня отримання відповідей на відзив для подання до суду та іншим учасникам справи заперечень.

У підготовчому засіданні 27.04.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 16.05.2023 на 10:00.

Ухвалою суду від 27.04.2023 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 16.05.2023.

27.04.2023, після закінчення підготовчого засідання, через систему «Електронний суд» позивач-2 подав заперечення на відповідь на відзив з доданими до них документами.

28.04.2023 через систему «Електронний суд» представник відповідача-1 подав клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду 28.04.2023 повернуто заявнику без розгляду.

28.04.2023 через систему «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку прокурор направив до суду відповідь на відзиви відповідачів з доказами їх направлення іншим учасникам справи.

28.04.2023 через систему «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку позивач-2 направив до суду відповідь на відзив та заперечення на відзив.

01.05.2023 позивач-1 подав до суду відповідь на відзив відповідача-1.

За клопотанням представника відповідача-1 ухвалою суду від 08.05.2023 судові засідання з розгляду справи № 927/400/23 ухвалено провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

Позивач-2 та відповідач-2 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали суду від 27.04.2023 в електронний кабінет та поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання з розгляду справи по суті 16.05.2023 не з`явились, про причини неявки суду не повідомили.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 16.05.2023 проводилось за відсутності позивача-2 та відповідача-2 (їх представників).

У судовому засіданні 16.05.2023 суд розглянув заяви та клопотання сторін, які надійшли до його початку.

Щодо поданих позивачем-2 заперечень на відповідь на відзив, відповіді на відзив та заперечень на відзив.

Згідно з ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч. 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Зі змісту поданих позивачем-2 заяв по суті вбачається, що вони не містять жодних посилань ані на відзив, ані пояснень, міркувань та аргументів щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, а тому вони не можуть вважатися відповіддю на відзив.

Також, враховуючи дати направлення цих заяв по суті, суд вважає, що вони фактично були направлені до отримання позивачем-2 відзиву.

Разом з тим, такі заяви підпадають під розуміння ч.5 ст.161 ГПК України, а саме пояснень щодо додаткових питань.

Зважаючи на те, що позивач-2 проявив бездіяльність щодо звернення до суду із відповідним позовом та намагання поданими заявами по суті доповнити підстави позову, суд розцінює такі дії як недобросовісну процесуальну поведінку такого учасника. Крім того, дозвіл на подання таких пояснень, згідно ч. 5 ст. 161 ГПК України, суд не надавав.

За наведених обставин у їх сукупності, суд розцінив подані пояснення як штучне використання підходу, щоб доповнити позовну заяву, подану прокурором, а відтак залишив заяви позивача-2 без розгляду.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

Щодо поданих позивачем-1 та прокурором відповідей на відзив.

Суд долучив до матеріалів справи відповіді прокурора та позивача-1 на відзив, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням

У судовому засіданні 16.05.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні договору оренди № 13/51-22 нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.11.2022, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини», орендоване майно, що обліковується на балансі Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, використовується відповідачем-1 для продажу фармацевтичних виробів, чим порушуються вимоги Закону України «Про освіту», адже він не допускає використання майна освіти поза межами цілей освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу. Як зазначає прокурор, спірний договір суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, а відтак такий правочин підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності – звільнення об`єкта оренди з метою подальшого його повернення балансоутримувачу.

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- у п. 7.1 спірного договору визначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря, за винятком переліку наведених цільових призначень, у якому відсутнє цільове призначення – з метою розміщення аптеки, а отже доводи прокурора щодо використання об`єкту оренди всупереч забороні цільового призначення є безпідставними;  

- ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про наукові парки». Отже, прокурором необґрунтовано застосовано положення Закону України «Про освіту», яким не регулюються відносини оренди нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти;

- спірні приміщення могли бути передані в оренду з будь-яким цільовим призначенням, оскільки не використовувалось балансоутримувачем протягом 3 років;

- спірний договір повністю відповідає законодавству України про освіту та немає жодних підстав для визнання його недійсним;

- аптечний пункт, який розміщується у спірному приміщенні, є соціально корисним закладом; учасники освітнього процесу можуть оперативно забезпечити себе усіма необхідними ліками;

- відповідач-1 вважає, що наявні підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку з недобросовісністю позивача, який спочатку приймає рішення про оголошення аукціону на право оренди спірного приміщення, укладає договір оренди, а потім подає позов про визнання цього договору недійсним.

Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя не може бути відповідачем у справі, так як він не має права самостійно чи на власний розсуд передавати державне майно в оренду. Уповноваженим органом управління спірним майном є позивач-2, при цьому відповідач-2 є лише балансоутримувачем такого майна без самостійного права на передачу майна в оренду іншим особам. Відповідач-2 вважає, що він може бути тільки третьою особою у цій справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача;

- при укладенні спірного договору було дотримано визначену законом процедуру та відсутні негативні наслідки для держави у зв`язку з укладенням цього договору, а навпаки - бюджет отримує кошти від сплати відповідачем-1 орендної плати;

- прокурор надіслав відповідачу-2 уточнену позовну заяву без будь-яких додатків та доказів, що позбавило його можливості для належного захисту у даній справі.

Позивач-1 заперечує проти позовних вимог та погоджується з доводами відповідача-1 про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спірний договір укладений у порядку, визначеному чинним законодавством, а спірні приміщення могли бути передані в оренду з будь-яким цільовим призначенням, тому що не використовувалось протягом 3 років.

Прокурор у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідачів, викладених у відзивах, та зазначає:

- відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про наукові парки», лише у разі, якщо заклади вищої освіти є засновниками юридичних осіб та/або їх об`єднань для організації та виконання проектів наукового парку. У силу вимог підпункту 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» в спірних правовідносинах оренди нерухомого майна об`єкта освіти, що належить до державної власності, в співвідношенні із загальним законом (Законом України «Про оренду державного та комунального майна»), спеціальним законом є Закон України «Про освіту»;

- відповідач-2 надавав згоду на розміщення у спірному приміщенні магазину продовольчих товарів, а не для розміщення аптечного пункту. Крім того, студенти НДУ ім. М. Гоголя мають безпосередній доступ до фармацевтичних виробів, оскільки у радіусі 500 метрів від гуртожитку №2 знаходиться ще 6 торгівельних об`єктів, які здійснюють продаж медичних виробів;

- спірний договір містить взаємні права та обов`язки усіх трьох сторін цього правочину, а тому Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя повинен бути відповідачем у справі.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя звернувся до Міністерства освіти і науки України з листом №01-10/625 від 06.07.2021, у якому просив надати дозвіл на передачу в оренду державного майна, яке перебуває на балансі закладу освіти.

Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол №13 від 31.08.2021), надало  дозвіл №1/11-6552 від 07.09.2021  на передачу в оренду нежитлових приміщень, площею 122,6 кв. м, розташованого в будівлі гуртожитку №2, яке знаходиться за адресою: м. Ніжин, вул. І. Франка, 2, з метою розміщення магазину продовольчих товарів строком до п`яти років, та зобов`язав керівника Університету ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (т. 1 а.с. 90-91).

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 18.02.2022 №13/115 включено до Переліку першого типу нежитлові приміщення загальною площею 122,6 кв. м. на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, площа Івана Франка, 2, що обліковується на балансі Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя; враховуючи пропозиції Балансоутримувача затвердити додаткові умови оренди: обмежити використання об`єкта оренди відповідно до п. 54 Порядку для розміщення наступного цільового призначення:

- заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи;

- заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи;

- нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе;

- пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали. Торговельні автомати. Розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, суб`єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв`язку, послуги доступу до Інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення. Розміщення зовнішньої реклами на будівлях і спорудах. Продаж книг, газет і журналів;

- ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя надав Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях довідку від 15.08.2022 №01-13/360, у якій повідомив про згоду на включення до Переліку першого типу та передачі в оренду спірного приміщення строком на 5 років за цільовим призначенням – розміщення магазину продовольчих товарів, крім торгівлі товарами підакцизної групи. Також Університет повідомив, що об`єкт оренди не використовується у діяльності НДУ ім. М. Гоголя протягом трьох років і це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які проживають у гуртожитку (т. 1 а.с. 92).

У листі від 15.08.2022 №01-13/359 Університет зазначив перелік обмежень щодо цільового використання об`єкта оренди, який відповідає переліку, вказаному у наказі Регіонального відділення від 18.02.2022 №13/115 (т. 1 а.с. 93).

09.09.2022 в ЕТС «Prozzoro.Продажі» орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях розміщено оголошення про передачу спірного майна в оренду строком на період дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування та з переліком обмежень щодо його цільового використання,  який відповідає вказаному у наказі Регіонального відділення від 18.02.2022 №13/115 та листі Університету від 15.08.2022 №01-13/359 (т. 1 а.с.  97-99).

06.10.2022 відбувся аукціон з продажу права оренди спірного нежитлового приміщення площею 122,6 кв. м, за результатами якого переможцем визнано ТОВ «Фармація Чернігівщини» (т. 1 а. с. 94-99).

07.11.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), ТОВ «Фармація Чернігівщини» (далі - Орендар) і Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя (далі - Балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності,  № 13/51-22 (далі – Договір оренди), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення площею 122,6 кв. м на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, площа Івана Франка, 2 (т. 1 а.с. 100-107).

У п. 7.1 розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком таких цільових призначень:

- заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи;

- заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи;

- нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе;

- пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали. Торговельні автомати. Розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, суб`єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв`язку, послуги доступу до Інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення. Розміщення зовнішньої реклами на будівлях і спорудах. Продаж книг, газет і журналів;

- ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини.

Згідно з п. 2.1 розділу ІІ Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.

За умовами п. 9.1, 16 розділу І, п. 3.3 розділу ІІ Договору оренди місячна орендна плата становить 25  101,00 грн без ПДВ. Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50/50%.

Пунктами 4.1, 4.2 розділу ІІ Договору оренди визначено, шо у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або витрати орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту його отримання від Балансоутримувача.

Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу ІІ Договору оренди він укладений на строк – протягом воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування з дати набрання чинності цим договором. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

На виконання умов Договору оренди Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв  у строкове платне користування спірні нежитлові приміщення, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.11.2022 (т. 1 а.с. 108).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 21.08.2021 №939 затверджено статут Прилуцького технічного фахового коледжу у новій редакції, у п. 1.4 якого зазначено, що згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.02.2020 №82 Прилуцький агротехнічний коледж перейменовано у Прилуцький технічний фаховий коледж.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності ТОВ «Фармація Чернігівщини» є: 47.73 – роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний); 46.49- оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 77.11 – надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 73.20 - дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 73.11 - рекламні агентства; 70.22 - консультування з питань комерційної діяльності й керування; 68.31 - агентства нерухомості; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 82.30 - організування конгресів і торговельних виставок; 77.33 - надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютерів; 46.46 - оптова торгівля фармацевтичними товарами.

У позовній заяві прокурор зазначив, що спірне приміщення використовується відповідачем-1 для розміщення аптеки, що не заперечується відповідачем-1.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Міністерства освіти і науки України у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.

Пунктом 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Відповідно до п. 1, 3, 4.5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду Державного майна України від 12.08.2019 №810, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.

З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об`єктами державної власності.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листом від 29.11.2022 №5840ВИХ-22, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем-1 та відповідачами спірного договору оренди, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, у тому числі у судовому порядку.

Регіональне відділення у листі від 15.12.2022 №51-04.03-01263 повідомило прокурора, що оспорюваний договір укладений з дотриманням порядку, передбаченим чинним законодавством, а тому підстави для звернення до суду про визнання цього договору недійсним відсутні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Постановою КМУ від 16.10.2014 №630 (далі – Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п.п. 89 п. 4 Положення).

Згідно з п. 1.16 Статуту Прилуцького технічного фахового коледжу коледж є юридичною особою публічного права, що заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.  

Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Міністерства освіти і науки з листом від 18.11.2022 №5610ВИХ-22, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем-1 та відповідачами спірного договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

Тобто прокурором було повідомлено позивача-2 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

У листі від 15.12.2022 №1/15402-22 Міністерство повідомило, що ним було надано дозвіл щодо надання спірних приміщень в оренду з метою розміщення магазину продовольчих товарів; у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача-2 як органу, який    здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про  намір подати позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов`язання звільнити орендоване приміщення.  

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Міністерства освіти і науки України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо визнання недійсним Договору оренди.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі статтею 4 вказаного Закону Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:

прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;

внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС;

прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків;

опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;

розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;

проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

За змістом ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець. Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна.

За результатами розгляду заяви (крім випадків, передбачених абзацом п`ятим частини другої статті 6 цього Закону) балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень:

рішення про намір передачі майна в оренду;

рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

У разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень:

рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління;

рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

Про прийняте рішення балансоутримувач повідомляє заявника та орендодавця протягом трьох робочих днів з дати його прийняття.

У разі включення об`єкта до відповідного Переліку за заявою іншої особи, яка подана раніше, балансоутримувач інформує заявника та орендодавця про таке включення.

Після прийняття балансоутримувачем рішення про намір передачі майна в оренду або отримання від уповноваженого органу управління рішення про доцільність передачі майна в оренду балансоутримувач здійснює такі дії:

вносить інформацію про потенційний об`єкт оренди до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та включає об`єкт до одного з Переліків, якщо відповідно до цього Закону балансоутримувач може виступати орендодавцем відповідного майна і якщо включення об`єкта до Переліку відповідного типу не потребує прийняття рішення іншим органом;

надсилає інформацію про потенційний об`єкт оренди орендодавцю для її внесення до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та звертається до орендодавця із клопотанням про включення потенційного об`єкта оренди до одного з Переліків згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Орендодавець розглядає клопотання балансоутримувача, подане відповідно до частини четвертої цієї статті, та протягом 10 робочих днів з дати отримання клопотання приймає одне з таких рішень:

рішення про включення об`єкта до Переліку відповідного типу;

рішення про відмову у включенні об`єкта до Переліку відповідного типу з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

У випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, орендодавець звертається до уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, із клопотанням про включення об`єкта до Переліку, якщо включення об`єкта до Переліку відповідного типу потребує прийняття відповідного рішення, і передає його на розгляд такого органу. Такі дії не здійснюються орендодавцем у випадку, якщо особи орендодавця та уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, є однією особою.

Про прийняте рішення орендодавець повідомляє балансоутримувача та заявника протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення.

За змістом ст. 11, 12, 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оголошення про передачу майна в оренду орендодавець оприлюднює в ЕТС. Об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону. У разі якщо об`єкт не було передано в оренду за результатами аукціону, протягом п`яти робочих днів з дати формування протоколу про визнання аукціону таким, що не відбувся, публікується оголошення про проведення повторного аукціону із зниженням стартової орендної плати на 50 відсотків. За результатами проведення аукціону укладається договір оренди майна.

Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Як встановив суд, Балансоутримувач (відповідач-2) звернувся до Міністерства освіти і науки України, до сфери управління якого належить Балансоутримувач, з клопотанням про надання дозволу щодо передачі спірних нежитлових приміщень в оренду. Міністерство освіти і науки України, у свою чергу, надало дозвіл на укладення договору оренди спірного нежитлового приміщення з метою розміщення магазину продовольчих товарів строком до п`яти років. За результатами проведення аукціону на право оренди спірного нежитлового приміщення між позивачем-1 та відповідачами був укладений спірний договір оренди.

Згідно з ч. 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Разом із тим, відповідно до частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України «Про освіту» містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21.

Відповідно п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі – Порядок №483), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Згідно з п. 54 Порядку №483 додаткові умови оренди майна розробляються орендодавцем на підставі пропозицій балансоутримувача, уповноваженого органу управління або з власної ініціативи орендодавця.

Можуть бути визначені такі додаткові умови оренди майна: обмеження щодо використання майна для розміщення об`єктів, перелік яких визначений в додатку 3 у кількості не більш як п`ять груп з відповідного переліку.

За змістом підпунктів 2, 5 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; виробництво та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.

Передані в оренду нежитлові приміщення площею 122,6 кв. м, які знаходяться за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, площа Івана Франка, 2, є приміщеннями чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, що призначений для проживання студентів на період навчання.

Міністерство освіти і науки надало дозвіл на передачу спірного приміщення з метою  розміщення магазину продовольчих товарів, тобто з конкретно визначеним цільовим призначенням.  

Разом з тим, у пункті 7.1 Розділу І спірного договору зазначено, що об`єкт оренди може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря, за винятком лише деяких обмежень, перелік яких наведений у цьому пункті.

Тобто спірний договір не містить того цільового призначення використання спірних приміщень, дозвіл на яке був наданий Міністерством, а навпаки дозволяє Орендарю користуватись ним на його на власний розсуд, у тому числі з метою, що не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки зазначений у пункті 7.1 Розділу І спірного договору перелік обмежень не є таким, що відображає усі цільові призначення, які відносяться до імперативно передбаченої законом заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти.

При цьому суд відхиляє доводи позивача-1 та відповідача-1 з посиланням на п. 29 Порядку №483 про можливість передачі в оренду спірного приміщення з будь-яким цільовим призначенням, оскільки воно не використовувалось протягом 3-х років, враховуючи наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України, якою, зокрема, затверджено Порядок №483, має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки з метою надання послуг, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України «Про освіту» дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів, в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

Оскільки спірні приміщення належать до майна закладу освіти, хоча закладом освіти і не використовуються, від цього статус майна залишається незмінним, також незмінними залишаються і заборони щодо передачі його в оренду з будь-якою метою, у тому числі з метою надання послуг, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17; в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17; в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.

Доводи відповідача-1 про те, що з огляду на положення ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про наукові парки», а не Законом України «Про освіту», також відхиляються судом, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про наукові парки».

Закону України «Про наукові парки» регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов`язані із створенням та функціонуванням наукових парків, і спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, впровадження, виробництва інноваційних продуктів та інноваційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про наукові парки» науковий парк - юридична особа, що створюється у формі господарського товариства, яке повинно мати у складі учасників не менше одного закладу вищої освіти та/або наукової установи.

Засновники наукового парку (далі - засновники (учасники, акціонери) - заклад вищої освіти та/або наукова установа та інші юридичні особи, що уклали засновницький договір про створення наукового парку або затвердили його установчий документ.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про наукові парки» заклад вищої освіти та/або наукова установа можуть бути засновниками юридичних осіб та/або їх об`єднань для організації та виконання проектів наукового парку.

Заклад вищої освіти та/або наукова установа мають право бути орендодавцем приміщень та обладнання для наукового парку та його партнерів на строк реалізації проектів наукового парку згідно із статтею 20 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм слідує, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про наукові парки», лише у випадках, коли ці заклади вищої освіти є засновниками юридичних осіб та/або їх об`єднань для організації та виконання проектів наукового парку.

Закон України «Про освіту» регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» чітко передбачено, що до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни «навчальний заклад» і «заклад освіти» є ідентичними, а всі суб`єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, у силу вимог підпункту 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» в спірних правовідносинах оренди нерухомого майна об`єкта освіти, що належить до державної власності, в співвідношенні із загальним законом – Законом України «Про оренду державного та комунального майна», спеціальним законом є Закон України «Про освіту», імперативна норма частини 4 статті 80 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних орендних правовідносин.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №902/51/21.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що при укладенні спірного договору порушено норми ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки спірні приміщення не були передані в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а використання цього майна для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, заборонено.

При цьому суд вважає, що за відсутності у Договорі оренди конкретного цільового призначення, визначеного у дозволі Міністерства освіти і науки України, відповідач-1 у будь-який час дії цього Договору може самостійно змінити цільове призначення, у тому числі з огляду на види економічної діяльності відповідача, зазначені у ЄДР, і такі, що жодним чином не будуть стосуватись навіть обслуговування учасників освітнього процесу.

Крім того, як у оголошенні про проведення аукціону, так і у Договорі оренди строк оренди не відповідає строку, на який було надано погодження Міністерством.

Посилання відповідача-1 на недобросовісність позивача, який спочатку приймає рішення про оголошення аукціону на право оренди спірного приміщення, укладає договір оренди, а потім вважає цей договір недійсним, не приймаються судом, оскільки позивач-1 не підтримує позов та вважає, що спірний договір укладений відповідно до закону, а з цим позовом до суду звернувся саме прокурор.

Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, суд доходить висновку про укладення оспорюваного договору оренди з порушенням вимог закону, а і відтак і про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя про те, що він не може бути відповідачем у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.

Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об`єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 №820 затверджено примірний договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (далі – Примірний договір).

У п. 3 розділу І Примірного договору передбачено, що сторонами цього договору є Орендодавець, Орендар та Балансоутримувач.

Зі змісту Договору оренди вбачається, що він сформований на підставі Примірного договору та був укладений між трьома сторонами - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (Орендодавцем), Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя (Балансоутримувачем) і ТОВ «Фармація Чернігівщини» (Орендарем).

Спірний договір оренди містить взаємні права та обов`язки усіх трьох сторін цього правочину. Так, за умовами цього договору Балансоутримувач разом з Орендодавцем передає об`єкт оренди Орендарю; підписує акт приймання-передачі майна; виставляє рахунки Балансоутримувачу; отримує 50% орендної плати; приймає майно з оренди на підставі складеного ним акта; надає згоду Орендарю на проведення поточного або капітального ремонту; може ініціювати припинення або розірвання цього договору.

Таким чином, сторонами спірного договору оренди є не лише Орендар та Орендодавець, а й Балансоутримувач, який також має певні права та обов`язки за Договором оренди, відтак тому має бути відповідачем у цій справі.   

При цьому, усвідомлюючи як встановлені законом обмеження, так і невідповідність умов аукціону і договору щодо строку і цільового призначення, погодженого органом управління, відповідач-2, проявляючи добросовісну обачливу поведінку, мав можливість і повинен був одразу при оголошенні аукціону звернути увагу на такі невідповідності та/або відмовитись від підписання незаконного договору.

Доводи відповідача-2 про ненаправлення прокурором на його адресу копій доданих до уточненої позовної заяви документів, що позбавило його можливості для належного захисту у даній справі, не приймаються судом, оскільки подана прокурором уточнена позовна заява не містить у собі переліку додатків, а докази на підтвердження викладених у ній обставин були додані до первісної позовної заяви, які направлялись на адресу Університету, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 16.03.2023 та списком згрупованих відправлень від 16.03.2023.

Щодо зобов`язання відповідача-1 звільнити спірні приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17).

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин:    майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Прокурор звернувся до суду з позовною вимогою про зобов`язання відповідача-1 звільнити спірні приміщення, тобто фактично просить усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, суд доходить висновку, що відповідач-1 немає правомірних підстав для користування спірними приміщеннями, а відтак повинен їх звільнити.

Отже, позовна вимога прокурора щодо зобов`язання відповідача-1 звільнити спірні приміщення також підлягає задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за висновком суду визнаний недійсним Договір оренди був підписаний внаслідок неправомірних дій усіх сторін в однаковій мірі, як Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, ТОВ «Фармація Чернігівщини», так і Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідачів та позивача-1 у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди № 13/51-22 нерухомого майна, що належить до державної власності від 07.11.2022, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини» та Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини» (код ЄДРПОУ 43649066, в`їзд Білостоцький, 3, м. Харків, 61038) звільнити нежитлові приміщення площею 122,6 кв. м, розташовані на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2 Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (код ЄДРПОУ 02125668, вул. Графська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600) за адресою: площа Івана Франка, 2, м. Ніжин, Чернігівська область.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Чернігівщини» (код ЄДРПОУ 43649066, в`їзд Білостоцький, 3, м. Харків, 61038) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1  789,34 грн витрат зі сплати судового збору.   

5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, пр. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1  789,33 грн витрат зі сплати судового збору.   

6. Стягнути з Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (код ЄДРПОУ 02125668, вул. Графська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1  789,33 грн витрат зі сплати судового збору.   

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

          Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

          Повне рішення складено 26.05.2023.

                     Суддя                                                                               В. В. Шморгун