КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 758/2815/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5249/2023Головуючий у суді першої інстанції - Петров Д.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

секретар Ольшевська Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технології про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення, визнання наказу про звільнення недійсним/неправомірним та скасування його, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного університету інфраструктури та технології (далі - ДУІТ), в якому просила

- встановити факт відсутності у відповідача оригіналу заяви про звільнення з роботи від 05.10.2009 і відповідно до цього визнати наказ про звільнення не дійсним, не правомірним за № 146-к від 05.10.2009 та його скасувати;

- поновити ОСОБА_1 на посаду старшого викладача ДУІТ та внести відповідачем відповідні записи у трудову книгу;

- стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 в розмірі (визначеним судом на підставі досліджень позовної заяви і доказів та принесеними відповідачем довідок про середній дохід та врахуванням оздоровлюючих) з урахуванням компенсації за не використану відпустку, оплати за час вимушених прогулів, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Врахувати, що позивачка почала працювати повноцінно з вересня 2020 року, згідно про доходи з пенсійного фонду України ок 7 в освітній установі.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після її зарахування на посаду старшим викладачем, відповідачем було неправомірно заселено позивача до особи чоловічої статі, у зв`язку з чим вона перебувала у важкому психолого-психіатричному стані, і 05.09.2009 ОСОБА_1 не усвідомлюючи своїх дій, підписала заяву про звільнення.

У зв`язку з тим, що відповідачем не вбережено оригіналу заяви про звільнення з роботи від 05.10.2009 (на думку позивача, заяви про звільнення фактично, мабуть, не існувало взагалі, і наказ видавався про звільнення з роботи 05.10.2009 не законно), вона зазнала тривалого не отримання заробітної плати за час вимушених прогулів та, у зв`язку з наявністю зібраних доказів не розуміння значення своїх дій та не можливість керуватись ними 05.10.2009, має намір відновити свій трудовий стаж, відшкодувати завдану матеріальну шкоду внаслідок тривалого не отримання заробітної плати, доходів, тривалої не можливості працевлаштуватись внаслідок важких трагічних обставин життя з вини відповідача (т. 1 а.с. 1-49).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14.12.2022 позов ОСОБА_1 до ДУІТ про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення, визнання наказу про звільнення недійсним/неправомірним та скасування його, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без задоволення (т. 3 а.с. 6-10).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції не розглядав долучені докази і аргументи, односторонньо віднісся до справи, та не надав відповідної правової оцінки заявленим доводам (т. 3 а.с. 16 -157).

27.02.2023 ДУІТ подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що вимоги позивача про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення, визнання наказу про звільнення недійсним та скасування його, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться судові рішення, що набрали законної сили, які спростовують зазначені в апеляційній скарзі доводи (т. 3 а.с. 208-210).

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити.

Представник ДУІТ – Горбань Є.А. заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , наказом № 197к від 01.09.2007 ОСОБА_1 було прийнято на посаду старшого викладача кафедри ЕБЖ до Державного економіко-технологічного університету транспорту, на умовах контракту.

Згідно з копією наказу № 146к від 05.10.2009 Державного економіко-технологічного університету транспорту «Про звільнення та продовження трудових договорів з працівниками університету» ОСОБА_1 звільнено з посади старшого викладача кафедри ЕБЖ за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України з 05.10.2009. Як зазначено в даному наказу підставою звільнення є заява ОСОБА_1 .

Однак, позивачка наполягає на тому, що заява про звільнення від її імені якщо і була, то вона була написана у період коли вона перебувала у важкому стані і не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними або вона могла її написати та подерти потім.

Як вбачається з відповіді ДУІТ № 1000/01-01/11 від 25.10.2021 на запит ОСОБА_1 , в Державному університеті інфраструктури та технологій вони не знайшли оригінал заяви про звільнення з роботи ОСОБА_1 від 05.10.2009.

Згідно з відповіддю начальника загального відділу Державного архіву м. Києва на службову записку від 19.10.2021 № 1827, у документах архіву ДУІТ сформованих Державним архівом м. Києва у грудні 2016 року з особових справ співробітників університету, наданих відділом кадрів, представнику Державного архіву м. Києва та внесених до опису 1-К (справи з особового складу) за 1966-2016 роки в розділі «Особові справи звільнених працівників за 1966-2016 роки», особова справа ОСОБА_1 відсутня. В архіві ДУІТ знаходяться накази по особовому складу в яких зазначена інформація про колишню працівницю ОСОБА_4 : наказ ректора Київського університету економіки і технологій транспорту від 01.09.2007 № 197-к «Про прийняття та встановлення навчального навантаження професорського-викладацького складу на 2007-2008 навчальний рік по кафедрі ЕБЖ»; наказ ректора Державного економіко-технологічного університету транспорту від 01.09.2008 № 162-к «Про прийняття та встановлення навчального навантаження професорсько-викладацькому складу на 2008-2009 навчальний рік по кафедрі ЕБЖ»; наказ ректора Державного економіко-технологічного університету транспорту від 01.09.2009 № 130-к «Про прийняття та встановлення навчального навантаження професорсько-викладацькому складу на 2009-2010 навчальний рік по кафедрі ЕБЖ»; наказ ректора Державного економіко-технологічного університету транспорту від 05.10.2009 № 146-к «Про звільнення та продовження трудових договорів з працівниками університету» ОСОБА_1 звільнено з посади старшого викладача кафедри ЕБЖ за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України з 05.10.2009. Підстава: заява ОСОБА_1 . З наказом ознайомлена (особистий підпис).

Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 38 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Згідно із ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 14.06.2010 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Державного економіко-технологічного університету транспорту про визнання правочину та наказу недійсними, в якому просила суд визнати правочин, вчинений нею, а саме: заяву про звільнення за власним бажанням з посади старшого викладача кафедри екології та безпеки життєдіяльності у Державному економіко-технологічному університеті транспорту недійсним (справа № 2-3300/10).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30.11.2010 (справа № 2-3300/10) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки Солом`янським районним судом м. Києва встановлено, що позивач була звільнена з посади, на якій працювала на умовах контракту, укладеного з нею відповідачем на підставі її заяви на певний строк на конкурсній основі, на підставі поданої нею заяви про звільнення за власним бажанням, яку вона не відкликала, а відразу залишила роботу, після чого ознайомилася з наказом про звільнення та отримала трудову книжку, суд вважає звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України правильним, а тому підстав для визнання договору безстроковим, наказу про звільнення незаконним та поновлення позивачки на роботі не вбачається.

Крім того, у червні 2014 року ОСОБА_1 подавала до Солом`янського районного суду м. Києва позовну заяву до Державного економіко-технологічного університету транспорту про визнання трудового договору безстроковим, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди (справа № 760/6958/14-ц).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08.07.2014 (справа № 760/6958/14-ц) у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

При цьому, у судовому засіданні Солом?янського районного суду м. Києва позивачка ОСОБА_1 не заперечувала щодо написання заяви про звільнення від 05.10.2009, про що було видано наказ № 146-К від 05.10.2009, і зі змісту заяви ОСОБА_1 від 05.10.2009, суд першої інстанції вбачав, що вона сама просила розрахувати її з займаної посади за власним бажанням.

Під час розгляду вищевказаної справи по суті, суд першої інстанції критично оцінив пояснення позивачки про те, що їй не було надано відповідачем двотижневого строку, оскільки з пояснень свідка у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 просила звільнити її з роботи негайно у зв`язку з необхідністю поїхати з м. Києва, у зв`язку з чим позивачка відразу залишила роботу і вимагала розірвання трудового договору. ОСОБА_1 у своїх поясненнях не вказувала, що вона намагалася відкликати заяву про звільнення, або залишалася на роботі після закінчення строку попередження про звільнення.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 18.09.2014 (справа № 760/6958/14-ц) апеляційна скарга ОСОБА_1 була відхилена, рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 08.07.2014 залишено без змін. У даному судовому рішенні, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила написання нею заяви від 05.10.2009, крім того позивачем в позовній заяві та в інших її письмових поясненнях зазначалося про написання нею саме заяви про її звільнення.

Окрім зазначеного, у лютому 2022 року ОСОБА_1 зверталась до суду із заявою про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення з роботи від 05.10.2009 в Державному університеті інфраструктури та технологій (справа № 758/2536/22).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.06.2022 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення визнано неподаною та повернуто заявнику.

Також, слід звернути увагу на те, що зазначені справи (№ 2-3300/10, 760/6958/14-ц, № 758/2536/22) та дана справа (№ 758/2815/22) не є ідентичними, оскільки зазначені справи містять різні предмет та підстави позову.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що ОСОБА_1 своїми діями намагається переглянути судові рішення, з результатом яких вона не погоджується.

При цьому, суд першої інстанції правильно визнав помилковим твердження позивачки стосовно того, що не надання оригіналу заяви про звільнення з роботи від 05.10.2009 суду на сьогоднішній день є підставою для визнання судом звільнення її з роботи незаконним з огляду на те, що відсутність оригіналу такої заяви може бути підставою для притягнення до певної відповідальності відповідальних осіб з кадрових питань університету, а не для визнання звільнення з роботи незаконним.

З вищевикладеного випливає, що звільнення позивача із займаної посади ДУІТ неодноразово переглядались, та за наслідками розгляду було постановлено судові рішення, що набрали законної сили. Тому, на думку апеляційного суду, звернення позивача до суду з даним позовом, є намагання ОСОБА_1 переглянути вже постановлені судові рішення та досягти бажаного результату у непередбачений законом спосіб.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом апеляційна скарга майже ідентична позовній заяві, і на зазначені у ній доводи суд першої інстанції надав повні, змістовні та обґрунтовані висновки, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для повторного їх розгляду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст складено 19 травня 2023 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді Т.О. Невідома

В.В. Соколова