22.05.23

22-ц/812/506/23

Єдиний унікальний номер судової справи 480/1345/18

Номер провадження 22-ц/812/506/23

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року                                                місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника Веснянської сільської ради – Рядінського О.І.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Кряж» ухвалу, яка постановлена Миколаївським районним судом Миколаївської області 27 березня 2023 року, під головуванням судді Войнарівського М.М., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за заявою Приватного підприємства «Кряж» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Кряж» до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна служба геології та надр України; Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, усунення перешкод у користуванні надрами, шляхом покладення обов`язку звільнити ділянку надр від майна,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року Приватне підприємство «Кряж» пред`явило позов до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, усунення перешкод у користуванні надрами, шляхом покладення обов`язку на відповідачів звільнити ділянку надр від майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ПП «Кряж» належить право користування надрами, а саме: Кам`яно-Балківським родовищем піску площею 27.5 га на підставі спеціального дозволу на користування надрами (реєстрацій номер 4128, виданий 04 грудня 2006 року) та гірничого відводу від 04 липня 2007 року. Крім того, вказане родовище знаходиться на балансі ПП «Кряж» на підставі акту від 19 липня 2013 року.

Між тим, позивач позбавлений можливості повною мірою реалізувати своє право на користування надрами, оскільки у межах Кам`яно-Балківського родовища, відповідного гірничого відводу і спеціального дозволу ПП «Кряж», розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0063 та 4824280900:02:000:0062, що належать  ОСОБА_7 , земельна ділянка з кадастровим номером 4824280900:02:000:0061, що належить  ОСОБА_4  та ОСОБА_5 , земельна ділянка з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, що належить  ОСОБА_2 , земельна ділянка з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, що належить  ОСОБА_6 , земельна ділянка з кадастровим номером 4824280900:02:000:0091, що належить ОСОБА_8 .

Вказані земельні ділянки, окрім земельної ділянки, що належить ОСОБА_8 , передані у приватну власність відповідачів на підставі розпорядження Миколаївської райдержадміністрації від 11 квітня 2003 року №132-р, яким затверджено проекти організації земельних ділянок (паїв) та передано їх у приватну власність громадянам та видані державні акти на право власності на землю.

Позивач зазначає, що розпорядження Миколаївської райдержадміністрації від 11 квітня 2003 року за №132-р є незаконним оскільки надра є виключною власністю Українського народу і не можуть бути предметом купівлі-продажу, дарування, успадкування, застави або відчужуватись в іншій формі. Обмеженість в обігу надр полягає в тому, що вони не можуть змінювати форму власності, яка завжди є державною.

За такого, наявні підстави для визнання недійсним державних актів, виданих на підставі спірного розпорядження, і, як наслідок, оформлені в подальшому на підставі цих державних актів свідоцтва про право на спадщину.

Посилаючись на викладені обставини, ПП «Кряж» просило:

визнати незаконним розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 11 квітня 2003 року за №132-р, в частині передачі відповідачам у приватну власність вищевказаних спірних земельних ділянок;

визнати недійсними державні акти видані на підставі вказаного рішення на земельні ділянки за кадастровими номерами 4824280900:02:000:0061; 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0063, 4824280900:02:000:0055, 4824280900:02:000:0056;

визнати недійсним та скасувати свідоцтва про право на спадщину від 26 грудня 2016 року та від 10 травня 2018 року, видані ОСОБА_3 на земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0063;

визнати недійсним та скасувати свідоцтва про право на спадщину від 24 травня 2018 року видані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0061;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину від 20 серпня 2006 року, видане ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину від 25 березня 2010 року, видане ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056;

усунути перешкоди у користуванні ПП «Кряж» надрами, шляхом покладення обов`язку на відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 звільнити ділянку надр від майна (посівів, врожаю).

У березні 2023 року ПП «Кряж» подало до районного суду заяву, в якій просило вжити заходи забезпечення позову, а саме:

накласти арешт на земельні ділянки з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261, що належить ОСОБА_9 , з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, що належить ОСОБА_6 , з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, що належить ОСОБА_2 , та заборонити останнім вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок, їх виділ, поділ, об`єднання;

заборонити суб`єктам державної реєстрації Миколаївської області, у тому числі, Миколаївській районній державній адміністрації, Нечаянській сільській раді, Ольшанській сільській раді, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок, зокрема, щодо зміни цільового використання.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову у такий спосіб, заявник посилався на те, що земельні ділянки, які є предметом спору, з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0063; 4824280900:02:000:0062, що належали ОСОБА_3 , та кадастровим номером 4824280900:02:000:0061, що належала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перебували в оренді у ОСОБА_9 . Однак, за відомостями Державного земельного кадастру станом на 20 березня 2023 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0063; 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0061 відсутні, а відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є їх власниками. В подальшому було встановлено, що вказані земельні ділянки власниками були відчужені на користь ОСОБА_9 , їх об`єднано в одну земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 4824280900:02:000:0261 на підставі технічної документації із землеустрою про об`єднання цих земельних ділянок.

Заявник, посилаючись на те, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідачі ухиляються від явки у судові засідання та усупереч чинного законодавства, ігноруючи арешт та заборону на вчинення будь-яких дій із спірними земельними ділянками, що застосовані під час розгляду інших справ, здійснюють відчуження таких земельних ділянок орендарю ОСОБА_9 , просив заяву про забезпечення позову задовольнити.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року у задоволені заяви ПП «Кряж» відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що за змістом заяви про забезпечення позову не вбачається підстав для її задоволення, оскільки не подано відповідних доказів на підтвердження заяви, не вказані та не долучені докази, які підтверджують, що права позивача можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, чи може призвести до ускладнення виконання рішення суду, не надано підтвердження наміру відповідачів навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у зв`язку з чим не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову.

В апеляційній скарзі ПП «Кряж», посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просило ухвалу районного суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву, та вжити заходи забезпечення позову в обраний підприємством спосіб.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено переконливих мотивів того, що існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів з такими висновками районного суду не погоджується виходячи з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим у цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У ч.1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладанням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії або забороною іншим особам вичиняти дії щодо предмета спору.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначила про те, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є законність та правомірність набуття відповідачами права власності на спірне нерухоме майно – земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0061; 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0063, 4824280900:02:000:0055, 4824280900:02:000:0056.

Тобто предмет спору визначений в позовній заяві дає підстави для висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір, але при цьому апеляційний суд виходить з того, що обґрунтованість позовних вимог, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті. За такого, аргументи сторін стосовно суті спору при вирішенні даного питання є недоречними.

Отже, обраний захід забезпечення позову в частині накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0055, що належить відповідачу ОСОБА_2 , 4824280900:02:000:0056, що належить відповідачу ОСОБА_6 є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Також, на думку колегії суддів, оскільки між сторонами дійсно виник спір щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0061; 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0063, які в подальшому були об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261 (під час розгляду справи), то обґрунтованими є посилання в заяві на те, що невжиття заходів забезпечення позову щодо даної земельної ділянки до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, та вплинути на виконання ймовірного рішення суду.

Європейський суд з прав людини нагадує, що ст.13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за ст.13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, №30210/96, п.157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], №57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За такого, районний суд помилково дійшов висновку, що не вжиття заходів забезпечення позову, не може ускладнити або зробити неможливим виконання у подальшому рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, колегія суддів враховує і те, що не забезпечення позову може також ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Помилковим є також посилання суду в тексті ухвали, як на підставу для відмови у забезпеченні позову, на ненадання позивачем доказів, які б підтверджували намір відповідачів навмисно ухилитися від виконання рішення суду, так як підставою для задоволення заяви про забезпечення позову в даному випадку є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Слід також вказати на те, що саме по собі накладення арешту на спірні земельні ділянки не позбавляє їх власників права володіння даним нерухомим майном, не призводить до втручання у їх господарську діяльність, проте позбавляє їх права на відчуження даного майна у будь-який спосіб.

Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав та помилково дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0055, що належить ОСОБА_2 , 4824280900:02:000:0056, що належить ОСОБА_6 , 4824280900:02:000:0261, що належить ОСОБА_9 та заборони всім суб`єктам, які здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії та проводити державну реєстрацію будь-яких змін щодо обумовлених земельних ділянок.

Також апеляційний суд зауважує, що накладення арешту на земельні ділянки саме по собі передбачає обмеження власників землі здійснювати дії, спрямовані на відчуження, обтяження правами інших осіб, поділ, об`єднання таких земельних ділянок, а тому недоцільним є задоволення вимог позивача щодо заборони ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 вчиняти дії спрямовані на укладення договорів, на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, їх поділ, виділ, об`єднання.

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, оскільки ухвала Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року постановлена з порушенням норм процесуального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ПП «Кряж» про застосування заходів забезпечення позову.

За такого, враховуючи викладене, апеляційна скарга ПП «Кряж» підлягає частковому задоволенню.

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії апеляційним судом не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Кряж» – задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Заяву Приватного підприємства «Кряж» про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, площею 5.9445 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998641448242), що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ №617735, виданий 20 серпня 2007 року Миколаївським районним відділом земельних ресурсів.

Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, площею 6.0844 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1995740648242), що належить на праві власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №272926, виданий 21 грудня 2011 року Відділом Держкомзему у Миколаївському районі Миколаївської області.

Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261, площею 18.246 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2559625348200), що належить на праві власності ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 62913864 від 18 січня 2022 року).

Заборонити всім суб`єктам, які здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії та проводити державну реєстрацію будь-яких змін щодо земельних ділянок:

з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, площею 6.0844 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1995740648242), що належить на праві власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 );

з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, площею 5.9445 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998641448242), що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 );

з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261, площею 18.246 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2559625348200), що належить на праві власності ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

В іншій частині вимог заяви Приватного підприємства «Кряж» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий                                                        Т.В. Серебрякова

Судді:                                                                В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 25 травня 2023 року