ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 р.Справа № 480/7716/22

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. ,  П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Токар А.В.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 р. (постановлену  суддею Шаповал М.М.) по справі № 480/7716/22 за позовом            ОСОБА_1   до           Військової частини № НОМЕР_1                    про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

21.11.2022 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до  Військової частини № НОМЕР_1 , в якому просила: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати їй грошового забезпечення з 30.01.2020  р. по 26.12.2020 р., грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 17 років, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого  Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"  станом на 01.01.2020 р.; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачці з 30.01.2020  р. по 26.12.2020 р., грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 17 років, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого  Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"  станом на 01.01.2020 р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату. з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено  без розгляду.

Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 р. та направити справу до суду першої інстанції  для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу законів про працю України (в подальшому – КЗпП України), Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки відповідно до п. 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України  під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину.

У судове засідання учасники справи не з`явилися,  своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги    підлягають задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без  розгляду  адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції  виходив з того, що позивачкою пропущено, передбачений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України  та ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, оскільки  про порушення своїх прав  позивачка  повинна була дізнатися  з дня її звільнення 26.12.2020  р., а з позовною  заявою звернулася лише 21.11.2022 р.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1   статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення “Голдер проти Великої Британії” від 21.02.1975 р., “Жоффр де ля Прадель проти Франції” від 16.12.1992 р.).

Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Відповідно до   ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч.ч. 3, 5  ст. 122   Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася до суду з  позовом, в якому просила визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати їй грошового забезпечення з 30.01.2020 р. по 26.12.2020 р., грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 17 років, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого  Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок.

Суд апеляційної інстанції  зазначає, що стаття 122   Кодексу адміністративного судочинства України не містить вимог, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Відповідно до ч. ч. 1, 2  ст. 233 КЗпП України,  (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо обчислення  та виплати грошового забезпечення), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2  статті 233 КЗпП України  у системному зв`язку з положеннями статей  1,  12 Закону України “Про оплату праці”  необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно із пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Тобто, поняття “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними поняттями.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2  ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України  встановлено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1  ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”,  військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені  законом  пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2  ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”,  держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, до “усіх виплат”, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 р., із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Проте, як на момент звільнення позивачки з військової служби та виключення її із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (26.12.2020 р.), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду.

Крім того, відповідно до п. 1  глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України,  під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

 Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 р. № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 р. № 383  “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236” дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачкою пропущено  строк звернення до суду з цим позовом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального  права, викладені  в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21 та у справі № 460/17052/21, від 02.03.2023 р. у справі № 460/14618/21, від 27.04.2023 р. у справі № 300/4201/22.

Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи   порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 р. з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 205, 240, 243, 308, 320, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 р. по справі № 480/7716/22  скасувати.

Справу  № 480/7716/22 за позовом ОСОБА_1  до Військової частини № НОМЕР_1   про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, направити до суду 1 інстанції для продовження    розгляду справи.

Постанова набирає законної сили  з дати її прийняття та може бути оскаржена  протягом тридцяти днів з дня  складення повного судового рішення шляхом подачі  касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.    

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич  Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено  22.05.2023 року