Справа № 638/17112/21

Провадження № 2-з/638/42/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2023 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Невеніцин Є.В., при прийнятті заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 67,8 кв.м., а також нежитлових приміщень підвалу в буд. АДРЕСА_2 , зареєстрованих за ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви зазначає, відповідач має можливість в будь-який момент здійснити відчуження спірного об`єкту, що унеможливить або вкрай ускладнить виконання судового рішення по суті позовних вимог.

Суддя, вивчивши заяву про забезпечення позову, дійшов наступних висносків.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Так, представник позивача зазначає, що в провадженні судді Дзержинського районного суду м.Харкова Аркатової К.В. знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте відповідних доказів суду не надає.

Згідно офіційного веб-порталу «Судова влада», дійсно, в провадження судді Дзержинського районного суду м.Харкова Аркатової К.В. перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте відомостей щодо якого саме майна загальнодоступний реєстр не містить.

Верховний Суд в постанові від 16.08.2019 року по справі №916/142/19 зазначив, що передбачене статтею 55 Конституції, статтею 4 ГПК України право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах. Розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. Згідно із ч.1 ст.138 ГПК України подання заяви про забезпечення позову одночасно із пред`явленням позову здійснюється за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, що тягне за собою необхідність застосування приписів п.1 ч.1 ст.31 ГПК України у випадку подання такої заяви з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Розгляд місцевим господарським судом заяви про забезпечення позову з порушенням правом підсудності та залишенням апеляційним судом прийнятого за результатом розгляду заяви судового рішення без змін є таким, що в цілому нівелює інститут підсудності та ставить під сумнів саму сутність судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, статтею 30 ЦПК України визначено виключну підсудність справ.

Так, відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до пункту 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до цивільних справ з приводу нерухомого майна та стосуються будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Крім того, суд бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, відповідно до якої за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.  Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Так, у суду відсутні відомості щодо місцезнаходження майна у справі, яка перебуває в провадженні судді Дзержинського районного суду м.Харкова Аркатової К.В., при цьому подаючи заяву про забезпечення позову заявником не надано відомостей щодо права власності на спірне майно або доказів стосовно якого саме майна розглядається спір у суді.

При цьому нормами ч.1 ст.153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Таким чином, вирішення питання про підсудність заяви про забезпечення позову Дзержинському районному суду м.Харкова, у зв`язку з направленням відповідних запитів може призвести до порушення строку розгляду заяви у дводенний строк.

Пунктом 7 частини 1 статті 151 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Також, всупереч вимогам п.5,6 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову не містить ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Згідно ч. 9 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 151, 153,353 ЦПК України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1  про забезпечення позову - повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст.261 ЦПК України та може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя                                                                        Є.В.Невеніцин