Справа № 214/2173/23

2/214/2826/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 травня 2023 року Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді – Сіденка С.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чаплиги О.О.,

у відсутність учасників процесу,

розглядаючи у підготовчому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконком Саксаганської районної у місті ради про визначення місця проживання дитини,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд визначити місце проживання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, батьком дитини, посилаючись на припинення фактичних шлюбних стосунків з відповідачкою, бажання доньки проживати з ним, забезпечення ним необхідних умов для проживання та гармонійного розвитку дитини, матеріальне забезпечення та турботу про доньку. В обґрунтування вимог зазначив, що від шлюбу з відповідачкою вони мають двох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після фактично припинених відносин з відповідачем спору щодо місця проживання дітей між ними не було, тому місце проживання меншої доньки залишилось з відповідачкою. Однак старша донька виявила бажання проживати з ним. Він дуже прискіпливо відноситься до кожної дрібниці, що стосується життя його доньки, є відповідальним батьком та має добре оплачувану роботу, задовільний стан здоров`я та позитивні характеристики. Тому упевнений, що дитині краще буде проживати з ним, при цьому не заперечує проти спілкування ОСОБА_3 з матір`ю, однак бажаючи визначити місце проживання дитини з ним, просить вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позов, вказавши, що після фактично припинених відносин з нею, місце проживання молодшої доньки між ними з позивачем не визначено, нотаріально укласти договір щодо місця проживання ОСОБА_4 він не виявив бажання. ОСОБА_5 донька виявила бажання проживати разом з нею та на теперішній час перебуває з нею у республіці Польща. Квартира, у якій вони проживають, відповідає санітарним та гігієнічним нормам, ОСОБА_4 забезпечена необхідними умовами для проживання та гармонійного розвитку дитини. Вона добросовісно виконує свої батьківські обов`язки, повністю забезпечуючи ОСОБА_4 матеріально та піклуючись про неї. Для безпеки доньки поки планує перебувати за межами країни. Вважає, що ОСОБА_4 краще проживати з нею, матір`ю дитини, перебуваючи під її повним піклуванням та безпечній території, однак проти спілкування дитини з батьком та старшою сестрою не заперечує і з метою вирішення питання щодо визначення місця проживання молодшої доньки, просить вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 31 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 24 квітня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18 травня 2023 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, об`єднано вимоги в одне провадження.

У судове засідання учасники процесу не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином в порядку, передбаченому статтею 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток та викликів.

До суду надійшла заява представника позивача адвоката Бурлаченка С.Ю. про розгляд справи за його та позивача відсутності: на вимогах первісного позову наполягає, вимоги зустрічного позову визнав повністю.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності: вимоги первісного позову визнає, на задоволенні вимог зустрічного позову наполягає.

Представник третьої особи Виконкому Саксаганської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, письмових пояснень з приводу заявлених вимог, до суду не подав.

Враховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, надані учасниками справи заяви, суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Як встановлено судом, сторони з 09 червня 2007 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18) зазначено, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов`язкового характеру, у той час як Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її положення є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зауважено, що законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно частин першої, четвертої статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Частинами третьою, четвертою статті 200 ЦПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи визнання відповідачем ОСОБА_2 первісного позову та відповідачем ОСОБА_1 зустрічного позову, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси як дітей, так й інших осіб, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовів.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки сторонами вимоги про відшкодування витрат, понесених ними при розгляді справи, не заявлялась, вони покладаються на них.

Керуючись статями 157, 161 СК України, статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,

ухвалив:

задовольнити первісний позов ОСОБА_1 – повністю.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) за місцем проживання батька.

Судові витрати покласти на позивача за первісним позовом.

Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 – повністю.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю – ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) за місцем проживання матері.

Судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 травня 2023 р.

Суддя                                                                С.І. Сіденко