Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 466/4559/21

провадження № 61-558св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Синеон»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон» - адвоката Дубініна Ростислава Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2021 року у складі судді Свірідової В. В., додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року у складі судді Свірідової В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 рокуу складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон» (далі - ТОВ «Синеон») про поділ майна в натурі, що є у спільній частковій власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності: окремого майна - приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1») , за адресою:

АДРЕСА_1 , за результатами аукціону з умовами № 07/21 від 09 березня 2021 року, йому належить окреме майно - приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), яке становить 63/100 реальної частки нерухомого майна.

Вказував, що ТОВ «Синеон» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності володіє окремим майном - побутовими приміщеннями площею 105,9 кв. м (буд. літ. «А-2»), яке становить 37/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 28 квітня 2021 року він запропонував відповідачу укласти договір про поділ в натурі нерухомого майна, як об`єкта спільної часткової власності, проте відповіді не отримав.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від укладення договору про поділ в натурі нерухомого майна як об`єкта спільної часткової власності, ОСОБА_1 просив поділити в натурі будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 :

- виділити йому в особисту приватну власність приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), яке становить 63/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 11 040 120,00 грн, як окремий самостійний об`єкт нерухомого майна (окрема інвентарна одиниця часткою 1),

- виділити ТОВ «Синеон» в особисту приватну власність побутові приміщення площею 105,9 кв. м (буд. літ. «А-2»), яке становить 37/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 721 560,00 грн, як окремий самостійний об`єкт нерухомого майна (окрема інвентарна одиниця часткою 1),

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ТОВ «Синеон» на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 листопада

2021 року позов задоволено.

Поділено в натурі будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 : виділено ОСОБА_1 в особисту приватну власність приміщення контори, площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), яке становить 63/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 11 040 120,00 грн, як окремий самостійний об`єкт нерухомого майна (окрема інвентарна одиниця часткою 1); виділено ТОВ «Синеон» в особисту приватну власність побутові приміщення, площею 105,9 кв. м (буд. літ. «А-2»), яке становить 37/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 721 560,00 грн, як окремий самостійний об`єкт нерухомого майна (окрема інвентарна одиниця часткою 1).

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ТОВ «Синеон» на вказане вище нерухоме майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова

від 22 грудня 2021 року у задоволенні вимоги ТОВ «Синеон» про стягнення судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу адвоката у розмірі 40 500,00 грн, відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційні скарги ТОВ «Синеон» залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 листопада

2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач та відповідач приймали участь у малій приватизації державної власності шляхом купівлі конкретно визначеного майна (будівель/приміщень) - «окремого майна», із визначенням частки, яку це майно становило в об`єкті нерухомості по АДРЕСА_1 , для кожного із них.

Технічна можливість поділу об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 з виділенням кожному із співвласників належних і вказаних у договорах купівлі-продажу приміщень відповідно до їхньої частки в цьому нерухомому майні в окремі самостійні об`єкти нерухомості підтверджена як довідкою Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №1856 від 05 травня 2021 року, так і висновком судової будівельно-технічної експертизи №2925 від 02 липня

2020 року.

Доводи відповідача про виплату йому грошової компенсації є безпідставними, оскільки в результаті поділу кожний із співвласників отримує ті приміщення, які він купив за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та результат вирішення даного спору - задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відмовив відповідачу у задоволенні його вимоги про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ «Симеон» - адвоката

Дубініна Р. В. на рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 29 листопада 2021 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ТОВ «Симеон» - адвокат Дубінін Р. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача та стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача грошову компенсацію у розмірі 3 630 261,60 грн, а також судові витрати, пов`язані з наданням відповідачу правничої допомоги у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях та судовий збір.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі

№ 310/7011/17, провадження № 61-7153св20, від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18, від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, провадження № 61-40289св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 444/1113/14-ц, провадження № 61?30270св18 від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, провадження № 61-22087св19, у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що заява представника відповідача про відвід судді Свірідової В. В. підлягала задоволенню в порядку пункту 5 частини першої статті 36, статті 40 ЦПК України. Проте у випадку незадоволення цієї заяви представника відповідача суддя Свірідова В. В. відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України не могла розглядати цю справу та підлягала самовідводу.

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач не є співвласником побутових приміщень площею 105,9 кв. м будівлі літ. «А-2» та приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), оскільки не врахували інформаційну довідку №257652197 від 21 травня 2021 року, у якій зазначено, що об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 331349946101 складається з приміщення контори площею

180,3 кв. м та побутових приміщень площею 105,9 кв. м; вид спільної власності: спільна часткова; власники: ОСОБА_1 (розмір частки 63/100), ТОВ «Синеон» (розмір частки 37/100). Також вказану обставину визнає і позивач, оскільки звертається до суду з цим позовом, у зв`язку з чим вказана обставина не підлягає доказуванню на підставі частини першої статті 82 ЦПК України.

Зазначає, що позивач повністю розумів умови та термінологію вказаного договору, у тому числі був обізнаний на час підписання договору, що набуває у власність об`єкт нерухомого майна, який перебуває у спільній частковій власності.

Крім того, суди попередніх інстанцій визнали встановленими обставини звернення позивача до відповідача 28 квітня 2021 року із пропозицією укласти договір про поділ в натурі нерухомого майна та обставини технічної можливості поділу майна на підставі недостовірних та неналежних письмових доказів.

Посилався також на обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки позивач помилково дійшов висновку про належність йому окремого майна - приміщення контори площею 180,3 кв. м, а не володіння часткою у об`єкті нерухомого майна із реєстраційним номером 331349946101, яке перебуває у спільній частковій власності. У такому разі він мав би звертатись до суду з позовною заявою про визнання права особистої приватної власності на окреме майно, а не з позовною заявою про поділ майна в натурі.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що у випадку задоволення позовної вимоги позивача йому буде передане майно, яке перевищує його частку у об`єкті нерухомого майна 331349946101, та втрати відповідача складуть 3 630 261,60 грн, що є безпрецедентним порушенням права власності, захищеним Конституцією України. Суди не врахували, що у разі, коли в результаті поділу (виділу) позивачу за рішенням суду передається частина нежитлових приміщень, яка перевищує його частку, суд має стягнути з нього відповідну грошову компенсацію.

Також не погоджується з відмовою суду першої інстанції у стягненні судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу адвоката в розмірі 40 500,00 грн, оскільки суд не встановив розмір судових витрат певної категорії, чим позбавив відповідача у разі апеляційного чи касаційного перегляду справи посилатися на подані ним докази щодо понесених судових витрат на правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Назарко А. Р. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Судами попередніх інстанцій належним чином досліджені наявні в матеріалах справи докази та надано їм відповідну правову оцінку.

Враховуючи те, що Закон України №2269-VIII від 18 січня 2018 року «Про приватизацію державного і комунального майна» не передбачає можливості приватизації (шляхом продажу нерухомого майна на аукціоні) часток в спільній сумісній або спільній частковій власності, а також те, що відповідно до умов договору №07/21 від 09 березня 2021 року та договору №19/20

від 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 набув у власність саме окреме майно - приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), за адресою:

АДРЕСА_1 , а ТОВ «Синеон» в свою чергу набуло у власність окреме майно - приміщення побутових приміщень площею 105,9 кв. м (будівлі літ. «А-2»), вважає твердження відповідача про те, що він є співвласником приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та матеріалам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 березня 2021 року між ОСОБА_1 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності: окремого майна - приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), за адресою:

АДРЕСА_1 за результатами аукціону з умовами № 07/21, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М. І. та зареєстрований в Реєстрі за № 909.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 07/21 від 09 березня 2021 року продавець зобов`язується передати у власність покупцю, котрий став переможцем електронного аукціону № UA-PS-2021-01-22-000004-2, який відбувся 18 лютого 2021 року, об`єкт малої приватизації державної власності: окреме майно - приміщення контори площею 180,3 кв. м (сто вісімдесят цілих три десятих квадратних метрів) (будівля літ. «Б-1»), яке становить 63/100 (шістдесят три сотих) реальної частки нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.

Згідно з пунктом 1.3. цього договору земельна ділянка, на якій розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу права власності на об`єкт приватизації. Земельна ділянка згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №189388, виданого 09 березня 2005 року Львівським міським управлінням земельних ресурсів, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №03:05:438:00425, кн. 03-4, перебуває у фактичному користуванні та виділялась для обслуговування вказаного майна.

Пунктом 2.1. договору № 07/21 від 09 березня 2021 року передбачено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-01-22-000004-2, сформованим 18 лютого 2021 року та затвердженим наказом регіонального відділення ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 26 лютого 2021 року № 00557, ціна продажу об`єкта приватизації становить 11 040 120,00 грн, у тому числі ПДВ - 1 840 020,00 грн.

По акту приймання-передачі від 15 березня 2021 року вказаний об`єкт нерухомого майна переданий від продавця до покупця.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 17 березня

2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяк М. І. вчинено запис про державну реєстрацію прав №41069934, відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на приміщення контори 180,3 кв. м (додаткові відомості), що становить 63/100 (шістдесят три сотих) реальної частки нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №331349946101.

06 жовтня 2020 року між ТОВ «Синеон» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності: окремого майна - побутових приміщень площею

105,9 кв. м будівлі літ. «А-2», за адресою: АДРЕСА_1 за результатами аукціону без умов зі зниженням стартової ціни № 19/20, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяк М. І. та зареєстрований в Реєстрі за № 2796.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 19/20 від 06 жовтня 2020 року, продавець зобов`язується передати у власність покупцю, котрий став переможцем електронного аукціону № UA-PS-2020-08-04-000139-3, який відбувся 03 вересня 2020 року, об`єкт малої приватизації державної власності: окреме майно - побутові приміщення площею 105,9 кв. м (сто п`ять цілих дев`ять десятих квадратних метрів) будівлі літ. «А-2», які становлять 37/100 (тридцять сім сотих) реальної частки нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.

Згідно з пунктом 1.3. цього договору земельна ділянка, на якій розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу права власності на об`єкт приватизації.

Пунктом 2.1. договору № 19/20 від 06 жовтня 2020 року передбачено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-08-04-000139-3, сформованим 03 вересня 2020 року та затвердженим наказом регіонального відділення ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 15 вересня 2020 року № 01197, ціна продажу об`єкта приватизації становить 721 560,00 грн, у тому числі ПДВ - 120 260,00 грн.

З довідки Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 05 травня 2021 року № 1856 вбачається, що «згідно інвентаризаційних матеріалів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та наявних ксерокопій документів приміщення контори площею 180,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , які належать

ОСОБА_1 63/100 част. на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 909, виданий 09 березня 2021 року, видавник приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юріяк М. І.; акт приймання-передачі державного майна, серія та номер: 1510, виданий 15 березня

2021 року, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, ОСОБА_1 - в цілому складають будівлю літ. «Б-1» загальною площею 180,3 кв. м. Будівля літ. «Б-1» є окремо стоячою будівлею та має окремий вхід. Враховуючи вищенаведене і керуючись інструкцією щодо проведення поділу і виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна від 2007 року, затвердженої наказом № 55

від 18 червня 2007 року, вважаємо: технічно можливо виділити - Будівлю літ. «Б-1» загальною площею 180,3 кв. м по АДРЕСА_1 в самостійний об`єкт нерухомого майна.

Всі дії, пов`язані з виділом об`єкта нерухомого майна, відбудуться без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства не потребують отримання дозволу на їх проведення».

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судового будівельно-технічного дослідження по заяві ОСОБА_1 від 02 липня

2020 року №2925, складеного судовим експертом Львівського НДІСЕ Міністерства юстиції України Малетич І. В., підвальне приміщення будівлі під літ. «Б» по АДРЕСА_1 не є окремим об`єктом нерухомості, а являється технічним підпіллям; виділити ОСОБА_1 в особисту приватну власність приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), яке становить 63/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий самостійний об`єкт нерухомості, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, технічно можливо; виділити ТОВ «Синеон» в особисту приватну власність побутове приміщення площею 105,9 кв. м (буд. літ. «А-2»), яке становить 37/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий самостійний об`єкт нерухомості, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, технічно можливо.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до пункту другого частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів малої приватизації належить окреме майно.

Окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації.

Згідно зі статтею 13 вказаного Закону приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом:

1) продажу об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні, у тому числі: аукціоні з умовами; аукціоні без умов; аукціоні за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій; аукціоні із зниженням стартової ціни; аукціоні за методом вивчення цінових пропозицій;

2) викупу об`єктів приватизації.

Отже, з урахуванням умов договорів № 07/21 від 09 березня 2021 року та

№ 19/20 від 06 жовтня 2020 року, а також вказаних вище норм матеріального права, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач та відповідач приймали участь у малій приватизації державної власності, шляхом купівлі конкретно визначеного майна (будівель/приміщень) - «окремого майна», із визначенням частки, яку це майно становило, в об`єкті нерухомості по АДРЕСА_1 для кожного із них.

При цьому з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №257652197 від 21 травня 2021 року, вбачається, що об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 331349946101 складається з приміщення контори площею 180,3 кв. м та побутових приміщень площею 105,9 кв. м; форма власності: приватна, вид спільної власності: спільна часткова; власники: ОСОБА_1 (розмір частки 63/100), ТОВ «Синеон» (розмір частки 37/100).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України

від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Згідно з довідкою Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №1856 від 05 травня 2021 року належні ОСОБА_1 приміщення контори, площею 180,3 кв. м, знаходяться в будівлі під літ. «Б-1», яка є окремо стоячою будівлею та має окремий вхід. Також вказано на технічну можливість виділення даної будівлі у самостійний об`єкт нерухомого майна без проведення будівельних робіт, які потребують отримання дозволу на їх проведення.

Технічна можливість поділу об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 з виділенням кожному із співвласників належних і вказаних у договорах купівлі-продажу приміщень відповідно до їхньої частки в цьому нерухомому майні в окремі самостійні об`єкти нерухомості підтверджена й висновком судової будівельно-технічної експертизи №2925 від 02 липня

2020 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц (провадження № 61-13434св19) зроблено висновок, що «допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу».

З огляду на вказане вище у сукупності, враховуючи, що приміщення контори площею 180,3 кв. м (будівля літ. «Б-1»), становить 63/100 реальної частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а приміщення площею 105,9 кв. м. (будівля літ. «А-2») - 37/100 реальної частки нерухомого майна за вказаною адресою, і їх технічно можливо виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 та ТОВ «Синеон» відповідно до їх розміру часток, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому апеляційний суд вмотивовано відхилив доводи відповідача про виплату йому грошової компенсації, оскільки в результаті поділу кожний із співвласників отримує ті приміщення, які він купив за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності.

Пропорційність частки у спільній частковій власності визначається за площею об`єкта, а не його вартістю.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження доводів відповідача про те, що позивачу передане майно, яке перевищує його частку у об`єкті нерухомого майна 331349946101 та втрати відповідача складають 3 630 261,60 грн.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи відповідача про те, що суди попередніх інстанцій визнали встановленими обставини звернення позивача до відповідача 28 квітня

2021 року із пропозицією укласти договір про поділ в натурі нерухомого майна та обставини технічної можливості поділу майна на підставі недостовірних та неналежних письмових доказів, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Також безпідставні й доводи касаційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки тлумачення частини другої статті 367 ЦК України свідчить, що поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Враховуючи, що в результаті поділу кожний із співвласників отримує ті приміщення, які він купив за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності і відповідають частці, яку це майно становило в об`єкті нерухомості по АДРЕСА_1 для кожного із них, доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач мав би звертатись до суду з позовною заявою про визнання права особистої приватної власності на окреме майно є безпідставними.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17, провадження № 61-7153св20, від 12 грудня 2018 року у справі

№ 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18, від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, провадження № 61-40289св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 444/1113/14-ц, провадження № 61?30270св18 від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, провадження № 61-22087св19, у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Щодо розгляду справи судом першої інстанції упередженим та необ`єктивним складом суду.

Установлено, що представник відповідача заявив відвід судді першої інстанції Свірідовій В. В., мотивуючи його тим, що вважає, що суддя систематично порушує процесуальні права відповідача під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Згідно з частинами першою - третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2021 року у складі судді Свірідової В. В. визнано заявлений представником відповідача ТОВ «Синеон» Дубініним Р. В. відвід судді Свірідовій В. В. необґрунтованим. Заяву представника відповідача ТОВ «Синеон» Дубініна Р. В. про відвід судді Свірідовій В. В. передано до канцелярії суду для визначення іншого судді в порядку частини першої статті 33 ЦПК України для вирішення питання щодо заявленого відводу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року у складі судді Єзерського Р. Б. у задоволенні заяви представника відповідача ТОВ «Синеон» Дубініна Р. В. про відвід судді Свірідової В. В. від участі у розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Синеон» про поділ майна в натурі, що є у спільній частковій власності відмовлено.

Оскільки мотиви відводу зводилися до незгоди з процесуальними діями судді під час розгляду справи, що не є підставою для відводу, висновки суду про відсутність підстав для визнання відводу обґрунтованим є правильними.

Аналогічна висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 рокуу справі № 161/22050/21 (провадження № 61-1609св23).

Оскільки підстави для відводу відсутні, то саме лише подання заяви про відвід судді не може бути підставою для того, щоб суддя заявляв самовідвід.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції

Статтею 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та результат вирішення даного спору - задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні його вимоги про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що відмова у задоволенні вимоги про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу не позбавляє особу у разі скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення ставити питання про розподіл усіх судових витрат.

У чисельних постановах Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справах № 359/3373/16-ц, № 2610/27695/2012, № 643/21744/19, № 233/2021/19, № 766/20797/18) зазначається, що відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України перерозподіл судових витрат здійснює суд апеляційної чи касаційної інстанцій, який змінює рішення або ухвалює нове, і цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З аналізу наведених норм процесуального права в їх системному взаємозв`язку суд касаційної інстанції зазначає, що змінюючи або ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної чи касаційної інстанцій повинен одночасно змінити розподіл судових витрат, зокрема судового збору, втрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому згідно з встановленими законом вимогами в резолютивній частині постанови суду апеляційної чи касаційної інстанцій має бути зазначено як про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної, касаційної інстанцій, так і про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 916/2541/20.

З огляду на вказане відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Симеон» - адвоката Дубініна Ростислава Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 листопада

2021 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 22 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 25 жовтня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович