ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2078/23 Справа № 932/11885/20 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 27 листопада 2019 року відносно нього складено: протокол про адміністративне правопорушення за ст.185 КУпАП; протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП; протокол про адміністративне затримання.

Ухвалами суддів від 15 січня 2020 року та від 25 лютого 2020 року провадження у адміністративних справах щодо позивача було закрито.

Відтак, позивач вважав, що усі дії поліцейських були незаконними.

При цьому, ОСОБА_1 стверджував, що діями поліцейських йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює по 30 000 грн за здійснення адміністративного провадження за ст.124 КУпАП, за здійснення адміністративного провадження за ст.185 КУпАП та за незаконне затримання.

У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь 90 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Департамент патрульної поліції, відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, тому справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , від 27 листопада 2019 року за ст.185 КУпАП, постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2020 року, провадження закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

За висновками судді, зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що ОСОБА_1 відмовився надати посвідчення водія, за що відповідальність передбачена ст.126 КУпАП, а не ст.185 КУпАП. Доказів, що ОСОБА_1 вчинив дії, що визначені диспозицією ст.185 КУпАП не надано.

За результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , від 27 листопада 2019 року за ст.124 КУпАП, постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року, провадження закрито. ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст.124 КУпАП, оскільки він, як учасник руху, порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження іншого майна. Проте, допущене правопорушення є малозначним, а тому ОСОБА_1 звільнено від відповідальності.

Також 27 листопада 2020 року відносно ОСОБА_1 складено протокол адміністративного затримання у зв`язку із вчиненням адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч.3 ст.122, ст.185, ст.124 КУпАП, для складення протоколу про адміністративне правопорушення, розгляду справи про адміністративне правопорушення та встановлення особи.

Допитані у якості свідків працівники поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснили, що зупинили ОСОБА_1 за перевищення ним швидкості, він відмовився надати посвідчення водія, вів себе агресивно, вимоги поліцейських не виконував, наїхав на встановлені конуси. У зв`язку із чим, його було затримано для складення матеріалів та встановлення особи.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що в межах даної справи на обґрунтування понесення моральної шкоди наведено лише загальні фрази без зазначення конкретних обставин та наслідків, яких зазнав позивач. При цьому, жодного доказу на підтвердження понесення моральної шкоди позивачем не надано, а тому, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що негативні емоції від затримання та складання протоколів про адміністративне правопорушення досягають рівня страждань або приниження, які заподіюють моральну шкоду, дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Аналіз положень ст.ст.11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас, Конституція України (ст.56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст.1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду.

За змістом п.5 ст.3 Закону №266/94-ВР у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 4 Закону №266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №753/22826/19 (провадження №61-11439св22).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на положення Закону України 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому, скаржник стверджує, що всі дії поліцейських, які у свою чергу є службовими особами органу державної влади, були абсолютно незаконними, що підтверджується висновками, викладеними в постановах Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська, так як обидва матеріали про адміністративне правопорушення були закриті судом у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Отже, суд першої інстанції, при неповно та всебічно з`ясованих обставинах справи, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.

Так, згідно ст.1 Закону України 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Натомість, у справі, яка переглядається, позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь 90 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за здійснення адміністративного провадження за ст.124 КУпАП, за здійснення адміністративного провадження за ст.185 КУпАП та за незаконне затримання.

Так, у відповідності до ч.1 ст.260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було установлено, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, відтак складення відповідного протоколу було правомірним.

Окрім того, районним судом установлено, провадження за ст.185 КУпАП було закрито фактично через неправильну кваліфікацію дій позивача.

При цьому, в судовому засіданні свідки вказали, що позивач відмовився надати посвідчення водія, що по-перше охоплюється диспозицією ч.1 ст.126 КУпАП, а по-друге є самостійною підставою для адміністративного затримання.

Отже, місцевий суд дійшов мотивованого висновку, що із вищевказаного вбачається правомірним затримання позивача, зокрема, для встановлення особи та складення протоколу за ст.124 КУпАП.

Таким чином, детально дослідивши матеріали даної справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що саме дії працівників поліції призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя, ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції не надав, тоді як кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ст.2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст.1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі №200/8310/18, провадження №61-14033св20.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки місцевий суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, допитав свідків та надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Водночас, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова