Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 701/256/22

провадження № 61-12136 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Черкаська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року у складі

судді Калієвського І. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду

від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б.,

Новікова О. М., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України

(далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання, досудового розслідування та суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 травня 2015 року слідчим відділом прокуратури Черкаської області було внесено відомості

до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрито кримінальне провадження № 42015250000000167 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).

25 травня 2015 року його було затримано в порядку статті 208 КПК України, а 26 травня 2015 року йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307

КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), частиною другою статті 28 КК України (вчинення кримінального правопорушення групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією),

частиною першою статті 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 травня

2015 року у справі № 711/4572/15-к застосовано до нього запобіжний захід

у вигляді тримання під вартою в Черкаському слідчому ізоляторі управління державної пенітенціарної служби України в Черкаській області

(далі - слідчий ізолятор) строком на 30 днів.

Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України

в Черкаській області (далі - Управління МВС України в Черкаській області) від 05 червня 2015 року № 1082 його звільнено з органів внутрішніх справ

за грубе порушення службової дисципліни і законності, невиконання

Закону України «Про міліцію», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, наказів

МВС України щодо дотримання дисципліни і законності у службовій діяльності та вчинення проступків, які не сумісні з перебуванням на службі старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку, тобто на посаді,

на якій він перебував.

У подальшому, ухвалою суду апеляційної інстанції від 08 червня 2015 року йому змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Постановою Черкаського адміністративного суду від 23 травня 2017 року

у справі № 823/1562/15 його поновлено на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку Маньківського районного відділу (далі - Маньківський РВ) Управління МВС України в Черкаській області.

На виконання вказаного судового рішення наказом від 14 липня 2017 року № 335/ос його поновлено на вказаній посаді і цим самим наказом звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України через скорочення штатів.

Вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року у справі № 701/751/15-к, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, його визнано невинним у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень

та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Позивач указував, що у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування та суду він незаконно перебував під слідством та судом

за обвинуваченням у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень з 12 травня 2015 року до 06 грудня 2021 року, тобто 6 років 6 місяців і 24 дні (78 місяців 24 дні).

Унаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та суду

він зазнав моральної шкоди, яка полягала у втраті роботи та заробітку,

так як він був позбавлений можливості реалізації свого конституційного права на працю, не мав реальної змоги належним чином забезпечувати себе та свою сім`ю. Вказане пригнічувало, він почував себе неповноцінним, безпомічним та нереалізованим. Було порушено його нормальні життєві зв`язки, у нього погіршилося здоров`я, а також відносин з оточуючими людьми. Він був змушений брати участь у допитах та інших слідчих діях, його позбавили права вільного пересування, він терпів приниження

та численні побутові незручності

Крім того, він був змушений пояснювати родичам та оточуючим, що він

не злочинець, оскільки до нього почали відноситися з підозрою, вважати нечесною людиною та уникати спілкування з ним.

Указане вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач уважав, що за час дії запобіжного заходу у вигляді тримання

під вартою та домашнього арешту моральна шкода повинна бути відшкодована у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць й її розмір становить 1 536 552,00 грн (6 500 х 78 місяців 24 дні х 3).

Позивач посилався на відповідні норми ЦК України, Закону України

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», судову практику Верховного Суду України, Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДКС України

за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання

в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на його користь 1 536 552,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області 12 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби Україниза рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку

з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 528 150,00 грн

у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання

та досудового слідства. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року у справі № 701/751/15-к, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинним

у вчиненні кримінальних правопорушень та виправдано у зв`язку

з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень. Тому, районний суд указав, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.

Позивач перебував під слідством та судом з 25 травня 2015 року (дата затримання та оголошення підозри), а не, як помилково він уважав,

з 12 травня 2015 року (дата внесення відомостей до ЄРДР), до 06 грудня 2021 року, що становить 78 місяців та 11 днів.

Розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи.

При цьому частину часу, протягом якого позивач перебував в статусі особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, він утримувався

під вартою, а іншу частину щодо нього діяв запобіжний захід у виді домашнього арешту, а тому моральна шкода повинна відшкодовуватися

у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць.

Ураховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат, застосування запобіжного заходу, приймаючи до уваги тяжкість вимушених змін у його життєвих зв`язках, появи негативних психоемоційних змін, враховуючи ступінь зниження престижу і ділової репутації, необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, районний суд уважав, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягав

до стягнення на користь позивача, становить 1 528 150,00 грн

(((6 500 х 78 = 507 000) + ((6 500 : 30) х 11)) х 3, де 78 - це кількість місяців, 11 - кількість днів перебування під слідством, 6 500,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи).

Суд першої інстанції врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосував відповідні норми ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду».

Суд першої інстанції зазначив також про те, що стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду здійснюється з Державного бюджету України

ДКС України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задоволено.

Апеляційну скаргу ДКС України задоволено частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року змінено, абзац другий його резолютивної частини викладено

в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства, грошові кошти в сумі

509 383,33 грн (п`ятсот дев`ять тисяч триста вісімдесят три гривні тридцять три копійки)».

В іншій частині рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з держави на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 18 810,00 грн.

Стягнуто з держави на користь Державної казначейської служби України

8 326,85 грн.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши відповідну норми ЦК України

та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду», судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, вказав про те, що районний суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати

за кожен місяць, зазначив про застосування коефіцієнту збільшення за час дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту. Проте, з розрахунку суду першої інстанції вбачається,

що збільшення розміру моральної шкоди проведено за весь час перебування позивача під слідством та судом, тобто з 25 травня 2015 року по 06 грудня 2021 року.

Судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди

невраховано принцип розумності, співмірності та справедливості.

Апеляційний суд указав, що позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода у гарантованому державою мінімальному розмірі 509 383,33 грн

(6 500,00 грн мінімальна заробітна плата х 78 місяців = 507 000,00 грн;

6 500,00 грн : 30 днів = 216,66 грн * 11 днів = 2 383,33 грн).

Апеляційний суд урахував обсяг заподіяної ОСОБА_1 шкоди, глибину

та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, втрати роботи, інших негативних наслідків морального характеру, конкретні обставини цієї справи.

Разом із цим, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, на що суд першої інстанції не звернув уваги й зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з ДКС України шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку.

Здійснюючи розподіл судових витрат, апеляційний суд урахував відповідні норми ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», звільнення позивача від сплати судового збору, розмір судового збору, який підлягав сплаті відповідачами за подання апеляційних скарги, а також те,

що при перегляді судового рішення у апеляційній інстанції позов ОСОБА_1 було задоволено на 33,15 % від заявлених вимог.

Відповідачі повинні сплатити судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а тому суд апеляційної інстанції застосував зустрічне зарахування (частина десята

статті 141 ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ДКС України звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні його позову у цій частині.

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник вказує те, що судами застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 та Черкаська обласна прокуратура судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2022 року у задоволенні клопотання ДКС України про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено. Касаційну скаргу ДКС України залишено без руху, надано заявнику строк на усунення недоліків касаційної скарги, зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ДКС України надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано цивільну справу № 701/256/22

із Маньківського районного суду Черкаської області. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року справу призначено

до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховано висновки Верховного Суду

у подібних справах, так як відповідачем у даній категорії справ повинна бути Держава Україна, яка бере участь у судових справах через відповідні органи. Проте, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до органів державної влади, а не до самої держави. Указане є самостійною підставою для відмови у позові ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, фактично вийшов за межі позовних вимог.

Крім того, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, у частині розподілу судових витрат. Апеляційний суд повинен був компенсувати ДКС України за результатом розгляду справи

в суді апеляційної інстанції 12 405,62 грн (сплачений судовий збір

за подання апеляційної скарги у розмірі 18 607,50 грн як відсоток задоволених вимог апеляційної скарги ДКС України у розмірі 66,67 %).

Разом із цим, рішенням суду першої інстанції не було проведено розподіл судових витрат у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, додаткова постанова про розподіл судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції на час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не ухвалювалася. Тому, суд апеляційної інстанції безпідставно змінив розподіл витрат у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки такий розподіл не було проведено судом першої інстанції.

У прохальній частині вказує, що слід компенсувати ДКС України

18 607,50 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 травня 2015 року слідчим відділом прокуратури Черкаської області внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження

№ 42015250000000167, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин

або їх аналогів).

25 травня 2015 року ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 208

КПК України (затримання уповноваженою службовою особою) (а. с .10).

26 травня 2015 року ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307

КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), частиною другою статті 28 КК України (вчинення кримінального правопорушення групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією),

частиною першою статті 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 травня

2015 року у справі № 711/4572/15-к застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі строком

на 30 днів (а. с .18).

Наказом начальника Управління МВС України в Черкаській області

від 05 червня 2015 року № 1082 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ (а. с. 21-22).

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 08 червня 2015 року

у справі № 711/4572/15-к ухвалу суду першої інстанції від 28 травня

2015 року скасовано. ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Постановою Черкаського адміністративного суду від 23 травня 2017 року

у справі № 823/1562/15 його поновлено на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку Маньківського РВ Управління

МВС України в Черкаській області.

Наказом Управління МВС України в Черкаській області від 14 липня

2017 року № 335/ос його поновлено на вищевказаній посаді (а. с. 50)

та звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України через скорочення штатів (а. с. 51).

Вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року у справі № 701/751/15-к (а. с. 23-32), залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року (а. с. 34-48),

ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінальних правопорушень

та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 25 травня 2015 року

по 06 грудня 2021 року, тобто 78 місяців та 11 днів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ДКС України підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не у повній мірі.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша

статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16

ЦК України).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь

і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56,

62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право

на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури

або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,

що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність»,

«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених

цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження

за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 вказаного Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), у тому числі й моральна шкода.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями

або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності

її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю

та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної

або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості

їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина

є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело

до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства

в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати

на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо наведених ним

як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності

та справедливості.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно

до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування

під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати

чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Подібні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження

№ 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело

до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки

він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику

в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку

з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми,

при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору

про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати,

чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості

та справедливості.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебував під слідством

з 25 травня 2015 року і до 06 грудня 2021 року, тобто 78 місяців та 11 днів.

Вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року у справі № 701/751/15-к, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, позивача було визнано невинним у вчиненні кримінальних правопорушень та виправдано

у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили вірні висновки про те,

що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду».

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції у частині розміру моральної шкоди, правильно виходив із того, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості.

Апеляційний суд, з урахуванням вищенаведеного, характеру і способу завдання позивачу втрат немайнового характеру, їх тривалості, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов правильного висновку про зменшення визначеного районним судом розміру відшкодування моральної шкоди до 509 383,33 грн.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду

від 23 березня 2023 року у справі № 734/3845/21 (провадження

№ 61-12895св22).

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно змінив абзац другий резолютивної частини рішення районного суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває

і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,

що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19)

(пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року

у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави,

ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах:

від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження

№ 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Отже, апеляційний суд вірно зазначив, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України

без подальшої деталізації.

З урахуванням наведеного, правильними є висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції у відповідних частинах.

Щодо судових витрат

У касаційній скарзі містяться посилання про те, що судом апеляційної інстанції неправильно здійснено розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення

від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог,

а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави

у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста

статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається

до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 481,00 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, предметом заявленого позову є вимога майнового характеру - відшкодування моральної

шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства,

у розмірі 1 536 552,00 грн.

Сума судового збору, яка підлягала б сплаті позивачем при зверненні

до суду з позовною заявою майнового характеру (ураховуючи встановлене підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» граничне обмеження розміру) складала 12 405,00 грн (2 481,00 * 5).

Підпунктом 13 пункту 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою

або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, позивач був звільненний від сплати судового збору

при зверненні до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку

з нововиявленими обставинами, ставка судового збору становила 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви, скарги.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті ДКС України,

як одним із відповідачів, при подачі апеляційної скарги на рішення районного суду становив 18 607,50 грн (12 405,00 грн х 150 %).

Відповідно до платіжного доручення від 04 жовтня 2022 року № 1062

ДКС України при звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення районного суду у даній справі сплатила сума судового збору

у розмірі 18 607,50 грн (а. с. 173).

Матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь 1 536 552,00 грн

у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання,

досудового розслідування та суду (а. с. 1-5).

Сума стягнутих апеляційним судом з Державного бюджету України

на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства, грошових коштів склала 509 383,33 грн (а. с. 221-229).

Таким чином, розмір задоволених позовних вимог у відсотковому співвідношенні склав 33,15 % від ціни позову (509 383,33 : 1 536 552,00) х 100).

33,15 % від 12 405,00 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті

при зверненні до суду з позовною заявою) дорівнює 4 112,26 грн.

Апеляційний суд вірно встановив ці обставини.

Проте, оскільки позивача в силу положень підпункту 13 пункту 2 статті 3

Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору,

з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір

за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог)

у розмірі 4 112,26 грн - по 2 056,13 грн із кожного (4 112,26 : 2).

ДКС України підлягає компенсації за рахунок держави 66,85 % (100 % -

33,15 %) від суми сплаченого судового збору за подання апеляційної

скарги - 12 439,11 грн, тобто пропорційно розміру позовних вимог,

у задоволенні яких відмовлено.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ураховуючи викладене, з огляду на положення частини десятої статті 141 ЦПК України, на користь ДКС України підлягає стягненню за рахунок держави сума у розмірі 10 382,98 грн (12 439,11 - 2 056,13).

Із змісту оскарженої постанови апеляційного суду вбачається, що з держави на користь ДКС України стягнуто судовий збір у розмірі 8 326,85 грн.

З урахуванням наведеного, розмір стягнутої з держави на користь

ДКС України суми підлягає збільшенню з 8 326,85 грн до 10 382,98 грн.

Разом із цим, Верховний Суд указує й на взаємовиключні доводи касаційної скарги, зокрема, у тексті касаційної скарги заявник зазначає про те,

що апеляційний суд повинен був компенсувати ДКС України за результатом розгляду справи в суді апеляційної інстанції 12 405,62 грн, а в прохальній частині вказує, що слід компенсувати ДКС України 18 607,50 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

При цьому Верховний Суд ураховує, що Черкаська обласна прокуратура, інший відповідач, не оскаржила постанову суду апеляційної інстанції

в касаційному порядку, а в силу положень частини першої статті 400

ЦПК України касаційний суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Подібні за змістом правові висновки щодо розподілу судових витрат викладено Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі

№ 701/257/22 (провадження № 61-9615св22).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ДКС України задовольнити частково, рішення суду першої інстанції

в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору залишити без змін, постанову суду апеляційної інстанції

в частині розподілу судових витрат змінити, збільшивши розмір стягнутої

з держави на користь ДКС України суми з 8 326,85 грн до 10 382,98 грн.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року змінити, збільшивши розмір стягнутої з держави на користь Державної казначейської служби України суми судових витрат з 8 326,85 грн до 10 382,98 грн.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2022 року у незміненій частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець