Справа №2-485/2008р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2008 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В. при секретарі - Літвінов С. С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Мико­лаївської області ОСОБА_5 про визнання недійсним до­говору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом (з уточненнями від 22 травня 2008 року),  вказуючи на те,  що з 31 жовтня 1970 року во­на перебуває з ОСОБА_3в зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу (22 жовтня 1998 року) подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1,  причому право власності було оформлену на ОСОБА_3

В 2001 році чоловік позивачки видав їхньому спільному сину -ОСОБА_4доручення на розпорядження спірною квартирою.

В 2007 році ОСОБА_1 дізналася,  що 19 травня 2004 рокуОСОБА_4розпорядився квартирою,  уклавши договір купівлі-продажу та приховавши правочин від власників цього майна.

Позивачка вважає укладений договір недійсним,  виходячи з наступних обста­вин:

кожна річ,  набута подружжям в період шлюбу вважається їхньою спі­льною власністю,  кожен з подружжя має рівні права щодо володіння,  користування цим майном,  а також розпорядження ним за взаємною згодою подружжя. Разом з тим для укладення договорів,  що потребу­ють нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації (в тому числі правочини щодо нерухомого майна) згода має бути викладена письмово та нотаріально посвідчена. Проте таку згоду зі сторони ОСОБА_1,  як співвласника майна,  надано не було; представник не має права вчиняти правочини щодо довіреного йому майна в своїх інтересах. Проте ОСОБА_4,  уклавши договір купівлі-продажу щодо спірного майна на користь своєї дружини -ОСОБА_2 ,  фактично став співвласником предмету договору. Водночас про неправомірність та.формальність правочину свідчить те,  що кошти за майно ні продавці,  ні їх представник не отримував.

Враховуючи вказані обставини,  ОСОБА_1 просила про задоволення позо­ву.

В судовому засіданні позивачка та її представник - ОСОБА_6 позовні вимо­ги підтримали в повному обсязі,  підтвердили обставини,  викладені в позові.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4в судовому засіданні позовні вимоги визнали повністю,  погодилися з обставинами,  зазначеними позивачем.

ВідповідачкаОСОБА_2  в судовому засіданні позовні вимоги не визнала,  пояснила,  що договір був укладений з відома та згоди власників майна,  яким повніс­тю було сплачено вартість спірного майна. Договір відповідає вимогам законодавст­ва України,  що було в повному обсязі перевірено та підтверджено приватним нотарі­усом під час його посвідчення,  тому вважала вимоги ОСОБА_1 безпідставними та такими,  що задоволенню не підлягають.

Відповідач - приватний нотаріус ОСОБА_5 - в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила,  що дійсно 19 травня 2004 року вона посвідчила дого­вір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1,  який був укладений між ОСОБА_3,  ОСОБА_1 (від імені яких діяв ОСОБА_4) таОСОБА_2  Оскільки представник продавця діяв на підставі на­лежно посвідченої довіреності,  виданого власником майна та з письмової,  нотаріаль­но посвідченої згоди іншого співвласника,  договір відповідав дійсній волі сторін та вимогам законодавства України,  тому підстав для відмови в посвідченні цього пра-вочину не було. Разом з тим нотаріус не здійснював перевірку щодо вчинення пред­ставником сторони договору в своїх інтересах,  оскільки така дія не передбачена «Ін­струкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»,  затвер­дженої наказом Мін'юсту України за №20/5 від 03 березня 2004 року.

Заслухавши пояснення сторін,  їх представників,  дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів,  суд прийшов до наступного.

Судом встановлено,  що з 31 жовтня 1970 року ОСОБА_1 перебуває з ОСОБА_3в зареєстрованому шлюбі (а.с. 9).

В період шлюбу (22 жовтня 1998 року) подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 (а.с.  10).

Згідно  ст.  22 КпШС України 1969 року (чинного на час придбання квартири) майно,  нажите подружжям за час шлюбу,  є його спільною сумісною власністю. По­дружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,  якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства,  доглядом за дітьми або з інших пова­жних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч.ч.1-3  ст.  65 СК України дружина,  чоловік розпоряджаються майном,  що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,  за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається,  що він діє за згодою

ДРУГОГО З ПОДРУЖЖЯ.                                      

Для укладення одним із подружжя договорів,  які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації,  а також договорів стосовно цінного майна,  згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору,  який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації,  має бути нотаріально засвідчена.

Судом встановлено,  що 19 травня 2004 року ОСОБА_4,  як повноважний представник ОСОБА_3(на підставі нотаріально посвідченого доручення власника майна за №4460 від 30 травня 2001 року,  а також нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на продаж майна за №4554 від 01 червня 2001 року) уклав від його імені та в його інтересах договір купівлі-продажу,  згідно якого продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

Договір було посвідчено приватним нотаріусом Вознесенського міського но­таріального округу ОСОБА_5 (а.с.  11-13,  41,  42).

ОскількиОСОБА_4під час укладення правочину діяв як повноважний представник продавця майна,  що знайшло своє повне підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами,  тому доводи протилежного не можуть бути прийняті судом до уваги.

Проте судом встановлено,  що ОСОБА_7,  як повноважний представник продавця,  уклав договір купівлі-продажу з особою-покупцем майна,  яка на час укла­дення правочину перебувала в зареєстрованому шлюбі з ним,  тому відповідно до по­ложень  ст.  60 СК України фактично набув право власності щодо цього майна (а.с. 20).

Відповідно до ч. 1  ст.  203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства,  а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, . згідно ч.ч.1,  3  ст.  215 ЦК України,  є недо­держання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою -третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодек­су. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,  але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах,  встановлених законом,  такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Встановлені обставини справи вказують на те,  що ОСОБА_4,  як представ­ник продавців,  вчинив правочин щодо реалізації довіреного йому майна в своїх інте­ресах,  оскільки набув право спільної сумісної власності щодо об'єкта купівлі-продажу.

Проте це суперечить вимогам п. 3  ст.  238 ЦК України,  згідно яких представник не може вчиняти правочин від імені особи,  яку він представляє у своїх інтересах.

Тому суд приходить до переконання про обґрунтованість вимог позивачки що­до визнання договору недійсним.

Крім того,  у відповідності з ч. 1  ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків,  крім тих,  що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все,  що вона одержала на виконання цього правочину,  в разі неможливості такою повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає у користуванні майном,  викопаній роботі,  наданій послузі,  відшкодувати вартість того,  що одержано,  за цінами,  які існують на момент відшкодування.

За такого,  в зв'язку з визнанням договору недійсним сторони необхідно повер­нути в попереднє становище.

Встановлено,  що безпосередньо перед укладенням договору представником продавця від покупця було отримано грошові кошти (вартість квартири) в сумі 10193, 00 грн.,  що підтверджується договором,  підписаним його учасниками (а.с.  11-12),  доводи сторін про протилежне не знайшли свого підтвердження належними до­казами.

Проте відповідно до ч. 3  ст.  10,   ст.  60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запере­чень.

Тому,  в порядку застосування наслідків недійсності правочину з продавця на користь покупця підлягає стягненню сплачена останнім вартість квартири,  як об'єкта купівлі-продажу.

Разом з тим,  враховуючи те,  нотаріус ОСОБА_5 не була стороною цивільно-правових відносин,  що виникли між сторонами договору,  а лише здійснювала посві­дчення правочину,  в її діях суд не вбачає порушення вимог законодавства України,  тому позов до цього відповідача задоволенню не підлягає.

В силу ч.1  ст.  88 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню в рівних час­тках судові витрати,  сплачені позивачем при зверненні до суду.

Проте,  беручи до уваги,  що в діях ОСОБА_3не було умислу на порушення чинного законодавства,  витрати в цій частині підлягають стягненню з інших відпові­дачів.

Керуючись  ст.   ст.  10,  11,  88,  209,  212,  213,  214,  215 ЦПК України,  суд,  -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Миколаївської області,  укладений 19 травня 2004 року між ОСОБА_3(від імені якого діяв ОСОБА_8) та ОСОБА_2,  та посвідче­ний 19 травня 2004 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нота­ріального округу Миколаївської області ОСОБА_5,  зареєстрований за реєстровимНОМЕР_1.

Повернути сторони в попереднє становище,  стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10193 (десять тисяч сто

дев'яносто три) гривні.                                         

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2,  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1сплачені нею держа­вне мито в сумі 307 (триста сім) гривень 84 копійки,  по 153 (сто п'ятдесят три)

гривні 92 копійки з кожного,  а також витрати з інформаційно-технічного забезпе чення розгляду справи в сумі 30 (тридцять) гривень,  по 15 (п'ятнадцять) гривень з кожного.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1до приват ного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів після проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів піс ля подання заяви про апеляційне оскарження.