КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа№ 910/6379/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Ходько В.М., дов. від 15.06.2015 №408;

від відповідача Артеменко Я.М., дов. від 14.04.2015,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Стерк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 (підписане 27.07.2015)

у справі №910/6379/15 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

до Приватного підприємства «Стерк»

про стягнення 49 536,38 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2014, позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі - позивач) до Приватного підприємства «Стерк» (далі - відповідач) задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Стерк» на користь позивача 8 801,63 грн пені та 9 471,33 грн 3% річних.

Постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 постанову Вищого господарського суду України від 13.11.2014 у справі №910/6379/14 скасовано і передано на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 у справі №910/6379/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду, Господарським судом міста Києва 17.07.2015 прийнято рішення, яким позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення 49 536,38 грн задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 40 065, 05 грн, 3% річних в сумі 9 462,07 грн, судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 826,66 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 913,33 грн, судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 913,33 грн, судовий збір за подання заяви про перегляд Верховним Судом України постанови касаційної інстанції в сумі 913,33 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 скасувати в частині стягнення пені в сумі 31 263,42 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийняте у зв'язку з неповним та необ'єктивним дослідженням фактичних обставин по справі та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки судом першої інстанції стягнуто з відповідача пеню за інший строк, ніж передбачено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 16.09.2015. Ухвалу від 20.08.2015 надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

31.08.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому відповідач просив здійснити розгляд справи №910/6379/14 в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Запорізької області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 задоволено клопотання позивача, розгляд справи №910/6379/14 вирішено провести 16.09.2015 в режимі відеоконференції, проведення якого доручити Господарському суду Запорізької області.

Судове засідання 16.09.2015 проведено в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 16.09.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 31 263,42 грн.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (постачальник електричної енергії) та Приватним підприємством «Стерк» (споживач) укладено договір № 10433 на постачання електричної енергії (далі - договір), за умовами якого постачальник електричної енергії зобов'язався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 2.2.2 договору сторони погодили, що постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару:

- в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу»);

- згідно з категорією струмоприймачів споживча відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком № 3 «Категорії надійності електропостачання струму приймачів споживача»;

- із дотриманням на межі балансової належності граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами;

- із забезпеченням отримання споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності, зазначеної у п. 6 додатку № 5 «Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п. п. 2.3.4, 2.3.5 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку № 4 «Порядку розрахунків за активну електричну енергію» та додатка № 5 «Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії» та здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком № 6 «порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії».

Положеннями п. п. 7.1, 7.2 договору сторони погодили, що облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються постачальником електричної енергії розрахунково згідно з вимогами додатка № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» та ПКЕЕ. Розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

У п. 7.9 договору передбачено, що на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов договору оформлюються та надаються такі документи: акт про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію; акт звірки обсягу споживання електроенергії, відпущеної електричної енергії за тарифами, диференційованими за періодами часу; акт прийому-передачі електричної енергії; акт про обсяги перетікання реактивної енергії з мереж постачальника в мережі споживача протягом розрахункового періоду; акт про обсяги перетікання реактивної енергії із мереж споживача в мережі постачальника протягом розрахункового періоду.

Відповідно до додатку № 5 «Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії» для визначення обсягів споживання активної електричної енергії за розрахунковий період о 24-00 год., в останній день місяця споживач самостійно або у присутності представника постачальника (субспоживача) відповідно до точок розрахункового обліку, що наведені в п. 6, 7, 8 цього додатка, здійснює зняття показань розрахункових засобів обліку, що відповідають споживанню активної електричної енергії. Зафіксовані покази оформлюються «Актом про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію (додаток № 5.1) у 2-х примірниках».

Пунктами 1, 4, 7, 11, 12 додатку № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» сторони узгодили, що розрахунковим період вважається період з 00 год. першого числа до 24 год. останнього числа поточного місяця. Споживач не пізніше 14-00 год. 2-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим направляє свого представника до постачальника електричної енергії для подання у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою споживача та скріплених його печаткою: акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію та акта звірки обсягу споживання електроенергії, відпущеної постачальником електричної енергії за тарифами, диференційованими за періодами часу. Споживач зобов'язаний не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснити оплату.

Згідно п. п. 7, 11 додатку № 4 за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого споживачем «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію». Споживач зобов'язаний здійснити оплату не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У п.9.4 вказаного вище правочину визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2008. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії. Умови, а також термін дії договору, можуть бути переглянуті в будь-який момент за узгодженням сторін.

Частина 1 ст.275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».

За змістом ч.ч.6, 7 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати за спожиту електричну енергію за травень 2011 року в сумі 112 643, 62 грн, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Стерк» про стягнення 112 643, 62 грн основного боргу та 6 027, 29 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №35/423, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2014, позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства «Стерк» на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» основний борг у сумі 112 643, 62 грн та пеню в сумі 6 027,19 грн.

Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 11 додатку № 4 до договору споживач зобов'язаний здійснити оплату не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції врахував вказівки Верховного Суду України, викладені в постанові від 15.04.2015, та Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 03.06.2015 у справі №910/6379/14 та стягнув пеню по день фактичної оплати, а також 3% річних.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України вказано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 4.2.1 договору передбачено, що за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п. 1.1 додатка № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію») та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п.5 додатка № 6 «Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії»), споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

З огляду на умови п. 4.2.1 договору суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Перевіривши розрахунок пені, суд першої інстанції встановив, що розмір суми є більшим, однак, враховуючи неможливість виходу за межі позовних вимог, місцевий господарський суд визнав заявлені суми вірними та такими, що підлягаю задоволенню, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, умовами п. 4.2.1 договору узгодили обов'язок споживача сплатити постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

За умовами спірного правочину, в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, оскільки, «інше» встановлено умовами вказаного пункту договору, який включає в себе два параметри нарахування пені: строк нарахування, що відповідно до ст.252 ЦК України визначається в днях - «за кожен день», а також період такого нарахування - до події, яка станеться першою: «...до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це».

Враховуючи викладене вище, заперечення відповідача проти вимог в частині періоду нарахування пені судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки умови укладеного між сторонами договору свідчать про встановлення сторонами іншого (більшого), ніж передбаченого чинним законодавством, а саме ч.6 ст. 232 ГК України, періоду нарахування пені за порушення умов договору.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував заявлений позивачем період нарахування суми пені - з 20.10.2011 по 03.04.2014 та задовольнив вимогу про стягнення 40 074,55 грн пені.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Щодо стягнення 3% річних, то колегія суддів, перевіривши розрахунок суду, вважає його вірним, а отже задоволенню підлягають 9 462,07 грн 3% річних.

Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції та обґрунтовано відхилені при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Стерк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у справі №910/6379/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/6379/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай