Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 554/4064/17

провадження № 61-2805св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гризунова Олександра Віталіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатами Склярем Владиславом Валентиновичем та ОСОБА_5 , на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2021 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гризунова О. В., про зміну черговості спадкування та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позову посилався на те, що його сестра ОСОБА_6 протягом останніх років свого життя важко хворіла і він за власні кошти забезпечував її лікування та утримання у медичних закладах Держави Ізраїль. Протягом останніх місяців її життя (з вересня 2011 року до січня 2012 року) він оплачував проїзд і роботу медпрацівників, які доглядали за сестрою, а після її смерті разом з батьком організував її поховання.

Оскільки він не є громадянином України, необізнаний з чинним законодавством України та не брав участі у розгляді справи № 554/3112/13 за позовом батька ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , чоловіка померлої сестри, про визнання права власності на 1/8 частини спадкового майна, тому не міг раніше скористатися своїм правом відповідно до частини другої статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на спадкування майна сестри.

Після приїзду на територію України він дізнався про своє право та звернувся до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Гризунової О. В., яка постановою від 18 травня 2017 року відмовила йому у вчиненні нотаріальної дії з підстав, що він не належить до спадкоємців першої черги.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право на спадкування першої черги майна спадкодавця - його рідної сестри ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суди виходили з того, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме його допомога (опіка, матеріальна та інша допомога) протягом тривалого часу проживання та лікування у м. Тель-Авів, Держава Ізраїль, була визначальною для ОСОБА_6 , яка через тяжку хворобу знаходилася у безпорадному стані, а його посилання на встановлені обставини рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2015 року у справі № 554/6977/14 преюдиційного значення у цій справі не мають, так як вказане судове рішення стосується інших сторін та правовідносин, що виникли після смерті ОСОБА_8 .

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди обмежились лише тим, що обставини, зазначені в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2015 року у справі № 554/6977/14-ц відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України преюдиційного значення не мають, оскільки судове рішення стосується інших сторін та правовідносин, що виникли після смерті ОСОБА_8 , належним чином не дослідили зазначені обставини, а саме не встановили, хто саме піклувався про стан здоров`я спадкодавця, яка потребувала стороннього догляду, допомоги, враховуючи її перебування у медичних закладах іншої країни. При цьому матеріали справи не містять доказів, що таку допомогу спадкодавцю надавали інші особи.

Крім того, відповідно до неспростованих доводів позивача, допомога спадкодавцю надавалася до дня її смерті. Суди не дали оцінки тому, що матеріальна допомога - це не лише надання засобів для існування, а й оплата комунальних послуг, ліків придбання необхідних особистих речей для хворого тощо.

Верховний Суд також звернув увагу й на порушення норм процесуального права, зокрема відповідачами у справі щодо зміни черговості одержання права на спадкування є всі спадкоємці за законом, які мають пріоритет у спадкуванні щодо позивача. Проте спадкоємці, які прийняли спадщину, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , залучені до участі у справі як треті особи, що є порушенням норм цивільного процесуального права.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову,суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позову про зміну черговості права спадкування за законом ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги за законом, враховуючи тривалий період догляду та надання матеріальної допомоги безпорадній сестрі з боку брата - позивача у справі, проте, беручи до уваги заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову на підставі статті 257 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діють адвокати Скляр В. В. та Світалко В. П., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, яка надалі була доповнена, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що предметом позову у цій справі є зміна черговості права на спадкування і строк перебігу позовної давності для цих вимог починається із дати смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте такий висновок не відповідає приписам статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та усталеній практиці Верховного Суду.

Він та спадкодавець ОСОБА_6 на час відкриття спадщини постійно проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується отриманими витягами з Реєстру реєстрації населення від 29 квітня 2021 року, виданими Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль. Факт постійного проживання ОСОБА_6 протягом лікування від онкозахворювання та на момент відкриття спадщини разом з позивачем у м. Тель-Авів, Держава Ізраїль встановлений також рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, та не заперечується сторонами у справі. Отже, він є спадкоємцем другої черги за законом, постійно проживав разом із спадкодавицею ОСОБА_6 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), не заявляв про відмову від спадщини, та відповідно до приписів частини третьої статті 1268 ЦК України, є таким, що прийняв спадщину.

Також суд апеляційної інстанції всупереч поданим клопотанням про перенесення судового засідання, призначеного на 17 січня 2022 року, розглянув справу за відсутності представників позивача.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 303/6365/17, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтованого відхилення клопотання про перенесення судового засідання.

У травні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у яких він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзивів посилається на те, що заява представника позивача Скляра В. В. від 16 червня 2021 року про відмову від частини позовних вимог з наданими в ній поясненнями фактично є зміною підстав позову, що є недопустимим.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно відхилив доводи представника позивача про фактичне прийняття спадщини, оскільки вони змінювали підстави позову в справі, зміна яких під час нового розгляду справи в суді першої інстанції не допускаються.

Юридичний факт родинних відносини у справі № 554/6977/14-ц щодо ОСОБА_1 як спадкоємця та ОСОБА_6 як спадкодавця не встановлювались, він є загальновідомим юридичним фактом, який не оспорюється сторонами і існує з часу народження позивача в сім`ї ОСОБА_7 , а обґрунтування цими обставинами представником позивача касаційної скарги з прив`язкою до дати 25 вересня 2014 року, як початку перебігу строку позовної давності, є упередженим маніпулюванням представником юридичними фактами та спотворення фактичних обставин справи, що свідчить про зловживання представником своїм процесуальним правом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 07 квітня 2022 року та від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діють адвокати Скляр В. В., Світалко В. П., та витребувано її матеріали на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , рідним братом якої є позивач ОСОБА_1

08 лютого 2012 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гризуновою О. В. заведено спадкову справу № 3/2012 щодо майна померлої ОСОБА_6 .

Спадкоємцями за законом першої черги, які прийняли спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини за законом, є: чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 . Батько ОСОБА_7 за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2014 року в справі № 554/6977/14-ц за позовом ОСОБА_2 , усунутий від спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України (т. 1, а. с. 8-18, 20).

З 2010 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 проживала у м. Тель-Авів, Держава Ізраїль, де проходила лікування у зв`язку з онкозахворюванням у відповідних медичних центрах.

За обставинами, встановленими рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2015 року у справі№ 554/6977/14-ц, 15 грудня 2010 року ОСОБА_6 була госпіталізована у медичний центр «Іхілов» (м. Тель-Авів, Держава Ізраїль), де перебувала до 25 березня 2011 року, та повторно була госпіталізована у цей медичний заклад 11 липня 2011 року і саме з цієї дати перебувала у безпорадному стані у зв`язку із хворобою (т. 1, а. с. 8-18).

Також встановлено, що ОСОБА_1 проживав в Ізраїлі в одній квартирі із ОСОБА_6 під час її лікування та під час хвороби, що стверджується Витягами із Реєстру реєстрації населення (т. 3, а. с. 131-144).

ОСОБА_1 піклувався про свою сестру, забезпечував її всім необхідним, супроводжував на процедури та на лікування в лікарні «Хадаса» в м. Єрусалим, проводив з нею час під час госпіталізації в лікарні «Іхілов» у м. Тель-Авів, ніс витрати, як медичні, так і на ведення домашнього господарства, що випливає із показів свідків, пояснень документації на придбання медичного обладнання (т. 1, а. с. 166-169).

Із змісту довіреності, виданої ОСОБА_6 від 13 січня 2012 року, відомо, що саме брата ОСОБА_1 вона уповноважила бути її довіреною особою щодо здійснення фінансових операцій за її рахунками, отримувати замість неї всю інформацію із державних установ в межах Ізраїлю та за кордоном, включаючи медичні установи (т. 1, а. с. 150).

З декларації про поховання померлого за плату та квитанції на придбання надгробного каменю випливає, що поховання ОСОБА_6 здійснював її брат ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 152-153, 155, 176, 178).

17 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з проханням подати заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 , однак постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Гризуновою О. В. від 18 травня 2017 року йому відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини, оскільки він не є спадкоємцем першої черги (т. 1, а. с. 20).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у цій справі є зміна черговості одержання права на спадкування, що є винятком із загального правила черговості та встановлення іншого, ніж передбачено законом, порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження

№ 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18).

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_6 надавалася матеріальна допомога та догляд з боку її брата ОСОБА_1 в період її перебування в Ізраїлі, у зв`язку із лікуванням онкозахворювання, а саме з 15 грудня 2010 року, часу її госпіталізації до лікарні «Іхілов», та до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, суди вважали доведеним факт перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані починаючи з 15 грудня 2010 року, часу її госпіталізації до лікарні «Іхілов», та до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зумовлений тяжкою хворобою, в силу чого остання не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування. Також ОСОБА_1 відноситься до осіб, які мають право на спадкування за законом після померлої ОСОБА_6 .

Висновки судів попередніх інстанції у цій частині сторони у справі у касаційному порядку не оспорюють.

Під час розгляду справи відповідачі заявили клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, вказуючи, що позивач звернувся до суду поза межами трирічного строку, визначеного статтею 257 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову,суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позову про зміну черговості права спадкування за законом ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги за законом, враховуючи тривалий період догляду та надання матеріальної допомоги безпорадній сестрі з боку брата - позивача у справі, проте, беручи до уваги заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову на підставі статті 257 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 19 травня 2017 року, проте позовна давність сплинула 18 липня 2015 року, початок якої суди відраховували з моменту закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини - 18 липня 2012 року.

Такий висновок судів є по суті правильним.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Отже, спадкоємець за законом наступних черг має право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, які мають право на спадкування, за умови, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, лише за рішенням суду.

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що зазначені у статті 268 ЦК України як виняток. У частині першій цієї статті законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. Також законом можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України.

Зважаючи на правила та строки прийняття спадщини, строки подання заяви про прийняття спадщини, передбачені статтями 1268-1270 ЦК України, судовий порядок надання права на спадкуванням у спірному випадку, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, саме упродовж шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини, може та зобов`язана дізнатися про те, чи спадкоємці попередніх черг визнають її право на одержання права на спадкування разом з ними.

Подання спадкоємцями попередніх черг заяв про прийняття спадщини засвідчує, що вони претендують на отримання спадщини.

Крім того, за положенням норм про спадкування спадщина належить спадкоємцеві, який її прийняв, з моменту її відкриття.

Отже, тлумачення указаних норм права дає підстави зробити висновок про те, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, упродовж шести місяців з часу відкриття спадщини, може та зобов`язана дізнатися про те, чи спадкоємці попередніх черг прийняли спадщину, чи визнають її право на одержання права на спадкування разом з ними.

У спірному випадку за наявності спадкоємців, які прийняли спадщину, які не визнають права позивача на спадкування, позивач міг про це дізнатися саме упродовж шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 303/6365/17, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, предметом перегляду у якій є вимоги про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, зазначено, що «аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, предметом перегляду у якій є вимоги про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки, зазначено, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, предметом перегляду у якій є вимоги про визнання права власності на майно, набуте під час шлюбу, зазначено, що «початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними».

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 303/6365/17, предметом перегляду у яких є вимоги про визнання майна спільним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя та про визнання права власності на майно.

Отже, зміст висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, свідчать, що вони стосуються застосування окремих норм матеріального права, загального підходу до визначення початку перебігу позовної давності, який збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Наголошено, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Водночас зазначені висновки не стосуються правовідносин з вирішення спорів про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, що врегульовано частиною другою статті 1259 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що всупереч поданим клопотанням про перенесення судового засідання, яке було призначене на 17 січня 2022 року, суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі представників позивача, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

21 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скляр В. В. подав клопотання про відкладення розгляду справи на 22 грудня 2021 року.

Протокольною ухвалою від 22 грудня 2021 року вказане клопотання задоволено, розгляд справи відкладено на 17 січня 2022 року на 10:40 год.

17 січня 2022 року представники ОСОБА_1 - адвокати Скляр В. В. та Світалко В. П. подали клопотання про відкладення розгляду справи, яке було призначене назазначену дату.

У заяві представник ОСОБА_1 - адвокат Скляр В. В. посилався на неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку з перебуванням на лікарняному, проте доказів перебування на лікарняному суду апеляційної інстанції не надав.

У заяві представник ОСОБА_1 - адвокат Світалко В. П. просив перенести розгляд справи у зв`язку з необхідністю підготовки додаткових пояснень на відзив на апеляційну скаргу.

З матеріалів справи відомо, що представники позивача були належним чином повідомлені про розгляд справи у суді апеляційної інстанції на 22 грудня 2021 року та 17 січня 2022 року, що підтверджується змістом їх клопотань про відкладення розгляду справи (т. 4, а. с. 61-62, 99, 100).

У постанові Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року зазначено, що суд апеляційної інстанції вважає за можливе провести розгляд справи відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України за відсутності представників позивача, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, проте вдруге не прибули до суду апеляційної інстанції.

Указане спростовує твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції не мотивував підстав відхилення клопотань представників позивача про відкладення розгляду справи

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19) зроблено правовий висновок про те, що «відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору».

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що представники позивача вдруге не прибули до суду апеляційної інстанції, а причини неявки в судове засідання є неповажними та не підтверджені належними доказами.

Аргументи касаційної скарги про те, що представник позивача мав намір долучити до матеріалів справи докази поважності затримки із зверненням до суду позивача, а саме належним чином засвідчений переклад медичних документів позивача (медичний анамнез ОСОБА_1) про те, що у період з 01 листопада 2011 року до 04 березня 2018 року позивач хворів на онкологічну хворобу, яка виникла у позивача під впливом тяжких обставин за два місяця до смерті його рідної сестри - спадкодавця ОСОБА_6 , Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

В апеляційній скарзі та у клопотанні про перенесення розгляду справи представник позивача не посилається на подання нових доказів із відповідним мотивуванням поважності причин неможливості подання цих доказів у суді першої інстанції.

Тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги про небезсторонність судді суду першої інстанції Верховний Суд відхиляє, оскільки позивачем в суді першої інстанції заява про відвід судді не подавалася, а суд касаційної інстанції не має підстав для перегляду судових рішень відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатами Склярем Владиславом Валентиновичем та ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко