Справа № 748/479/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/339/23

Категорія - ч.3 ст.286 КК України                                                         Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

          суддів  -  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_5

          з участю: прокурора – ОСОБА_6

         потерпілих – ОСОБА_7 , ОСОБА_8

                           захисника – ОСОБА_9

         обвинуваченого – ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12018270270000269 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 та прокурора на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 грудня 2021 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, освіта середня-спеціальна, є особою з інвалідністю ІІ групи, раніше не судимий,

засуджений за ч.3 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів строком на 3 (три) роки.

Строк покарання ОСОБА_10 ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь бюджету м. Чернігова 2199 грн. витрат на лікування потерпілої ОСОБА_8 в КНП «Чернігівська міська лікарня №2».

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.12.2018 на автомобіль ВАЗ, р.н. НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_12 .

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 8008,00 грн. процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що 19 грудня 2018 року, ОСОБА_10 , керуючи автомобілем ВАЗ 2107, р.н. НОМЕР_1 , рухався по автодорозі «Чернігів-Мена-Сосниця-Грем`яч» від м. Чернігова в напрямку м. Мена.

Рухаючись у вказаному напрямку, 19.12.2018 о 12:20 год., на 28 км + 600 м автодороги «Чернігів-Мена-Сосниця-Грем`яч», ОСОБА_10 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався від м. Мена в напрямку м. Чернігова.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події; пасажир автомобіля ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_14 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події; пасажир автомобіля ВАЗ 2107, р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати працездатності не менш ніж на одну третину.

В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_10 порушив вимоги п.2.3 (б), п.10.1, п.11.3 ПДР України, що стало причиною та умовою виникнення і настання ДТП та знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали.

Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення та недоведеністю його вини. В обґрунтування скарги послався на необ`єктивність та неповноту судового розгляду. Заначив, що суд надав перевагу доказам сторони обвинувачення, обмеживши сторону захисту у можливості реалізувати свої процесуальні права, порушив право на перехресний допит, чим позбавив можливості довести обґрунтованість своєї позиції. Вказав, що обставини дорожньо-транспортної пригоди ґрунтуються на даних слідства, які були зібрані односторонньо і неповно. Так, слідчий визначив відомості про швидкість автомобілів, відстань від ВАЗ 21101 до ВАЗ 2107 у момент виїзду останнього на смугу зустрічного руху, лише за свідченнями свідка ОСОБА_15 , ніякої слідової інформації при огляді місця події по параметрам руху автомобілів зафіксовано не було. На думку апелянта, усі докази сторони обвинувачення ґрунтуються лише на показаннях свідка ОСОБА_15 , у тому числі і вихідні дані для проведення інженерно-транспортних експертиз. Вказав, що наведені у вироку показання свідка ОСОБА_15 відрізняються від його показань, які він надав у судовому засіданні та зафіксовані на технічному носії. При цьому, у показаннях цього свідка під час досудового слідства та під час слідчих дій наявні суперечності, на які суд не звернув уваги. Обвинувачений послався на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка вказувала, що вони рухались не швидко, але на дорогу вибіг собака, якого вони почали об`їжджати, зменшивши швидкість. Зазначив, що саме автомобіль ВАЗ 21101, який рухався по смузі зустрічного руху, скоріше за все втратив керування та виїхав на його смугу руху, де і відбулось зіткнення. Також нез`ясованим залишилось питання, чому ОСОБА_15 , будучи єдиним свідком ДТП, залишив місце пригоди і не допомагав травмованим. На думку апелянта, ОСОБА_16 , який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, не міг адекватно сприймати дорожню обстановку 19.12.2018 року та надавати правдиві свідчення у подальшому. Вказав, що слідчий експеримент від 21.03.2019 не може бути використаний в якості доказу у кримінальному провадженні, оскільки був проведений з порушенням прав ОСОБА_10 . Зокрема, на час проведення слідчої дії останній був у статусі свідка і лише 11.02.2020 набув статусу підозрюваного. Відтак, він був позбавлений можливості як підозрюваний заявляти клопотання щодо встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для справи, а також був позбавлений можливості заявляти клопотання про проведення процесуальних дій. Крім того, слідчий експеримент, який мав на меті відтворення дій учасників події, обстановки події, обставин дорожньо-транспортної пригоди не встановив, а навпаки викривив обставини. Зокрема, не було встановлено відстань автомобіля ВАЗ 2107 до місця зіткнення; відстань автомобіля ВАЗ 2107, коли він почав виїжджати на смугу зустрічного руху до автомобіля ВАЗ 21101, яка є необхідною для того, щоб з`ясувати чи мав водій автомобіля ВАЗ 21101 технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ 2107. Також не було визначено траєкторії руху автомобіля ВАЗ 21101 та його розташування в момент виникнення небезпеки для руху, не встановлено швидкість автомобіля ВАЗ 2107. Крім того, під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_15 не розташовував автомобіль-демонстратор, а лише вказував на місце, де автомобіль ВАЗ 2107 почав зміщуватись вліво, виїжджаючи на смугу зустрічного руху. В ході слідчого експерименту використовувався лише один транспортний засіб і свідок показував розташування автомобілів, як пішохід, а не водій, тому отримані в результаті цієї слідчої дії фактичні дані не відповідають дійсності. Крім того, суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторний допит свідка ОСОБА_15 , а також щодо доручення органу досудового розслідування проведення слідчого експерименту, що є порушенням права обвинуваченого на доведення своєї позиції та порушенням обов`язку суду створювати необхідні та рівні умови для реалізації сторонами своїх прав. Крім того, ОСОБА_10 не погодився з висновками судової інженерно-транспортної експертизи, оскільки експертом не було встановлено, на якій смузі руху відбувся первинний контакт транспортних засобів. У судовому засіданні експерт не зміг пояснити, чому прийшов до висновку, що контакт між автомобілями відбувся на смузі руху в бік м. Чернігів. Однак, незважаючи на такі суперечності між висновками експерта та його поясненнями в судовому засіданні, судом безпідставно було відмовлено стороні захисту у проведенні повторної судової інженерно-транспортної експертизи. В ході проведення експертного дослідження експертом були прийняті до уваги не всі вихідні дані. Так, згідно з ухвалою про призначення експертизи від 25.03.2019, експерту надавались одні вихідні дані для проведення експертизи, а в подальшому в ухвалі від 26.03.2019 судом були визначені інші вихідні дані. Але вказана експертиза була залишена поза увагою експерта і під час проведення експертизи не досліджувалась. Разом з тим, стороною захисту така експертиза була проведена та встановлена швидкість автомобіля ВАЗ 2107 біля 76 км/год. Однак суд відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи для усунення розбіжностей у встановленій швидкості автомобіля, яким керував ОСОБА_10 .

Прокурор у своїй апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 призначити покарання за ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В обґрунтування скарги зазначив, що при призначенні покарання суд врахував, зокрема, думку потерпілої ОСОБА_17 , яка у жодне судове засідання не з`явилась, але у письмовому клопотанні просила суд призначити обвинуваченому покарання з іспитовим строком. При цьому, суд не звернув уваги, що Чернігівським районним судом розглядалось провадження за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_17 про розірвання шлюбу, залишивши поза увагою пояснення ОСОБА_7 про те, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_13 з жовтня 2014 року та вела з ним спільне господарство. Крім того, потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_7 у судовому засіданні наполягали на призначенні ОСОБА_10 найбільш суворого покарання, але суд не врахував їх думку, вказавши на наявність неприязних відносин між обвинуваченим та потерпілими. Разом з тим, саме ОСОБА_7 та ОСОБА_7 унаслідок злочину, вчиненого ОСОБА_10 , втратили двох близьких членів сім`ї. Пославшись на положення ст.39 КУпАП, місцевий суд вказав, що ОСОБА_10 раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, але 14.11.2018 останній був позбавлений права керувати транспортними засобами строком на один рік, згідно з постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області, за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Тобто, на час вчинення кримінального правопорушення, обвинувачений був особою, яка не мала права керувати транспортними засобами. Також прокурор заначив, що наявність на утриманні ОСОБА_10 неповнолітньої дитини, інвалідності ІІ групи та формально позитивних характеристик, не зменшують ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_10 і його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора та потерпілу ОСОБА_7 , котрі просили задовольнити апеляційну скаргу сторони обвинувачення; потерпілу ОСОБА_8 , яка поклалась на розсуд суду і просила суворо не карати обвинуваченого; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

За змістом ч.2 ст.439 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.

Так, у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_10 свою провину не визнав, наполягав на тому, що дорожньо-трагнспортна пригода сталася не з його вини.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_10 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, його винуватість знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, допитаний у місцевому суді свідок ОСОБА_15 показав, що 19.12.2018 в обідній час, він з дружиною їхав з м. Мена у бік м. Чернігова, швидкість була 90-100 км/год, видимість гарна. Попереду рухався автомобіль ВАЗ 2110. Деякий час він спокійно рухався за «десяткою», а коли виїхав за смт. Березне, то вирішив її обігнати. Виїхав лівими колесами на розділову смугу і побачив, що автомобіль ВАЗ 2107, який рухався назустріч, почав з`їжджати на зустрічну (їх) смугу руху. Автомобіль ВАЗ 2110 взяв спочатку вправо, ВАЗ 2107 ішов прямо на ВАЗ 2110. ВАЗ 2110 звернув вліво, вони зіткнулись. Зіткнення сталось посередині смуг, приблизно на розділовій розмітці. Автомобілі підняло вгору, розвернуло і кинуло, автомобіль ВАЗ 2110 викинуло на зустрічну смугу передом до узбіччя. ОСОБА_15 рухався на відстані 30-40 метрів зі швидкістю 90-100 км/год., узяв правіше до узбіччя, щоб не зіткнутися з ними, і застосував екстренне гальмування. Не бачив, щоб ВАЗ 2110 перед зіткненням "чіпляв" узбіччя. В автомобілі ВАЗ 2110 після зіткнення не відкривались водійські двері, водій і пасажир були без ознак життя. В іншому автомобілі на водійському місці сидів хлопець, на передньому пасажирському сидінні знаходилась дівчина. Після цього ОСОБА_15 викликав по телефону «швидку». На місці пригоди не бачив ніякої собаки. В інтернеті почали писати про той випадок, що винен водій ВАЗ 2110. Він написав коментар на спростування, після чого йому зателефонували родичі загиблих та попросили дати свідчення. На час проведення слідчого експерименту за його участю він добре пам`ятав події, тому на місці вказав більш точно відстань між автомобілями.

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_18 показав, що був присутній під час огляду місця ДТП 19.12.2018 в якості спеціаліста-криміналіста. Його функції полягали у наданні технічної допомоги слідчому. Всі встановлені в ході огляду обставини зафіксовані у протоколі, який він підписав. Оглядалось місце 30-60 метрів в одну сторону і в іншу, оскільки уламки могли розлетітись на значну відстань. Мертвих тварин на місці пригоди не було.

Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 у місцевому суді показали, що були понятими при огляді місця дорожньо-транспортної пригоди. Всі дії, які проводились на місці, зафіксовані у протоколі огляду, який вони підписали. Дорожнє покриття було сухе, ожеледиці не було, тварин на місці пригоди не було.

Свідок ОСОБА_21 у суді першої інстанції показав, що був понятим при проведенні слідчого експерименту. Під час слідчої дії використовувався один автомобіль - Ланос. Свідок ОСОБА_15 вказував як потрібно ставити автомобіль. Керував усім слідчий зі слів свідка ОСОБА_15 . Протокол слідчого експерименту підписував, все було зазначено вірно.

Окрім показань свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_10 підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.12.2018, у ході якого встановлено, що місце ДТП знаходиться поза населеним пунктом на а/д Чернігів-Мена-Сосниця-Гремяч, покриття а/д асфальтобетонне, сухе, чисте. Дорожнє покриття для двох напрямків, шириною 7,8 м. Смуга для руху в напрямку огляду одна, шириною 4,6 м. Смуга для руху в зустрічному напрямку одна, шириною 3,2 м. Ширина узбіччя 2,4, 2,9 м. На проїзній частині нанесена розмітка 1,5, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, радіусом дорога пряма. До проїжджої частини примикають: праворуч укрите снігом узбіччя, далі за узбіччям кювет та лісопосадки, ліворуч - кювет та лісопосадки. На місці пригоди дорожні знаки відсутні. Загальний стан видимості дороги 1000 м., зона видимості елементів проїзної частини з робочого місця водія 1000 м., при денному світлі 1000 м. Сліди шин та гальмування на дорозі відсутні. На проїзній частині мається зона осипу скла, зона осипу уламків пластику бампера автомобіля ВАЗ 2110, наявні подряпини на асфальтному покритті від автомобіля ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 . Автомобіль ВАЗ 2107, р.н. НОМЕР_1 , має пошкодження: розбите переднє вітрове скло, розгерметизовано передні колеса, деформація передньої частини та інших деталей кузова, розбиті передні блокфари, заднє сидіння на проїжджій частині. Автомобіль ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 , має пошкодження: розбитий передній бампер, переднє вітрове скло, деформація передньої частини кузова та капота, деформація інших частин кузова, розбиті блокфари. В автомобілі ВАЗ 21101 за кермом на місці водія труп ОСОБА_13 , на передньому місці пасажира труп ОСОБА_14 . Автомобілі ВАЗ 21101 та ВАЗ 2107 вилучені та направлені на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів Чернігівського РВ ЧВП ГУНП в Чернігівській області (т.1, а.к.п.158-172);

- актом обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 19.12.2018, згідно з яким 19 грудня 2018 року о 14:15 год., обстежено автодорогу Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Гремяч та встановлено, що покриття проїзної частини, наявність та стан дорожніх знаків, наявність та стан дорожньої розмітки відповідає вимогам ДСТУ (т.1, а.к.п.173);

- висновком інженерно–транспортної експертизи №4 від 16.01.2018, згідно з яким, на момент експертного огляду, технічних несправностей в системі рульового керування автомобіля «ВАЗ-21101», р.н. НОМЕР_2 , які б перебували в причинному зв`язку з описаною ДТП, не виявлено (т.1; а.к.п.247-250);

- висновком інженерно-транспортної експертизи №5 від 16.01.2019 року, згідно з яким, на момент експертного огляду, технічних несправностей в системі рульового керування автомобіля «ВАЗ-2107», р.н. НОМЕР_1 , які б перебували в причинному зв`язку з описаною ДТП, не виявлено (т.2, а.к.п.5-8);

- протоколом слідчого експерименту від 21.03.2019, згідно з яким під час проведення слідчої дії свідок ОСОБА_15 вказав, що 19 грудня 2018 року він на своєму автомобілі Mitsubishi Carisma, д.н.з. НОМЕР_3 , разом з дружиною їхав з м. Мена в м. Чернігів. Попереду нього, на відстані 30-40 м, їхав автомобіль ВАЗ 2110 зі швидкістю 90-100 км/год. Він бачив як назустріч їхав автомобіль ВАЗ 2107 червоного кольору зі швидкістю 90-100 км/год. Автомобіль НОМЕР_4 змістився вліво та виїхав на смугу зустрічного руху, тобто їхав лоб в лоб з автомобілем ВАЗ 2110. ОСОБА_15 застосував екстенне гальмування та трохи змістився вправо. У процесі гальмування він бачив, що автомобіль ВАЗ 2110 «вильнув» спочатку вправо, при цьому залишився в межах проїзної частини, а автомобіль ВАЗ 2107 їхав в цей час прямолінійно по смузі зустрічного руху. Після того, як авто ВАЗ 2110 різко вильнув вправо, відразу вильнув різко вліво, так як праве узбіччя було вкрито снігом, і якби він колесами виїхав на узбіччя то автомобіль став би взагалі некерованим. Коли ВАЗ 2110 вильнув вліво, тоді й відбулось зіткнення транспортних засобів між їх передніми частинами, в районі осьової розмітки. Від удару автомобілі розвернуло, навіть піднялись задні частини, і вони зупинились. Автомобіль ВАЗ 2110 до контакту не гальмував. ОСОБА_16 розташував автомобіль-демонстратор як рухався автомобіль ВАЗ 2110 перед ДТП таким чином, що відстань від осей лівих коліс до лінії розмітки, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, склала 1,3 м. ОСОБА_15 розташував автомобіль-демонстратор як рухався автомобіль ВАЗ 2107 таким чином, що відстань від осей правих коліс до лінії розмітки 1.5 склала 1,3 м приблизно. ОСОБА_15 вказав місце, де автомобіль ВАЗ 2107 почав зміщуватись вліво, виїжджаючи на смугу зустрічного руху. Дане місце заміряно і повздовжньо розташоване на відстані 54,4 м від лінії контакту. ОСОБА_15 вказав, що коли автомобіль ВАЗ 2107 виїхав на смугу зустрічного руху, то автомобіль 2110, уникаючи зіткнення, різко вильнув вправо, а потім вліво і відразу відбулось зіткнення транспортних засобів. Свідок вказав, що виїхавши на смугу зустрічного руху, автомобіль ВАЗ 2107 рухався прямолінійно, тобто лоб в лоб назустріч автомобілю ВАЗ 2110. Гайдай розташував автомобіль-демонстратор так, як розташовувався автомобіль ВАЗ 2110 в момент контакту з автомобілем ВАЗ 2107, таким чином, що правий передній габарит автомобіля розташовувався на відстані 0,4 м від лінії розмітки 1.5 на смузі для руху в напрямку до м. Чернігова, при цьому відстань від осі заднього правого колеса до лінії розмітки 1.5 склала 1,5 м. ОСОБА_15 вказав, що автомобіль ВАЗ 2107 рухався на відстані 1,3 м від осей правих коліс до лінії розмітки 1.5 по смузі зустрічного руху, так як, ні зліва, ні справа від автомобіля ВАЗ 2110 автомобіль ВАЗ 2107 видно не було, тобто він їхав лоб в лоб назустріч автомобілю ВАЗ 2110 (т.2, а.к.п. НОМЕР_5 ).

Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 за ч.3 ст.286 КК України, як порушення п.2.3 (б), 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 і спричинило тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_22 , з чим погоджується і колегія суддів.

Посилання апелянта на недоведеність поза розумним сумнівом його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не заслуговує на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження, і, на переконання колегії суддів, є лише способом уникнення кримінальної відповідальності.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Під час досудового розслідування, судового та апеляційного розгляду були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні слідчі дії, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження випливає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, зроблені з дотриманням вимог ст.23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст.94 КПК України.

Так, злочин, передбачений ст.286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є допущені особою порушення Правил дорожнього руху, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст.286 КК України. Тобто порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку. Тобто, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння; обстановка; суспільно-небезпечні наслідки; причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винною особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст.286 КК України.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у  вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

У даному випадку встановлено і частково не заперечується самим обвинуваченим, що він, керуючи автомобілем ВАЗ 2107, рухався по автодорозі «Чернігів-Мена-Сосниця-Грем`яч» від м. Чернігова в напрямку м. Мена, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21101, під керуванням ОСОБА_13 , який рухався у зустрічному напрямку.

За показаннями свідка ОСОБА_15 , єдиного стороннього очевидця події, він їхав з м. Мена у м. Чернігів зі швидкістю близько 90-100 км/год, попереду нього, на відстані 30-40 метрів, рухався автомобіль ВАЗ 21101, ближче до правого краю смуги. Дорога була суха, видимість гарна. Коли він вирішив обігнати автомобіль ВАЗ 21101, що рухався попереду, і виїхав лівими колесами на розділову смугу, то побачив, що автомобіль ВАЗ 2107, який рухався у зустрічному напрямку, почав виїжджати на їх смугу руху. Автомобіль ВАЗ 21101 взяв спочатку вправо, але ВАЗ 2107 рухався прямо на нього, тому він взяв вліво, однак, зіткнення уникнути не вдалося. Зіткнення відбулось прямо на розділовій смузі, від удару автомобілі підняло вгору, розвернуло та відкинуло. Автомобіль ВАЗ 21101 відкинуло на зустрічну смугу руху передом до узбіччя.

Висновками судово-медичної експертизи № 1162 від 30.01.2019 трупа ОСОБА_14 , судово-медичної експертизи №1161 від 30.01.2019 трупа ОСОБА_13 , судово-медичної експертизи №173 від 20.05.2019 ОСОБА_8 , підтверджується виявлений комплекс тілесних ушкоджень потерпілих, які утворилися в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто, внаслідок дій ОСОБА_10 і порушення ним правил безпеки руху та експлуатації транспорту, настали шкідливі наслідки у виді загибелі потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та отримання потерпілою ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень.

Як слідує з висновку інженерно-транспортної експертизи №6 від 17.01.2019, первинний контакт між автомобілем марки ВАЗ 21101, д.н.з. НОМЕР_2 , та автомобілем марки ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , відбувся на смузі для руху в бік м. Чернігова, у поперечному напрямку, на відстані близько 0,4 м. від лінії дорожньої розмітки, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків та у поздовжньому напрямку на відстані близько 600 м (напрямок руху в бік м. Чернігова) перед місцем розташування кілометрового стовпчика «28».

Зіткнення сталося переднім правим габаритним кутом автомобіля ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 , та переднім лівим габаритним кутом автомобіля ВАЗ 2107, р.н. НОМЕР_1 , на відстані близько 30+47 см від рівня опорної поверхні.

У момент первинного контакту кут між повздовжньою віссю автомобіля марки ВАЗ 2107 по відношенню до повздовжньої осі автомобіля марки ВАЗ 21101 становив близько 150°±10° в горизонтальній площині проти ходу умовної годинникової стрілки, що розкритий у напрямку ліворуч від повздовжньої осі автомобіля марки ВАЗ 21101.

Будучи допитаним у судовому засіданні, експерт ОСОБА_23 підтвердив висновки проведених ним експертиз. Вказав на те, що розташування автомобілів в момент первинного контакту було визначено на підставі огляду слідів контактної взаємодії, вивчення слідової інформації, дослідження механізму пошкодження автомобілів та їх кінцевого розташування, дані зафіксовані на схемі дорожньо-транспортної пригоди.

Так, передній правий лонжерон автомобіля ВАЗ 21101 деформований від дії деформуючого зусилля в напрямку спереду-назад та справа-наліво. Деформація лонжерона у вигляді розлому зафіксована на відстані близько 40 см. від правого бокового габариту та на відстані близько 50 см від передньої частини автомобіля. На підставі огляду слідів контактної взаємодії експерт дійшов висновку, що спочатку автомобіль контактував з перешкодою правим переднім кутовим габаритом на відстані близько 30-45 см від рівня опорної поверхні, після чого відбулось зміщення передньої частини автомобіля в напрямку спереду-назад та справа-наліво.

Розташування автомобілів в момент первинного контакту було встановлено приблизно. Автомобіль ВАЗ НОМЕР_6 контактував передньою правою частиною, і при такому контакті автомобіль розвертає.

На автомобілі ВАЗ 21101 були виявлені подряпини, схожі на контакт з дорожнім покриттям, інших таких слідів виявлено не було, отже, співставивши автомобіль правим переднім лонжероном на схему ДТП, експерт встановив – правий передній габаритний кут розташований на смузі для руху в напрямку м. Чернігова, положення автомобіля ВАЗ 21101 щодо повздовжньої осі дорожнього покриття та місце розташування лівого габариту встановити неможливо через відсутність слідів.

Подряпина, яка розташована на смузі для руху в бік м. Чернігова (позначка «3» на схемі) утворена переднім правим лонжероном підлоги автомобіля ВАЗ 21101, форма та характер утворення подряпини на дорожньому покритті співпадають з профілем лонжерону. Чи мав місце повністю виїзд автомобіля ВАЗ 2107 на зустрічну смугу руху категорично відповісти експерт не зміг, вказавши, що найбільш ймовірно, що передній правий габарит контактував з лівим габаритним кутом.

Отже, вищевказаний висновок експерта та його пояснення у судовому засіданні спростовують доводи обвинуваченого про те, що експерт не зміг вказати, на підставі яких даних прийшов до висновку, що первинний контакт автомобілів відбувся на зустрічній для нього смузі руху.

Відповідно до висновку інженерно-транспортної експертизи №149 від 09.04.2019, за умови дорожньої ситуації, які викладені в ухвалі про призначення експертизи, водій автомобіля ВАЗ 21101, р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ 2107, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_10 , з моменту виїзду останнього на його смугу руху та повинен був діяти у відповідності до технічних вимог п.п. 12.3 (з урахуванням визначення терміну «небезпека для руху» п.1.10) ПДР України.

За умови дорожньої ситуації, водій автомобіля ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності до технічних вимог п.п.11.1, 11.3, 10.1 Правил дорожнього руху.

За умови дорожньої ситуації водій автомобіля ВАЗ 21101, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 , не міг запобігти зіткненню шляхом екстреного гальмування, він був позбавлений технічної можливості діяти у відповідності до вимог п.12.3 (з урахуванням визначення терміну «небезпека для руху» п.1.10 ПДР України.

За умови дорожньої ситуації, дії водія автомобіля ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_10 не відповідали вимогам п.п.11.1, 11.3, 10.1 ПДР України, що стало причиною і умовою даної дорожньо-транспортної пригоди.

У судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_24 пояснив, що згідно методик експертної практики небезпека для руху водію, на смугу якого виїхав зустрічний автомобіль, виникає з моменту, коли зустрічний автомобіль знаходиться на відстані, з якої своїм маневром може повернутись на свою смугу руху. Вказував на те, що всі дані обраховувались із заданої швидкості 100 км/год., при обрахунках коли б швидкість становила 90 км/год результат був би той самий. Вказав на те, що водій автомобіля ВАЗ 21101 не мав технічної можливості уникнути зіткнення із зустрічним автомобілем шляхом екстреного гальмування, тобто він був позбавлений технічної можливості виконати вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про проведення інженерно-технічної експертизи № 149 від 09.04.2019 лише за ухвалою слідчого судді від 25 березня 2019 року спростовуються, як показаннями експерта ОСОБА_24 у місцевому суді, так і висновком самої експертизи.

Як слідує зі вступної частини висновку №149 від 09.04.2019, експертом як підставу проведення експертизи зазначено ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 березня 2019 року. Ухвалою слідчого судді від 26 березня 2019 року виправлено описку та доповнено попередню ухвалу слідчого судді від 25.03.2019 додатковими вихідними даними, а саме показаннями свідка ОСОБА_15 . Вступна частина висновку експерта (т.2, а.к.п.42) містить вихідні дані з обох вищевказаних ухвал слідчого судді, що не суперечить діючому кримінальному процесуальному законодавству та матеріалам кримінального провадження.

Тобто підставою для проведення цієї експертизи були дані з обох ухвал слідчого судді Новозаводського районного суду від 25.03.2019 року (як основна) та від 26.03.2019 року (якою виправлена описка та доповнено вихідні дані).

Крім того, не лише показання свідка ОСОБА_15 були покладені в основу висновку експерта, як намагається переконати сторона захисту. Були досліджені слідові дані, зібрані під час огляду місця події та розташування об`єктів осипу скла, пошкодження автомобілів, їх розташування тощо.

Отже, висновки експертів ґрунтуються на  відомостях, які експерти сприймали безпосередньо, на підставі дослідження матеріалів кримінального провадження, опис проведених досліджень. У висновку зазначено матеріали, які використовувались при проведенні експертизи, а також зазначено коли, де, ким та  на якій підставі проведені експертизи, місце і час проведення експертизи. Експерти були попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків у суді, невиконання інших обов`язків. У ході дослідження було надано відповіді на всі поставлені на вирішення експертизи питання. А висновки експертів повністю відповідають вимогам статей 101, 102 КПК України.

Крім того, жодних суперечностей між вищевказаними висновками експертиз та показаннями допитаних у місцевому суді експертів ОСОБА_23 та ОСОБА_24 встановлено не  було, а тому у колегії суддів апеляційного суду сумнівів у правильності та об`єктивності таких висновків не виникає.

Вказані висновки повністю узгоджуються між собою та іншими обставинами кримінального провадження, а тому вони обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.

Версія обвинуваченого про те, що перед зіткненням автомобіль ВАЗ 21101 втратив керування, спростовується висновком експертів про технічну справність автомобіля до зіткнення, а також станом дороги, яка була рівною, покриття сухим та чистим, видимість не обмежена, що узгоджується і з показаннями свідка ОСОБА_15 про те, що водій автомобіля, який рухався попереду нього ( ОСОБА_13 ), не втрачав керування автомобілем, як намагається переконати у цьому обвинувачений, а змінював напрямок руху лише після того, як виявив, що йому назустріч рухається автомобіль під керуванням ОСОБА_10 і тому намагався уникнути зіткнення.

Посилання апелянта, що усі докази сторони обвинувачення ґрунтуються лише на показаннях свідка ОСОБА_15 , у тому числі і вихідні дані для проведення інженерно-транспортних експертиз, а також на суперечності у показаннях цього свідка, даних ним під час досудового слідства та під час слідчих дій, є непереконливими.

Так, показання свідка ОСОБА_15 , на думку колегії суддів, є допустимим доказом у кримінальному провадженні, оскільки на початку допиту свідок попереджався про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України та приводився судом до присяги. При цьому його показання є логічними, послідовними, відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з іншими доказами.

Крім того, судом першої інстанції сторонам була надана необмежена можливість піддати цього свідка допиту, ставити йому питання по суті, і матеріали провадження підтверджують, що сторони повною мірою скористалися такою можливістю, зокрема, й можливістю дискредитувати ці показання.

Крім того, КПК України не зобов`язує суд викладати дослівно показання свідків, а тому твердження ОСОБА_10 , що показання свідка ОСОБА_15 , наведені у вироку, відрізняються від його показань, які були ним надані у судовому засіданні та зафіксовані на технічному носії, не заслуговують на увагу.

Позиція обвинуваченого, що свідок ОСОБА_15 , який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, був позбавлений можливості адекватно сприймати дорожню обстановку 19 грудня 2018 року та надавати правдиві свідчення у подальшому, є неспроможною.

Той факт, що особа притягувалась до адміністративної відповідальності, не вказує на те, що ним були надані неправдиві свідчення, адже й обвинувачений був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і на час керування транспортним засобом 19 грудня 2018 року був позбавлений такого права. Проте, його показання оцінюються не з позиції особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, а з огляду на інші докази, з якими або узгоджуються його показання, або ж спростовуються.

Є безпідставним і посилання ОСОБА_10 на те, що обставини дорожньо-транспортної пригоди ґрунтуються на даних слідства, зібраних односторонньо, у тому числі відомості про швидкість, відстань від ВАЗ 21101 до ВАЗ 2107 в момент виїзду останнього на смугу зустрічного руху, які слідчий визначив лише за свідченнями вищевказаного свідка ОСОБА_15 .

Так, у ході слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_15 дійсно була встановлена швидкість транспортних засобів, відстані та розвиток подій. При цьому, були зроблені всі помітки, зафіксовані заміри розташування та руху автомобілів. А під час проведення експертиз експертами зроблені відповідні розрахунки можливості такого розвитку подій, як про це було зазначено. Тим більше, показання свідка ОСОБА_15 були послідовними та незмінними від початку досудового розслідування. Те, що під час допиту в суді він міг не пам`ятати деталей, пояснюється значним проміжком часу від дня дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 19 грудня 2018 року, до дня, коли відбувався допит в якості свідка у місцевому суді 22 червня 2020 року.

Зауваження обвинуваченого у тій частині, що свідок ОСОБА_15 не міг вказати точної відстані з того моменту коли він побачив, що автомобіль ВАЗ 2107 почав виїжджати на зустрічну смугу, до автомобіля ВАЗ 2110; не міг вказати відстань між транспортними засобами; не міг вказати швидкість автомобіля ВАЗ 2110; що під час проведення слідчого експерименту використовувався тільки один автомобіль-демонстратор; свідок ОСОБА_15 вказував на місці для відтворення подій 19 грудня 2018 року, перебуваючи на дорозі як пішохід, а не як водій іншого транспортного засобу - є непереконливими, оскільки даний свідок, як під час слідчого експерименту на місці події, так і в судовому засіданні, не зазначав конкретних відстаней, проте розставив транспортні засоби, як вони, за його словами, рухались та як були розташовані під час дорожньо-транспортної пригоди; в подальшому ці відстані були заміряні, а встановлені дані - занесені до протоколу слідчої дії.

Дослідженими доказами встановлено, що за умови дорожньої ситуації водій автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_13 не міг запобігти зіткненню шляхом екстреного гальмування, тобто він був позбавлений технічної можливості діяти у відповідності до вимог п.12.3 (з урахуванням визначення терміну «небезпека для руху» п.1.10) Правил дорожнього руху, і таким чином не міг уникнути зіткнення за умови, що зустрічний транспортний засіб не залишить його смугу руху.

Крім того, за показаннями свідка ОСОБА_15 водій автомобіля ВАЗ 2110 не застосовував гальмування, і на місці пригоди відсутні сліди гальмування, що підтверджується протоколом огляду місця події. А отже, зауваження сторони захисту про наявність чи відсутність технічної несправності у гальмівній системі автомобіля ВАЗ 2110, або ж марка і модель шин вказаного автомобіля ніяким чином не могли вплинути на розвиток подій дорожньо-транспортної пригоди і не може перебувати у причинному зв`язку з настанням наслідків.

Відтак, доводи обвинуваченого щодо можливих порушень при проведенні слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 , зокрема, що проведена слідча дія викривила обставини події, а також з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним.

Так, метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України, є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 21 березня 2019 року  відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК України, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченими ст.240 цього Кодексу, з дотриманням встановленої кримінальним процесуальним законом процедури проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 , ОСОБА_10 та процесуальних гарантій, що  виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання від них відомостей у ході слідчого експерименту.

Доводи сторони захисту, що суд не звернув увагу на показання потерпілої ОСОБА_8 стосовно того, що вони намагались об`їхати собаку, яка раптово вибігла на проїзну частину, не заслуговує на увагу, оскільки за показанями самого обвинуваченого - дорогою ОСОБА_8 відпочивала, їхала із закритими очима. 

Навіть, якщо припустити, що, за показаннями останніх, на дорогу дійсно вибігла собака, наведена обставина жодним чином не виправдовує ОСОБА_10 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Так, пункт 2.3 «б» Правил дорожнього руху» зобов`язує водія бути уважним під час руху, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Судячи із опису обставин подій аварії, за версією обвинуваченого, останній не помітив на дорозі собаку, на що йому вказала ОСОБА_8 , яка сиділа на передньому пасажирському сидінні, і він зменшив швидкість руху та намагався об`їхати перешкоду.

Перешкода для руху – це нерухомий предмет у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги ( за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Перед будь-якою зміною напрямку руху, водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чого прямо вимагає п.10.1 Правил дорожнього руху.

Водій ОСОБА_10 , побачивши собаку, виїхав на зустрічну смугу руху, по якій рухався автомобіль ВАЗ 21101, під керуванням потерпілого ОСОБА_13 , з пасажиром ОСОБА_14 , які внаслідок зіткнення загинули на місці пригоди, а сам ОСОБА_10 та його колишня дружина, яка перебувала в автомобілі ВАЗ 2107 в якості пасажира, отримали тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

Незгода обвинуваченого зі швидкістю руху його автомобіля 90-100 км/год, яка була взята з показань свідка ОСОБА_15 та бралася до уваги експертами для проведення дослідження, та наполягання його на призначенні повторної  експертизи для усунення розбіжностей у встановленій швидкості автомобіля, є необґрунтованими, з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що під час розгляду кримінального провадження стороною захисту було заявлено клопотання про призначення повторної судової автотехнічної експертизи.

Відповідно до ст.332 КПК України, призначення експертизи є правом суду, а не його обов`язком.

Зважаючи на відсутність підстав для призначення автотехнічної експертизи у кримінальному провадженні, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника, належним чином мотивувавши своє рішення, з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, за заявою адвоката ОСОБА_9 була проведена судова автотехнічна експертиза № 10419/21-52/13177/21-52 за методикою визначення швидкості руху транспортних засобів під час зіткнення з урахуванням їх деформування та руйнування, за висновком якої від 16 квітня 2021 року величина швидкості автомобіля ВАЗ 2107, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_10 , на момент зіткнення становила біля 76 км/год (т.3, а.к.п.6-12)

Судами першої та апеляційної інстанції було досліджено та надано оцінку вищеказаним висновкам судової автотехнічної експертизи від 16.04.2021 року.

Такі висновки експерта, які обвинувачений просить прийняти до уваги та вказує, що ними спростовуються показання свідка ОСОБА_15 про швидкість автомобілів 90-100 км/год, спростовують і показання самого ОСОБА_10 , який вказував на те, що рухався зі швидкістю 70-80 км/год, а на момент зіткнення зменшив швидкість настільки, що вона становила 40 км/год.

Крім того, під час допиту в суді першої інстанції, експерти ОСОБА_25 та ОСОБА_26 вказували на те, що у заяві про проведення експертизи не було вказано, у який саме момент необхідно визначити швидкість руху. Ними було визначено швидкість з моменту зіткнення, оскільки відсутній слід гальмування. При цьому, експертами автомобілі безпосередньо не досліджувались, показання учасників кримінального провадження до уваги не брались. Експерти зауважили, що експертиза була проведена за деформаціями, встановленими по фотографіях пошкоджень та масштабними моделями. У цьому випадку неточність може становити 5-6 см, в свою чергу об`єм пошкоджень близько 10 см. буде впливати на визначення швидкості 2-3 км/год. та незначно вплине на кінцевий результат.

Отже, з урахуванням таких пояснень експертів, де ними було визначено швидкість автомобіля ВАЗ 2107 - 76 км/год, а також похибок, які могли виникнути через те, що автомобілі та отримані ними деформації і пошкодження не були безпосереднім об`єктом досліджень, не виключається можливість того, що швидкість автомобілів могла становити 90-100 км/год., як про це зазначав свідок ОСОБА_15 . Обидві визначені швидкості є приблизними даними та мають бути розглянуті з урахуванням усіх встановлених обставин, як це зробив експерт ОСОБА_24 , дослідивши показання всіх учасників, всі матеріали провадження та найголовніше, транспортні засоби та отримані ними пошкодження.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, порушення швидкісного режиму не ставиться ОСОБА_10 у вину. Саме те, що він виїхав на зустрічну смугу для руху та, виявивши перешкоду, не мав достатньо часу, щоб повернутись на свою смугу, стало причиною дорожньо-транспортної пригоди. Адже водій ОСОБА_13 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням обвинуваченого. Саме в результаті дій ОСОБА_10 і настали такі тяжкі наслідки у виді смерті двох осіб.

Відтак, версію обвинуваченого щодо розвитку подій на місці пригоди, яка не підтверджена жодним з досліджених судом доказів, колегія суддів розцінює як захисну. Винних дій інших осіб в результатах ДТП встановлено не було. Технічний стан дорожнього покриття відповідав стандартним вимогам.

Крім того, за клопотанням учасників судового провадження відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Так, обвинувачений в апеляційній скарзі просив повторно дослідити майже всі матеріали кримінального провадження та повторно допитати свідка ОСОБА_15 . Разом з тим, обґрунтування такого повторного дослідження доказів стороною захисту фактично зводиться до необхідності надання їм апеляційним судом іншої юридичної оцінки.

Оскільки передбачених законом підстав для повторного дослідження доказів у даному кримінальному провадженні стороною захисту не наведено і колегією суддів не встановлено, обвинуваченому та його захиснику відмовлено в задоволенні відповідного клопотання, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.05.2019 № 572/843/17, згідно якої сам по собі факт непогодження з висновками суду першої інстанції не є підставою для повторного дослідження доказів.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 повторюють лінію захисту, обрану ним у суді першої інстаенції, а наведені на її обґрунтування аргументи, які були предметом обговорення у місцевому суді, знайшли належну оцінку у вироку, правильність якої апелянтом не спростована.

Суд першої інстанції ретельно перевіряв доводи, висунуті обвинуваченим на свій захист. Викладений у вироку мотив визнання цих доводів безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам провадження, апеляційний суд знаходить обґрунтованими і погоджується з ними.

Проявів упередженості щодо обвинуваченого з боку органів досудового розслідування і суду вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено. Та обставина, що суд по-іншому оцінює наведені у вироку докази порівняно з оцінкою їх стороною захисту в апеляційній скарзі, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість суду.

Відтак, позицію обвинуваченого колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення ОСОБА_10 відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його апеляційної скарги у цій частині.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню  нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це  покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з  альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх  конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_10 розміру покарання, місцевий суд узяв до уваги, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується формально позитивно, має малолітню дитину, є особою з інвалідністю ІІ групи з ушкодженням опорно-рухового апарату, добровільно відшкодував шкоду потерпілій ОСОБА_17 .

Проте оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що  зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в розмірі ближчому до мінімальної межі санкції ч.3 ст.286 КК України.

Так, суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що обвинувачений не визнає себе винуватим, не жалкує з приводу вчиненого, у нього повністю відсутня критика до своїх дій.

Крім того, ОСОБА_10 згідно з постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14.11.2018 року був позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Проте вказана обставина (позбавлення права керування транспортними засобами) не перешкодила обвинуваченому 19 грудня 2018 року на автомобілі товариша поїхати з колишньою дружиною в село та дорогою порушити правила безпеки руху, що призвело до загибелі двох осіб та отримання ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень.

Вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до числа суспільно небезпечних злочинів проти безпеки руху, основним безпосереднім об`єктом якого є безпека руху, а додатковим – життя та здоров`я людей.

Також місцевим судом не було взято до уваги принципову позицію потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_7 щодо призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому нормою Закону, та реального його відбуття.

Тому покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Відтак, призначене місцевим судом ОСОБА_10 покарання за ч.3 ст.286 КК України не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є явно несправедливим, унаслідок його м`якості.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , колегією суддів не встановлено.

А тому, призначаючи покарання ОСОБА_10 , відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання характеризується формально позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, є особою з інвалідністю ІІ групи, добровільно відшкодував шкоду потерпілій ОСОБА_17 , позицію потерпілих щодо міри покарання; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; та приходить до висновку про необхідність призначити йому покарання у виді позбавлення волі у розмірі ближче до максимального, встановленому в санкції ч.3 ст.286 КК України, із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Отже, всі обставини, на які посилається ОСОБА_10 , судом першої інстанції при призначенні йому покарання враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого у цій частині.

Відтак, вирок місцевого суду підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_10 покарання з ухваленням нового вироку.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_10 слід рахувати з часу його фактичного затримання на виконання вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06.12.2021 року, тобто з 13 липня 2022 року.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити.

Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 грудня 2021 року щодо ОСОБА_10 – скасувати в частині призначеного покарання.

ОСОБА_10 призначити покарання за ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_10 рахувати з часу його фактичного затримання на виконання вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06.12.2021 – з 13 липня 2022 року.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_3                              ОСОБА_2                            ОСОБА_4