Справа № 747/342/14

Провадження № 2/747/89/14

РІШЕННЯ

іменем України

18.07.2014 року Талалаївський районний суд Чернігівської у складі:

головуючого судді - Бабич О.І.

за участю секретаря – Цанковій М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Талалаївського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014 року ОСОБА_1А, звернувся до суду з позовом про припинення правовідносин між ним та ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором №б/н від 19 листопада 2007 року. Заборонити ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК» вимагати від нього повернення заборгованості за кредитним договором №б/н від 19 листопада 2007 року та списувати кошти з карткового рахунку №4149 4373 1075 9673 в рахунок погашення нарахованої заборгованості за договором з інших дебетних рахунків, відкритих на його ім’я на користь банку. Стягнути з ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на його користь1642,28 гривень безпідставно списаних коштів з карткового рахунку №5168 7572 6085 4163, та судові витрати в сумі 700 гривень на оплату послуг адвоката.

Свої позовні вимоги мотивує тими обставинами, що 19 листопада 2007 року, згідно з укладеним договором №б/н отримав в ЗАТ КБ «Приватбанк» кредит у розмірі 2500 гривень зі сплатою відсотків у розмірі 48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В цей же день отримав кредитну картку «Бізнес» №4149 4373 1075 9673 строком дії якої один календарний рік. З щомісячним платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Порядок погашення заборгованості здійснювалось як шляхом внесення коштів на картку,так і списання банком коштів з картки. Оскільки свої зобов’язання за кредитним договором не виконував тому на 27.07. 2008 року виникла заборгованість в сумі 3216,76 гривень, з яких 2497,40 грн. - заборгованість за кредитом -719,36 гривень, заборгованість по % за користування кредитом.

Наказом Талалаївського районного суду від 20 серпня 2008 року за заявою ЗАТ КБ «Приватбанк» з нього було стягнуто 3216,76 гривень на користь банку суму заборгованості за кредитним договором з них 2497,40 гривень заборгованість за кредитом та 791,36 заборгованість по %. 26.08.2008 року в Роменському відділенні ЗАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення боргу сплатив 3216,76 гривень. Йому повідомлено, що заборгованість погашена. Тому він здав кредитну картку, строк дії картки не продовжував, карткою та рахунками, не користувався, нові картки не отримував. Заяви про припинення договору в нього не вимагали. Вважав, що кредитні відносини припинені.

В 2012 році,його дружина переслала на його рахунок переказ в отриманні якого йому було відновлено в зв’язку з заборгованість перед банком.

21.11.2012 р. після неодноразових наполягань банк видав йому переказ та повідомлено, що за ним залишилась заборгованість у розмірі 16,66 гривень.

В травні 2014 року, відкрив у ПАТ КБ «Приватбанк картковий рахунок №5168 7572 6085 4163. 16 травня 2014 року на зазначений рахунок ТОВ «Обрій LTD» перерахувало 2358,53 гривень його заробітної плати, з якої банком для погашення заборгованості автоматично списано 1179,28 гривень.

26.05.2014 року, з зазначеної картки також списано 463 гривень штраф за прострочені відсотки та кредит загальний розмір яких на 16.05.2014 року становить 3104,75 гривень.

Вказує на ті обставини, що дії банку автоматичного списання коштів з його карткового рахунку №5168 7572 6085 4163 для погашення простроченої заборгованості по картці №4149 43731075 9673 вважає неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси. Просить суд захистити його порушені права. Оскільки 26.08.2008 року він за судовим наказом погасив всю заборгованість за кредитним договором в сумі 2497,40 гривень, та 719,36 гривень, заборгованість по процентах. Тобто припинив зобов’язання за кредитом. Кошти в банку не отримував, кредитною карткою №4149 43731075 9673 не користувався, інших карток не отримував. Кредитні зобов’язання перед банком виконав. Але представники банку повідомили про те, що договір не припинено і він повинен сплачувати кредит.

22.06.2014 року, позивач свої позовні вимоги збільшив, оскільки з його карткового рахунку №5168 75726085 4163 банком безпідставно 06.06.2014 року було здійснене автоматичне списання 494,44 гривень. 20.06.2014 року списано -759,44 гривень. Які також просить стягнути на його користь, а всього просить стягну з відповідача 2896,16 гривень, та судові витрати за оплату послуг адвоката в сумі 700 гривень.

З’явившись в судове засідання, позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічно викладеним в позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, але через канцелярію суду надав заяву в якій просить справу розглянути без їх участі, проти задоволення позову заперечує пославшись на заперечення та письмові пояснення.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

          Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини які регулюються нормами спеціального та цивільного права.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено і не заперечується сторонами, №samdn 50000017275426, ОСОБА_1А, заключив кредитний договір з ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №samdn 50000017275426, в цей же день отримав кредитну картку типу «Бізнес» №4149 4373 1075 9673 по якій отримав кредит в розмірі 2500 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки. Строк дії якої один календарний рік. З щомісячним платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Порядок погашення заборгованості здійснювалось як шляхом внесення коштів на картку,так і списання банком коштів з картки.

Свої зобов’язання озивач за кредитним договором не виконував тому на 27.07. 2008 року в нього й виникла заборгованість в сумі 3216,76 гривень, з яких 2497,40 грн. - заборгованість за кредитом -719,36 гривень, заборгованість по % за користування кредитом.

За наказом Талалаївського районного суду від 20 серпня 2008 року. Він 26.08.2008 року в Роменському відділенні ЗАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення боргу сплатив 3216,76 гривень з яких 2497,40 гривень заборгованість за кредитом та 791,36 заборгованість по %. здав кредитну картку,строк дії картки не продовжував, карткою та рахунками, не користувався, нові картки не отримував. Заяви про припинення договору в нього не вимагали. Вважав, що кредитні відносини припинені .

В 2012 році,його дружина переслала на його рахунок переказ в отриманні якого йому було відновлено в зв’язку з заборгованість перед банком.

21.11.2012 р. після неодноразових наполягань банк видав йому переказ та повідомлено, що за ним залишилась заборгованість у розмірі 16,66 гривень.

В травні 2014 року, відкрив у ПАТ КБ «Приватбанк картковий рахунок №5168 7572 6085 4163. 16 травня 2014 року на зазначений рахунок ТОВ «Обрій LTD» перерахувало 2358,53 гривень його заробітної плати, з якої банком для погашення заборгованості автоматично списано 1179,28 гривень.

26.05.2014 року, з зазначеної картки також списано 463 гривень штраф за прострочені відсотки та кредит загальний розмір яких на 16.05.2014 року становить 3104,75 гривень з чим позивач не згоден та просить суд захистити його право від неправомірних посягань банку та незаконного стягнення коштів з його рахунків.

12квітня 2012 року було проведено державну реєстрацію змін до статуту ЗАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК», згідно з якими найменування банку було змінено на ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги,буд.50. Зміна найменування не є підставою для припинення юридичної особи (ст. 104 ЦК України). Отже, на даний час стороною договору з правами та обов'язками кредитодавця є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Дослідивши кредитний договір з ЗАТ КБ «ПРИВАТ- БАНК» №samdn 50000017275426, дійшов висновку, що він нотаріально не посвідчувався. Позичальник не міг запропонувати свої умови договору. Положення ст..634 ЦК України та дії картки та його прав за користування кредитом споживачу не роз’яснювались.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (надалі Закон) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. І таких доказів про це відповідачем суду не наданоо.

Аналогічні вимоги встановленні Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, пунктом 2.1. якої передбачено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування, зокрема:можливу суму кредиту;строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний;форми та види його забезпечення;необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; інші умови, передбачені законодавством.

Крім того пунктом 3.1 вказаної постанови Національного банку України визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Проте, як було з'ясовано в судовому засіданні, вказані вимоги нормативних документів відповідачем не були належним чином виконанні при укладенні Кредитного договору.

Так, всупереч вимогам п.п. «д» п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. «в» п. 2.1 Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» позивачу ОСОБА_1А, не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів, тощо) позивачу не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

З пояснень позивача та матеріалів справи вбачається, що така інформація до укладення кредитного договору з ОСОБА_1А, банком не надавалась. З редакцією кредитного договору №samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, позивач не мав змоги ознайомитись не лише в момент його укладення, а й після сплати боргу за судовим наказом відповідно, останній не мав можливості належно ознайомитись з умовами кредитного договору. Не було його ознайомлено й після сплати боргу та процентів по судовому наказу.

Згідно із абз. 2 п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем було допущене істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, у зв'язку з чим, позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для позивача наслідки, що можуть настати в наслідок її отримання.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Пунктом 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пунктом 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено перелік несправедливих умов договору.

В судовому засіданні було встановлено, що кредитний договір №samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, містить положення, які суперечать п. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Оскільки, видача кредиту відбулась без своєчасного інформування ОСОБА_1А, про реальний розмір кредиту його повернення та дії кредитної картки.

Кредит був наданий позивачу в гриванях,шляхом зарахування відповідної суми на поточний рахунок позичальника, тим самим не було порушено абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який встановлює, що надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Як зазначив позивач, кредитний договір порушує вимоги ст. 626 Цивільного кодексу України, оскільки передбачає тільки наявність прав лише у відповідача, не встановлюючи їх для нього, та навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору лише для позивача, при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку відповідача. Як і те,що пройшов строк стягнення заборгованості.

Також, судом встановлено, що підпунктом 3.3 п. 5.3 та підпункту кредитного договору №samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, встановлений обов'язок позичальника підписання договору являється прямою та беззаперечною умовою.П.7.та п.7.1.права клієнта звелись лише до доручення банку заблокувати рахунки на картці.

Суд вважає дану умову кредитного договору №samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, такою, що суперечить п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки така умова встановлює обов'язкову для споживача умову, яка фактично не пов'язана з послугою, яку йому надає відповідач, і з якою він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору через те, що відповідачем не було надано такої інформації.

Також, суд вважає дискримінаційними та несправедливими умови банку встановлені в пункті 5.1. 5.3 кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, щодо права банку на вимогу всієї суми кредиту при будь-якому незначному порушенні умов кредитного договору в тому числі незгодою позичальника зі зміною умов договору та розміру процентної ставки.

З наведеного вбачається, що банком в кредитному договорі не зазначено жодної відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання ним умов кредитного договору, однак на позивача, як споживача фінансових послуг, покладено жорсткі умови відповідальності, навіть за незначні порушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливою є умова встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Так, односторонньою та несправедливою є положення п. 8.2, кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року ,щодо відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.Пунктом 5.3 кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, передбачено, що Банк має право ініціювати зміну розміру процентів за Кредитним договором.

З наведених вище умов кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року,4.6 списувати кошти з любого рахунку клієнта без його згоди.Відсоткова ставка може бути змінена фактично в будь-який час та за будь-яких умов, оскільки формулювання умов п. 4.4. Кредитного договору№ samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, дають банку право застосувати ці умови на власний розсуд, що на переконання суду не відповідає принципам добросовісності та справедливості, встановлені Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до підпункту 4 п. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовується положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Аналогічна умова встановлена ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (п. 2); умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (п. 3).

Відповідно до п. 3.8 Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладання кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Проте Кредитний договір від 19 листопада 2007 року, не містить таких положень. Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною(п. 2 ч. 1 ст. 19).

Підпункт 3 п. 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; а також права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлює, що перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Згідно з п. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 22 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до п.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Пунктом 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Згідно п.7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Пункт 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачає, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 19 листопада 2007 року був укладений Договір який дає право банку про внесення змін та доповнень до кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, який закріпив несправедливі, жорсткі обов'язки споживача всупереч Цивільного кодексу, Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Зокрема, п. 5.1. - 5.3.та інші Договору про внесення змін та доповнень, у випадку зміни економічної ситуації на фінансовому ринку України, облікової ставки НБУ або у разі настання іншої події, що має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів та не залежить від волі Банку, Банк має право прийняти рішення про зміну процентної ставки за цим Договором. Про зміну процентної ставки Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення та проект Договору про внесення змін та доповнень до цього Договору протягом семи календарних днів з дати її зміни. У випадку незгоди Позичальника з новим розміром процентної ставки за даним Договором, Позичальник надсилає рекомендованим листом повідомлення про це протягом 1 (одного) робочого дня після одержання від Банку письмового повідомлення та проекту Договору про внесення змін та доповнень до цього Договору. У цьому разі Позичальник зобов'язаний протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання письмової пропозиції Банку провести повне погашення процентів за час користування кредитом, основної заборгованості за кредитом, пені, штрафів (при їх наявності).

Судом встановлено, що банком не укладався Договір про внесення змін та доповнень до зазначеного договору, але без згоди позивача строк дії картки після сплати ним боргу було продовжено.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливою є умова встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно п. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 13 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (п.1); при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до листа Національного банку України від 19.01.2006р. №18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» банкам звернуто увагу на те, що нормами статті 11 цього Закону врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (у тому числі при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти на придбання продукції. Зокрема, встановлено вимоги щодо письмової форми таких договорів, визначено обсяг інформації, яку кредитодавець (у тому числі банк) має право вимагати від позичальника (споживача) з метою перевірки платоспроможності останнього, на кредитодавця покладено обов'язок доведення факту передання позичальнику (споживачу) оригіналу такого договору, а також врегульовано інші аспекти відносин між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що можуть мати місце під час виконання ними взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного кредитного договору. У зв'язку із вищезазначеним НБУ звертає увагу на можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит із фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З наведеного вбачається, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших правочинів, що можуть вчинятись за участю банківських установ.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною (п. 2 ч. 1 ст.19). Підприємницька практика є такою що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається інформація для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 цього кодексу, а згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вище викладене та приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо продовження Кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, суд приходить до висновку, що умови продовження Кредитного договору № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року, є недійсним.

Згідно п. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Враховуючи те, що продовження дії кредитної картки та договору про погашення заборгованості без згоди та повідомлення позивача дії банку не можуть визнаватися правомірними.

У частині відшкодування витрат на надання правової допомоги позивачу відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки представником позивача не надано жодних доказів про сплату коштів за надану правову допомогу та розрахунків погодинної роботи, що до підтвердження участі представника позивача у судових засіданнях, щодо розрахунку зазначеної суми та сплати позивачем таких витрат, а тому позовні вимоги позивача про відшкодування витрат, пов’язаних з замовленням правової допомоги у адвоката ОСОБА_2,у розмірі 700 гривні з відповідача не підлягають задоволенню. В цій частині позову суд керується вимогами ст. 84 ЦПК України, згідно якої витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної допомоги.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг», постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст.ст. З, 13, 16, 203, 215, 217, 230, 236, 525, 601, 611, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про припинення правовідносин за кредитним договором № samdn 50000017275426 від 19 листопада 2007 року – задовольнити частково.

Заборонити ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК» вимагати від нього повернення заборгованості за кредитним договором №б/н від 19 листопада 2007 року та списувати кошти з карткового рахунку №4149 4373 1075 9673 в рахунок погашення нарахованої заборгованості за договором з інших дебетних рахунків, відкритих на його ім’я на користь банку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 - 2896,16 гривні, в решті позовних вимог відмовити.

Стягну з Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» код ЄДРПОУ 14360570 рах.№29092829003111 в прибуток держави судовий збір в сумі 243 гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, що ухвалив оскаржуване рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Бабич