ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2023 року                                                        м. Кропивницький

справа № 405/6872/21

провадження № 22-ц/4809/477/23

       Кропивницький апеляційний суд у складі:

               головуючого судді - Письменного О.А.,

               суддів - Карпенка О.Л., Чельник О.І.,

               при секретарі – Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Драного В.В. від 19 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області Кіровоградської обласної ради» про стягнення середнього заробітку, - 

                                        встановив:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що з 25.01.2006 він працював водієм автотранспортного засобу виїзної бригади екстреної медичної допомоги підстанції № 1 в ТМО «Центр екстреної медичної допомоги та МК у Кіровоградській області», правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області Кіровоградської обласної ради».

Вказав, що наказом головного лікаря № 379/2 від 22.12.2016 він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення трудової дисципліни – п.3 ст. 40 КзПП України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.05.2019 у справі № 405/6971/16-ц його було поновлено на роботі, стягнено з ТМО «Центр екстреної медичної допомоги та МК у Кіровоградській області» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.12.2016 у розмірі 72 192,33 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн та судові витрати – 1102,40 грн. Дане рішення набрало законної сили 23.02.2021.

Наказом в.о. головного лікаря № 157/л від 07.05.2019 його було поновлено на роботу за раніше займаною посадою з 22 грудня 2016 року.

В порядку примусового виконання рішення 29.03.2021 Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було стягнено з Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області Кіровоградської обласної ради» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати.

Однак згідно мотивувальної частини даного судового рішення за вказаний період середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу становила 135423,90 грн., заробітна плата, отримана за іншим місцем роботи становила 65445,45 грн., а різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи становить 72192,33 грн., що і була стягнута судом. Зазначив, що зменшення розміру визначеного середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом виключення додаткового заробітку, що отримав працівник в період вимушеного прогулу з огляду на відсутність таких приписів у законі є неприпустимим.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь різницю між обрахованим розміром середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням за період з 23.12.2016 по 10.04.2019 та фактично стягнутим розміром середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 за рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.05.2019 року в справі № 405/6971/16-ц у розмірі 63231,57 грн.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, в якій вказав, що про порушення свого права на отримання середнього заробітку з а час вимушеного прогулу без врахування отримання заробітної плати за новим місцем роботи йому стало відомо з листа Держпраці України від 02.06.2021 року, який ним було отримано 22.06.2021 року, а тому строк звернення до суду з відповідним позовом сплинув 22.09.2021 року. Однак, в період з 20.09.2021 року по 28.09.2021 року позивач перебував у відрядженні, тому він звернувся до суду з даним позовом лише 28.09.2021 року. За таких обставин просить визнати причини пропуску позивачем тримісячного строку на звернення до суду поважними та поновити його.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено, з підстав пропуску строку звернення з позовом до суду.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У відповідності до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від незаконного звільнення.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18) зазначено, що «згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин».

Судом встановлено, що 25.01.2006 року позивач ОСОБА_1 був зарахований на посаду водія 1 класу санітарного автомобіля швидкої допомоги Кіровоградської станції швидкої медичної допомоги. 22.12.2016 позивача було звільнено у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП України). В подальшому, наказом від 07.05.2019 року № 157/п позивача було поновлено на роботі на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.05.2019 року в справі № 405/6971/16-ц. Зазначені обставини підтверджуються трудовою книжкою позивача (а.с. 15-18).

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.05.2019 року в справі № 405/6971/16-ц, що набрало законної сили 23.02.2021 року позов ОСОБА_1 до ТМО «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково та, зокрема, поновлено його на роботі та стягнуто з ТМО «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2016 року по 10.04.2019 року в розмірі 72192,33 грн. в межах заявлених ним позовних вимог (а.с. 22-49).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У мотивувальній частині цього судового рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда обраховано розмір середньої заробітної плати за період з 23.12.2016 року по 10.04.2019 року, який складає 135423,90 грн, а заробітна плата, отримана за іншим місцем роботи становила 65445,45 грн.

При цьому, у справі № 405/6971/16-ц ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу (різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) за період з 23.12.2016 року по 10.04.2019 року в розмірі 72192,33 грн.

Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявленої ОСОБА_1 вимоги про стягнення різниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) вказано, що: «середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 524/415/16-ц (провадження № 61-713св17) та від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18).»

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі є трудовим спором, а не є спором про оплату праці, тому при його вирішенні підлягають застосуванню положення частини першої статті 233 КЗпП, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду.

У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що предметом позову є вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому моментом обізнаності такого працівника про порушення його прав слід вважати дату поновлення його на роботі, тобто фактичного виконання рішення суду або уповноваженого органу. В даних спірних правовідносинах такою датою слід вважати 07.05.2019.

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 28.09.2021.

Підставою для поновлення строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що після звільнення він не був обізнаний про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується у повному розмірі, та дізнався про порушення свого права лише 22.06.2021 року, коли отримав листа-роз`яснення Держпраці України.

Юридична необізнаність позивача щодо своїх прав не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до  ч.1 ст. 375 ЦПК  України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Карпенко О.І. Чельник