ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

05 травня 2023 року м. Дніпросправа № 160/11581/22

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Сафронової С.В. (доповідач),

                               суддів:  Чепурнова Д.В., Мельника В.В.,     

          розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 року в адміністративній справі №160/11581/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                      В С Т А Н О В И В :

           03 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України “Про державну службу”; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 нову Довідку про складові заробітної плати помісячно за період з 16.03.2007 р. по 11.02.2022 р. з урахуванням відомостей, які зазначені у Довідці форми ОК-5 ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” починаючи з 19 квітня 2022 року з урахуванням нової довідки про складові заробітної плати помісячно за період з 16.03.2007 р. по 11.02.2022 р.

           В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 квітня 2022 року на порталі Пенсійного фонду України він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою про перехід на пенсію державного службовця. 22 квітня 2022 р. на порталі Пенсійного фонду України з`явились відомості про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перехід на пенсію державного службовця. Позивач звернувся до Головного управління із заявою про роз`яснення відмови № 0400-010205-8/43054, оскільки позивач лист про відмову не отримав. Листом № 15054-9830/Г-01/8-0400/22 від 20.05.2022 р. позивача повідомлено, що стаж державної служби станом на 01.05.2016 р. складає 8 років 11 місяців 14 днів. Оскільки стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 р. менше ніж 10 років, позивач не має права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивач не погоджується з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у переведенні на інший вид пенсії та зазначає, що загальний стаж позивача на державній службі складає 22 роки, який складається: з 21.03.1983 р. по 03.08.1990 р. - військова служба на офіцерській посаді у військовій частині № НОМЕР_1 , з 16.03.2007 р. по 23.12.2015 р. - Начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, з 24.12.2015 р. по 11.08.2020 р. - Начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (поновлено Наказом № 163-О від 07.07.2020р.), з 11.08.2020 р. - Начальник відділу господарського обслуговування та матеріально - технічного забезпечення № 7 управління адміністративного забезпечення у порядку переведення з посади Начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська. Зазначив, що 12 лютого 2022 року йому виповнилося 65 років, а тому у нього закінчився термін перебування на державній службі. На підставі вищевикладеного, позивач вважає відмову відповідача протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.          

          Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 року  позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України “Про державну службу”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 нову довідку про складові заробітної плати помісячно за період з 16.03.2007 р. по 11.02.2022 р. з урахуванням відомостей, які зазначені у Довідці форми ОК-5 ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” починаючи з 19 квітня 2022 року з урахуванням нової довідки про складові заробітної плати помісячно за період з 16.03.2007 р. по 11.02.2022 р.

          Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

          Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

          Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

          Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, з 13.02.2017 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

           19 квітня 2022 року на порталі Пенсійного фонду України він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою про перехід на пенсію державного службовця.

           22 квітня 2022 р. на порталі Пенсійного фонду України з`явились відомості про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перехід на пенсію державного службовця.

          Позивач звернувся до Головного управління із заявою про роз`яснення відмови № 0400-010205-8/43054, оскільки позивач лист про відмову не отримав.

          Листом № 15054-9830/Г-01/8-0400/22 від 20.05.2022 р. позивача повідомлено, що стаж державної служби станом на 01.05.2016 р. складає 8 років 11 місяців 14 днів. Оскільки стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 р. менше ніж 10 років, позивач не має права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

          Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача щодо відмови у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України “Про державну службу”, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

          Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

          Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

          Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.

          Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

          Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

          Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

          Приписами частини 1 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

          Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

          Відповідно до частини 9 статті 37 Закону №3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

          Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

          Матеріалами справи встановлено, що встановлено, що єдиною підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію, відповідно до положень Закону України «Про державну службу», стало те, що на думку відповідача, позивач має лише 8 років 11 місяців 14 днів стажу на посадах державної служби.

          Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії № НОМЕР_2 від 01.11.1979 року, у періоди, не зараховані відповідачем до стажу роботи на посадах державної служби, ОСОБА_1 працював:

          - з 21.03.1983 р. по 03.08.1990 р. - військова служба на офіцерській посаді у військовій частині № НОМЕР_1 ;

          - з 24.12.2015 р. по 11.08.2020 р. - Начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (поновлено Наказом № 163-О від 07.07.2020р.);

          - з 11.08.2020 р. - Начальник відділу господарського обслуговування та матеріально - технічного забезпечення № 7 управління адміністративного забезпечення у порядку переведення з посади Начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська.

           12 лютого 2022 року ОСОБА_1 виповнилося 65 років, а тому у нього закінчився термін перебування на державній службі.

          Як вбачається з відмови відповідача, позивачу не зараховано до стажу на посадах державної служби періоду проходження військової служби з 21.03.1983 р. по 03.08.1990 р.

З трудової книжки вбачається, що в період з 21.03.1983 року по 03.08.1990 року позивач проходив військову службу на офіцерській посаді у військовій частині НОМЕР_1 .

          За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на зарахування часу військової служби з 21.03.1983 р. по 03.08.1990 до стажу державної служби.

          Суд зазначає, що віднесення періоду військової служби до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, є певною соціальною гарантією військовослужбовців, а тому повинна застосовуватись поряд із положенням Закону України «Про державну службу».

          Також, судом встановлено, що відповідачем не зараховано до стажу державної служби період перебування на посаді начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 24.12.2015 р. по 07.07.2020 р.

          З трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункт 72 частини 1 статті 36 КЗпП України.          

          Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року (колегія суддів - Верба І.О., Кононенко О.В., Сидоренко Д.В.) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

          Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 року (колегія суддів - Гімон М.М., Чумак С.Ю., Юрко І.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі № 804/704/16   залишено без змін.

          Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 року (колегія суддів - Губська О.А., Білак М.В., Калашнікова О.В.) касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року задоволено частково.

          Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року в цій справі скасовано.

          Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору   Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

          Визнано протиправним та скасовано наказ голови Правління Пенсійного фонду України від 23 грудня 2015 року № 902-О про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська.

          Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 24 грудня 2015 року.

          Зобов`язано Пенсійний фонд України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України “Про очищення влади”.

          Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська допущено до негайного виконання.

          Справу № 804/704/16 в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

          Наказом від 07.07.2020 року №163-О «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » на виконання постанови Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальник управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 24.12.2015 року.

          Суд зазначає, що відповідно до ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на     іншу роботу).

          Матеріалами справи підтверджено, що за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 виплачено середній заробіток у зв`язку з незаконним звільненням з посади .

          Враховуючи те, що час оплаченого вимушеного прогулу зараховується до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, робочий рік (період), за який працівнику має надаватися щорічна основна відпустка, повинен відлічуватися з дня поновлення його на роботі. Відтак, можна зробити висновок що час вимушеного прогулу відповідно до чинного законодавства має зараховуватись до трудового стажу.

          Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

          З аналізу норм чинного законодавства суд приходить до висновку, що поновлення на роботі за рішенням суду супроводжується прийняттям наказу про поновлення на роботі та внесенням змін до трудової книжки. При цьому, моментом, з якого особу необхідно вважати поновленим на роботі, є день видання наказу про звільнення, а не день винесення судом рішення. Зазначене свідчить, що весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу, оскільки судом визнано протиправним звільнення та особа вважається такою що працювала даний період часу.

          На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до загального стажу та стажу державного службовця період роботи ОСОБА_1 на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська за період з 24.12.2015 р. по 07.07.2020 р.

          Також, варто вказати на те, що стаж державної служби позивача, підтверджується Наказом від 10.08.2020 року № 700-О «Про призначення ОСОБА_1 », з якого вбачається, що ОСОБА_1 призначено 11.08.2020 на нижчу посаду начальника відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення №7 управління адміністративного забезпечення з посадовим окладом 7 050 грн у порядку переведенні з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська. Підстава: заява ОСОБА_1 . Взято до відома, що ОСОБА_1 має п`ятий ранг державного службовця. Встановлено ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі - 50 відсотків посадового окладу державного службовця відповідно до ст 52 Закону України від 10 грудня 20)5 року № 889-VIII «Про державну службу» (стаж 20 років 09 місяців 08 днів) з 11.08.2020.

          До того ж, стаж державної служби позивача підтверджується Наказом від 15.12.2021 року № 1397-О «Про уточнення стажу державної служби працівників Головного управління» відповідно до листа Національного агентства України з питань державної служби від 22.09.2021 №6783/13-21, в якому зазначено, що стаж державної служби працівника Головного управління станом на 04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , заступника начальника відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення № 6 – 21 рік 11 місяців 00 днів (надбавка за вислугу років 50%).

          Відповідно до пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015, Закон України «Про державну службу» № 3723-ХП втратив чинність, крім статті 37, що застосовуються до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

          Згідно із пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

          Так, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

          З наведеного слідує, що за наявності в особи, станом на 01 травня 2016 року, певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

          Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

          Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом, обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

          У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

          З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

          За змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 належним способом захисту прав позивача у таких типових справах є зобов`язання пенсійного органу призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ "Про державну службу".

          Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 справа №687/545/17.

          Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

           05 квітня 2023 року до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

          Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

          Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

          Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

          Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

          Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

          За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

          Для цілей розподілу судових витрат:

           1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

           2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

          Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

          Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

           1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

           2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

           3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

           4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

          Частина 7 статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

          Відповідно до статей 1, 30 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

          Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

          Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

          При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

          На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копія додатку №5 від 21.12.2022 року до Договору про надання правничої допомоги №121 від 20.07.2020 року, копія рахунку на оплату №321 від 28.03.2023 року, копія акту №5 приймання-передачі наданих послуг від 28 березня 2023 року, копія звіту про надання правничої допомоги від 28 березня 2023 року.

          З звіту про надання правничої допомоги від 28.03.2023 року встановлено, що адвокатським об`єднанням були надані клієнту юридичні послуги згідно наступного переліку: зроблено аналіз апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року в адміністративній справі №160/11581/22- 2 год; підготовлено та подано до Третього апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року в адміністративній справі №160/11581/22 - 3 год.

          При визначенні суми відшкодування колегія суддів, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

          Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

          У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

          При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

          Аналізуючи викладене вище, враховуючи положення КАС України, а також ті обставини, що в задоволенні апеляційних скарг позивача та відповідача відмовлено, надані адвокатом позивачу послуги в апеляційній інстанції базуються на попередніх послугах, зокрема, підготовленому позові, на базі рішення суду першої інстанції, а витрати щодо відстежування руху справи є безпідставними (оскільки судом повідомлялося про рух справи на всіх етапах розгляду), колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний витраченому часу та суперечить принципу розумності, так як і час витрачений адвокатом на проведення відповідних робіт, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

          За таких обставин колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

          Отже, понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в розмірі 2000 грн.

          Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

                                                  П О С Т А Н О В И В :

          Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 року  в адміністративній справі №160/11581/22 - без змін.

          Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровське область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати на правничу допомогу, понесені при розгляді справи №160/11581/22 в суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя                                                                      С.В. Сафронова

                               суддя                                                                      Д.В. Чепурнов

                               суддя                                                                      В.В. Мельник