Справа №22-ц-3082/10 Суддя-доповідач - Смирнова

Категорія -

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2010 року м.Суми

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого – Смирнової Т.В.,

суддів – Ільченко О.Ю., Гагіна М.В.,

з участю секретаря судового засідання – Федини Д.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2010 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»

про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушенням судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та визнати недійсними з моменту укладення кредитний договір від 09.04.2008 року та договір іпотеки від 09.04.2008 року, укладені між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» в особі директора Сумської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1.

Апелянт зазначає, що наданий ОСОБА_1 в іноземній валюті кредит є не законним засобом платежу на території України, і виданий банком без належних на те підстав, а саме, у банку відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, тому, відповідно до ст. 524 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», такий договір є недійсним.

Вважає, що банк допустив незаконне використання валютних цінностей, що є підставою для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 236 ЦК України.

В засіданні апеляційного суду апелянт підтримав скаргу, а відповідач заперечив скаргу.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «Укргазбанк» було укладено кредитний договір №162/08-ІКФ (а.с.5), у відповідності з яким банк надав позивачу на задоволення споживчих потреб 20 000 доларів США строком до 06 квітня 2018 року на умовах сплати за користування кредитом 13,3% річних.

09 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «Укргазбанк» на забезпечення вказаного кредитного договору, було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки (а.с.23-29), за умовами якого у забезпечення виконання своїх зобов’язань перед банком, позивач передав у іпотеку належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, площею 0,1000 га, по вул. Кожедуба, 10 м. Суми.

21 липня 1993 року Національним Банком України видано ПАТ АК «Укргазбанк» банківську ліцензію № 123, яка давала право банку здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (а.с.37) та Дозвіл №123-4, який давав банку здійснювати операції, визначені п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 вказаного Закону (а.с.38).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що посилання позивача, як на підставу визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору та договору іпотеки, відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредиту в іноземній валюті та на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 ЦК України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у п.п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Положення вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N15-93.

Відповідно до ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Виходячи з вище викладеного, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи 21 липня 1993 року Національним банком України видано ПАТ АК «Укргазбанк» банківську ліцензію № 123 та Дозвіл №123-4, на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Посилання позивача на ст. 3 Декрету, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету до якого індивідуальної ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторонами по справі, з дотриманням вимог ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, навів аналіз, оцінку зібраних доказів, правильно застосував матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2010 року в даній справі залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді