ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19.02.07р. | Справа № А36/21-07 |
за позовом Закритого акціонерного товариства "Фінансовий Союз Банк", м.Дніпропетровськ
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську, м.Дніпропетровськ
За участю прокурора Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.05.2006р. №000228824/0/11457.
Суддя Кожан М.П.
Секретар судового засідання Гриценко О.І.
Представники сторін:
У судовому засіданні прокурор участі не приймав.
від позивача Каукалова І.А. довіреність №01 від 04.07.2006р.
Лубенець С.В. довіреність №11/55 від 17.01.07р.
від відповідача Прудько А.Є. довіреність № 4391/10/08-09-15 від 12.02.2007р.
Смоляр І.В. довіреність № 940/10/08-09-15 від 17.01.2007р.
Гетманенко І.В. довіреність № 909/10/08-09-15 від 17.01.2007р.
Коваль В.В. довіреність № 910/10/08-09-15 від 17.01.2007р.
Прошакова М.В. довіреність № 621/10/08-09-18 від 15.01.2007р.
Твердоступ І.І. довіреність № 31816/10/08-09-15 від 14.12.2006р.
СУТЬ СПОРУ:
Справа розглядається на підставі ч.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті СДПІ по роботі з ВВП у м.Дніпропетровськ від 04 травня 2006 року № 000228824/0/11457, від 21 липня 2006 року № 0000228824/1/17972, від 19 вересня 2006 року №0000228824/2/22246 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на Україні в розмірі 4865683,92 гривень, в тому числі основного платежу - 2628948,51 гривень, штрафних (фінансових) санкцій - 2236735,41 гривень; визнати протиправними та скасувати Рішення СДПІ по роботі з ВВП у м. Дніпропетровськ № 17413/10/08-17-52 від 14 липня 2006 року, ДПА у Дніпропетровській області від 13 вересня 2006 року № 21827/10/25-008, ДПА України від 24.11.2005 року № 13343/6/25-0115 про результати розгляду повторної скарги.
З врахуванням заяви позивача від 18.12.2006р. та уточнень позовних вимог №11/62 від 18.01.2007р. позовні вимоги викладені наступним чином: визнати податкове повідомлення-рішення №0000228824/0/11457 від 04.05.2006р. прийняте СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську про визначення суми податкового зобов”язання по податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на Україні в розмірі 4 865 683грн.92коп., в тому числі основного платежу-2 628 948грн.51коп., штрафних санкцій –2 236 735грн.41коп. недійсним.
Відповідач у запереченні на позовну заяву пояснив, що проти позову заперечує.
На адресу суду 30.01.2007р. надійшла заява Прокуратури м.Дніпропетровська про вступ у справу прокурора м.Дніпропетровська.
В судовому засіданні 22.01.2007р., 12.02.2007р. оголошувалась перерва.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судачинства України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем проведено планову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.04р. по 31.12.2005р., за результатами якої складено акт №143-08-04-20305925/ДСК від 18.04.2006р.
На підставі вказаного акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податку у м.Дніпропетровську прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.05.2006р. №0000228824/0/11457 яким позивачу визначено суму податкового зобов”язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на України на загальну суму 4865683грн.92коп., в тому числі за основним платежем 2628948грн.51коп, штрафні (фінансові) санкції 2236735грн.41коп.
Визначення відповідачем спірних податкових зобов’язань пов’язується з наступним.
Щодо операцій з заставленим майном.
05.09.01р. Позивачем було укладено кредитний договір №0509/1 з АТЗТ з ІІ «Дніпромайн»строком на 6 місяців. Згідно з п.1.1 Договору банк відкриває відновлювану кредитну лінію для ведення виробничої діяльності. Заборгованість за кредитом не може перевищувати 300 000,0 доларів США (п.1.2 Договору). Процентну ставку за користування кредитом встановлено у розмірі 20% річних.
Додатковими угодами до договору подовжувалися строки користування кредитом до 25.12.03р. та змінювалися процентні ставки за користування кредитом.
В забезпечення зобов’язань позичальника за договором №0509/1 від 05.09.01р. між Позивачем та позичальником 14.09.01р. було укладено договір застави №1409/1-З. Предметом застави є готова продукція позичальника (шпалери) загальною вартістю 3 994600 грн.
Додатковими угодами до договору застави подовжено строк дії договору застави, а також змінено предмет застави. На закінчення строку дії договору застави предметом застави були:
вали глибокого друку балансовою вартістю 1 886 575,11 грн.;
вали трафаретні балансовою вартістю 138 000, 00 грн.
Загальна балансова вартість предмету застави складає 2 024 575,11 грн.
За згодою сторін проведена оцінка заставленого майна та його заставна вартість визначена в сумі 710 600 грн.
Станом на 01.01.04р. заборгованість позичальника перед Позивачем складала 45 148, 41 дол. США (еквівалент 240 708, 75 грн.). Позивачем заборгованість за кредитом позичальника перенесено на рахунок простроченої заборгованості.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.04р. по справі №39/72 задоволено позов АКБ «Технобанк», правонаступником якого є Позивач, до АТЗТ з ІІ «Дніпромайн»про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, про що виданий наказ від 17.05.04р.
Постановами Бабушкінського районного ВДВС у м. Дніпропетровську №В-5/383/04 та №В-5/382/04 від 24.05.04р. відкрито виконавче провадження за наказом №39/72 від 17.05.2004р.
Листом від 11.05.04р. ДФ СПД «Укрспец’юст»повідомив, що арештоване майно боржника двічі не було реалізовано з аукціону за відсутністю заяв від покупців.
У зв’язку з тим, що заставлене майно не було реалізовано з аукціонів, Позивач звернувся до позичальника з заявою про бажання залишити заставлене майно за собою.
Відповідно до Постанови від 25.05.04р. ВДВС у Бабушкінського району у м.Дніпропетровську передав заставлене майно за користь Позивача.
Це майно було реалізовано Позивачем за 19 629,01 грн.
За бухгалтерським обліком Позивач відобразив суми, непокриті реалізованим майном, за рахунок страхового резерву, створеного раніше.
Відповідач вважає, що, відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/97-ВР (далі «Закон про прибуток), Позивач має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна Відповідача, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості.
При цьому Позивачем не надано доказів щодо здійснення інших юридичних дій, спрямованих на примусове стягнення іншого майна позичальника.
Суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Закону про прибуток Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
згідно з пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону про прибуток до складу валових доходів включаються зокрема суми коштів страхового резерву, використані не за призначенням;
однак, відповідно до пп.7.9.5 п.7.9 ст.7 Закону про прибуток при продажу заставленого майна застосовується особливий порядок податкового обліку. А саме, при відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги, валові витрати та валові доходи заставодавця та заставодержателя визначаються у такому порядку:
відчуження об'єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу такого об'єкта у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору (гаранту), - ціною продажу такої застави;
якщо згідно з умовами договору або закону об'єкт застави відчужується у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов'язань, таке відчуження прирівнюється до купівлі заставодержателем такого об'єкта застави у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору (гаранту), - ціною придбання такої застави;
якщо кредитор у подальшому продає об'єкт застави іншим особам, його доходи або збитки визнаються у загальному порядку;
якщо згідно з умовами договору або закону об'єкт застави з метою погашення боргових зобов'язань підлягає продажу на аукціоні (публічних торгах), валові доходи і валові витрати заставодержателя визначаються у порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 цього Закону та Законом України "Про заставу".
Таким чином, Позивачем зроблена помилка при покритті непогашеної суми кредиту за рахунок страхового резерву, що, дійсно є порушенням пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону про прибуток.
В той же час, при відчуженні заставленого майна на свою користь Позивач повинен був віднести суму кредиту та нарахованих процентів до складу валових витрат відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону про прибуток. А сума, на яку було реалізовано заставлене майно, яке перейшло у власність Позивача, повинна бути включена до складу валових доходів відповідно до п.4.1 ст.4 Закону про прибуток.
Однак, зазначене вище порушення в відображенні господарських операцій в бухгалтерському обліку Позивача не призвело до заниження його податкових зобов’язань.
Відповідно до пп.б пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Тобто, водночас із встановленням того, що Позивач не мав права використовувати кошти страхового резерву на покриття непогашеної суми кредиту та процентів по ньому, Відповідач повинен був визначити, що Позивач помилково не включено до складу валових витрат суму придбання заставленого майна.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо формування страхового резерву під кошти, що спрямовані Позивачем на формування статутного фонду «Сигмабанку»
Установчим договором від 24.10.04р. створений ЗАТ АКБ «Сигмабанк», одним з засновників якого є Позивач. Відповідно до цього установчого договору Позивачем двома рівними частинами здійснено внесок в статутний фонд «Сигмабанку», що підтверджується меморіальними ордерами та бухгалтерськими проводками:
Меморіальний ордер №13_2 від 12.11.04р. на суму 9 520 000, 0 грн. Призначення платежу: Внесок до статутного фонду ЗАТ АКБ «Сигмабанк»згідно установчого договору від 24.10.2004р.
В подальшому внески всіх засновників в статутний капітал «Сигмабанку»(в тому числі і внесок Позивача) було перенесено на рахунок «Сигмабанку»№26006102430, відкритий у Позивача 03.11.04р.
М/о №90-8 від 16.11.04 на суму 17 000 000, 0 грн. (в тому числі і внесок Позивача 9 520 000, 0 грн.). Призначення платежу: Перенесення сальдо за призначенням.
М/о №13_1 від 11.10.05р. на суму 9 250 000, 0 грн. Призначення платежу: Внесок до статутного фонду ЗАТ АКБ „Сигмабанк” згідно установчого договору від 24.10.04р.
Рахунок №26006102430, відповідно до п. 4.3 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від №492 12.11.03, використовується для акумулювання коштів засновників (учасників) новостворюваного банку з метою формування статутного капіталу банку до часу їх внесення на накопичувальний рахунок, відкритий у Національному банку за місцем створення банку. Після перерахування коштів на накопичувальний рахунок цей рахунок закривається на підставі заяви про закриття рахунку, що підписана особою, уповноваженою укладати договори та діяти від імені засновників (учасників) банку.
Станом на 31.12.05р. в установі банку Позивача обліковувались:
на рахунку №35417102430 (дебіторська заборгованість за придбаними цінними паперами) обліковується вихідне сальдо в розмірі 19 040 000,0 грн.;
на рахунку №26006102430 (відкрито в установі банку Позивача 03.11.04 для обліку сум перерахованих для формування статутного капіталу до дати державної реєстрації „Сигмабанку”) обліковується вихідне сальдо в розмірі 34 000 000,0 грн. (у т.ч. 19 040 000,0 грн. )
Формування страхового резерву здійснено банком відповідно до „Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих витрат від дебіторської заборгованості” затвердженого Постановою Правління НБУ від 13.12.02 №505, з урахуванням кількості днів прострочення по першому внеску до статутного капіталу ЗАТ АКБ „Сигмабанк” з відповідним коефіцієнтом резервування 100%, що підтверджується меморіальним ордерами:
М/о №6_27 від 22.02.05 на суму 1 904 000,0 грн. (сформовано 20% від першого внеску)
М/о №71_19 від 31.05.05 на суму 2 856 000,0 грн. (доформовано до 50% від першого внеску)
М/о №71_16 від 30.11.05 на суму 4 760 000,0 грн. (доформовано до 100% від першого внеску).
Державна реєстрація ЗАТ АКБ „Сигмабанк” здійснена 05.01.06р.
Відповідач вважає, що Позивачем при формуванні страхового резерву під дебіторську заборгованість порушені пп.5.2.4 п. 5.2 ст.5, пп.12.2.1, 12.2.2 та 12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону про прибуток. Свою позицію Відповідач обґрунтовує тим, що внесок Позивача до статутного фонду «Сигмабанку»не є активною банківською операцією, тобто, не є господарською діяльністю Позивача, у зв’язку з тим, що дохід від діяльності «Сигмабанку»Позивач може отримати лише після державної реєстрації «Сигмабанку». Тому, Позивач не мав права на формування страхового резерву під час здійснення такої операції і, відповідно, не мав право включати суму страхового резерву до валових витрат звітного періоду.
Суд вважає, що позові вимоги і в цій частині підлягають задоволенню на підставі такого:
Відповідно до пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону про прибуток будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Вгідно із Законом України «Про Національний Банк України»НБУ, зокрема, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків.
Методичними вказівками з інспектування банків "Система оцінки ризиків", схвалених Постановою Правління НБУ №104 від 15.03.2004 №104 встановлено, що у системі оцінки ризиків Національного банку активні операції банку вживаються в такому значенні, як операції банку, спрямовані на розміщення ресурсів банку. Обліковуються за активом балансу або на активних рахунках позабалансового обліку.
Господарська діяльність банків з урахуванням п.1.32 Закону про прибуток –це банківська діяльність, направлена на отримання доходу. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківська діяльність визначена як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Тобто, банківська операція із розміщення коштів зокрема для формування статутного фонду іншого банку в розумінні наведених вище норм є активною банківською операцією, яка відноситься до господарської діяльності Позивача.
Щодо правомірності формування страхового резерву під кошти, що спрямовані Позивачем на формування статутного фонду «Сигмабанку», господарський суд виходить з такого:
згідно із п.1.1 гл.1 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління НБУ №368 від 28.08.01р. банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день на сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.
відповідно до п.2.1 Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженого Постановою Правління НБУ №505 від 13.12.02р., до дебіторської заборгованості, за якою банки зобов’язані формувати резерв, належить, зокрема, заборгованість, що виникла за розрахунками за цінними паперами для банку та фінансовими послугами, які надані банком (балансові рахунки 3541, 3548).
Пунктом 2.4 цього ж Положення дебіторська заборгованість за цінними паперами, що не були придбані на відкритих торгах, відноситься до іншої заборгованості. Така заборгованість відповідно до п.2.5 Положення визнається нестандартною.
Підпунктом 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону про прибуток встановлено, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.
Таким чином, Позивач не тільки мав право, а був зобов’язаний створити страховий резерв по операції з спрямування коштів на формування статутного фонду «Сигмабанку».
Суд не приймає уваги доводи Відповідача про те, що «Сигмабанк»є дочірнім банком Позивача, а тому, згідно з Положенням про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів», затвердженого Постановою Правління НБУ №561 від 17.12.03р., такі інвестиції в дочірні компанії не підлягають перегляду на зменшення корисності та відповідно резервуванню, на підставі наступного:
Пунктом 1.28 ст.1 Закону про прибуток встановлено, що інвестиція –господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.
Постановою №561 визначено, що пайові цінні папери, що обліковуються в портфелі інвестицій в асоційовані та дочірні компанії, обліковуються за методом участі в капіталі. Інвестиції в дочірні компанії не підлягають перегляду на зменшення корисності та, відповідно, резервуванню.
Однак, державна реєстрація «Сигмабанку»здійснена 05.01.06р. (тобто в 1-му кварталі 2006р.). Тобто, до моменту державної реєстрації «Сигмабанку»не може передбачатися передача цінних паперів Позивача, а отже, таку операцію не можна вважати інвестицією (в тому числі і інвестицією в дочірні компанії).
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо віднесення на валові витрати вартості послуг отриманих від ПП «Персей»
Між Позивачем та ПП «Персей»26.02.03р. укладено договір б/н про надання послуг. 28.04.03 Позивачем та ПП «Персей»підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт на суму 540 000, 00 грн. в т.ч. ПДВ –90 000,00 грн.
В декларації з податку на прибуток за 2004р. Позивачем по коду рядка 05.2 зроблено коригування валових витрат на суму 346 700, 00 грн.
Відповідач вважає, що Позивачем порушений пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток, відповідно до якого до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість і ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Господарський суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню на підставі наступного:
відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 –5.7 ст.5 цього Закону;
згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість і ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку;
Позивачем наданий на перевірку и доданий в матеріали справи акт приймання-здачі виконаних робіт, який, відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.99р. є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 2 цієї ж статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Акт приймання-здачі виконаних робіт містить всі реквізити, які є обов’язковими для первинного бухгалтерського документу.
Таким чином, саме акт приймання-здачі виконаних робіт є документом, відповідно до якого Позивач мав право на включення суми, яка зазначена в ньому, до складу валових витрат відповідного податкового періоду.
Крім того, Позивачем в матеріали справи надані документи, які були складені у зв’язку з наданням послуг, викладених у спірному Акті приймання-здачі виконаних робіт (в тому числі: звіт ПП «Персей»про надані за договором послуги, викладений у листі №23/04-03 від 23.04.2003р., зміни та доповненя до Статуту позивача, мирова угода № 360/03 від 16.04.2003р., договір поруки №377/03 від 16.04.2003р., угода про заміну первісного зобов’язання від 16.04.2003р., протокольне рішення про добровільне виконання Рішення господарського суду від 31.03.2003р.)
Також, господарський суд погоджується з позицією Позивача, що п.5.11 Закону про прибуток обмежує право податкового органу встановлювати будь-які інші обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
Щодо посилання відповідача на рішення по справі №27/51 господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.05р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.05р. та постанову Вищого господарського суду України від 31.08.05р. слід зазначити наступне.
У вказаному рішенні господарського суду зазначено наступне: «на думку суду, позивачем не доведені належним чином обставини щодо здійснення господарської операції по договору про надання послуг від 26.02.2003р. з ТОВ «Персей»та можливості врахування її результатів в податковому обліку банку.
Зокрема, ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» не надані докази існування первинних документів та відображення в бухгалтерському обліку банку вказаної операції на час проведення перевірки».
Суд не погоджується із твердженням відповідача, щодо того, що вказаним рішенням підтверджено факт не включення позивачем в бухгалтерський облік операцій з ТОВ «Персей» встановлений перевіркою позивача за період з 01.01.04р. по 31.12.2005р., за результати якої складено акт №143-08-04-20305925/ДСК від 18.04.2006р. на підставі якого складено податкове повідомлення-рішення, що оскаржується.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, що оскаржувалось по справі №27/51 був акт перевірки № 003447 від 22.10.2004р. за інший період, а саме з 01.10.01р. по 31.12.03р.
Крім того, як зазначено у вказаному рішенні суду ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» не надані докази існування первинних документів та відображення в бухгалтерському обліку банку вказаної операції на час проведення перевірки. Тобто, наданому для перевірки Акт приймання-передачі виконаних робіт від 28.04.03р. суд оцінки не надавав.
Проте, як зазначено в акті перевірки №143-08-04-20305925/ДСК від 18.04.2006р. за період з 01.01.04р. по 31.12.2005р. позивачем було надано Акт приймання-передачі виконаних робіт від 28.04.03р., складений позивачем і ПП «Персей».
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 Розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити.
Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську від 04.05.2006р. №000228824/0/11457.
Присудити судові витрати у сумі 3грн. 40коп. з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Фінансовий Союз Банк".
Відповідно до ч. 3 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.П.Кожан
Дата складення постанови у повному обсязі- 07.03.2007р.