Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6714/22

Номер провадження2/711/433/23

                              РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року                                                 м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого: судді -                            Кондрацької Н.М.

за участі:

секретаря судового засідання -           Мелещенко О.В.

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Драченко Владислав Вікторович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «М`ясний» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До Придніпровського районного суду м. Черкаси звернувся з позовом адвокат Драченко В.В., який діє в інтересах  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК М`ясний» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, у позові зазначає, що 29 березня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду адміністратора відділу збуту в ТОВ «МК «М`ясний».

15 лютого 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу роботодавця направлено заяву про звільнення за власним бажанням з 28 лютого 2022 року.

Письмові звернення до роботодавця протягом чотирьох місяців щодо видачі наказу про звільнення, трудової книжки та належних виплат були безрезультатними.

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13.07.2022 у справі № 711/3082/22 забезпечено докази та витребувано копії наказів про призначення та звільнення ОСОБА_1 ; довідок про розмір заборгованості по заробітній платі з детальним помісячним зазначенням суми заборгованості та про середньодобовий заробіток за останні два місяці, витяг з трудової книжки ОСОБА_1

25 липня 2022 року представник Позивача звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси з позовом про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання видати наказ про звільнення з роботи та належним чином оформлену трудову книжку.

25 листопада 2022 року, разом з відзивом на позовну заяву, ТОВ «МК «М`ясний» надано витребувані ухвалою від 25.07.2022 документи, а 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримала 4 747,22 грн. заборгованості з заробітної плати та направлено засобами поштового зв`язку її трудову книжку.

15.12.2022 провадження у справі № 711/3323/22 закрито у зв`язку з відсутню предмета спору.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до частини першої, другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому йому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд звертає увагу на те, що середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

До вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вказані правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 та Верховним Судом у складі колегії суддів

Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 20.07.2022 у справі № 204/3645/20.

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум це триваюче правопорушення і працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а відтак звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх порушених прав відбулось у строк, встановлений законом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Постанови).

Згідно довідки ТОВ «МК «М`ясний» № 842 від 25.11.2022 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 421,41 грн.

В період з 01 березня 2022 року по 31 серпня 2022 року - кількість робочих днів становила 132.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , обмежена шістьма місяцями, становить 55 626,12 грн. (421,41 грн. * 132 робочих днів).

Крім того, просимо суд зазначити в резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), яка здійснюватиме примусове виконання рішення, відсотків до моменту виконання рішення, відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішення; 3 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період: з 01.09.2022 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу; КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти, і стягнути отриману суму процентів з відповідача.

Просять у позові стягнути з відповідача на користь позивача 55626, 12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Органу, що здійснюватиме виконання рішення, нараховувати відсотки за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішення; 3 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період: з 01.09.2022 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу; КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти, і стягнути отриману суму процентів з відповідача на користь позивача.

В подальшому представником уточнено позовні вимоги та зазначено у заяві від 28.12.2022, що ним допущено помилку у прохальній частині позовної заяви, а саме не вірно визначено природу середнього заробітку, який необхідно стягувати - за час вимушеного прогулу, замість вірного  - за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Представником відповідача направлено до суду відзив, у якому зазначається, що Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.12.2022р. відкрито провадження у справі № 711/6714/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «М`ясний» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 55626,16 грн.

04.02.2023р. відповідачем отримано позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , якою змінено позовні вимоги зі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на стягнення заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ознайомившись із зазначеними вимогами відповідач звертає увагу суду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Зокрема, позивач не надала належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення строку проведення розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 116 КЗпП України, а також звернення позивача із заявою про проведення розрахунку із зазначенням необхідних для цього реквізитів. Позивачем заявлено розмір компенсації, який є непропорційним та несправедливим, позаяк у більш ніж 12 разів перевищує розмір розрахунку при звільненні, що підлягав сплаті позивачу,

Відповідач також не порушив строк виплати розрахунку при звільненні. Так, ТОВ «МК «М`ясний» сплачено належні позивачу грошові кошти у день її звернення до товариства із відповідною заявою із реквізитами для проведення безготівкового розрахунку та згоди на його здійснення, а саме 09.12.2022р.

Зі свого боку, відповідач здійснив усі належні та можливі дії для своєчасної та повної виплати розрахунку при звільненні та не порушив норм чинних нормативно-правових актів, що виключає правомірність стягнення заявленої компенсації. Відповідач був змушений депонувати відповідні грошові кошти, адже позивач не вийшла на роботу в день звільнення та не звернулась до відповідача для отримання розрахунку.

У подальшому через відсутність звернення та згоди позивача на проведення розрахунку у безготівковій формі чи поштовим переказом відповідач не мав правових підстав для здійснення виплати. Позивач також недобросовісно протягом тривалого часу не зверталась до відповідача для виплати розрахунку з метою штучного збільшення розміру компенсації та нанесення шкоди товариству.

Крім того, внаслідок військового вторгнення Російської Федерації в України та впровадження воєнного стану, що не могло не призвести до істотних непередбачуваних та непереборних ускладнень і обмежень у роботі операторів поштового зв`язку, як і у роботі ТОВ «МК «М`ясний», товариство з незалежних від нього підстав протягом тривалого часу не мало здатності направити повивачу повідомлення про необхідність отримати документи та грошові кошти,

Отже, ТОВ «МК «М`ясний» не є винним у здійсненні виплати грошових коштів не у день звільнення позивача, адже товариство здійснило усі можливі для цього дії та виконано усі передбачені законодавством обов`язки, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Це вбачається з наступного.

Наказом ТОВ «МК «М`ясний» №3-П від 11.01.2021р. на підприємстві встановлено наступні форми оплати праці: у грошовому виразі через касу підприємства, через установи банків за зарплатним проектом або за згодою працівника через установи банків на вказаний працівниками рахунок.

Наказом ТОВ «МК «М`ясний» №332 від 29.03.2021р. ОСОБА_1 прийнято па роботу в відділ збуту на посаду адміністратор з 30 березня 2021р. з оплатою праці згідно штатного розпису.

30.03.2021 р. ОСОБА_1 ознайомлено із посадовою інструкцією адміністратора, про що свідчить відповідний запис у журналі,

15.02.2022р. позивачем за допомогою засобів поштового зв`язку направлено до ТОВ «МК «М`ясний» заяву на звільнення, у якій просить звільнити її з роботи за власним бажанням від 28.02.2022р. Відповідачем заяву отримано 18.02.2022р., що підтверджується фіскальним чеком, накладною, описом вкладення АТ «Укрпошта», а також витягом з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» у мережі Інтернет за відправленням №1800107838538.

Наказом Генерального директора ТОВ «МК «М`ясний» від 28.02.2022 №441/к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено позивача з посади адміністратора відділу збуту з 28 лютого 2022р. згідно зі ст.38 КЗпП України на підставі поданої заяви.

Відомостями на виплату готівки за грудень 2021р. №227, за січень 2022 року №509, за січень 2022 року №822. за лютий 2022 року №1175 підтверджується, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату у встановленому розмірі у готівковій формі,

28.02.2022р. відповідальними працівниками ГОВ «МК «М`ясний» складено акт про неотримання остаточного розрахунку при звільненні, зі змісту якого вбачається, що 28.02.2022р. адміністратор відділу збуту - ОСОБА_1 не з`явилася до каси підприємства для отримання остаточного розрахунку при звільненні, у сумі - 4747,22 грн.

Зі змісту табеля обліку використання робочого часу ОСОБА_1 випливає, що 24.02, 25.02 та 28.02.2022 позивач не виходила на роботу.

Як вбачається із відомості на виплату готівки №1734 за лютий 2022 року ТОВ «МК «М`ясний» депоновано грошові кошти у розмірі 4747,22 грн. для сплати ОСОБА_1 ,

Листом від 23.11.2022р. №793 ТОВ «МК «М`ясний» повідомлено позивача про необхідність одержати трудову книжку та копію наказу про звільнення у відділі кадрів ТОВ «МК «М`ясний».

09.12.2022р. ТОВ «МК «М`ясний» отримано заяву позивача від 30.11.2022р., у якій позивач просить:        1) направити належним чином оформлену трудову книжку та наказ про звільнення ОСОБА_1 рекомендованим листом з описом вкладення через поштового оператора АТ «Укрпошта» на адресу: 18001, місто Черкаси, вулиця Смілянська 65, квартира 62; 2) провести повну виплату всіх сум, що належать ОСОБА_1 на розрахунковим рахунок: НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Дата отримання відповідачем вищезазначеної заяви підтверджується фіскальним чеком, накладною АТ «Укрпошта» та описом вкладення (відправник: ОСОБА_1 ; накладна №1800211635797), а також витягом з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» у мережі Інтернет щодо відстеження відправлення №1800211635797.

Позивачем визнано той факт, що 09.12.2022р. вона отримала 4747,22 грн. заборгованості із заробітної плати.

Листом від 09.12.2022р., вих.№881 ТОВ «МК «М`ЯСНИЙ» надіслано позивачу належним чином оформлену трудову книжку та копію наказу на звільнення на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.12.2022р. №211.

У зв`язку із ознайомленням зі змістом позовної заяви адвокатом Комовим О.Г. направлено адвокатський запит на відповідні відділення АТ «УКРПОШТА» (на офіційну електронну адресу та у паперовій формі) з метою встановлення факту отримання відповідачем рекомендованих листів (відправлень) від позивача та її представників.

У відповідь на адвокатський запит АТ «УКРПОШТА» зазначено, що інформація за поштовим відправленням 1800107838583 відсутня, а оператор не має можливості надати інформацію про направлені відповідачу поштові відправлення без ідентифікуючих номерів.

Положеннями ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як вбачається з приписів ч,5 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень ч.4.4,5 ст.24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Згідно з ч. 1 ст.9 Цивільного кодексу України положення кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення кодексу мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до п.б ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумнісгь.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 Цивільного кодексу України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно зі пунктами 1.2, 2.10 постанови Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» депонована заробітна плата - це готівкові кошти, що одержані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов`язаних з оплатою праці, та не виплачені в установлений строк окремим фізичним особам.

Як вбачається з вимог п.31 постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 №        148 касир зобов`язаний після закінчення встановлених строків виплат, пов`язаних з оплатою праці за видатковими відомостями: 1) у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис «Депоновано»; 2) скласти реєстр депонованих сум; 3) у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Якщо готівка видавалася не касиром, а іншою особою, то на відомості додатково робиться напис «Готівку за відомістю видав (підпис)»; 4) здійснити запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю.

Положеннями ч.4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем не порушено порядку та строків здійснення розрахунку при звільненні. Виплата грошових коштів лише 09.12.2022р. викликана виключно винними діями (бездіяльністю) позивача

Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач вимагає стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «М`ясний» на користь ОСОБА_1 55 626,17 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач категорично не погоджується із припущеннями позивача щодо порушення ТОВ «МК «М`ясний» строків здійснення розрахунку, встановлених положеннями ст. 116 КЗпП України, вважає їх надуманими та необгрунтованими. Відповідач також звертає увагу суду на те, що невиплата розрахунку при звільненні була спричинена бездіяльністю позивача, а не винними діями ТОВ «МК «М`ясний», яке, зі свого боку, здійснило усі необхідні та передбачені законодавством дії для цього.

Як було зазначено раніше, позивач поштою направила заяву про звільнення, що визнається у позовній заяві. У цій заяві відсутня вимога щодо проведення розрахунку, не зазначено адреси та/або реквізитів банківського рахунку, на які ТОВ «МК «М`ясний» може перерахувати відповідну суму, а також не висловлено згоди на проведення розрахунку у таких формах. Крім того, позивачем не зазначено адреси, а також не надано згоди на направлення документів на звільнення (трудова книжка, наказ про звільнення) поштою.

Під час працевлаштування у ТОВ «МК «М`ясний» позивачем не надавались особиста письмова згода на виплату заробітної плати через установи банків або поштовим переказом, як-то передбачено вимогами ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці». Більш того, як вбачається із відомостей на виплату готівки за період часу з грудня 2021р. до лютого 2022р. позивач до дня звільнення отримувала заробітну плату лише у готівковій формі.

Відповідно до положень ч.м.4,5 ст.24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, повітовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

В день звільнення, 28.02.2022р., позивач не працювала, що підтверджується відповідними записами у табелі обліку використання робочого часу за лютий 2022 року. Зокрема, у цьому табелі шляхом проставляння позначок за кодом «НЗ» визначено, що 24.02, 25.02 та 28.02 позивач не працювала з нез`ясованих причин. Так, положеннями наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008р. №489 у типовій формі №5 у графі «умовні позначення» встановлено, що у разі неявки працівника з нез`ясованих причин у табелі обліку ставиться буквений код «НЗ» та цифровий код «28».

Актом неотримання остаточного розрахунку при звільненні від 28.02.2022р. підтверджується, що ОСОБА_1 не з`явилась до каси підприємства для отримання остаточного розрахунку при звільненні.

Позивач перестала виконувати посадові обов`язки 24.02.2022р., у день початку військового вторгнення Російської Федерації та впровадження воєнного стану на території України, у зв`язку з чим чимало працівників не виходили на роботу через побоювання за збереження власного життя та здоров`я, що є загальновідомими обставинами.

З цих причин, враховуючи, що позивач вже подала заяву про звільнення, а також загальновідомість відповідних форс-мажорних обставин, ТОВ «МК «М`ясний» не вважало за доцільне встановлювати поважність причин відсутності позивача на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Отже, враховуючи положення чинного законодавства, обов`язок зі сплати позивачу розрахунку при звільнені виник у відповідача 09.12.2022р., вдень звернення позивача із відповідною вимогою.

Аналіз змісту ч. 1 ст.117 КЗпП України дозоляє дійти до висновку, що виплата працівнику працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється лише у разі невиплати належних звільненому працівникові сум з вини роботодавця.

ТОВ «МК «М`ясний» депоновано грошові кошти у розмірі 4747,22 гри. для сплати ОСОБА_1 , що підтверджується відомістю на виплату готівки № 1734 за лютий 2022 року.

Листом від 23.11.2022р. №793 ТОВ «МК «М`ясний» повідомлено позивача про необхідність одержати трудову книжку та копію наказу про звільнення у відділі кадрів ТОВ «МК «М`ясний».

В результаті російського вторгнення в Україну, тимчасової окупації частки Харківської області навесні 2022 року, що є загальновідомими фактами, внаслідок обмеженої роботи засобів поштового зв`язку па відповідній території, систематичних відключень електроенергії, а також обмеженої діяльності товариства через об`єктивну неможливість працівників виконувати посадові обов`язки протягом тривалого проміжку часу внаслідок обгрунтованих побоювань за власне життя та здоров`я, ТОВ «МК «М`ясний» з непередбачуваних та незалежних від нього підстав не мало можливості вжити додаткових заходів щодо направлення позивачу повторних повідомлень щодо необхідності забрати трудову книжку, копію наказу про звільнення та отримати розрахунок при звільненні.

Це було викликано об`єктивно існуючими обставинами, які відповідач не міг передбачити або власноруч усунути. Водночас, ТОВ «МК «М`ясний» не створено жодних перешкод для отримання позивачем належного їй розрахунку, належним чином депоновано заробітну плату, направлено позивачу вищезазначене повідомлення, а також сплачено суму розрахунку в повному обсязі у день пред`явлення позивачем належним чином складеної вимоги.

Слід зазначити, що 24.02.2022р. Президентом України прийнято Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який був у подальшому затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ у зв`язку з російським вторгненням в Україну.

Як вбачається із п.1.8 наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12,2022р. № 309 вся територія Богодухівського району з 24.02.2022р. та по цей час є територією можливих бойових дій.

Витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні за №22022220000002651 підтверджується реєстрація вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст. 438 Кримінального кодексу України за фактом порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого озброєння та снарядами невстановленого калібру по будівлям, які орендуються ТОВ «МК «М`ясний» за відповідними адресами.

09.12.2022р. ТОВ «МК «М`ясний» отримано заяву позивача від 30.11.2022р., у якій позивач вперше пред`явила вимогу для проведення розрахунку, а також зазначила реквізити для перерахування грошових сум. В день отримання цієї заяви ТОВ «МК «М`ясний» здійснено виплату розрахунку належних позивачу грошових сум у розмірі 4747,22 грн., що підтверджено позивачем.

Підсумовуючи вищезазначене, в день звільнення позивач не працювала, у заяві про звільнення окремої вимоги про здійснення розрахунку із зазначенням необхідних для цього реквізитів та згоди на здійснення переказу не зазначила. В день звільнення позивач також не зверталась до ТОВ «МК «М`ясний» для отримання розрахунку при звільненні.

Під час працевлаштування заробітна плата позивачу сплачувалась у готівковій формі, особистої письмової згоди на виплату заробітної плати шляхом поштового переказу чи за допомогою банківських установ від позивача не надходило.

За відсутності згоди позивача па проведення розрахунку шляхом грошового переказу па банківський рахунок або поштовим переказом на визначену адресу, не отримавши від позивача відповідні реквізити, ТОВ «МК «М`ясний» не мав реальної можливості, так само як і правової підстави, для проведення розрахунку із позивачем не у готівковій формі.

Так само, ТОВ «МК «М`ясний» не має як правової так і фактичної можливості примусити позивача звернутись до товариства для отримання розрахунку при звільненні.

З огляду на не, у ТОВ «МК «М`ясний» об`єктивно та з незалежних від товариства підстав була відсутня можливість здійснити розрахунок із позивачем. При цьому, відповідачем депоновано належні позивачу грошові копті у повній відповідності до положень чинних нормативно- правових актів, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, з урахуванням положень ч. 1 ст. 116 КЗпП, з огляду на те, то позивач в день звільнення не працювала, обов`язок ТОВ «МК «М`ясний» сплатити розрахунок при звільненні виник в день пред`явлення позивачем відповідної вимоги, а саме 09.12.2022, шо відповідачем іі було зроблено. ТОВ «МК «М`ясний» також направлено позивачу повідомлення про необхідність одержати трудову книжку, наказ про звільнення, повідомлено відповідача про розмір депонованої заробітної плати.

Вищевказані дії ТОВ «МК «М`ясний» підтверджують добросовісне виконання відповідачем встановлених законом обов`язків. Товариством не порушено жодних норм чинних нормативно-правових актів, сплачено належні позивачу грошові кошти в день пред`явлення відповідної вимоги, не створено будь-яких перешкод для отримання позивачем розрахунку, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог.

Зі свого боку, позивачем не доведено факт звернення до ТОВ «МК «М`ясний» із належним чином оформленою вимогою провести розрахунок.

Так, позивач стверджує, що «...Письмові звернення до роботодавця протягом чотирьох місяців щодо видачі наказу про звільнення, трудової книжки та належних виплат були безрезультатними...». Це припущення є надуманим та таким, що не відповідає дійсності, адже позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують як звернення ОСОБА_1 до ТОВ «МК «М`ясний» із належним чином складеною вимогою провести розрахунок (із зазначенням форми здійснення виплати та згоду на це), так і отримання такого звернення відповідачем.

У листопаді 2022р. під час ознайомлення із матеріалами судової справи №711/3323/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МК «М`ясний» про визнання трудових відносин припиненими, що знаходилась у провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси, представникам відповідача стало відомо про направлення представником позивача до товариства адвокатського запиту №121-06 від 06,06.2022р. про надання документів.

Однак, як підтверджуються доказами направлення оператора поштового зв`язку, цей адвокатський запит відповідачем отримано не було.

Одночасно із ознайомленням із матеріалами справи відповідачем було надіслано позивачу розрахунок середнього заробітку, а також направлено повідомлення за вих.№841 від 25.11.2022р., відповідно до якого заробітна плата та розрахункові ОСОБА_1 , при звільненні були депоновані у сумі 4747,22 гри.

Проте, ТОВ «МК «М`ясний» не мало можливості провести розрахунок зі відповідачем на підставі цього адвокатського запиту, адже у ньому не була відображена відповідна вимога, не зазначено реквізити для його проведення, не надано згоди на перерахування грошових коштів у безготівковій формі або шляхом поштового переказу.

З огляду на це, ТОВ «МК «М`ясний» мало можливість здійснити розрахунок лише 09.12.2022р., в день отримання вимоги позивача від 30.11.2022р.

Вищевказані обставини свідчать не тільки про належне виконання відповідачем встановлених обов`язків, а й про недобросовісність дій (бездіяльності) ОСОБА_1 , адже остання протягом тривалого часу, а саме дев`яти місяців, не зверталась до відповідача із вимогою провести розрахунок, не надала необхідних для цього відомостей, взагалі не направляла повідомлень до ТОВ «МК «М`ясний». Ці обставини у сукупності дозволяють відповідачу стверджувати, що розрахунок при звільнені позивачем не було отримано із її власної волі.

Згідно з ч.1 ст.9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 Цивільного кодексу України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, у ТОВ «МК «М`ясний» об`єктивно не було можливості виплатити позивачу розрахунок при звільненні, а тому товариство не є винним у невиплаті позивачу відповідних коштів, а також не може нести відповідальність за тривалу бездіяльність позивача, що була єдиною та безпосередньою підставою неотриманні позивачем належних їй коштів (до аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі №357/10663/17 з ідентичним предметом і підставою позову).

Позивач, в свою чергу, недобросовісно, зловживаючи своїм правом, з метою завдання шкоди товариству, протягом тривалого часу (майже дев`яти місяців) не зверталась до ТОВ «МК «М`ясний» задля отримання розрахунку, так і не реалізовувала права на судовий захист.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не порушено норм чинних нормативно-правових актів, позовні вимоги с необґрунтованими та безпідставними, а стягнення з товариства визначеної компенсації - несправедливим та непропорційним.

ТОВ «МК «М`ясний» звертає увагу суду на те, що розмір розрахунку при звільненні, що підлягав сплаті позивачу, становив 4747,22 гри. Позивач фактично погодився із розміром нарахованого розрахунку, адже жодних заперечень чи позовних вимог щодо збільшення розміру розрахунку з боку позивача не надходило.

При цьому, позивачем заявлено позовні вимоги у розмірі 55626,16 грн. у якості сплати середньої заробітної плати, що майже у 12 раз перевищує розмір нарахованого розрахунку.

28 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс 18), у якій прийшла до наступного правового висновку: «...69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. 

70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист прача працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідні для забезпечення його життя. 

71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. 

72. Слід також: мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник мас діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця...

77. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті ІЗ ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи чавіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права па зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку. на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане с наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку...

...81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

82.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності с її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не па покарання боржника, а па відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

83.Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що  заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в моментправопорушення, зазвичай, ще на є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

84.З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані па те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втра., Такі правила мають на меті компенсацію постраждали), стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат г спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

85.Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 5 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина І статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які. як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

86.Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті і 17 КЗпП України, позивач не повинен Поводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не мас на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

87.З огляду па наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-ІІЗцс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 1/6 КЗпП України, залежить від таких чинників; наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим ОСОБА_3 на день звільнення: виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 7/7 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми...

...91. З огляду на викладене. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1.Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених па день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

91.2.Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим було пов`язано тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3.Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4.Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково ...»

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 червня 2021 року у аналогічній справі №213/719/20 дійшов наступного правового висновку: «...При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд урахував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї. заборгованості, дії позивача та відповідача, у з зв`язку з чим дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000 грн.

Апеляційний суд вважав, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача протягом 29 років 8 місяців 9 днів, порушення права працівника щодо виплати при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.

Разом з тим, розмір стягнутого апеляційним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні склав 200 000 грн, більш ніж у 12 раз перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (16095,78 грн.), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

Таким чином у цій справі апеляційний суд мав достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні...

...Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити...».

Враховуючи вищезазначені правові висновки Верховного Суду відповідач наголошує па тому, що:

-позивачем заявлено позовні вимоги у розмірі 55626,16 гри. у якості сплати середньої заробітної плати, що майже у 12 раз перевищує розмір розрахунку при звільненні (4747,22 грн.);

-відповідачем сплачено розрахунок при звільненні в день звернення позивача, що безпосередньо встановлено у положеннях чинного законодавства. При цьому, позивач не отримала належні їй виплати в день звільнення виключно з власної вини, а тому жодних прав чи законних інтересів позивача порушено не було;

-позивачем взагалі не надано жодних доказів, що підтверджують розмір витрат позивача, пов`язаних із невиплатою вказаних грошових сум в день звільнення. При цьому, судові витрати позивача не можуть входити то складу таких витрат, адже порядок їх компенсації встановлено окремими положеннями цивільного процесуального законодавства у разі обгрунтованості позовних вимог;

-работодавцем здійснені усі можливі дії для проведення розрахунку із позивачем, враховуючи депонування грошових коштів та направлення позивачу відповідного повідомлення. При ньому, можливість відповідача здійснювати належні заходи були значно ускладнені непереборними та непередбачуваними обставинами, а саме вторгненням російської федерації в Україну, бойовими діями на території Харківської області тощо. В свою чергу, позивачем не здійснено жодних заходів для своєчасного звернення до товариства для отримання належних виплат.

З огляду на це, заявлений позивачем розмір компенсації є, вочевидь, неспівмірним сумі розрахунку при звільненні у розумінні положень законодавства та вищевказаних правових висновків Верховного Суду.

Заявлена позивачем сума призводить до суттєвого порушення критерію пропорційності, не враховує необхідність додержання справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, не відображає бездіяльності позивача із отримання розрахунку за відсутності вини відповідача у свідомій відмові позивача у реалізації свого права.

З огляду па не, заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час фактичного розрахунку не підлягає компенсації.

На виконання вимог ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач зазначає, що: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 10 000,00 грн., а саме:юридична консультація клієнта 500 грн.,правовий аналіз представлених клієнтом документів, підготовка доказів, виготовлення копій документів 500 грн., складання та направлення відзиву на позовну заяву 3000 грн.,підготовка заяв по суті справи, а також представництво прав та інтересів Клієнта під час розгляду справи у суді першої інстанції 6000 грн.

У відзиві просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «МК «М`ясний» у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, понесені ТОВ «МК«М`ясний» у зв`язку із розглядом цієї справи у повному обсязі шляхом перерахування        грошових        коштів        на        рахунок ТОВ «МК М`ясний».

Судом від представника позивача 16.02.2023 отримано відповідь на відзив. Так, представником позивача зазначається, що з 01 березня 2023 року ТО В «МК «М`ясний» не було вчинено жодної дії спрямованої на повідомлення про суми належних виплат, здійснення розрахунку з їх працівником, вручення належним чином оформленою наказ) про звільнення та трудової книжки.

Натомість, сторона Позивача впродовж восьми місяців намагалась відновити порушене право ОСОБА_1 .

Так, 11 квітня 2022 року, ОСОБА_1 вперше направлено заяву про необхідність проведення з нею розрахунку та надано згоду на направлення трудової книжки по місцю реєстрації.

Після повернення вказаного листа адресату за закінченням терміну зберігання, представником позивача направлено на юридичну адресу ТОВ «МК «М`ясний» адвокатський запит № 121-06 від 06.06.2022 з проханням надати копії наказів про призначення та звільнення ОСОБА_1 ; довідок про розмір заборгованості по заробітній платі з детальним помісячним зазначенням суми заборгованості та про середньодобовий заробіток за останні два місяці, витяг з трудової книжки ОСОБА_1 .

Однак, вказаний адвокатський запит також було повернуто у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Наступним кроком, який вчинила сторона Позивача, було звернення до Придніпровського районного суду міста Черкаси з заявою про забезпечення доказів до звернення до суду з позовом, однак і ухвала від 13.07.2022 у справі № 711/3082/22 була проігнорована ТОВ «МК «М`ясний».

25 липня 2022 року представник Позивача звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси з позовом про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання видати наказ про звільнення з роботи та належним чином оформлену трудову книжку і лише в листопаді 2022 року разом з відзивом на позовну заяву у справі № 711/3323/22, ТОВ «МК «М`ясний» надано витребувані ухвалою від 25.07.2022 документи, а 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримала 4 747,22 гри. заборгованості з заробітної плати та направлено засобами поштового зв`язку її трудову книжку.

Отже, Позивачем підтверджено як в позасудовому, так і в судовому порядку вчинення дій для відновлення своїх порушених прав. Окремо вважаємо за необхідне зазначити про деякі тези та докази долучені до відзиву ТОВ «МК «М`ясний»:

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від 06.1 1.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП ( 322-08 ), суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Крім установлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Під час встановлення причин відсутності працівника на роботі, за необхідності, в разі неявки працівника га неможливості зв`язатися з ним або з його родичами за допомогою засобів зв`язку (телефон, електронна пошта тощо) відповідальна особа може відвідати відсутнього працівника вдома. Результати такого відвідування також оформлюються актом.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ст. 76 ЦПК України.

Твердження про відсутність Позивача в день звільнення на робочому місці - не відповідає дійсності, так як, ОСОБА_1 , навіть після початку повномасштабної війни, продовжувала виконувати свої трудові обов`язки, натомість доказів, що підтверджують факт її прогулу до суду не надано.

Щодо акту про неотримання остаточного розрахунку при звільненні від 28.02.2022 слід зазначити наступне: даний акт не передбачений чинним законодавством, на ньому відсутній підпис ОСОБА_1 , що свідчить про те, що фактична дата складання цього акту не відома. На адресу Позивача цей акт не направлявся, такі докази не надані до матеріалів справи.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видасться безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії,оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні етапі 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово- промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово- промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша етапі 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дп цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово- промислові палати в Україні». Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООІІ про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 1 1 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ні обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово- промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув грунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово- промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.1 1 Регламенту.

З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 1 16 КЗпП України.

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження наявності причино- наслідкового зв`язку неможливості виконання зобов`язань по виплаті заробітної плати із фактом військової агресії.

Наданий відповідачем витяг з ЄРДР, ніяким чином не спростовують наявність або відсутність можливості направити працівнику письмове повідомлення про нараховані та виплачені працівникові при звільненні суми та безпосередньо здійснити виплату цих сум.

Під час розгляду справи ТОВ «МК «М`ясний» лише заперечує проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними, останній не надає суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань по своєчасній виплаті заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтею 179 ЦПК України, просить долучити відповідь на відзив до матеріалів справи.

Скориставшись своїм правом представник відповідача надіслав до суду заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що увідповіді на відзив Позивач стверджує, що невиплата грошової компенсації в день звільнення відбулось з вини Відповідача. Доводи Позивача, наведені на обґрунтування цього припущення, зводяться до наступного:

1)        Позивачем направлено Відповідачу письмові повідомлення з приводу здійснення розрахунку, а також направлено відповідну позовну заяву до суду;

2)        Відповідач мав надати суду документальне підтвердження дії форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, чого зроблено не було; не надано належних доказів на обґрунтування відсутності вини у нездійсненні розрахунку із Позивачем в день звільнення;

Відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду на надуманість та необґрунтованість цих доводів Позивача та зазначити наступне.

I.        1.Щодо дій Позивача, спрямованих на отримання розрахунку при звільненні, та неналежності повідомлення від 11.04.2022р.

Позивач у відповіді на відзив наголошує, що ним направлено повідомлення від 11.04.2022р., адвокатський запит №121-06 від 06.06.2022р., а також подано позовну заяву у справі №711/3323/22 про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання видати наказ про звільнення з роботи та належним чином оформлену трудову книжку.

Зазначені обставини не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме щодо встановлення вини сторін у нездійсненні розрахунку з Позивачем в день її звільнення, а тому не підлягають врахуванню.

Як визнає Позивач у відповіді на відзив, повідомлення від 11.04.2022р. та адвокатський запит №121-06 Відповідачем отримано не було та повернуто Позивачу у зв`язку з закінченням строку зберігання.

При цьому, про направлення адвокатського запиту №121-06 від 06.06.2022р.

Відповідачу стало вперше відомо під час ознайомлення з матеріалами справи №711/3323/22р. у листопаді 2022р.

У той же час Відповідачу стало відомо й про зміст позовних вимог у справі №711/3323/22р., у зв`язку з чим Відповідач невідкладно надіслав Позивачу лист №793 від 23.11.2022р., у якому повідомив останнього про необхідність одержати трудову книжку та копію наказу про звільнення у відділі кадрів ТОВ «МК М`ясний», що підтверджується матеріалами справи, а також долучив відповідні документи до відзиву на позовну заяву у справі №711/3323/22р., що визнається Позивачем у відповіді на відзив.

З огляду на це, викликає здивування недобросовісність стверджень Позивача, який наголошує, що Відповідач мав надати документи на адвокатський запит та на ухвалу суду про забезпечення доказів ще до того, як Відповідач мав можливість ознайомитись зі змістом цих документів та дізнатись про факт пред`явлення вимоги.

Окремо слід зазначити, що заява ОСОБА_2 від 11.04.2022р. взагалі не відповідає вимогам належності та достовірності доказів у розумінні ст.ст. 77, 79 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, про направлення цієї заяви від 11.04.2022р. Позивач вперше повідомив саме у відповіді на відзив у цій справі: ані до матеріалів справи №711/3323/22., ані до адвокатського запиту від 06.06.2022р. №121-06 зазначену заяву приєднано не було, про її існування та направлення Відповідачу, а також про зміст такої заяви Позивачем до цього не згадувалось, що підтверджується позовною заявою Позивача у справі №711/3323/22.

При відстеженні номеру відправлення 18008053440, що міститься у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (додаток №1 до відповіді на відзив), за допомогою офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» у мережі Інтернет електронний сервіс видає помилку «Некоректний ідентифікатор поштового відправлення!».

До того ж, номер відправлення складається з 11 символів, в той час як номер рекомендованого повідомлення має складатись з 13 символів, що підтверджується наданим витягом з офіційного веб-сайту АТ «УКРПОШТА» у мережі Інтернет.

При цьому, на наданому позивачем рекомендованому повідомленні відсутні позначки оператора поштового зв`язку, що свідчать про вручення відправлення, або про повернення відправлення у зв`язку зі закінченням строку зберігання, або взагалі будь-які інші позначки, що дозволяють встановити рух цього відправлення.

Враховуючи, що цей документ, як стверджує Позивач у відповіді на відзив, повернуто останньому у зв`язку зі закінченням строку зберігання, у Відповідача не має можливості достеменно встановити зміст заяви Позивача від 11.04.2022р. та відповідність цього документа листу, наданому Позивачем до суду.

Крім того, у Відповідача наявні сумніви щодо реальної дати складання цього листа, а також достовірності та належності цього доказу.

Так, окрім вже зазначених обставин, Відповідач звертає увагу суду на тому, що у адвокатському запиті від 06.06.2022р. №121-06 Позивач навів посилання про лист від 15.02.2021р., однак не згадав про вищезазначену заяву від 11.04.2022р., незважаючи на те, що Позивач у відповіді на відзив самостійно стверджує, що ним направлено запит №121-06 саме у зв`язку з «поверненням вказаного листа [заяви від 11.04.2022р.] адресату за закінченням терміну зберігання».

До того ж, адвокатський запит №121-06 не містить згоди ОСОБА_1 на відправлення оформленої трудової книжки та наказу про звільнення з описом вкладення на відповідну адресу, а також реквізитів розрахункового рахунку для повної виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 , що начебто було зазначено у попередньому документі, а саме заяви від 11.04.2022р.

При цьому, Відповідач у відзиві обґрунтовував відсутність вини у нездійсненні розрахунку в день звільнення у тому числі відсутністю згоди Позивача на здійснення грошового переказу на безготівковий рахунок, ненаданням Позивачем реквізитів банківського рахунку, ненаданням Позивачем згоди на надіслання трудової книжки та наказу про звільнення за відповідною адресою, що підтверджується матеріалами справи.

Вже після отримання відзиву на позовну заяву та ознайомлення з вищезазначеною правовою позицією Позивач надав документ, що начебто засвідчує направлення відповідних відомостей на адресу Відповідача.

Тим не менш, першим за хронологією достовірним документом, у якому Позивач достеменно зазначив необхідні реквізити та надав відповідну згоду, є заява ОСОБА_1 від 30.11.2022р., що підтверджується матеріалами справи.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що Відповідач здійснив повний розрахунок з Позивачем в день, коли Відповідач отримав згоду Позивача на здійснення безготівкового розрахунку, а саме 09.12.2022р. Відповідач також здійснив необхідні дії для повідомлення Позивача про необхідність отримати трудову книжку та наказ про звільнення.

Відповідач об`єктивно не мав можливості здійснити розрахунок із Позивачем раніше, адже Позивач не надав Відповідачу необхідні для цього відомості. Відповідач також не мав змогу надати документи на запит Позивача та відповідну ухвалу суду до ознайомлення зі змістом цих документів.

В свою чергу, заява ОСОБА_1 від 11.04.2022р. є недостовірним та неналежним доказом, а Позивач недобросовісно посилається на цей документ, час складання та зміст якого викликає сумніви, з метою введення суду в оману щодо дійсних обставин справи.

Слід зазначити, що положеннями Правил надання поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (надалі - Правила) виокремлено повернення поштового відправлення у зв`язку з закінченням строку зберігання (такі відправлення вважаються не врученими) від відмови адресата від прийняття повідомлення.

Так, відповідно до абз.2 п.119 Правил, не вручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені.

Як вбачається зі змісту п.114 Правил одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, досліджуючи питання повернення судових повісток у зв`язку з закінченням строку зберігання, дійшла наступного правового висновку:

«...47. Отже, приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

48. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постановивід20 червня2018рокуусправі№ 127/2871/16-ц)...». До аналогічних правових висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 28.04.2021 у справі № 520/7712/16-ц, від 27.04.2021 у справі № 619/2314/13, постанові від 14.04.2021 у справі № 361/3865/19 тощо.

Щодо підтвердження Відповідачем відсутності вини у нездійсненні розрахунку з Позивачем в день звільнення

Зазначається, що Відповідач неодноразово наголошував на відсутності вини у нездійсненні ним розрахунку з Позивачем в день звільнення та надав належні та допустимі докази на підтвердження цього.

Зокрема, Відповідач не мав можливості здійснити розрахунок з Позивачем в день звільнення через те, що Позивач в день звільнення не працювала, у зв`язку з чим працівниками Відповідача складено акт про неотримання остаточного розрахунку при звільненні від 28.02.2022р. (надалі - Акт від 28.02.2022р), а також депоновано грошові кошти у розмірі 4747,22 грн для сплати ОСОБА_1 , що підтверджується відомістю на виплату готівки №1734 за лютий 2022 року.

Так само, Відповідач не має як правової так і фактичної можливості примусити Позивача звернутись до роботодавця з належним чином оформленою згодою на проведення розрахунку шляхом безготівкового переказу або шляхом проведення розрахунку у готівковій формі.

Заперечення Позивача щодо належності Акту від 28.02.2022р. не є слушними, адже зводяться до того, що цей документ не передбачений чинним законодавством, не містить підпису ОСОБА_1 та не направлено Позивачу.

Вимогами чинного законодавства, дійсно, не встановлено імперативного обов`язку роботодавця скласти такий документ, що не позбавляє Відповідача права це зробити для засвідчення відповідного факту, який має правові наслідки, а саме неотримання працівником заробітної плати в день звільнення. Зауваження Позивача є надуманими й з огляду на те, що законом не встановлено заборони на складання такого документу чи вчинення подібних дій з боку роботодавця.

Водночас, законодавством встановлено виключний перелік документів, що надаються працівнику при звільненні, до якого Акт про неотримання остаточного розрахунку при звільненні не віднесено. Через це, дійсність цього документа не можна ставити у залежність від його направлення працівнику чи будь-яким третім особам.

Це ж стосується й не засвідчення Акту від 28.02.2022р. підписом ОСОБА_1 .

Очевидно, що якби ОСОБА_1 в день звільнення працювала та мала можливість отримати чи заявити відмову від отримання документів, то у Відповідача не було б резону складати цей Акт від 28.02.2022р.

Той факт, що Позивач не працювала в день звільнення достеменно підтверджується тим, що у табелі обліку використання робочого часу за лютий 2022р. містяться позначки за кодом «НЗ» напроти дат 24.02, 25.02 та 28.02, що свідчить про те, що позивач не працювала з нез`ясованих причин.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 493/2031/17 дійшов правового висновку, що: «...належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, зокрема у надурочний час, вихідні та святкові дні (які підлягають оплаті), є табель обліку використання робочого часу...».

При цьому, Позивач перестала виконувати посадові обов`язки 24.02.2022р., у день початку військового вторгнення Російської Федерації та впровадження воєнного стану на території України, у зв`язку з чим чимало працівників не виходили на роботу через побоювання за збереження власного життя та здоров`я, що є загальновідомими обставинами.

З цих причин, враховуючи, що Позивач вже подала заяву про звільнення, а також загальновідомість форс-мажорних обставин, а саме військове вторгнення Російської Федерації, що є поважними причинами невиходу на роботу, Відповідач не вважав за доцільне встановлювати обставини відсутності Позивача та, у подальшому, звільняти ОСОБА_1 у разі виявлення неповажності причин її відсутності на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Через це недоречними є посилання Відповідача на положення п. 24 постанови пленуму Верховного Суду №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», адже наведені у постанові правові висновки містять рекомендації щодо застосування норм права при розгляді спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, що не має жодного відношення до спірних правовідносин, що є предметом розгляду у цій судовій справі.

Не є слушними й ствердження Відповідача про те, що Позивач мав надати до суду сертифікат Торгово-промислової палати України на підтвердження неможливості обов`язку зі сплати розрахунку в день звільнення. Відповідач не мав можливість здійснити такі виплати не через дію форс-мажорних обставин, а через бездіяльність Позивача, який не отримав належні йому грошові кошти в день звільнення та не вжив належних та розумних заходів для повідомлення Відповідачу належних

реквізитів для безготівкового розрахунку та надання згоди на це, про що вже було неодноразово зазначено.

Водночас, проголошення воєнного стану на території України через військове вторгнення Російської Федерації, що є загальновідомими фактами та не потребують доведення, не могли не призвести до тимчасового зупинення роботи операторів поштового зв`язку, обмеженого сполучення, а також невиходу на роботу працівників, місце роботи яких було розташовано на території ведення бойових дій, через побоювання за збереження власного життя та здоров`я.

Таким чином, позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на відсутність вини ТОВ «МК М`ясний» у нездійсненні розрахунку з Позивачем в день звільнення, що підтверджується відсутністю Позивача на роботі 28.02.2022р., відсутності її згоди на здійснення безготівкового перерахунку та ненадання реквізитів для цього.

Крім того, Позивачем заявлено розмір компенсації, що є, вочевидь, не співмірним сумі розрахунку при звільненні у розумінні положень законодавства та правових висновків Верховного Суду, наведених Відповідачем у відзиві.

Заявлена позивачем сума призводить до суттєвого порушення критерію пропорційності, не враховує необхідність додержання справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, не відображає бездіяльності позивача із отримання розрахунку та відсутності вини відповідача у свідомій відмові позивача у реалізації свого права

 У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити з підстав, зазначених у позові від 28.12.2022. На запитання суду пояснив, що розрахунки при звільненні відповідачем проведено не було. Першого листа позивача з вимогою надіслати трудову книжку та провести розрахунок відповідачем не отримано, а тільки про повторному зверненні позивача такий розрахунок був проведений.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог. Пояснив, що вини відповідача у порушенні строку проведення розрахунку не вбачається. Після отримання листа позивача  - їй було виплачено заробітну плату та надіслано трудову книжку. Заперечував отриманні іншої першої заяви від позивача. Повідомив, що місце роботи позивача є м. Богодухів, однак у останній її робочий день її  не було на жодній точці продажу, на зв`язок вона не виходила.

 Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Так, при розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами законодавства.

Наказом № 332 від 29.03.2021 ОСОБА_1 прийнято на роботу у відділ збуту на посаду  адміністратора.

Відповідно до положень ч.ч. 4,5 ст.24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Наказом ТОВ «МК «М`ясний» №3-П від 11.01.2021 на підприємстві встановлено наступні форми оплати праці: у грошовому виразі через касу підприємства, через установи банків за зарплатним проектом або за згодою працівника через установи банків на вказаний працівниками рахунок.

Відповідно до наданих копій відомостей про виплату за грудень 2021 року, січень, лютий 2022 року позивач отримувала грошові кошти готівкою, про що свідчить її підпис навпроти прізвища, ім`я та суми.

Відповідно до копії заяви від 15.02.2022 ОСОБА_1 просила звільнити її з роботи за власним бажанням 28.02.2022.

Наказом Генерального директора ТОВ «МК «М`ясний» від 28.02.2022 №441/к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено позивача з посади адміністратора відділу збуту з 28 лютого 2022р. згідно зі ст.38 КЗпП України за власним бажанням на підставі поданої заяви.

Положеннями ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 1 16 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як вбачається з наданого  суду табелю обліку використання робочого часу за лютий 2022 року позивач 24.02.2022, 25.02.2022 та  28.02.2022 не працювала  з нез`ясованих причин.

Також, відповідно до копії акту про неотримання остаточного розрахунку при звільненні від 28.02.2022 працівниками ТОВ «МК «М`ясний» складено акт про те, що адміністратор відділу збуту ОСОБА_1 не з`явилась до каси підприємства для отримання остаточного розрахунку при звільненні у сумі 4747 грн. 22 коп.

Згідно з вимогами  п. 31 постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 №        148 касир зобов`язаний після закінчення встановлених строків виплат, пов`язаних з оплатою праці за видатковими відомостями: 1) у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис «Депоновано»; 2) скласти реєстр депонованих сум; 3) у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Якщо готівка видавалася не касиром, а іншою особою, то на відомості додатково робиться напис «Готівку за відомістю видав (підпис)»; 4) здійснити запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю.

Як вбачається з копії наданої відомості на виплату готівки№1734 за лютий 2022 року дані вимоги виконані та навпроти прізвищі та імені позивача, суми міститься відмітка «задепоновано».

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до відповідача з будь-якими заявами щодо виплати належних їй грошових коштів у інший спосіб ніж готівковим розрахунком.

Щодо посилання представника позивача на те, що позивачем було здійснено надсилання відповідачу 11.04.2022 заяви про направлення належним чином оформлену трудову книжку рекомендованим листом та проведення розрахунку на розрахунковий рахунок, однак відповідачем проігнороване таке звернення шляхом не отримання рекомендованого листа.

Варто зауважити, що даний рекомендований лист повернувся відправнику без отримання.

Суд звертає увагу на те, що  копію даного листа було долучено лише до відповіді на відзив, однак, ані у позовній заяві, ані у заяві про забезпечення доказів до подання заяви (справа 711/3082/22), ані  в інших процесуальних документах мови про даний лист не йдеться, посилання на нього відсутні.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється лише у разі невиплати належних звільненому працівникові сум з вини роботодавця.

Під час розгляду справи судом не встановлено неправомірних та умисних дій відповідача щодо не виплати позивачу розрахунку.

Так, посилання представника позивача на не реагування на адвокатські звернення, не виконання ухвали суду щодо забезпечення доказів до подання заяви відповідачем не є обґрунтованими належними доказами та не дають змоги прийти до висновків про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків.

Відповідачем 23.11.2022 листом, адресованим ОСОБА_1 , повідомлено позивача про необхідність в отриманні трудової книжки та копії наказу.

У подальшому, 09.12.2022 після отримання заяви позивача від 30.11.2022 щодо направлення трудової книжки та здійснення перерахунку заробітної плати на розрахунковий рахунок, відповідачем виконані усі необхідні дії, що відповідає ст. 116  КЗпП, яка зазначає, що  при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Виплата грошових коштів та надсилання трудової книжки після 09.12.2022 визнається сторонами.

Окрім цього, суд враховує загальновідомі факти, а саме те, що 24.02.2022. Президентом України прийнято Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який був у подальшому затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ у зв`язку з російським вторгненням в Україну. Військовий стан був продовжений відповідними указами.

Суд приймає посилання представника відповідача на п.1.8 наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 вся територія Богодухівського району з 24.02.2022та по цей час є територією, на якіх ведуться (велись)  бойові дії

На підтвердження указаного представником відповідача надано витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні за №22022220000002651 з якого вбачається, що  здійснена реєстрація вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст. 438 Кримінального кодексу України за фактом порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств Російської Федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого озброєння та снарядами невстановленого калібру по будівлям, які орендуються ТОВ «МК «М`ясний» за відповідними адресами.

 Щодо розподілу судових витрат суду зазначає наступне.

 Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх фактично сплачено стороною.

У постанові ВП ВС у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020, сформовано правову позицію, згідно якої при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Статтею 15 ЦПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПК України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Частиною 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як зазначається у ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до наданого ордеру серії АХ №1103980 представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «М`ясний» здійснює адвокат Комов О.Г. на підставі Договору №1503/21-ПД-01 від 15.03.2021.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до наявних у матеріалах справи Додаткової угоди № 3 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.03.2021 від 24.01.2023 розмір гонорару адвоката становить 10000 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Згідно з ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, за результатами дослідження та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що представником відповідача були обґрунтовані вимоги з приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано докази, які підтверджують понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у зазначеному у заяві розмірі, дії адвоката відповідають умовам договору про надання правової допомоги, час, витрачений на складення та подання документів, є обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, § 170)).

Відповідно дост. 55 Конституції України,кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Частиною 1статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно дост.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору;виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

 На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку у розрахунку не підлягають задоволенню з зазначених вище підстав.

Відповідно до частин 1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати,пов`язані з розглядом справи,покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.36, 44,83,116,117 КЗпП України, ст.ст.2,4,5,10,11-13,19,43,49,76-82,258-259,263-264,265,268,293,315,319,354 ЦПК України,суд,-

В И РІ Ш И В:

У позові ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Драченко Владислав Вікторович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «М`ясний» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -відмовити.

Стігнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МК «М`ясний» (ЄДРПОУ 40936772, 62103 Харківська область, Богодухівський район, місто Богодухів, вул. Підлісна, 2) витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Повний текст рішення буде виготовлений 11.04.2023.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Головуючий: Н. М. Кондрацька