ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2023Справа № 910/14072/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц»

до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр»

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Горенюк Т.О.

Представники учасників справи:

від позивача Губаненко Ю.П.;

від відповідача Макарчук Л.Л.

В судовому засіданні 20.04.2023 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 04.05.2023 року.

СУТЬ СПОРУ:

15 грудня 2022 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 15.12.2022 року до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (відповідач) про стягнення 4 007 419,09 грн., з них: інфляційних витрат - 3 461 612,17 грн. (три мільйони чотириста шістдесят одна тисяча шістсот дванадцять гривень 17 копійок) та 3% річних - 545 806,92 грн. (п`ятсот сорок п`ять тисяч вісімсот шість гривень 92 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 4837 від 07.05.2020 року в частині своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні витрати у розмірі 3 461 612,17 грн. та 3% річних у розмірі 545 806,92 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14072/22, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.01.2023 року.

В підготовчому засіданні 17.01.2023 року судом оголошувалася перерва.

В підготовчому засіданні 02.02.2023 року було розглянуте та відхилене клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав його необгрунтованості в аспекті ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 02.02.2023 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 02.02.2023 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/14072/22 до судового розгляду по суті на 16.02.2023 року.

В судових засіданнях 16.02.2023 року, 28.02.2023 року, 07.03.2023 року та 04.04.2023 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 20.04.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц» задоволено; стягнуто з Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц» заборгованість на суму в розмірі 8 937 203,35 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. та судовий збір в розмірі 34 058,05 грн.; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Герц» з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 28 908,31 грн., сплачений згідно платіжного доручення № 9145 від 15.03.2021 року; в задоволенні зустрічного позову Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про тлумачення змісту договору № 4837 відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 року апеляційну скаргу Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 в частині вимог первісного позову змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 залишено без змін.

23.02.2022 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20, яке набрало законної сили 09.02.2022 року та яке в мотивувальній частині частково змінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 року в частині вимог первісного позову Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 року касаційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 року в частині зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 та в частині залишення його в решті без змін щодо вимог первісного позову скасовано; справу в частині первісних позовних вимог направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду; в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 залишено без змін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 року апеляційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 змінено у мотивувальній частині; викладено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 у редакції даної постанови; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 залишено без змін.

Згідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішенням у справі № 910/19129/20 було встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань з оплати отриманих послуг, то вищезазначені обставини не підлягають доказуванню і є підставою звільнення від доказування.

Посилаючись на рішення Господарського суду від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20, позивач зазначає, що відповідне рішення було фактично виконано відповідачем 01.12.2022 року, за наказом господарського суду в рамках примусового виконавчого провадження, позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 545 806,92 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3 461 612,17 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 15.08.2019 року у справі № 905/1758/18, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00).

З матеріалів даної справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20, яке набрало законної сили, стягнуто з Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц», зокрема, заборгованість на суму в розмірі 8 937 203,35 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. та судовий збір в розмірі 34 058,05 грн.

Під час розгляду справи № 910/19129/20 судами встановлено, зокрема, такі обставини:

« 07.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" (виконавець) та Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (замовник) укладено договір №4837 про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, надати замовнику інформаційно-технологічне супроводження програмного забезпечення "АСОП" за кодом ДК 021:2015: (CPV) "Єдиний закупівельний словник" - 72250000-2 послуги, пов`язані з системами та підтримкою, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 3.1 договору його ціна становить 35000000,00 грн, в т.ч. ПДВ 5833333,33 грн, що включає:

- 1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП за транспортні послуги з перевезення, надані перевізниками-учасниками АСОП та обліковані в АСОП;

- 0,06 грн, в т. ч. ПДВ (20%) 0,01 грн, - за кожну реєстрацію в АСОП транспортних послуг з перевезення пасажира перевізниками-учасниками АСОП, якщо пасажиру послуги з перевезення надаються на пільгових умовах з використанням багатофункціональної електронної картки "Муніципальна картка "Картка киянина" як пільгового електронного квитка АСОП.

Ціна договору включає в себе всі витрати, пов`язані з підготовкою, наданням послуг, а також всіх можливих податків, зборів та інших обов`язкових платежів (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору за результатами наданих послуг виконавець до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, оформляє та передає на підписання замовнику акти приймання-передачі наданих послуг.

Протягом 5 робочих днів з моменту отримання актів приймання-передачі наданих послуг замовник, у разі відсутності заперечень, погоджує та підписує акти приймання-передачі наданих послуг, після чого один примірник акта повертає виконавцю або у цей же строк надає письмову вмотивовану відмову від їх підписання. Після усунення зауважень виконавець повторно надає акт приймання-передачі наданих послуг на підписання замовнику (п. 3.4 договору).

За умовами п. 3.5 договору розрахунки замовника з виконавцем за надані послуги здійснюються щомісячно на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця у 30-денний строк з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" надало відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг:

- за серпень 2020 року на загальну суму 1240427,23 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 566716,20 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за вересень 2020 року в сумі 1354806,94 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 605933,22 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за жовтень 2020 року в сумі 1290625,11 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 590123,58 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за листопад 2020 року в сумі 1111519,05 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 529541,94 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за грудень 2020 року в сумі 1226168,26 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 562212,60 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка).

Відповідач грошові кошти за вказаними актами у встановлені договором терміни не сплатив.».

«Виходячи зі змісту позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" спочатку заявило до стягнення з відповідача вартість послуг по актах за період з липня по вересень 2020 року на загальну суму 5554236,32 грн.

В подальшому позивачем збільшено розмір позовних вимог на суму 5310190,54 грн, а саме за надані послуги за період з жовтня по грудень 2020 року. Всього позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 10864426,86 грн.

Таким чином спірним періодом, за який стягувалася заборгованість, є липень-грудень 2020 року.».

З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що на примусовому виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) перебував наказ Господарського суду міста Києва № 910/19129/20 від 23.02.2022 року.

В ході примусового виконання зазначеного наказу заступником начальника відділу Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) 05.12.2022 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 699707708 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом 01.12.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За змістом загальних положень щодо виконання зобов`язань, встановлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань (договір чи делікт), якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У позовній заяві позивач зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20 виконано лише 01.12.2022 року, позивач, як кредитор, вправі вимагати додаткового стягнення з відповідача в судовому порядку інфляційних витрат та 3% річних аж до часу повного виконання грошового зобов`язання.

За наведених обставин, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні витрати у розмірі 3 461 612,17 грн. та 3% річних у розмірі 545 806,92 грн. окремо по кожному акту наданих послуг з урахуванням періодів виникнення. Так, з доданих до позовної заяви розрахунків вбачається, що позивач здійснює нарахування відповідних сум за актами за липень - грудень 2020 року, а саме:

- за липень 2020 року з 14.09.2020 року по 30.12.2020 року на суму 1 786 353,88 грн.;

- за серпень 2020 року з 15.10.2020 року по 13.05.2021 року на суму 1 807 142,28 грн. та з 14.05.2021 року по 01.12.2022 року на суму 1 740 083,02 грн.;

- за вересень 2020 року з 14.11.2020 року по 13.05.2021 року на суму 1 960 740,16 грн. та з 14.05.2021 року по 01.12.2022 року на суму 1 910 534,02 грн.;

- за жовтень 2020 року з 13.12.2020 року по 13.05.2021 року на суму 1 880 748,69 грн. та з 14.05.2021 року по 01.12.2022 року на суму 1 856 987,99 грн.;

- за листопад 2020 року з 13.01.2021 року по 13.05.2021 року на суму 1 641 060,99 грн. та з 14.05.2021 року по 01.12.2022 року на суму 1 641 066,47 грн.;

- за грудень 2020 року з 13.02.2021 року по 13.05.2021 року на суму 1 788 380,86 грн. та з 14.05.2021 року по 01.12.2022 року на суму 1 788 531,85 грн.

При цьому, у позовній заяві позивач зазначає, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних здійснено з урахуванням часткового погашення заборгованості та зменшення суми заборгованості з 13.05.2021 року по окремим актам.

В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що обов`язок зі сплати заборгованості за договором виник у відповідача з моменту прийняття Верховним Судом постанови від 29.11.2022 року у справі № 910/19129/20, оскільки факт надання послуг остаточно був встановлений Верховним Судом у зазначеній постанові. При нарахуванні спірних сум позивачем не були враховані умови договору щодо строку оплати наданих послуг та фактичне отримання відповідачем актів (п. 3.5. договору). Відповідач зазначає, що при нарахуванні інфляційних витрат та 3% річних позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання зобов`язань.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що у відповідності до п. 3.5. договору строк виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг за актами за липень - грудень 2020 року є таким, що настав: за липень 2020 року - 31.08.2020 року (докази отримання вказаного акту відсутні, акт за липень 2020 року був підписаний 31.07.2020 року); за серпень 2020 року - 02.11.2020 року (претензію разом з актом за серпень 2020 року отримано 02.10.2020 року); за вересень 2020 року - 02.11.2020 року (претензію разом з актом за вересень 2020 року отримано 02.10.2020 року); за жовтень 2020 року - 11.03.2021 року (лист разом з актом за жовтень 2020 року отримано 11.02.2021 року); за листопад 2020 року - 11.03.2021 року (лист разом з актом за листопад 2020 року отримано 11.02.2021 року); за грудень 2020 року - 15.02.2021 року (лист разом з актом за грудень 2020 року отримано 15.01.2021 року), тому відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання: з 01.09.2020 року - за липень 2020 року, з 03.11.2020 року - за серпень 2020 року, з 03.11.2020 року - за вересень 2020 року, з 12.03.2021 року - за жовтень 2020 року, з 12.03.2021 року - за листопад 2020 року, з 16.02.2021 року - за грудень 2020 року.

За викладених обставин відповідачем було здійснено контррозрахунки інфляційних витрат та 3% річних, у відповідності до яких загальна сума інфляційних витрат та 3% річних, за розрахунками відповідача, становить 1 501 315,40 грн., з них: інфляційних витрат - 1 183 078,07 грн. та 3% річних - 318 237,33 грн.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру інфляційних витрат до 100 000,00 грн. та 3% річних до 100 000,00 грн. В обгрунтування клопотання про зменшення інфляційних витрат та 3% річних відповідач посилається на те, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних за період з 24.02.2022 року по 01.12.2022 року є неправомірним у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. При цьому, зобов`язання за договором виконані повністю і позивачу не було заподіяно жодних збитків.

Судом встановлено, що зі змісту судових рішень у справі № 910/19129/20 не вбачається та судами не встановлено, коли саме у відповідача виник обов`язок зі сплати заборгованості за надані послуги за актами за липень - грудень 2020 року та з якого моменту відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за цими актами.

Відповідно до п. 3.3 договору за результатами наданих послуг виконавець до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, оформляє та передає на підписання замовнику акти приймання-передачі наданих послуг.

За умовами п. 3.4. договору протягом 5 робочих днів з моменту отримання актів приймання-передачі наданих послуг замовник, у разі відсутності заперечень, погоджує та підписує акти приймання-передачі наданих послуг, після чого один примірник акта повертає виконавцю або у цей же строк надає письмову вмотивовану відмову від їх підписання. Після усунення зауважень виконавець повторно надає акт приймання-передачі наданих послуг на підписання замовнику.

Суд відмічає, що при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивач у позовній заяві посилається на положення п. 3.3. та 3.4. договору та вказує, що з метою належного виконання умов договору ТОВ «Герц» надав акти приймання-передачі наданих послуг за липень - грудень 2020 року, які були отримані відповідачем у строки визначені договором, що підтверджується відповідями КП «ГІОЦ» 10.11.2020 року № 303-3177, 15.12.2020 року № 303-3757, 16.01.2021 року № 303-378 на вимоги ТОВ «Герц».

При цьому, будь-яких інших доказів на підтвердження отримання відповідачем актів за липень - грудень 2020 року матеріали справи не містять, позивачем до суду не представлено.

В п. 3.5 договору визначено, що розрахунки замовника з виконавцем за надані послуги здійснюються щомісячно на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця у 30-денний строк з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, з боку відповідача був підписаний лише акт за липень 2020 року на суму 1 786 353,88 грн., акти за серпень - грудень 2020 року з боку відповідача не підписані, матеріали справи зворотного не містять.

У позовній заяві позивач визначає датою початку строку виникнення прострочення відповідно до умов договору за липень 2020 року - 14.09.2020 року, за серпень 2020 року - 15.10.2020 року, за вересень 2020 року - 14.11.2020 року, за жовтень 2020 року - 13.12.2020 року, за листопад 2020 року - 13.01.2021 року, за грудень 2020 року - 13.02.2021 року.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи беззаперечних доказів отримання відповідачем актів за липень - грудень 2020 року, з огляду на підписаний відповідачем 31.07.2020 року акт за липень 2020 року та підтвердження відповідачем факту отримання ним актів за серпень 2020 року - вересень 2020 року - 02.10.2020 року, за жовтень - листопад 2020 року - 11.02.2021 року, за грудень 2020 року - 15.01.2021 року, відсутність у матеріалах справи вмотивованих відмов від підписання цих актів, суд дійшов висновку, що акти вважаються прийнятими відповідачем - 31.07.2020 року (за липень 2020 року), 09.10.2020 року (за серпень - вересень 2020 року), 18.02.2021 року (за жовтень - листопад 2020 року), 22.01.2021 року (за грудень 2020 року), строк оплати за цими актами є таким, що настав: за липень 2020 року - 31.08.2020 року (30.08.2020 року є неробочим днем (неділя), тому строк оплати спливає 31.08.2020 року, яке є першим робочим днем після 30.08.2020 року), за серпень - вересень 2020 року - 09.11.2020 року (08.11.2020 року є неробочим днем (неділя), тому строк оплати спливає 09.11.2020 року, яке є першим робочим днем після 08.11.2020 року), за жовтень - листопад 2020 року - 22.03.2021 року (20.03.2021 року та 21.03.2021 року є неробочими днями (субота та неділя), тому строк оплати спливає 22.03.2021 року, яке є першим робочим днем після 20.03.2021 року та 21.03.2021 року), за грудень 2020 року - 22.02.2021 року (21.02.2021 року є неробочим днем (неділя), тому строк оплати спливає 22.02.2021 року, яке є першим робочим днем після 21.02.2021 року), отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг за актами: з 01.09.2020 року (за липень 2020 року), з 10.11.2020 року (за серпень - вересень 2020 року), з 23.03.2021 року (за жовтень - листопад 2020 року), з 23.02.2021 року. Відтак, правомірним, в даному випадку, є нарахування інфляційних витрат та 3% річних саме з цих дат.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, здійснений позивачем, суд визнає його частково не вірним, оскільки позивачем не вірно визначено період нарахування, а саме його початок, та не враховано, що день оплати боргу, не враховується при здійсненні нарахувань, а тому здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат відповідно до якого підставними до стягнення є: 3 398 334,63 грн. - інфляційних витрат та 522 043,92 грн. - 3% річних, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 63 277,54 грн. та 3% річних в сумі 23 763,00 грн. позивачу належить відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних до 100 000,00 грн. та інфляційних витрат до 100 000,00 грн. на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18, від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19) та від 13.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).

З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року у справі № 905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційний витрат.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 3 920 378,55 грн., з них: інфляційних витрат - 3 398 334,63 грн. (три мільйони триста дев`яносто вісім тисяч триста тридцять чотири гривні 63 копійки) та 3% річних - 522 043,92 грн. (п`ятсот двадцять дві тисячі сорок три гривні 92 копійки).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 58 805,68 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 40 000,00 грн.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.

15.02.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц» надійшло клопотання б/н від 15.02.2023 року «Про розрахунок витрат на професійну правничу допомогу», в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази:

- копію договору про надання правової (юридичної) допомоги № 15/08 від 15.08.2022 року;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 15.12.2022 року;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2023 року;

- копію платіжного доручення № 10863 від 15.02.2023 року на суму 10 000,00 грн.;

- копію платіжного доручення № 10701 від 15.12.2022 року на суму 20 000,00 грн.

31.01.2023 року через відділ діловодства суду від Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» надійшло клопотання б/н від 31.01.2023 року «Про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами», в якому відповідач просив зменшити розмір витрат ТОВ «Герц» на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн., посилаючись на те, що ТОВ «Герц» не надано доказів фактичної оплати понесених витрат на правову допомогу, розмір заявлених витрат є необгрунтованим, неспівмірним, надмірним та завищеним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 29 348,40 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (ідентифікаційний код 04013755, адреса: 02192, м. Київ, вул. Космічна, 12А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герц» (ідентифікаційний код 30587514, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 2) грошові кошти: інфляційних витрат - 3 398 334,63 грн. (три мільйони триста дев`яносто вісім тисяч триста тридцять чотири гривні 63 копійки), 3% річних - 522 043,92 грн. (п`ятсот двадцять дві тисячі сорок три гривні 92 копійки), витрат на професійну правничу допомогу - 29 348,40 грн. (двадцять дев`ять тисяч триста сорок вісім гривень 40 копійок) та судовий збір - 58 805,68 грн. (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот п`ять гривень 68 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.05.2023р.

Суддя О.В. Котков