Дата документу 26.04.2023 Справа № 317/4373/14-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУ № 317/4373/14-к                    Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Провадж. № 11-кп/807/247/23                 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції з Святошинським районним судом м. Києва,

захисників – адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

розглянула 26 квітня 2023 року у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_12 , його захисників – адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника – адвоката ОСОБА_10 , обвинуваченої ОСОБА_13 , її захисника – адвоката ОСОБА_11 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2017 року відносно

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Василівка Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 5, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 5, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Василівка Запорізької області, громадянки України, зареєстрованої і проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 5, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України,

Встановлені судом першої інстанції обставини:

Приблизно у листопаді 2010 року, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , обговорюючи між собою спосіб отримання матеріальних благ, вирішили заволодіти чужим майном і обрали об`єктом злочину – грошові кошти в особливо великих розмірах, що перевозяться інкасаторами територіального відокремленого безбалансового відділення №10007/0224 І типу філії – Запорізького обласного управління Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк», за адресою: Запорізька область, м. Василівка, вул. Театральна, 12. У результаті ОСОБА_12 і ОСОБА_8 вступили між собою у злочинну змову, спрямовану на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу.

Після цього, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , розуміючи, що самостійно отримати інформацію про час перевезення і суму грошових коштів вони не зможуть, тому приблизно у листопаді 2010 року, зустрілися в орендованій квартирі АДРЕСА_4 із керуючою на той час зазначеним територіальним відділенням ОСОБА_14 і, повідомивши їй про намір здійснити напад на інкасаторів під час доставки ними із Запорізького обласного управління Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), 48, до територіального відділення №10007/0224 великої суми грошових коштів, запропонували сприяти у вчиненні даного злочину, а як винагороду – отримати третю частину з викраденої суми, на що остання погодилася.

При цьому, ОСОБА_12 , ОСОБА_8 і ОСОБА_14 достовірно знали, що інкасатори одягнуті в бронежилети, озброєні вогнепальною зброєю і при виконанні покладених на них обов`язків з охорони повіреного їм майна можуть і, у разі потреби, зобов`язані її застосувати, тому для подолання їх опору необхідно буде застосовувати насильство, небезпечне для життя і здоров`я.

Розробляючи тактику нападу на інкасаторів і спосіб подолання їх опору для заволодіння грошовими коштами, що перевозяться, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 вирішили виготовити саморобний радіокерований вибуховий пристрій, що приводиться в дію за допомогою натиснення на кнопку брелка автомобільної сигналізації і за сприянням ОСОБА_14 встановити його в салон службового інкасаторського автомобіля, на якому інкасатори перевозитимуть грошові кошти. У свою чергу, ОСОБА_14 повідомила ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , що доставка грошових коштів здійснюється бригадою інкасаторів на службовому автомобілі марки ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім того, згідно із злочинним наміром ОСОБА_12 і ОСОБА_8 – перед нападом на автомобіль інкасаторів вони незаконно заволодіють іншим автомобілем, щоб використати його як засіб злочину. Потім, використовуючи отриманий злочинним шляхом автомобіль, вони дочекаються виїзду інкасаторів з м. Запоріжжя, прослідують за ними і, вибравши зручне для нападу місце, приведуть в дію вибуховий пристрій, у результаті чого інкасатори отримають смертельні поранення, тим самим позбудуться можливості керувати автомобілем і чинити опір. Після чого, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 планували, використовуючи викрадений автомобіль, під`їхати до інкасаторського автомобіля, безперешкодно проникнути до салону і заволодіти грошовими коштами, що перевозяться інкасаторами, а потім зникнути з місця злочину.

Діючи згідно із злочинним наміром, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , приблизно в листопаді 2010 року, за місцем тимчасового мешкання – в орендованій квартирі АДРЕСА_4 , через пошукову систему «Яндекс» в мережі Інтернет знайшли схему радіокерованого саморобного вибухового пристрою, список всіх необхідних для його виготовлення компонентів, а також інструкцію щодо його виготовлення. Протягом декількох днів ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , використовуючи інформацію про складові компоненти вибухового пристрою, придбали на ринку «Анголенко» по вул. Гоголя, 32, у м. Запоріжжя, алюмінієву пудру в крафт-пакетах і аміачну селітру. Також ОСОБА_8 придбав у невстановленої особи на ринку, розташованому по вул. Оріхівське шосе, буд. 36, в м. Запоріжжі автомобільну охоронну сигналізацію, щоб на основі принципу її дії створити саморобний радіокерований вибуховий пристрій, що приводиться в дію за допомогою натиснення на кнопку брелка автомобільної сигналізації. Потім в зазначеній вище квартирі, з придбаних компонентів ОСОБА_8 , використовуючи отримані в ході занять радіомеханікою і електронікою навички, а також отриману з мережі Інтернет інформацію, діючи умисно, спільно з ОСОБА_12 , без передбаченого законом дозволу, виготовили саморобний радіокерований вибуховий пристрій системи «паливо плюс окислювач», що має комбіновану – фугасну, термічну і осколкову вражаючу дію.

Після цього, для випробування саморобного виготовленого вибухового пристрою ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , приблизно в листопаді 2010 року, на автомобілі марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхали на ділянку місцевості, яка знаходиться між електроопорами №6 і №7, розташованими уздовж автодороги, що сполучає селище Балабине Запорізького району Запорізької області і автодорогу, яка веде від виїзду з м. Запоріжжя до пам`ятника «Воїнам Автомобілістам», встановленого на автодорозі сполученням «Москва-Сімферополь», де випробували дію саморобного вибухового пристрою і, переконавшись в його функціональності – реальній здатності за допомогою енергії вибуху заподіяти смерть людині, тобто, усвідомивши його дієві руйнуючі чинники – здатність нейтралізувати інкасаторів, заподіяти їм смертельні поранення, і тим самим забезпечити можливість безперешкодного заволодіння грошовими коштами, що перевозяться.

Далі, для запланованого нападу на інкасаторів, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , вирішили виготовити аналогічний вибуховий пристрій і встановити його в службовий інкасаторський автомобіль марки ВАЗ 211440, реєстраційний номер НОМЕР_1 . З цією метою ОСОБА_12 і ОСОБА_8 придбали у невстановленої особи на ринку «Анголенко» по вул. Гоголя, 32, у м. Запоріжжя, необхідні компоненти для виготовлення саморобного вибухового пристрою, після чого, знаходячись в квартирі АДРЕСА_4 , незаконно виготовили аналогічний першому, саморобний радіокерований вибуховий пристрій системи «паливо плюс окислювач», що складається з корпусу заряду вибухової речовини; заряду вибухової речовини системи «паливо плюс окислювач», масою приблизно 342 г (механічна суміш аміачної селітри з алюмінієвою пудрою і сіркою); саморобного електричного засобу підривання (займання); радіокерованого вибухового механізму комбінованої вражаючої дії – фугасної, термічної і уламкової. Після цього незаконно зберігали вибуховий пристрій за місцем виготовлення.

ОСОБА_12 і ОСОБА_8 вирішили помістити вибуховий пристрій в заздалегідь придбаний підголовник переднього сидіння автомобіля, який згодом замінити в самому автомобілі, що дозволить максимально скоротити час установки вибухового пристрою і забезпечити скритність дій. Далі, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 на автомобільному ринку, розташованому по вул. Оріхівське шосе, 36, у м. Запоріжжя, приблизно у листопаді 2010 року, придбали два підголовники ідентичні за візерунком і забарвленням з сидінням зазначеного інкасаторського автомобіля. Потім в орендованій квартирі АДРЕСА_4 , ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , в одному з придбаних автомобільних підголовників, за допомогою ножа вирізали порожнини, в які помістили виготовлений ними саморобний радіокерований вибуховий пристрій системи «паливо плюс окислювач».

Для підтримки зв`язку із ОСОБА_14 і координації сумісних дій, ОСОБА_12 , в одному з торгівельних кіосків по вул. Сталеварів у м. Запоріжжя, придбав два мобільні телефони, виробництва компанії «Нокіа» і «Самсунг», в корпусі чорного кольору, а також дві сім-картки оператора мобільного зв`язку «Київстар».

ОСОБА_14 , діючи згідно із відведеної їй злочинній ролі, сприяючи приготуванню до нападу з метою заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу, використовуючи своє службове становище, приблизно у грудні 2010 року передала ОСОБА_8 запасний ключ від службового інкасаторського автомобіля марки ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігався у неї в сейфі службового кабінету, з якого ОСОБА_8 і ОСОБА_12 у подальшому виготовили дублікат.

Приблизно на початку грудня 2010 року, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 повідомили ОСОБА_14 про готовність встановити в салоні службового автомобіля інкасації саморобний радіокерований вибуховий пристрій. У свою чергу, ОСОБА_14 , діючи умисно і погоджено з ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , усуваючи перешкоди в реалізації їх сумісного злочинного наміру, користуючись своїм службовим становищем керівника територіального відділення, в підпорядкуванні якої знаходився інкасатор-водій ОСОБА_15 , під приводом доставки особистого телевізора для здійснення ремонту, попросила останнього підвезти її за місцем мешкання.

Приблизно у грудні 2010 року, ввечері, прибувши за місцем мешкання – до будинку АДРЕСА_5 , ОСОБА_14 запропонувала ОСОБА_15 припаркувати автомобіль біля будинку і зайти всередину, щоб забрати телевізор, відволікаючи тим самим його увагу від автомобіля. У цей час ОСОБА_12 і ОСОБА_8 на автомобілі марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , доставили саморобний радіокерований вибуховий пристрій до зазначеного будинку і, усвідомлюючи його руйнуючі властивості, а також здатність заподіяти смерть, з метою вбивства інкасаторів в ході запланованого нападу при виконанні останніми службового обов`язку з охорони грошових коштів, що перевозяться, за сприянням ОСОБА_14 , використовуючи дублікат ключа, проникли до салону службового інкасаторського автомобіля марки ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зняли підголовник з переднього пасажирського сидіння автомобіля, а замість нього встановили підголовник з вмонтованим саморобним радіокерованим вибуховим пристроєм.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , приблизно у грудні 2010 року, вирішили виготовити ще один саморобний радіокерований вибуховий пристрій, щоб бути упевненими в тому, що інкасатори отримають смертельні поранення і не зможуть чинити їм опір при заволодінні грошовими коштами.

Дотримуючись запобіжних засобів, ОСОБА_8 , із спеціально заготовленого ОСОБА_12 мобільного телефону, дав вказівку ОСОБА_14 бути готовою сприяти в установці ще одного вибухового пристрою до салону інкасаторського автомобіля.

Далі ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , в орендованій квартирі АДРЕСА_4 , незаконно виготовили і зберігали ще один саморобний радіокерований вибуховий пристрій системи «паливо плюс окислювач», помістили його в приготовлений підголовник і продовжували зберігати за вказаною адресою.

Приблизно в кінці грудня 2010 року, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 повідомили ОСОБА_14 про готовність встановити вибуховий пристрій до салону автомобіля інкасаторів. У той же час, ОСОБА_14 повідомила їх про те, що приїде на автомобілі інкасації до свого будинку і відволіче на деякий час увагу водія, щоб надати їм можливість проникнути до салону і встановити саморобний радіокерований вибуховий пристрій.

Після чого, погодивши із ОСОБА_14 час і місце установки другого вибухового пристрою, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , на автомобілі марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , доставили виготовлений ними саморобний радіокерований вибуховий пристрій до м. Василівки Запорізької області.

У свою чергу, ОСОБА_14 , діючи умисно і погоджено з ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , усуваючи перешкоди в реалізації їх спільного злочинного наміру, користуючись своїм службовим становищем керівника, в підпорядкуванні якої знаходився інкасатор-водій ОСОБА_15 , під приводом забрати посуд і доставити його у приміщення вказаного відділення банку, запропонувала інкасаторові-водієві службового інкасаторського автомобіля марки ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_15 підвезти її за місцем мешкання.

Прибувши за місцем проживання – до будинку АДРЕСА_5 , ОСОБА_14 запропонувала ОСОБА_15 припаркувати автомобіль біля будинку і зайти всередину, щоб допомогти забрати посуд, відволікаючи тим самим його увагу від автомобіля. В цей час ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , прибувши до вказаного будинку, усвідомлюючи руйнуючі властивості виготовленого ними вибухового пристрою, його здатність заподіяти смерть, з метою вбивства інкасаторів при виконанні ними службового обов`язку з охорони грошових коштів, що перевозяться, за сприянням ОСОБА_14 , використовуючи дублікат ключа, проникли до салону службового інкасаторського автомобіля, зняли підголовник з водійського сидіння, а замість нього встановили підголовник з вмонтованим саморобним радіокерованим вибуховим пристроєм.

У результаті ОСОБА_12 і ОСОБА_8 своїми узгодженими діями незаконно виготовили вибухові пристрої, які потім незаконно зберігали і носили з метою подальшого використання.

6 січня 2011 року, приблизно о 09-00 годині, ОСОБА_14 , знаходячись на робочому місці в територіальному відділенні №10007/0224, маючи умисел на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, із застосуванням насильства небезпечного для життя, виписала вимогу для підкріплення каси на суму 3,5 мільйони гривень на підставі замовлення Центру поштового зв`язку № 3 м. Василівки Запорізької дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» для виплати пенсій. Після чого, ОСОБА_14 , сприяючи ОСОБА_12 і ОСОБА_8 у вчиненні даного злочину, по заздалегідь заготовленому мобільному телефону, повідомила їх, що бригада інкасації у складі інкасаторів ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також інкасатора-водія ОСОБА_15 , на службовому автомобілі марки ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 приїде у м. Запоріжжя, щоб отримати зазначені кошти і доставити їх до територіального відділення №10007/0224.

Отримавши від ОСОБА_14 вказану інформацію, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , знаходячись в орендованій квартирі АДРЕСА_4 , розробили план подальших дій, що полягали в незаконному заволодінні автомобілем, який можна використати як засіб переслідування інкасаторів для здійснення розбою.

Далі, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , виходячи за межі сумісної досягнутої домовленості із ОСОБА_14 , почали підшукувати автомобіль, щоб використати його як засіб вчинення злочину.

У період часу з 11-00 години до 11-30 години 6 січня 2011 року, на перехресті вулиць Комарова і Чумаченка у м. Запоріжжя, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 побачили автомобіль – таксі, марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , в салоні якого знаходився ОСОБА_18 . Потім, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, із застосуванням насильства, небезпечного для життя, підійшли до вказаного автомобіля таксі, припаркованого біля будинку № 9 по вул. Комарова в м. Запоріжжі, заздалегідь погодивши між собою план дій, а саме: під виглядом пасажирів сісти до салону автомобіля-таксі, доїхати до безлюдного місця і вчинити вбивство водія, позбавившись від можливого свідка їх злочинних дій. Після чого проїхати на даному автомобілі до маршруту руху інкасаторів, щоб використати його як засіб здійснення подальших злочинних дій.

Реалізовуючи сумісний злочинний умисел, виходячи за межі досягнутої домовленості із ОСОБА_14 , наміром якої охоплювалося лише умисне вбивство і напад на автомобіль інкасаторів, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою між собою, з метою полегшити вчинення іншого злочину – розбійного нападу на інкасаторський автомобіль для заволодіння грошовими коштами, домовилися з ОСОБА_18 проїхати на вул. Дослідна станція у м. Запоріжжя, в район розбірки автомобілів виробництва Японії. При цьому, ОСОБА_8 сів на переднє пасажирське сидіння, ОСОБА_12 сів на заднє сидіння за спиною водія, поклавши біля себе приготовлені для подальших злочинних дій предмети і ніж. Прибувши на вул. Дослідна станція, 47, у м. Запоріжжя, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 зажадали від ОСОБА_18 зупинити автомобіль, після чого, знаходячись в автомобілі таксі, маючи умисел, направлений на умисне протиправне спричинення смерті іншій людині, за попередньою змовою, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, ОСОБА_12 , знаходячись на задньому сидінні зазначеного автомобіля за водієм, з відома, згоди і сприяння ОСОБА_8 , який тим часом стежив за обстановкою навколо, обхватив ОСОБА_18 лівою рукою за шию, а правою, спеціально приготовленим для вчинення злочину ножем, і завдав потерпілому не менше шести ударів в життєво важливі органи – в область грудної клітини. Внаслідок нанесених поранень ОСОБА_18 не міг чинити опору. Після цього, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 витягнули його з салону і помістили в багажне відділення автомобіля.

Незаконно заволодівши автомобілем, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 проїхали на ньому до лісосмуги, розташованої поблизу селища Балабине Запорізького району Запорізької області, де витягнули ОСОБА_18 з багажника автомобіля. Потім, ОСОБА_8 дістав з багажника автомобіля дерев`яну біту і передав її ОСОБА_12 , який бажаючи переконатися в тому, що ОСОБА_18 заподіяні смертельні поранення, діючи узгоджено з ОСОБА_8 , завдав не менше двох ударів бітою в область голови потерпілого, після чого спільними зусиллями перетягнули ОСОБА_18 на відстань 12 м від ґрунтової дороги, що йде уздовж лісосмуги.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 82 від 20.02.2011 року потерпілому ОСОБА_19 було заподіяно тілесні ушкодження в області голови: 6 ран в м`яких покровах лівої потилично-тім`яної області; оскольчастий перелом кісток зводу черепа в лівій тім`яно-потиличній області без пошкодження оболонок і речовини головного мозку; в області грудної клітини: проникаюче колото-різане поранення на лівій передній поверхні грудної клітини з пошкодженням стінки грудного відділу аорти; поверхнева рана в області тіла грудини; поверхнева рана на лівій бічній поверхні грудної клітини; 3 садна на лівій задній поверхні грудної клітини; 3 садна в проекції лівої реберної дуги; в області верхніх кінцівок: 2 колото-різаних рани в області лівого передпліччя; 2 різаних рани на долонній поверхні правої кисті. Пошкодження, виявлені у ОСОБА_18 в області голови утворилися в посмертному періоді. Смерть ОСОБА_18 настала від одиночного, проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з пошкодженням стінки грудного відділу аорти, що супроводжувалося масивною крововтратою і в даному випадку стало безпосередньою причиною смерті. Вказане пошкодження у живих осіб мало б ознаки тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя і в даному конкретному випадку полягає в прямому причинному зв`язку із смертю, що настала.

У результаті ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб, узгодженими і заздалегідь спланованими діями, вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом – автомобілем марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_20 і знаходився в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Таксі» за договором оренди, поєднане з насильством, небезпечним для життя потерпілого, в процесі якого вчинили вбивство ОСОБА_18 , який згідно Наказу № 20к-10 від 20.10.2010 року працював водієм, після чого на викраденому автомобілі з місця злочину зникли.

Далі, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , використовуючи автомобіль марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , проїхали до виїзду з м. Запоріжжя. Зупинившись на перехресті траси сполученням «Москва-Сімферополь» і дороги, яка веде в смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області, почали чекати появи інкасаторського автомобіля.

Приблизно о 14-00 годині цього ж дня інкасатори територіального відділення № НОМЕР_4 ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і інкасатор-водій ОСОБА_15 , отримавши в Запорізькому обласному управлінні відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк», розташованого по пр. Соборному (Леніна), 48, в м. Запоріжжі, грошові кошти в сумі 3500091,00 гривень, попрямували до виїзду з м. Запоріжжя.

Цього ж дня, приблизно о 14-25 годині, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , знаходячись в салоні автомобіля марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , побачили службовий автомобіль інкасаторів марки ВАЗ-211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який слідував у бік м. Василівки Запорізької області і, утілюючи в дію сумісний із ОСОБА_14 злочинний намір, проїхали за ним, щоб наблизитися на відстань дії радіосигналу автомобільних охоронних сигналізацій на основі, яких виготовлені саморобні радіокеровані вибухові пристрої, привести їх у дію, тим самим вчинити вбивство інкасаторів.

При цьому, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 за попередньою змовою між собою, діючи з корисливих мотивів, з відома, згоди і сприяння ОСОБА_14 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, будучи особами що раніше вчинили умисне вбивство ОСОБА_18 , з метою заволодіння грошовими коштами, що перевозяться інкасаторами в сумі 3500091,00 гривень, що складає особливо великі розміри, оскільки дана сума більш ніж в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, підшукавши засоби вчинення злочину і тим самим, створивши всі необхідні умови для нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу, з проникненням у спеціалізований інкасаторський автомобіль марки ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився під охороною озброєних інкасаторів і, під час перевезення грошових коштів використовувався як тимчасове сховище, почали реалізовувати злочинний умисел, спрямований на вбивство інкасаторів ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , і інкасатора-водія ОСОБА_15 , що знаходилися в салоні автомобіля марки ВАЗ-211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з виконанням ними службового обов`язку з охорони ввіреного майна, а ОСОБА_14 , діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , з метою заволодіння грошовими коштами в сумі 3500091,00 гривень, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров`я осіб, які зазнали нападу, з проникненням у спеціалізований інкасаторський автомобіль ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився під охороною озброєних інкасаторів і під час перевезення грошових коштів використовувався як тимчасове сховище, з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень інкасаторам ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , виконала всі покладені на неї злочинним планом обов`язки, тим самим сприяла ОСОБА_12 та ОСОБА_8 у приготуванні до даного злочину.

Після чого, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , за попередньою змовою і за сприянням ОСОБА_14 , з корисливих мотивів, переслідуючи інкасаторський автомобіль, приготували брелки від автомобільних охоронних сигналізацій на основі, яких виготовлені саморобні радіокеровані вибухові пристрої, для подачі радіосигналу і приведення їх в дію, проте довести до кінця злочин ОСОБА_12 і ОСОБА_8 не змогли з причин, які не залежали від їх волі, оскільки використовуваний ними як засіб вчинення злочину автомобіль марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , по технічним причинам зупинився, тому вони не змогли виконати усіх дій, які вважали за необхідні для доведення злочину до кінця, а саме наблизитись до автомобіля інкасаторів на відстань дії радіосигналу, привести в дію вибухові пристрої і шляхом вибуху заподіяти смертельні поранення інкасаторам, заволодіти грошовими коштами в особливо великих розмірах і зникнути з місця злочину.

Після чого, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , приблизно о 15-00 годині, прибули в смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області, де на вул. Тельмана, 44, залишили використаний ними як засіб злочину автомобіль марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .

За наслідком судового розгляду місцевий суд прийшов до висновку про необхідність виключення з кваліфікації дій обвинувачених за епізодом посягання на життя інкасаторів і нападу з метою заволодіння чужим майном такої кваліфікуючої ознаки замаху на вбивство як учинення його способом, небезпечним для життя багатьох осіб, тобто за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки це не охоплювалося їх умислом.

Також суд першої інстанції за епізодом вбивства ОСОБА_18 вважав за необхідне виключити такі кваліфікуючі ознаки умисного вбивства як учинення його з корисливих мотивів і з метою приховати інший злочин, оскільки це не охоплювалося умислом обвинувачених ОСОБА_12 і ОСОБА_8 .

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_12 і ОСОБА_8 обвинувачуються в тому, що вони, виходячи за межі змови із ОСОБА_14 , усвідомлюючи тяжкість вчинених злочинів, з метою приховати скоєне вбивство ОСОБА_18 , незаконне заволодіння його транспортним засобом, а також замах на умисне вбивство інкасаторів і приготування до нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров`я інкасаторів, приблизно о 15-00 годині 6 січня 2011 року, прибули в смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області, де на вул. Тельмана, 44, зупинили використаний ними як засіб злочину автомобіль марки «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Далі, ОСОБА_8 , використовуючи навички і пізнання в області електротехніки і автотехніки, за сприянням ОСОБА_12 , підключив до контактів проводів приладу освітлення салону автомобіля заздалегідь заготовлену саморобну конструкцію, що складається з електричних дротів з приєднаною до них електричною лампочкою без скла. Потім ОСОБА_8 і ОСОБА_12 облили салон автомобіля бензином для створення пароповітряної суміші (бензину і повітря). В калюжу, що утворилася від розлитого бензину на задньому пасажирському сидінні, ОСОБА_8 , діючи узгоджено з ОСОБА_12 , помістив електричні дроти з приєднаною до них лампочкою без скла. Таким чином, діючи погоджено, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 створили пристрій займання (вибуху) пароповітряної суміші (суміші бензину і повітря), що приводиться в дію при відкритті дверей автомобіля людиною – замиканням електричного ланцюга освітлювача салону, від якої напруга по приєднаній до плафона конструкції передалася на нитку накалювання лампочки, яка перегорівши, ініціювала займання (вибух) пароповітряної суміші в салоні автомобіля. При цьому, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , виходячи за межі злочинної змови із ОСОБА_14 , усвідомлювали і передбачали, що в результаті займання пароповітряної суміші в салоні автомобіля (вибуху), буде заподіяна смерть двом і більше особам, способом небезпечним для життя осіб, що виявили автомобіль і що відкрили його двері, але, не дивлячись на це, бажали настання суспільно небезпечного результату свого діяння у вигляді спричинення смерті двом і більше особам. Згідно з висновком експертизи № 1 від 07.02.2012 року, іскри, які виникли на дротах, приєднаних до плафона освітлення салону автомобіля, у момент відкриття дверей, могли бути джерелом займання пароповітряної суміші у випадку, якщо концентрація парів бензину знаходилася між нижнім і верхнім концентраційними межами вибуховості; джерело займання знаходилося безпосередньо в пароповітряній суміші бензину. При займанні (вибуху) пароповітряної суміші бензину мав би місце вплив на людину (людей), що знаходиться в безпосередній близькості від автомобіля наступних вражаючих чинників: термічна дія, поразка фрагментами (осколками) автомобіля. Займання (вибух) пароповітряної суміші бензину в салоні автомобіля могли привести до фізичного вибуху газового балона встановленого в багажнику автомобіля, найімовірніше, лише після розвитку пожежі в автомобілі. Фізичний вибух балона в багажнику автомобіля мав би аналогічні вражаючі чинники вибуху пароповітряної суміші бензину в салоні автомобіля. Тим самим, ОСОБА_12 спільно з ОСОБА_8 , будучи особами, що раніше вчинили умисне вбивство, з метою приховати інший злочин – вчинене умисне вбивство ОСОБА_18 , незаконне заволодіння його транспортним засобом, а також замах на умисне вбивство інкасаторів і приготування до нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров`я інкасаторів, за попередньою змовою групою осіб, виконали всі необхідні і можливі дії для досягнення спільного наміру, а саме: умисного вбивства двох і більше осіб, способом, небезпечним для життя багатьох осіб – працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Таксі» ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , які 7 січня 2011 року, о 14-45 годині, в смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області виявили автомобіль «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . І таким чином, для реалізації свого спільного злочинного наміру ОСОБА_12 і ОСОБА_8 виконали всі дії, які вважали за необхідні для спричинення смерті двом і більше особам, способом небезпечним для життя багатьох осіб, з метою приховати інші, вчинені ними злочини, за попередньою змовою групою осіб, проте злочин не був доведений до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки зважаючи на перевищення концентраційної межі вибуховості пароповітряної суміші, в салоні автомобіля не відбулося займання пароповітряної суміші (вибуху), а ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , які 7 січня 2011 року, приблизно о 14-45 годині, виявили автомобіль і відкрили двері, не отримали смертельних поранень.

Органом досудового розслідування вказані дії ОСОБА_12 та ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне, протиправне спричинення смерті двом і більше особам, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з метою приховати інший злочин, за попередньою змовою групою осіб, вчинене особою, що раніше вчинила умисне вбивство, під час якого особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

За наслідком судового розгляду місцевий суд прийшов до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_12 та ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому вони обвинувачуються.

Вирок суду у частині виправдання обвинувачених не оскаржується.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2017 року:

ОСОБА_12 визнаний невинуватим і виправданий за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.

ОСОБА_12 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, та йому призначено покарання:

- за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років;

- за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, із застосуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України, із застосуванням положень ч. 2 ст. 68 КК України, у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_12 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 1 ст. 263 КК України (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину) у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 49 КК України, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_12 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 263 КК України (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину) у зв`язку із закінченням строків давності.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 ухвалено рахувати з моменту затримання в порядку виконання вироку суду.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_12 термін його попереднього ув`язнення у період з 05.07.2011 року до 12.06.2014 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_12 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити домашній арешт.

ОСОБА_8 визнаний невинуватим і виправданий за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.

ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, та йому призначено покарання:

- за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років;

- за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, із застосуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України, із застосуванням положень ч. 2 ст. 68 КК України, у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_8 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 1 ст. 263 КК України (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину) у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 49 КК України, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 263 КК України (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину) у зв`язку із закінченням строків давності.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з моменту затримання в порядку виконання вироку суду.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_8 термін його попереднього ув`язнення у період з 05.07.2011 року до 31.07.2014 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити домашній арешт.

ОСОБА_14 визнана винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України, та їй призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, із застосуванням положень ч. 3 ст. 68 і ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією всього належного їй майна;

- за ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України, із застосуванням положень ч. 2 ст. 68 і ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з конфіскацією всього належного їй майна.

Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_14 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією всього належного їй майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_14 ухвалено рахувати з моменту затримання в порядку виконання вироку суду.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_14 термін її попереднього ув`язнення в період з 23.09.2011 року до 03.10.2011 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_14 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити заставу.

Після набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_14 у вигляді застави 2/3 частини жилої трьохкімнатної квартири АДРЕСА_6 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_14 ухвалено скасувати.

Цивільний позов ОСОБА_23 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_12 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_23 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошову суму у розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди грошову суму у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині цивільного позову відмовлено.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів по кримінальному провадженню для проведення експертиз у розмірі 23 867 (двадцять три тисячі вісімсот шістдесят сім) гривень 48 копійок, стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів по кримінальному провадженню для проведення експертиз у розмірі 23 867 (двадцять три тисячі вісімсот шістдесят сім) гривень 48 копійок, стягнуто з ОСОБА_12 на користь держави.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів по кримінальному провадженню для проведення експертиз у розмірі 12 224 (дванадцять тисяч двісті двадцять чотири) гривні 12 копійок, стягнуто з ОСОБА_14 на користь держави.

Арешт, накладений на майно ОСОБА_14 , а саме: 2/3 частини жилої трьохкімнатної квартири АДРЕСА_6 , з метою забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, ухвалено залишити в силі до виконання вироку суду в частині конфіскації майна і відшкодування процесуальних витрат.

Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.

Вимоги і узагальнені доводи апеляційних скарг.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_12 не погоджується з оскаржуваним вироком, оскільки вважає його незаконним. Просить скасувати вирок суду в частині визнання його винним скасувати та провадження в справі закрити, у зв`язку з недостатністю доказів та вичерпанням можливостей їх отримання.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що всі докази, які наявні в матеріалах справи, і які вказують на його причетність до вчинених злочинів, є сумнівними.

Крім того, зазначає, що він взагалі не спілкувався з ОСОБА_8 та ОСОБА_14 з приводу вчинення будь-яких злочинів. До 6 січня 2011 року пару разів бачив ОСОБА_14 на своїй орендованій квартирі в м. Запоріжжя, яка спілкувалася з ОСОБА_8 , який у той час тимчасово мешкав у нього.

Також вказує, що його показання, які надані на стадії досудового розслідування, отримані незаконним шляхом, із застосуванням впливу на нього працівниками міліції.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_12 – адвокат ОСОБА_7 не погоджується з оскаржуваним вироком. Просить скасувати вирок суду відносно ОСОБА_12 , а провадження у справі закрити, у зв`язку з недоведеністю його вини.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що матеріали кримінального провадження містять суперечності, які не усунуті під час розгляду справи в суді, в тому числі, з приводу знайдених на місці вчинення злочину недопалків, де висновки експертизи № 52 суперечать висновкам експертиз №№ 7, 267, 269.

Також зазначає, що всі показання отримані слідчим із застосуванням фізичного та психологічного впливу відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_24 .

Крім того, апелянт вказує на суперечності у показаннях ОСОБА_24 та ОСОБА_14 щодо суми грошових коштів, які мали перевезти інкасатори.

В апеляційній скарзі з доповненнями захисник обвинуваченого ОСОБА_12 – адвокат ОСОБА_9 не погоджується з оскаржуваним вироком. Просить скасувати вирок суду відносно ОСОБА_12 , а провадження в справі закрити, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримання.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом під час розгляду даного кримінального провадження не дотримано вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки кожного з наведених у вироку доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності; порушено вимоги ч. 4 ст. 95 КПК України, якою заборонено суду обґрунтовувати свої висновки показаннями наданими слідчому, прокурору або посилатись на них.

Вважає протоколи допиту ОСОБА_8 , очної ставки та відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_8 від 17.09.2011 року недопустимими доказами, оскільки отримані внаслідок порушення прав і свобод ОСОБА_8 , а тому виходячи з доктрини «плодів отруєного дерева» висновки судових експертиз №№ 468, 51, 469, 64, протокол огляду місця події від 03.12.2011 року (ділянка місцевості навпроти електроопор) також є недопустимими доказами, оскільки під ча їх проведення використано інформацію, отриману з цих протоколів.

Також зазначає, що висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності, а ряд висновків суду, зокрема щодо наявності у обвинувачених умислу на вбивство інкасаторів та вчинення замаху на таке вбивство, взагалі носить уявних характер і ґрунтується на припущеннях.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд у вироку послався на речові докази, які не були досліджені в судовому засіданні і взагалі відсутні в матеріалах справи, та поклав в обґрунтування свого вироку відомості, що містяться у зазначених речових доказах.

Не взяв суд до уваги докази сторони захисту, які стосуються, зокрема, достовірності та допустимості висновків експертів та інших доказів, на які послався у вироку в якості доказів обвинувачення, і не зазначив, чому надані стороною захисту докази не взято до уваги.

На думку апелянта, суд не звернув уваги на порушення процесуального порядку збирання та зберігання доказів під час досудового розслідування справи, що призвело в кінцевому підсумку до неможливості використання стороною захисту передбаченого ст. 22 КПК України принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Залишено поза увагою суду: 1) факт втрати органом досудового розслідування речових доказів – недопалків сигарет, які було вилучено при огляді місця події і на яких нібито виявлено сліди ДНК підозрюваних; 2) факт зберігання речових доказів у відкритому вигляді без належного їх пакування, після розгляду даної справи вперше та направлення її на додаткове розслідування. Апелянт зазначає, що втрата цих речових доказів та неналежне зберігання інших речових доказів призвело до втрати можливості з боку сторони захисту провести по цим доказам повторні судові експертизи у відповідності до ст. 242 КПК України, тим самим істотно обмежило право обвинувачених на захист.

Вважає висновок судової експертизи № 7 від 17.01.2011 року недопустимим доказом через відсутність доказів щодо законності походження двох недопалків.

Також звертає увагу, що проведення експертиз №№ 7, 35, 74, 259, 267, 269, 193/284 оздіснювалось не в бюро СМЕ, а в НДЕКЦ ГУМВС України в Запорізькій області,т яка не є спеціальною державною установою, уповноваженою на проведення судово-медичних експертиз. Крім того, відсутнє належне підтвердження кваліфікації судових експертів ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які проводили судово-медичні молекулярно-генетичні експертизи, відсутня акредитація установи на проведення таких досліджень.

Крім того вказує, що суд залишив поза увагою неповноту та однобічність досудового слідства, яким не було проведено належної перевірки щодо інших можливих версій вбивства таксиста ОСОБА_18 та причетності до цього вбивства інших осіб, не проведено своєчасно перевірку алібі ОСОБА_12 .

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 не погоджується з оскаржуваним вироком. Просить скасувати вирок суду відносно нього, а провадження у справі закрити.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що досудове слідство проведено неповно, не були усунуті протиріччя у доказах сторони обвинувачення, не проведені очні ставки, по жодній зі своїх скарг він не був допитаний.

Також вказує на порушення його права на захист, яке було допущено під час розслідування справи; застосування до нього на стадії досудового розслідування недозволених методів ведення слідства, через що у своїх зізнавальних показаннях він себе обмовив; наявність в матеріалах справи недопустимих доказів його вини.

В апеляційній скарзі з доповненнями захисник обвинуваченого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_10 не погоджується з оскаржуваним вироком через його незаконність та необґрунтованість. Просить скасувати вирок суду відносно ОСОБА_8 , а провадження у справі закрити, у зв`язку з недоведеністю його вини.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскільки суд визнав недопустимими доказами явки з повинними ОСОБА_8 від 6 липня 2011 року та від 16 вересня 2011 року через виявлені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, тому й інші докази вини ОСОБА_8 слід визнати недопустимими.

На думку апелянта, протокол відтворення обстановки та обставин події від 17 вересня 2011 року складений з порушенням вимог ст.ст. 194, 85, 85-1, 85-2 КПК України 1960 року, а сама процесуальна дія проведена без захисника.

Вважає протоколи допиту ОСОБА_8 , очної ставки та відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_8 від 17.09.2011 року недопустимими доказами, оскільки отримані внаслідок порушення прав і свобод ОСОБА_8 , а тому виходячи з доктрини «плодів отруєного дерева» висновки судових експертиз №№ 259, 267, 8301, протокол огляду місця події від 03.12.2011 року (ділянка місцевості навпроти електроопор) також є недопустимими доказами, оскільки під ча їх проведення використано інформацію, отриману з цих протоколів.

Вважає висновок судової експертизи № 7 від 17.01.2011 року недопустимим доказом через відсутність доказів щодо законності походження двох недопалків.

Крім того, вказує на те, що суд у вироку не дав належної оцінки експертизам №№ 259, 267, 8301, 38, 7, 269 та не звернув уваги на те, що ряд експертиз проведений експертами, які не включені до Реєстру атестованих судових експертів і не підтвердили в установленому порядку своєї кваліфікації.

Також зазначає, що органом досудового слідства не встановлений умисел обвинувачених, спрямований на підготування розбійного нападу або замаху на вбивство інкасаторів ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і не перевірено належним чином причетність інших осіб до вбивства ОСОБА_18 . Наявними в матеріалах справи доказами не доведені час та місце вбивства ОСОБА_18 .

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_13 не погоджується з оскаржуваним вироком. Просить скасувати вирок суду відносно неї в частині її засудження за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, скасувати, а провадження закрити, у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього злочину, а в частині її засудження за ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України, вирок змінити, зменшити призначене покарання, застосувати ст. 79 КК України, та звільнити її від відбування покарання з іспитовим строком.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що жодного доказу, який би прямо вказував на її обізнаність про вибуховий (небезпечний) характер встановлених пристроїв ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду встановлено не було, та судом не наведено таких доказів у вироку, і не наведено мотивів неврахування її показань та показань ОСОБА_8 , хоча судом вони визнані достовірними.

Крім того вказує, що призначене їй покарання не відповідає ані ступеню тяжкості вчиненого злочину, ані її особі, оскільки свою вину у вчиненому вона визнала, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання. Крім того зазначає, що судом достовірно встановлено те, що вона відмовилася від доведення злочину до кінця та відмовила інших співучасників. Також зазначає, що на час подання апеляційної скарги вона перебувала у стані вагітності, що підтверджується ультразвуковим дослідженням.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_13 – адвокат ОСОБА_11 не погоджується з оскаржуваним вироком. Просить скасувати вирок суду відносно ОСОБА_13 , а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд, в порушення вимог ч. 3 ст. 373 КПК України, за відсутності суб`єктивної сторони, зробив висновок про доведеність винуватості ОСОБА_14 у скоєнні незакінченого замаху на вбивство інкасаторів ОСОБА_17 , ОСОБА_16 і ОСОБА_15 шляхом приведення в дію саморобних радіокерованих вибухових пристроїв.

Апелянт зазначає, що жодного доказу, який би вказував на поінформованість ОСОБА_14 про вибуховий (небезпечний) характер встановлених пристроїв ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду встановлено не було, і судом не наведено таких доказів та мотивів неврахування показань ОСОБА_14 та ОСОБА_8 .

Також зазначає, що в порушення вимог ст. 374 КПК України, судом взагалі не прийнято до уваги висновок експертизи № 378/14 та не усунені суперечності в показаннях ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , свідків та висновком зазначеної експертизи.

На думку апелянта, не мотивовано судом і те, чому до частини обвинувачення ОСОБА_14 за ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України не застосовано положення ч. 2 ст. 31, ч. 2 ст. 17 КК України, адже на стадії приготування у будь-який момент можна відмовитись від доведення злочину до кінця.

В запереченнях на апеляційні скарги потерпіла ОСОБА_23 , вказуючи на необґрунтованість доводів, викладених в цих скаргах, просить залишити їх без задоволення, а оскаржуваний вирок суду – без змін.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник ОСОБА_9 у судовому засіданні підтримала апеляційні скарги з боку ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , апеляційну скаргу ОСОБА_13 вирішити на розсуд суду. Вказала, що на недопалках цигарок виявлена кров, яка не належить ОСОБА_12 , означила інші, за думкою сторони захисту, недоліки доказів, підтримала доводи апеляційної скарги, просила вирок скасувати, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_12 закрити.

Обвинувачений ОСОБА_12 в судовому засіданні підтримав позицію захисника – адвоката ОСОБА_9 .

Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні висловила позицію на підтримку доводів адвоката ОСОБА_9 . Зазначила, що під час досудового розслідування відбирали букальні клітини обвинуваченого ОСОБА_12 на дослідження, вважає, що їх нанесли на недопалки цигарок.

Захисник ОСОБА_10 в судовому засіданні підтримала апеляційні скарги, щодо апеляційної скарги ОСОБА_13 просила вирішити її на розсуд суду. Зазначила, що під час відтворення обстановки та обставин подій ОСОБА_8 не зазначав куди він їде. ОСОБА_8 вказував, що ОСОБА_12 наніс удар ножем, а потім ОСОБА_18 самостійно ліг в багажник автомобіля, хоча експерт зазначив, що потерпілий не міг здійснювати активні дії. Також зазначила, що на місці виявлення трупу ОСОБА_18 знайдено наявність інших слідів клітин, які не належать ні ОСОБА_12 , ні ОСОБА_8 .

Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримав апеляційні скарги, стосовно апеляційної скарги ОСОБА_13 просив вирішити її на розсуд суду. Пояснив, що його фактично було затримано 04.07.2011 року, а протокол складено 05.07.2011 року. Він завжди звертався зі скаргами на недозволені методи розслідування з боку правоохоронних органів, про існування останьої постанови про закриття провадження за його зверненнями йому не відомо.

Захисник ОСОБА_11 в судовому засіданні підтримав власну апеляційну скаргу та апеляційну скаргу ОСОБА_13 , щодо інших апеляційних скарг зазначив, що підтримує їх в тій частині, що не суперечить інтересам його підзахисної. Зазначив, що форма вини ОСОБА_13 не вказує на те, що її дії були спрямовані саме на скоєння вбивства, не зазначено, що скоєно замах на вбивство з прямим умислом.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти доводів та вимог апеляційних скарг сторони захисту.

Обвинувачена ОСОБА_13 ,будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явилась у судове засідання апеляційної інстанції через її перебування поза межами країни. Встановити зв`язок з обвинуваченою за допомогою онлайн сервісу відеозв`язку EASYCON не видалось можливим. Враховуючи дані обставини та з урахуванням відсутності питань, які б погіршували правове становище обвинуваченої, а також присутність в судовому засіданні захисника, апеляційний суд відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК України проводить апеляційний розгляд без участі обвинуваченої ОСОБА_13 .

Потерпілі ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явилися у судове засідання апеляційної інстанції. При цьому, від потерпілої ОСОБА_23 надійшла заява, в якій остання просить судові засідання проводити без її участі (т. 34 а.п. 195). Враховуючи вказані обставини, а також думку учасників провадження, які не заперечували проти розгляду апеляційних скарг сторони захисту за відсутності потерпілих, та у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, проводить апеляційний розгляд за відсутності потерпілих ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 .

Потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, апеляційний суд неодноразово здійснював заходи, скеровані на повідомлення потерпілих, які проживають на тимчасово окупованій території, однак через розпочату 24.02.2022 року військову агресію проти України доставка поштових відправлень на тимчасово окуповані території України не здійснюється, інший зв`язок з потерпілими відсутній. Про дату, час і місце апеляційного розгляду відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» потерпілі були повідомлені заздалегідь, шляхом розміщення оголошення на сайті Запорізького апеляційного суду. З опублікування такого оголошення потерпілі вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, з урахуванням думки учасників провадження про можливість розгляду провадження за відсутності потерпілих, вирішила за можливе розглянути провадження за відсутності потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України та загальної засади змагальності кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що вирок відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_8 в частині їх виправдання за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України ніким не оспорюється, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин за даним епізодом перевірці апеляційним судом не підлягають.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду в частині визнання винними ОСОБА_12 за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України.

За вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

В порядку ст. 349 КПК України суд досліджує повно, об`єктивно та безпосередньо всі докази, обсяг дослідження яких визнано на початку судового розгляду.

За вимогами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначаються, окрім іншого: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

На переконання колегії суддів, вирок, ухвалений судом першої інстанції за результатами розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_12 за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_13  за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України вказаним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, прийшовши до висновку про доведеність провини ОСОБА_12 за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України,зокрема, поклав в основу вироку показання ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , надані ними під час їх допиту на стадії досудового розслідування та під час відтворення обстановки і обставин події за їхньої участі.

Між тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_8 були затримані 05.07.2011 року та з останніми правоохоронні органи одразу ж почали проводити слідчі дії.

Під час судового розгляду ОСОБА_8 повідомляв про звернення зі скаргами на недозволені методи слідства, посилаючись, зокрема на фізичне насилля та зафіксовані тілесні ушкодження.

Аналогічні пояснення у суді першої інстанції надавав і обвинувачений ОСОБА_12 .

Так, в матеріалах провадження міститься висновок судово-медичної експертизи ОСОБА_8 № 1486 від 05.07.2011 року, згідно якого садно в правій виличній області, синці в області двох плечових суглобів, садна в області правого лучезапястного суглоба, синець в області лівого лучезапястного суглоба у ОСОБА_8 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які утворилися від дії тупих предметів. Давність утворення тілесних ушкоджень складає приблизно одну добу на момент освідування (т. 9 а.п. 92-93).

Крім того, згідно з висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_12 № 1497 від 06.07.2011 року синець на правому плечі у ОСОБА_12 кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що утворилося від дії тупого предмету. Давність утворення тілесного ушкодження не суперечить строку, зазначеному оглянутим (05.07.2011 року, близько 17-00 год. (т. 18 а.п. 64).

Відповідно до протоколів затримання від 05.07.2011 року ОСОБА_12 та ОСОБА_8 було затримано 05.07.2011 року (т. 17 а.п. 49-50, т. 8 а.п. 202-205).

Таким чином, тілесні ушкодження були отримані обвинуваченими у той час, коли вони були затримані і знаходились під контролем правоохоронних органів.

За фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 . 06.07.2011 року ОСОБА_27 (мати обвинуваченого) звернулась із заявою до прокуратури Запорізького району про застосування відносно її сина – ОСОБА_8 в приміщенні Запорізького РВ ГУМВС в області заходів фізичного та психологічного впливу з боку працівників міліції з метою примушування до надання неправдивих свідчень про свою причетність до вчинення злочинів.

Зі змісту скарги ОСОБА_8 від 28.07.2011 року прокурору Запорізького району м. Запоріжжя також вбачається, що при затриманні і під час досудового розслідування до нього застосовувались заходи психологічного та фізичного впливу з боку працівників міліції (т. 22 а.п. 98-105).

Не дивлячись на вказані обставини, місцевий суд ухвалив вирок, поклавши в його основу, зокрема, визнавальні покази ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , надані ними під час досудового розслідування під час їх допиту та при проведенні відтворення обстановки та обставин подій.

При цьому, ухваливши вирок, місцевий суд одночасно виніс окрему ухвалу, визнавши проведену перевірку щодо застосування до ОСОБА_8 та ОСОБА_12 недозволених методів ведення слідства формальною та неефективною.

Тобто, суд першої інстанції, не дочекавшись перевірки щодо фактів застосування до обвинувачених методів незаконного слідства, навіть в своїй окремій ухвалі поставив під сумнів докази, зокрема, за участю ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , отримані на стадії досудового розслідування, що вочевидь виявляє як неповноту судового розгляду, так і протиріччя у висновках суду.

Європейський суд з прав людини постійно акцентує увагу на тому, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування незалежним органом (справа «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), справа «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року)).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2015 року у справі «А.В. проти України» (заява 13837/09, п. 47) будь-яке застосування фізичної сили щодо особи, позбавленої свободи, якщо воно не було обумовлене суворою необхідністю внаслідок її власної поведінки, принижує людську гідність та в принципі є порушенням права, гарантованого ст. 3 Конвенції.

Розслідування небезпідставних скарг про жорстоке поводження має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки про закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, а також показань очевидців та експертних висновків (рішення Європейського суду з прав людини від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03, п. 77)).

Згідно матеріалів кримінального провадження постановою старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ про розслідування злочинів проти життя прокуратури Запорізької області ОСОБА_28 від 22.09.2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом вчинення працівниками міліції щодо ОСОБА_8 злочинів, передбачених ст.ст. 365, 373 КК України (т. 9 а.п. 99-101).

Постановою старшого прокурора прокуратури Запорізької області ОСОБА_29 від 28.07.2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно співробітників УКР ГУМВС в Запорізькій області ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 за фактом вчинення відносно ОСОБА_12 злочину у зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 365 КК України (т. 18 а.п. 71-73).

Крім того, постановою слідчого з ОВС слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_33 від 15.06.2017 року закрито кримінальне провадження № 42017080000000197 від 10.04.2017 року щодо застосування працівниками міліції незаконних заходів впливу до обвинуваченого ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т. 27 а.п. 188-190, т. 29 а.п. 60-62).

Проте, проведення перевірки за даним фактом уповноваженими особами органу прокуратури не можна визнати повною та об`єктивною, оскільки у вказаних постановах не наведено жодної інформації щодо наданих обвинуваченими ОСОБА_12 та ОСОБА_8 під час перевірки пояснень з приводу застосування до них незаконних методів слідства, в тому числі й щодо обставин отримання тілесних ушкоджень, коли останні перебували під контролем правоохоронних органів, що свідчить про те, що такі пояснення взагалі не відбиралися у обвинувачених або були свідомо приховані органом обвинувачення.

На вказані порушення звернув увагу і Верховний Суд під час розгляду касаційних скарг сторони захисту.

Перевіряючи обставини проведеної перевірки за скаргами обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , судова колегія звернулася до наявних у розпорядженні суду матеріалів, що складають том 29 кримінального провадження № 42017080000000197 з внесеними до ЄРДР відомостями за окремою ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.03.2017 року.

Одночасно судова колегія, в аспекті доводів сторони захисту з приводу застосування недозволених методів слідства відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , зауважує на змісті мотивувальної частини окремої ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.03.2017 року, за якою прокуратурі доручено проведення перевірки не лише за заявою ОСОБА_8 , а і за заявою ОСОБА_12 , який також вказував на застосуванні відносно нього працівниками міліції недозволених методів ведення слідства (т. 27 а.п. 48-49, т. 29 а.п. 7-8).

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань засвідчує, що дійсно 10 квітня 2017 року були внесені відомості до ЄРДР за № 42017080000000197 за окремою ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.03.2017 року щодо повідомлення ОСОБА_12 та ОСОБА_8 про застосування до них заходів фізичного впливу з боку працівників ГУ МВС України в Запорізькій області (т. 29 а.п. 1).

Однак матеріали перевірки не засвідчують проведення розслідування за скаргою саме ОСОБА_12 щодо недозволених методів слідства по відношенню до нього (т. 29).

Зміст постанови про закриття кримінального провадження від 15.06.2017 року також не відображає обставини перевірки за повідомленням ОСОБА_12 (т. 27 а.п. 188-190, т. 29 а.п. 60-62).

З`ясовуючи відображені у постанові про закриття кримінального провадження від 15.06.2017 року відомості щодо наявності від ОСОБА_8 заяви про припинення проведення перевірки, ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду повідомив, що спочатку не звертався з відповідними заявами на дії працівників міліції, оскільки останні погрожували йому шляхом висунення певних звинувачень його матері та звинувачення його молодшого брата у причетності до злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, що і обумовило подачу такої заяви.

При цьому, судова колегія зауважує, що всі долучені до матеріалів кримінального провадження № 42017080000000197 матеріали датовані 2012 роком, не мають відношення до цього кримінального провадження, долучені копії протоколів слідчих дій засвідчують їх проведення у рамках іншої кримінальної справи, що лише додатково слугує підтвердженню попереднього звернення з боку сторони захисту із скаргами на дії працівників міліції.

Підсумовуючи перевірену інформацію з приводу доводів сторони захисту з боку ОСОБА_12 та ОСОБА_8 у співставленні із наявними у розпорядженні суду матеріалами кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (т. 29), за відсутності жодних заперечень щодо цих матеріалів з боку сторони обвинувачення та відсутності будь-яких клопотань, колегія суддів вважає, що ці доводи заслуговують на увагу та потребують перевірки.

Сторона захисту в апеляційних скаргах також звертала увагу на недопустимість як доказу висновку судової медичної молекулярно-генетичної експертизи № 7 від 17.01.2011 року, якою було встановлено генетичні ознаки осіб, які перебували в автомобілі потерпілого ОСОБА_18 .

Аналогічні доводи були викладені і під час судового розгляду даного кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів провадження, під час огляду місця події 07.01.2011 року з килимків місць сидіння водія та переднього пасажира в автомобілі «Daewoo Lanos» було вилучено два недопалки цигарок (т. 3 а.п. 125-139) та під час додаткового огляду автомобіля 08.01.2011 року вилучено ще один недопалок з-під килимка під переднім пасажирським сидінням (т. 3 а.п. 142), тобто згідно з протоколами огляду з автомобіля було вилучено всього три недопалки.

У той же час для проведення вказаної медичної молекулярно-генетичної експертизи постановою слідчого від 13.01.2011 року на дослідження експертам було надано п`ять недопалків (т. 6 а.п. 131).

Судова колегія констатує відсутність в матеріалах провадження інформації щодо обставин появи в матеріалах провадження ще двох недопалків, крім тих трьох, які були вилучені слідчим з автомобіля відповідно до протоколів огляду місця події від 07.01.2011 року та від 08.01.2011 року.

Суд першої інстанції не перевірив наявність доказів на підтвердження законності походження ще двох недопалків цигарок, що, в свою чергу, ставить під сумнів допустимість висновку судової медичної молекулярно-генетичної експертизи № 7 від 17.01.2011 року

Також без належної перевірки залишились доводи сторони захисту про проведення експертиз в установі, яка не була акредитована на проведення таких досліджень та відсутність даних про підтвердження кваліфікації певних експертів, що впливає на правильність висновків суду про допустимість як доказів висновків експертів.

Таким чином, суд першої інстанції не надав вичерпного аналізу доказам сторони обвинувачення на предмет їх допустимості.

Між тим, з`ясування вище наведеного комплексу обставин має вагоме значення, оскільки впливає на вирішення судом питання про доведеність чи недоведеність винуватості обвинувачених у вчиненні всіх інкримінованих їм злочинів.

З огляду на викладене, слід констатувати, що суд першої інстанції не встановив обставин, які мають значення для всебічного та повного дослідження всіх обставин кримінального провадження, обов`язковість якого передбачена ст. 94 КПК України.

Наведені районним судом докази, з урахуванням встановлених протиріч у висновках суду, які є істотними, не надають можливості прийти до переконання про відповідність висновку суду першої інстанції про доведеність провини обвинувачених за інкримінованих обставин фактичним обставинам справи, що не відповідає передбаченим ст. 370 КПК України вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду.

Судова колегія зауважує, що у разі встановлення винуватості особи у скоєнні злочину суд зобов`язаний викласти у вироку докладні мотиви свого висновку, чого місцевим судом у даному випадку, в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, зроблено не було.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, не надав оцінки зібраним в ході досудового розслідування доказам з точки зору допустимості, достатності та взаємозв`язку, що вплинуло на висновки суду стосовно винуватості ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , не перевірив належним чином доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, у зв`язку з чим судовий розгляд даного провадження не може вважатися справедливим, а прийняте процесуальне рішення обґрунтованим та вмотивованим.

Виявлені недоліки судового розгляду та оскаржуваного вироку, відповідно до ст. 412 КПК України є істотними та такими, які згідно п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставами для скасування судового рішення.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України про порядок заповнення прогалин і врегулювання колізій у правовому регулюванні кримінально-процесуальних відносин шляхом застосування загальних засад кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування загальних засад кримінального провадження.

Переглядаючи вирок суду у межах, передбачених ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості виправити допущені місцевим судом помилки, що потребує необхідності дослідити всі надані сторонами докази.

Проте, підстав для повторного дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України не вбачається, аргументованих клопотань не заявлялось, що позбавляє судову колегію, без дотримання вимог ст. 23 КПК України, оцінити докази, тому, виходячи із засад кримінального провадження, закріплених у ст.ст. 7-9 КПК України щодо законності, змагальності і диспозитивності, скасовуючи оскаржуваний вирок, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції, що передбачено ст. 415 КПК України.

При новому розгляді необхідно врахувати викладене в даній ухвалі, повно, всебічно та неупереджено дослідити всі обставини провадження в їх сукупності, дати належну юридичну оцінку здобутим доказам, перевірити заявлені сторонами доводи та, в залежності від встановленого, прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення в розумінні ст. 370 КПК України.

Відтак, зважаючи на встановлені обставини істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, апеляційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12 , його захисників – адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 (з доповненнями), обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника – адвоката ОСОБА_10 (з доповненнями), обвинуваченої ОСОБА_13 , її захисника – адвоката ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2017 року відносно  ОСОБА_12 в частині визнання його винним за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,  ОСОБА_8 в частині визнання його винним за п.п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,  ОСОБА_14 в частині визнання її винною за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2         ОСОБА_3 ОСОБА_4