Справа № 2-268/09

            Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

21 квітня 2009 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді     Коваленко І.В.

при секретарі         Карпенко І.П.  

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м.Києві справу за  позовом  Житлово-будівельного кооперативу «Надія» до ОСОБА_1  про зобов’язання виконувати правила користування приміщеннями житлових будинків і використовувати житлове приміщення за призначенням, -  

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1  за договором купівлі-продажу квартири від 03 грудня 2007 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1  використовує АДРЕСА_1  під офіс. У нього відсутній дозвіл Київської міської державної адміністрації на зміну статуту житлового приміщення і ним було проведено перепланування квартири без відповідного дозволу. Таке використання житлового приміщення під офіс призводить до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному будинку, порушує санітарно-технічні вимоги та правила експлуатації будинку. Правління житлово-будівельного кооперативу «Надія», отримавши скарги сусідів ОСОБА_1  на його неправомірне використання житлового приміщення під офіс і порушення їх прав, звернулось до нього з приписом використовувати квартиру № НОМЕР_2  за призначення. Проте, відповідач на припис належним чином не відреагував, посилаючись на те, що є власником і має право використовувати свою квартиру за власним розсудом. Крім того, житлово-комунальні послуги він не оплачує, і на даний момент заборгованість складає 3635 грн. 81 коп.  Тому позивач, пред’явивши даний позов до суду, просив зобов’язати Самару С.Я. використовувати житлове приміщення АДРЕСА_1  за призначенням, як це передбачено ст. 383 ЦПК України, Правилами користування приміщень житлових будинків, а також статутом ЖБК.

    У судовому засіданні представник позивача – Безверхий Б.А. повністю підтримав пред’явлений позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

    Відповідач та його представник ОСОБА_2 . у судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю та пояснили суду, що квартира АДРЕСА_1  належить ОСОБА_1  на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року, та використовується ним для власного проживання, згідно ст. 383 Цивільного Кодексу України, та правом, яке гарантовано йому Конституцією України. В квартирі він проживає разом зі своєю сім’єю, дітьми та дружиною і не проваджує діяльності промислового характеру, не порушує санітарно-технічні вимоги та правила експлуатації будинку. Крім того, він не є членом ЖБК «Надія».  

 Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 , яка є мешканкою будинку № 31-а в м. Києві, пояснила суду, що ОСОБА_1  придбав квартиру в їхньому будинку приблизно у 2007 році, але в ній не проживає. Вона помітила, що приблизно о 8 год. 50 хв., тобто коли вона йде на роботу, а о 18 годині повертається додому, то у цей час в квартирі ОСОБА_1  світло не горить. Також вона була запрошена дільничним інспектором в якості пойнятої при огляді квартири ОСОБА_1  та бачила, що в ній знаходяться комп’ютери та столи із стільцями. При цьому, ОСОБА_1 , як власника, в квартирі в той час не було.  Пояснити, яким чином ОСОБА_1  порушує санітарно-технічні вимоги та правила експлуатації будинку, вона не може, оскільки не є фахівцем у галузі перепланування квартир. Неодноразово свідок бачила, як з квартири ОСОБА_1  виходять незнайомі їй люди і починають біля під’їзду палити та смітити. Чи відбувається на даний час в квартирі ОСОБА_1  ремонт, їй невідомо.  

Аналогічні показання дала допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 , яка також проживає в будинку № 31-а по вул. Малишка, 31-а в м. Києві та на даний час є пенсіонеркою. На думку свідка, ОСОБА_1  використовує квартиру не за призначенням, оскільки через вікна його квартири вона спостерігала, що на столах стоять комп’ютери, інші канцелярські прибори, там сидять і працюють чужі люди, які потім виходять на вулицю, палять і смітять. При цьому, пояснити, у чому саме полягає порушення ОСОБА_1  громадського порядку, а також прав інших співвласників будинку, свідок не змогла.    

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, суд у судовому засіданні приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

У судовому засіданні встановлено, що відповідачу ОСОБА_1  належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 03.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5  (а.с.41).

Згідно з даними та приміткою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності від 28.01.2002 р., квартири НОМЕР_1  були об’єднані та переобладнані згідно з розпорядженням Дніпровської райдержадміністрації № 14 від 21.01.2002 року та згідно робочого проекту. Після перепланування шляхом об’єднання цих двох квартир в п’ятикімнатну загальною площею 119,6 мІ житловою площею 68,0 мІ, квартирі присвоєно єдиний номер НОМЕР_2 . Правоустановчі документи не замінені. (а.с.43-63).  

Як убачається зі змісту заяви-претензії від 01.02.2008 року, направленій ОСОБА_1 , ЖБК «Надія» повідомляло йому, що придбана ним квартира № НОМЕР_2  являє собою житлову квартиру, а у зв’язку з тим, що на думку ЖБК «Надія», він це приміщення готує для подальшого використання як офісного, тому йому пропонували подати заяву до Дніпровської райради про переведення житлової квартири до нежитлового фонду у разі використання її як офісного приміщення.  

У квітні 2008 року голова правління ЖБК «Надія» звернулась до прокуратури Дніпровського району м. Києва з заявою про те, що придбана ОСОБА_1  квартира           № НОМЕР_2 - НОМЕР_3  використовується ним, як офіс, та від мешканців під’їзду неодноразово надходили скарги на певні незручності, які полягали в тому, що офіс ОСОБА_1  знаходиться у під’їзді житлового будинку, та на сходах і площадці під’їзду часто перебуває велика кількість незнайомих людей; а також те, що власником квартири зроблено перепланування квартири без дозвільної документації.  При цьому зазначали, що зважаючи на те, що ЖБК «Надія» є кооперативом, для розміщення офісу в жилому будинку або на території ЖБК необхідна згода членів кооперативу, запит про яку не надходив, відповідно і згода така не надавалась (а.с.36).

У той же час, як убачається з відповіді Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 12.11.2008 року на ім’я представника відповідача, у період з 2004 року звернень, що стосуються громадянина ОСОБА_1 , до райдержадміністрації не надходило (а.с.37).

Згідно відповіді начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України від 04.11.2008 року, інформація щодо звернень ЖБК «Надія» відносно гр. ОСОБА_1  до канцелярії Дніпровського управління не надходила (а.с.39).

Аналогічна інформація міститься у відповіді прокуратури Дніпровського району м. Києва від 13.11.2008 р. про те, що звернень ЖБК «Надія» відносно громадянина ОСОБА_1  не надходило (а.с.40).

З довідки з місця роботи ОСОБА_1  слідує, що він працює в Державному підприємстві «Госпрозрахункова ремонтно-реставраційна та експлуатаційна дільниця», розташованому в АДРЕСА_2 , з 03.05.1992 року, а з 01.10.1998 року на посаді директора (а.с.42).

Твердження позивача про те, що відповідачем, як власником квартири, зроблено її перепланування без дозвільної документації, суд уважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи даними, а саме: приміткою Київського міського бюро технічної інвентаризації від 28.01.2002 року: «квартири НОМЕР_1  об’єднані та переобладнані згідно з розпорядженням Дніпровської райдержадміністрації № 14 від 21.01.2002 року та згідно робочого проекту. Після перепланування шляхом об’єднання цих двох квартир в п’ятикімнатну заг. площею – 119,6 мІ, житловою площею – 68,0 мІ, присвоєно квартирі єдиний номер НОМЕР_2 . Правоустановчі документи не замінені» (а.с.43-63, 92).    

Також не знайшли свого підтвердження посилання позивача в скарзі на ім’я начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 01.12.2008 року про порушення відповідачем ОСОБА_1  правил користування житловою площею. Так, у висновку старшого оперуповноваженого ВКР Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Соняшникова Д.В. від 16.01.2009 року вказані в скарзі факти не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим перевірку по матеріалам було закінчено із списанням їх до справи райуправління.    

Наданий представниками позивача акт складений майстром ВАТ «Київгазу» філії №8  від 21.01.2009 р. про те, що в квартирах №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3  будь-які газові прибори відсутні (газові плити для приготування їжі і т.п.) відсутні; в квартирі № НОМЕР_3  трубопровід подачі газу в кухні заглушений (заварений); в квартирі № НОМЕР_2  трубопровід подачі газу в кухні заглушений (запірною заглушкою), суд оцінює критично, оскільки копія такого акту відповідачу не надавалась, даний акт не затверджений та не містить печатки.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 р. жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях утворюють житловий фонд. Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється (ст. 6 ЖК).

У той же час, ст. 150 ЖК передбачає право громадян, які мають у приватній власності квартиру, розпоряджатися нею на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди. Така позиція ЖК цілком збігається з Цивільним Кодексом України. Зокрема, відповідно до ст. 319, 320 Цивільного Кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Також у відповідності із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності  не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Аналогічна позиція викладена в ч. 1 ст. 41 Конституції України, яка декларує право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Крім того, ст. 30 Конституції України кожному  гарантується  недоторканність  житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них  огляду  чи  обшуку   інакше   як  за вмотивованим рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири  (квартир) або  приміщення  (приміщень)  у багатоквартирному будинку. Членство в об'єднанні є  добровільним  і  може набуватися одночасно з  створенням  об'єднання  при  проведенні  установчих зборів,  а також  індивідуально, на основі  письмової  заяви,  в будь-який момент його існування.

Відповідно до вимог п.п.39, 40 Статуту ЖБК «Надія», громадяни, які придбали у власність жилі приміщення в будинку ЖБК та не виявили бажання вступити до членів кооперативу, здійснюють плату за користування комунальними послугами у встановленому для членів ЖБК розмірі, а також беруть участь у загальних витратах кооперативу по експлуатації та капітальному ремонту будинку та утриманню прибудинкової території пропорційно балансової вартості належної їм частки будинку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем по справі не надано доказів у підтвердження того факту, що житлове приміщення, розташоване в квартирі АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1  на праві власності, використовується останнім не за призначенням, тобто у промислових цілях, або ж ним порушуються санітарно-технічні вимоги та правила експлуатації будинку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 213-215 ЦПК України,  ст.ст. 4, 6, 150 Житлового Кодексу України, ст.ст. 317, 319, 320, 321, 383 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Житлово-будівельного кооперативу «Надія» до ОСОБА_1  про зобов’язання використовувати житлове приміщення за призначенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом  десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви  про апеляційне оскарження рішення, яка подається на протязі десяти днів з дня проголошення рішення.

       Суддя: