ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2023 р. Справа № 910/3020/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.03.2023

у справі №910/3020/23 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова

до: 1. Львівської обласної ради;

2. Об`єднання профспілок Львівщини

про визнання незаконною і скасування ухвали та скасування державної реєстрації.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся з позовом в інтересах держави до Львівської обласної ради та Об`єднання профспілок Львівщини про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів №24 від 19.10.1994 "Про внесення змін до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів від 4 червня 1992 року №236 "Про обласну комунальну власність" та скасування державної реєстрації права власності.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 у справі №910/3020/23 позовну заяву Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова повернуто заявникові на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України, оскільки прокурором не доведено наявність у нього права на звернення з даним позовом до суду в статусі позивача.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

На переконання скаржника, висновки суду першої інстанції про пред`явлення прокурором позову в інтересах територіальної громади міста Львова та відсутність у прокурора повноважень та права на звернення до суду з позовом є помилковими і не відповідають обставинам справи, суперечать положенням ст. 131-1 Конституції України, ч. ч. 3, 6 ст. 23, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», ч. 3 ст. 53 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 апеляційну скаргу у справі №910/3020/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 апеляційну скаргу у справі №910/3020/23 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

На електронну адресу суду 28.03.2023 від Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова надійшла заява про надання доказів сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/3020/23, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України, встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів, а також витребувано у Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова оригінал позовної заяви з доданими документами.

Учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

До суду 11.04.2023 на виконання вимог ухвали від прокурора надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу позовної заяви з доданими документами.

Цього ж дня від прокурора надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова про розгляд справи №910/3020/23 в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вже було зазначено вище, Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся з позовом в інтересах держави до Львівської обласної ради та Об`єднання профспілок Львівщини про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів №24 від 19.10.1994 "Про внесення змін до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів від 4 червня 1992 року №236 "Про обласну комунальну власність" та скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що прийняття обласною радою оскаржуваної ухвали про виключення з переліку об`єктів комунального майна адміністративного будинку на пр. Шевченка, 7 у м. Львові та незаконне набуття права власності на будинок Об`єднанням профспілок Львівщини ослабило фінансову і матеріальну основу місцевого самоврядування, скоротило обсяг доходів бюджету обласної ради, зокрема, від здачі нерухомого майна в оренду або ж його приватизації.

На переконання прокурора, ухвала Львівської обласної Ради народних депутатів №24 від 19.10.1994 не відповідає положенням ст. ст. 7, 52 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (у редакції від 04.06.1993) та розділу 3 Регламенту обласної ради, який затверджено ухвалою №235 від 04.06.1992. При цьому, реєстрація права власності на адміністративний будинок за Об`єднанням профспілок Львівщини здійснена всупереч положень Закону України «Про власність», Цивільного кодексу України, Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995, Тимчасовому положенню про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002, а також Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В обґрунтування представницьких функцій держави прокурор вказав на наступні обставини:

- Львівська обласна рада як орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, виступає у справі відповідачем, а прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача;

- законодавством України не віднесені до компетенції жодного органу повноваження щодо здійснення нагляду за органом місцевого самоврядування при прийнятті ним рішень, а також не передбачено повноважень скасовувати, змінювати чи зупиняти дію рішень органів місцевого самоврядування;

- законодавством України не регламентована процедура нагляду за органами місцевого самоврядування при прийнятті рішень;

- інших державних органів, які наділені відповідними повноваженнями на перевірку та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на даний час немає;

- спір, що виник, порушує право спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Львівської області, як законного власника нерухомого майна, на володіння, користування та розпорядження спірним об`єктом в порядку та на умовах, визначених законом, а відсутність належного, владного контролю у цій сфері створює сприятливі умови для незаконного розпорядження комунальним майном;

- оскільки Львівською обласною радою порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваної ухвали, скасування спірної ухвали та скасування державної реєстрації речових прав на адміністративний будинок у даному випадку буде обґрунтованим та законним, відповідатиме легітимній меті, переслідуватиме законний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області;

- Львівська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, у даному випадку сама ж і допустила порушення вимог законодавства, що виразилося у прийнятті незаконного рішення, а отже повинна виступати відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем.

Поряд з цим, місцевий господарський суд, повертаючи позовну заяву, в оскаржуваній ухвалі вказав на те, що прокурором не доведено його права на звернення до суду з позовною заявою в інтересах інших осіб, а саме жителів відповідного муніципального утворення. За змістом позовної заяви прокурор вказує про звернення з позовом в інтересах територіальної громади міста Львова. Поряд з цим, в силу положень закону, представницьким органом такої громади є Львівська обласна рада. На переконання суду першої інстанції, прокурором не надано доказів наявності повноважень на звернення до суду в інтересах територіальної громади, а також не доведено наявність права на звернення з даним позовом в статусі позивача.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 2 та 3 ст. 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 - 5 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки прокурором не дотримано вимог ст. 53 ГПК України, позовна заява підлягає поверненню як така, що подана особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Так, у ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і у порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом:

- звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

- вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

- ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

- брати участь у розгляді справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Таким чином, законодавством України закріплене право прокурора звертатися з позовом до суду.

Конституція України визначає, що правовим засобом захисту охоронюваного державою публічного, суспільного інтересу, утвердження принципу верховенства права є інститут представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Охоронюваний державою суспільний чи публічний інтерес є складовою державного інтересу та не розширює повноваження прокуратури при здійсненні його захисту, а тільки конкретизує певну частину державного інтересу, яка за необхідності може бути захищена за ініціативою та участю прокуратури.

Поняття «державний інтерес» у практиці Верховного Суду є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються однозначній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, апеляційною або касаційною скаргою.

Надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільних (публічних) інтересів там, де це дійсно потрібно (питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо).

Захист інтересів держави може вимагати визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які призвели до порушення інтересів держави. У такому разі уповноважений орган не може бути ініціатором судового розгляду, а тому прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді саме як самостійний учасник справи, тобто набуває статусу позивача.

Рішення суб`єктів владних повноважень щодо розпорядження комунальним майном мають одночасно публічний та приватноправовий характер. З одного боку вказані акти є формою вираження владно-розпорядчої діяльності органів місцевого самоврядування щодо раціонального використання нерухомого майна, забезпечення економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства тощо. В той же час, рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для набуття, зміни та припинення прав фізичних, юридичних осіб на нерухоме майно, відчуження певних речових прав, що свідчить про виникнення цивільно-правових відносин.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження нерухомим майном цей орган, який мав би виступати представником місцевого самоврядування та реалізовувати відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав дійсного власника, що об`єктивно унеможливлює звернення цього ж органу до суду за захистом порушених прав.

Саме для того, щоб такі порушені права не залишилися без захисту, прокурору надано право звертатися до суду в інтересах держави у якості самостійного позивача у випадку, коли єдиний орган, уповноважений на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, є відповідачем у справі.

З матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що після інформування прокуратурою Львівської обласної ради про виявлені порушення закону внаслідок прийняття ухвали №24 від 19.10.1994 та її наслідки, надання можливості самостійно вжити заходів реагування, листом від 31.01.2023 Львівська обласна рада, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 (справа №1-9/2009), положення ч. 2 ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повідомила окружну прокуратуру, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Проте, у Львівської обласної ради та її структурних підрозділів відсутні правові підстави для скасування ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів №24 від 19.10.1994.

Оскільки, на переконання прокурора, Львівська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, яка зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у даному випадку сама порушила закон, що виразилося у прийнятті оскаржуваної ухвали, у даному випадку обласна рада виступає відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем.

При цьому, поєднання позивача та відповідача в одній особі суперечить вимогам ГПК України, зокрема, принципу змагальності.

У постановах Верховного Суду від 25.09.2020 у справі №921/341/19, 07.04.2021 у справі №922/708/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №698/119/18 судом зазначено, що у разі, коли у позовній заяві прокурор визначив орган державної влади одним із співвідповідачів та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування його рішень, помилковими є висновки судів про неможливість захисту прокурором інтересів держави самостійно за вимогами, які він заявив, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (цей орган не може бути одночасно і позивачем і відповідачем).

Таким чином, колегія суддів вказує на помилковість висновків місцевого господарського суду з приводу того, що Львівська обласна рада має бути позивачем за даним позовом.

Щодо недоведеності прокурором наявності права на звернення з даним позовом до суду в статусі позивача, слід зазначити наступне.

Як було зазначено вище, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У даній справі наявний виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави та самостійного звернення до суду з позовом, оскільки єдиний уповноважений орган - обласна рада, яка зобов`язана діяти лише на підставі та у спосіб, передбачений законами України, на думку прокурора, сама порушила закон і має бути відповідачем у справі.

Окрім цього, обласна рада прийняла оскаржувану ухвалу, що, як зазначає прокурор, призвело до виключення спірного об`єкта з комунальної власності, ослабило економічну основу місцевого самоврядування, скоротило доходи бюджету від оренди, приватизації нерухомого майна.

Внаслідок вищевказаних обставин прокурор самостійно звернувся до суду з позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому, у позовній заяві наведені обґрунтування чинного законодавства та судової практики, що підтверджує наявність у прокурора процесуальної дієздатності та права на самостійне звернення до суду з позовом та повноважень керівника на підписання позовної заяви.

Описані обставини не враховані судом під час постановлення оскаржуваної ухвали, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Також слід врахувати і висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, відповідно до якого невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду стосовно повернення позовної заяви Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд визначає в межах, встановлених цим кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст. 15 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 цього кодексу.

Відповідно до ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з`ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що за відсутності підстав для повернення позовної заяви суд першої інстанції зобов`язаний на підставі ст. 176 ГПК України відкрити провадження у справі з подальшим призначенням підготовчого засідання.

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не позбавлений права відкрити провадження у справі за даним позовом та, визначивши остаточно предмет спору, характер спірних правовідносин, позовних вимог та склад учасників судового процесу, залишити без розгляду позов прокурора у зв`язку з недоведеністю права у нього на самостійне звернення до суду.

Натомість, повернення поданої позовної заяви за відсутності вчинення судом наведених дій суперечить як завданням господарського судочинства, так і завданням підготовчого провадження.

З урахуванням усього вищезазначеного, апеляційний суд вважає доречними доводи апеляційної скарги прокурора щодо помилковості висновків суду першої інстанції про пред`явлення прокурором позову в інтересах територіальної громади міста Львова, а також відсутність у прокурора повноважень та права на звернення до суду з позовом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та за умов неповного з`ясування обставин справи.

За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 у справі №910/3020/23 - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому, розподіл судового збору, пов`язаного з поданням апеляційної скарги, повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 у справі №910/3020/23 скасувати.

3. Справу №910/3020/23 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов