Справа № 522/15864/22

Провадження № 2/522/261/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси:

у складі:

головуючої судді Суворової О.В.,

за участі секретаря судового засідання Довгань Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача - ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 21.11.2022 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача - ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 22.11.2022 року відкрито провадження по справі в загальному позовному порядку.

У судове засідання 16.01.2023 року з`явився позивач ОСОБА_1 , просив суд долучити до матеріалів справи акт від 11.12.2022 року обстеження житлово-побутових умов проживання та технічний паспорт квартири АДРЕСА_1 , виготовлений 21.12.2022 року КП «Бюро технічної інвентаризації ОМР, проти закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчить відмітка про отримання судової повістки – 12.01.2023 року (а.с.56).

Третя особа та її представник в судове засідання не з`явились. На електронну пошту суду 16.01.2023 року було направлено заяву про розгляд справи за відсутності третьої особи, в задоволенні позову просить суд відмовити повністю (а.с.58).

Ухвалою суду від 16.01.2023 року підготовче судове засідання закрито та призначено справу до судового розгляду.

04.04.2023 року на електронну адресу суду від представника відповідача – А.Гаврилюк надійшла заява про поновлення строку на подачу відзиву через навантаження на спеціалістів юридичного відділу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та відсутності вакантних посад. Разом із заявою про поновлення строку на подачу відзиву було подане клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.

У судове засідання 04.04.2023 року сторони не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені належним чином та своєчасно. Розгляд справи відкладено на 20.04.2023 року.

У судове засідання 20.04.2023 року з`явився позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ПРА ОМР – Гаврилюк А.А.

Представник відповідача ПРА ОМР – Гаврилюк А.А. підтримав раніше надіслане клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, вважаючи, що в даній справі відсутній предмет спору.

Позивач заперечував проти заявленого клопотання представника відповідача.

Ухвалою суду від 20.04.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі №522/15864/22.

Позивач в судовому засіданні 20.04.2023 року надав пояснення, згідно яких останній пояснив, що між сторонами, а саме ним та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про обмін кімнатами. В результаті даного обміну спочатку ОСОБА_2 в добровільному порядку переселилася в квартиру АДРЕСА_2 , і створила один блок № НОМЕР_1 разом зі своєю матір`ю, яка проживала в кімнаті №281-в., а ОСОБА_1 через два тижні по тому, надавши можливість ОСОБА_2 перенести усі належні їй речі до квартири АДРЕСА_3 та здійснення в ній ремонту. Тобто, він та ОСОБА_2 25.01.2019 року дійшли обоюдної згоди для обміну кімнатами, що і було реалізовано з передачею ключів від кімнат один одному, внаслідок чого родини проживають в набутих ними кімнатами по теперішній час. Тому просить суд зобов`язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозвіл на можливість укладення договору міни кімнати №281-А на кімнату № НОМЕР_2 , розташованих у будинку АДРЕСА_4 .

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтувавши заперечення наступним чином .Основною вимогою позивача є зобов`язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради надати ОСОБА_1  та ОСОБА_2  дозвіл на можливість укладання договору міни кімнати АДРЕСА_5 . Приморська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створена з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Приморського району м. Одеси у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 1934-УІІ від 26.04.2017 р. Кімната №281-А та АДРЕСА_1  , є неприватизованими  та належать до державного житлового фонду, а право власності на них у  ОСОБА_1  та ОСОБА_2  відсутнє. У зв`язку з чим укладання договору міни є неможливим, оскільки відсутнє право власності на відповідне майно. Цивільним кодексом України або іншим нормативно-правовим документом не передбачено надання органом місцевого самоврядування будь-яких дозволів на можливість укладання договору міни. Згідно рішення ОМР від 09.04.2009 року №4123-V сімейному гуртожитку, розташованому за адресою:  АДРЕСА_4  надано статус «гуртожиток», тому обмін кімнатами у гуртожитку є неправомірним. На підставі вище викладеного, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

13.01.2023 року на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення представника третьої особи ОСОБА_2 – адв. ОСОБА_3 , які обґрунтовані наступним чином. Позивач ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради надати йому та ОСОБА_2 дозвіл на можливість укласти договір міни кімнати АДРЕСА_5 , які займають і відповідно в яких зареєстровані позивач та третя особа ОСОБА_2 , однак з такою вимогою позивача ОСОБА_2 не згодна, свого волевиявлення на міну кімнат не підтримує, проти задоволення вимог позивача заперечує, просить суд відмовити в їх задоволенні. В справі №522/20976/19 ОСОБА_1 намагався визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована. Твердження позивача, що ініціатором обміну виступала ОСОБА_4 , не відповідають дійсності. Обмін вищезгаданих кімнат позивач намагався здійснити і повністю оформити власними силами і коштом, складав, був автором відповідних заяв, в тому числі від імені ОСОБА_2 . Третя особа вважає вимоги позивача незаконними і необґрунтованими, та заявляє про відсутність свого волевиявлення на обмін її кімнати 285-А на кімнату 281-А, а в задоволенні позову просить відмовити.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши учасників процесу, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просить зобов`язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради надати йому та ОСОБА_2 дозвіл на можливість укладення договору міни кімнати №281-А та кімнати АДРЕСА_1 .

Судом із матеріалів справи встановлено, що кімната № НОМЕР_3 на кімната АДРЕСА_1 , є неприватизованими та належать до державного житлового фонду.

Право власності на відповідне майно у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє.

Рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 року №460-ХХІІІ із змінами, внесеними рішенням Одеської міської ради від 28.04.2000 року №926-ХХІІІ , до комунальної власності територіальної громади м. Одеси прийнято сімейний гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно рішення ОМР від 09.04.2009 року №4123-V сімейному гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_4 надано статус «гуртожиток».

Згідно відповіді ПРА ОМР від 20.02.2019 року №С-234, наданої ОСОБА_1 , останнього повідомлено, що розпорядженням ПРА ОМР від 11.06.2014 року №335 малолітнього ОСОБА_5 влаштовано до державного дитячого закладу на повне державне забезпечення. Відповідно до п.2 вищевказаного розпорядження за ним збережена кімната АДРЕСА_2 . З метою вирішення питання захисту прав ОСОБА_5 при обміні кімнатами, ПРА ОМР порадило ОСОБА_1 звернутись до територіального відділу у Приморському районі служби у справах дітей ОМР для отримання подання щодо можливості обміну житловими приміщеннями, закріплення за ОСОБА_5 права користування кімнатою АДРЕСА_7 та зміни його реєстрації місця проживання за новою адресою. А вже після отримання подання Служби у справах дітей порушене питання буде вирішуватись на засіданні комісії з питання захисту прав дітей ПРА ОМР (а.с.4).

Аналогічна відповідь ПРА ОМР надана ОСОБА_1 20.05.2019 року за №С-234/2 (а.с.5).

Службою у справах дітей ОМР від 30.05.2019 року №07/5019 надано відповідь ОСОБА_2 , відповідно до якої останній роз`яснено необхідність надання документів до служби для об`єктивного розгляду поданої заяви від 22.05.2019 року №900-А стосовно надання дозволу на можливість укладення договору міни кімнати №281А на кімнату № НОМЕР_2 , однак станом на 30.05.2019 вказані документи службі надані не були , тому розгляд не представився можливим (а.с.10).

Згідно відповіді ПРА ОМР від 07.10.2019 року №С-234, наданої ОСОБА_1 , останнього повідомлено, що наймач житлового приміщення вправі за письмовою згодою членів сім`ї, що проживають разом із ним провести обмін займаного приміщення і іншим наймачем, однак згідно ст. 86 ЖК УРСР обмін жилими приміщеннями не допускається якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться в гуртожитку (а.с.7).

28.11.2019 року ПРА ОМР повторно надала відповідь ОСОБА_1 , в якій знову роз`яснила заявнику, що обмін жилими приміщеннями не допускається, якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться в гуртожитку. Рішенням ОМР від 09.04.2009 року №4123-V сімейному гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_4 - надано статус «гуртожиток». Враховуючи, що кімнати розташовані в гуртожитку, їх обмін прямо заборонений законодавством, а тому районна адміністрація немає права на задоволення клопотання ОСОБА_6 (а.с.8).

Також ОСОБА_1 надано суду акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.12.2022 року (а.с.50), де комісією у складі ОСОБА_7 ,, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в присутності ОСОБА_1 обстежено блок (квартири) АДРЕСА_1 з метою виявлення осіб, які в ньому проживають та умов проживання. Згідно вказаного акту зазначено, що житловий будинок по вказаній адресі є сімейним гуртожитком,  належить до комунальної власності територіальної громади м.Одеси. Житлова площа неприватизованого блоку (квартири)  АДРЕСА_7  становить 34,9 кв.м. На час перевірки в квартирі АДРЕСА_7 проживають: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_1

ОСОБА_1 також надано акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.12.2022 року (а.с.51), де комісією обстежено блок (квартири) АДРЕСА_2 . На час перевірки в квартирі АДРЕСА_3 проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі своєю родиною. Також комісією зазначено, що остання була позбавлена змоги здійснити обстеження побутових умов проживання ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_3 ), оскільки на даний час на даній житловій площі проживає ОСОБА_2 зі своєю родиною та допуску до кімнати не було.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 30.09.2021 року (№522/20976/19) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет позову – Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та визнання права користування жилим приміщенням – залишено без задоволення , зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет позову – Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Одеської міської ради про виселення та вселення – задоволено (а.с.31-35).

Постановою Одеського апеляційного суду від 15.11.2022 року апеляційна скарга ОСОБА_6 залишена без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 30.09.2021 року залишено без змін (а.с.36-42).

Ухвалою Верховного суду від 23.02.2023 року (справа №522/20976/19) відкрито касаційне провадження у справі.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.  Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.  

Відповідно до ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР. Зокрема, даний порядок був деталізований в Примірному положенні про гуртожитки, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03 червня 1986 року (далі - Положення № 208). Так, в п. 40-44 даного Положення визначені певні випадки, коли осіб, які займають приміщення в гуртожитку, може бути виселено.

Відповідно до ст.83 ЖК Української РСР угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів (частина перша статті 58). Відмову у видачі ордера може бути оскаржено в судовому порядку в шестимісячний строк.

Відповідно до ст.84 ЖК Української РСР порядок обміну жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Згідно п.6 ч.1 ст.86 ЖК УРСР обмін жилими приміщеннями не допускається якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться в гуртожитку.

Аналогічна норма встановлена в підпункті 6 пункту 12 Правил обміну жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР від 31.01.1986 року №31.

Відповідно до п.3 ст.86 ЖК Української РСР обмін жилими приміщеннями не допускається, якщо обмін має корисливий або фіктивний характер.

Відповідно до ст.87 ЖК Української РСР обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства Союзу РСР, цього Кодексу та інших актів законодавства Української РСР, визнається недійсним. Визнання обміну недійсним провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст.89 ЖК Української РСР Правила обміну жилих приміщень затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Радою Міністрів УРСР від 31.01.1986 р. №31 затверджені Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР, які встановлюють порядок обміну жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів (п.1). Наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду вправі за письмовою згодою членів сім`ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем у будинку зазначеного фонду або членом житлово-будівельного кооперативу (п.2). Громадяни, бажаючі провести обмін займаних жилих приміщень, подають виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів заяви (п.10). Обмін жилими приміщеннями не допускається, якщо обмін має корисливий або фіктивний характер (п.п.3 п.12).

Угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, які видаються виконавчими комітетами міських, районних у місті, селищних, сільських Радах народних депутатів за місцем оформлення обміну жилими приміщеннями. Ордери повинні бути одержані учасниками обміну жилими приміщеннями або за їх довіреністю іншими особами одночасно, за винятком випадків примусового обміну(п.13). При вселенні в одержане по обміну жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а при її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації або правлінню житлово-будівельного кооперативу. Одночасно подаються паспорти членів сім`ї, включених у ордер (у виписку з рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів), з відміткою про виписку з колишнього місця проживання (п.14).

Обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства визнається недійсним. Обмін може бути також визнаний недійсним при наявності підстав, встановлених ЦК для визнання угоди недійсною. Визнання обміну недійсним провадиться в судовому порядку. У разі визнання обміну жилими приміщеннями недійсним сторони підлягають переселенню в раніше займані ними жилі приміщення.

Угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад, однак ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 ордерів одержано не було .

Аналізуючи вказані обставини та докази по справі, суд вважає, що кімната № НОМЕР_3 та кімната АДРЕСА_1 , є неприватизованими та належать до державного житлового фонду. Право власності на відповідне майно у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє.

Також слід зазначити, що ОСОБА_2  не бажає  здійснювати обмін та укладати договір міни, про що свідчать письмові пояснення, надані представником – адв. ОСОБА_3 , в яких остання не згодна з обміном кімнат, свого волевиявлення на міну кімнат не підтримує, проти задоволення вимог позивача заперечує, просить суд відмовити в їх задоволенні. Твердження позивача про те , що вона була ініціатором обміну виступала саме вона, спростовує.

У п.29 Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право) від 26.05.2001 року вказано, що правила ст.80 ЖК щодо примусового обміну жилого приміщення в судовому порядку в разі відсутності згоди між членами сім`ї не поширюються на обмін жилого приміщення, що належить їм на праві приватної власності. Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім`ї наймача жилих приміщень у державному або громадському житловому фонді.

Статтею 80 ЖК і п. 2 Правил обміну жилих приміщень встановлено загальне правило, за яким на вимогу члена сім`ї наймача може бути проведено примусовий обмін займаного сім`єю наймача жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду з наймачем іншого жилого приміщення в будинку зазначеного фонду або з членом житлово-будівельного кооперативу. Разом з тим не суперечитиме цим правилам і обмін з власником жилого приміщення, проведений за згодою сторони, якої він стосується. Відчуження жилого приміщення при такому обміні провадиться в нотаріальному порядку після постановлення рішення суду про обмін.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Із огляду на повну відмову у задоволенні позову, суд не здійснює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 330, 317, 319, 321, 330, 387, 388, 392, 397, 715 ЦК України, ст. ст. 10, 57-59, 76, 81, ч. 1 ст. 223, ст. 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 9,80,83,86,87,89,130 ЖК УРСР, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача -  ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 27.04.2023 року.

Суддя                                                            О.В.Суворова