Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 288/1595/13

провадження № 61-15568св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року в складі судді Рудника М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С. та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 662 983,44 грн.

На обґрунтування позову зазначало, що 19 листопада 2007 року АКБ «ТАС- Комерцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2622/1107/71-082, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у сумі 197 000 доларів США.

На забезпечення виконання основного зобов`язання 19 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

У результаті укладених договорів факторингу ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року та відповідним договором поруки.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником обов`язків з погашення кредиту станом на 16 липня 2013 року виникла заборгованість у загальному розмірі 3 662 983,44 грн.

З огляду на наведене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року в розмірі 3 662 983,44 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилися заборгованість. ТОВ «Кредитні ініціативи», отримавши право вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року, в передбачений договором спосіб направило відповідачам вимогу про досудове врегулювання спору, яка залишена ними без виконання.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 травня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 року заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Відповідачі не спростували розмір заборгованості, яка обрахована позивачем відповідно до умов договору.

Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди належним чином не дослідили зміст кредитного договору, не з`ясували, на які потреби виданий кредит та чи є він споживчим, а отже, не встановили, які права й обов`язки мали сторони спірних правовідносин при укладенні й виконанні умов кредитного договору, та не визначалися з тим, чи поширюється на спірні правовідносини дія частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» прострочену заборгованість за кредитним договором № 2622/1107/71-082, яка виникла станом на 16 липня 2013 року, у розмірі 295 710,89 грн та 309,69 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредит видавався на споживчі цілі. Відповідно до умов кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту повинна направлятися на адресу боржника та поручителя листом з повідомленням про вручення. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання відповідачами досудової вимоги, а також описи вкладення в поштові відправлення, відтак суду не надано докази того, які саме документи були направлені на адреси відповідачів 17 липня 2013 року.

Оскільки позивач не дотримався визначеного кредитним договором порядку направлення досудової вимоги, відсутні підстави для дострокового погашення відповідачами заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, обґрунтованими є вимоги про стягнення з ОСОБА_1 простроченої заборгованості станом на 16 липня 2013 року у розмірі 295 710, 89 грн.

У задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_2 про стягнення простроченої заборгованості, яка виникла до 10 травня 2013 року, слід відмовити у зв`язку з припиненням поруки, а у задоволенні позовних вимог до неї про стягнення боргу за період з 10 травня 2013 року по 16 липня 2013 року - у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У вересні 2021 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року та залишити в силі заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 490/3505/17, від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 04 червня 2020 року в справі № 640/18354/14-ц, від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 та від 18 березня 2021 року в справі № 911/3142/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення прострочених процентів у розмірі 105 531, 73 доларів США. В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості станом на 16 липня 2013 року, який здійснений від дати видачі кредиту по дату розрахунку.

З лютого 2009 року по тілу кредиту не здійснювалися платежі, отже станом на 16 липня 2013 року розмір простроченої заборгованості за вказаний період становила 31 158 доларів США.

Апеляційний суд стягнув з позичальника 295 710,89 грн простроченої заборгованості за кредитним договором без розшифровки, з чого вона складається.

У задоволенні вимог до поручителя було відмовлено не зважаючи на те, що він не оскаржував судове рішення.

Суд неправильно витлумачив частину десяту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Досудова вимоги була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення, поштова квитанція, видана кредитору відділенням поштового зв'язку, датується 17 липня 2013 року. Позов подано до суду в жовтні 2013 року, тобто товариство повністю дотрималося процедури для набуття права на звернення до суду з позовом про дострокове стягнення боргу за кредитним договором. Ні умовами кредитного договору, ні положеннями чинного законодавства України не передбачено, що досудова вимоги повинна направлятися з описом вкладення.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи».

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року в справі № 6-20цс14, від 18 червня 2014 року в справі № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року в справі № 6-154цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 21 лютого 2020 року в справі № 914/847/19, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивач не довів наявність заборгованості за кредитним договором, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач повинен надати розрахунок із зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості.

В наданому розрахунку не зазначено дати погашення ним заборгованості, тому немає можливості встановити, які суми здійснених виплат були враховані при визначенні розміру боргу.

Позивач пропустив позовну давність щодо частини вимог. Початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

В матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують факт видачі кредиту у визначеному позивачем розмірі. Позивач неправомірно нарахував пеню в доларах США.

Суд першої інстанції не встановив належність права вимоги за спірним кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи» та витребувано її матеріали з Попільнянського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

06 січня 2022 року справа № 288/1595/13 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 листопада 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2622/1107/71-082, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 197 000 доларів США на строк з 19 листопада 2007 року по 12 травня 2036 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

Згідно з пунктом 10.11 договору сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю десять років.

Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості. Оплата пені здійснюється у національній валюті України по встановленому НБУ офіційному курсу гривні до відповідної іноземної валюти, в якій надається кредит, на день сплати пені/штрафу.

Відповідно до договору поруки № 2611/1107/71-082-Р-1 від 19 листопада 2007 року ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором № 2622/1107/71-082.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого банк відступив фактору свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками. Одночасно з правами вимоги до фактора перейшли всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» переуступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 16 липня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 458 273,92 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку становило 3 662 983,44 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 191 841 доларів США (1 533 385,11 грн); за відсотками - 105 351,73 доларів США (842 076,38 грн); пеня - 1 287 521,95 грн.

17 липня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованими листами вимогу про досудове врегулювання спору № 2013/07/Б-0-107 та надало відповідачам строк до 7 днів з дня відправлення даної вимоги для дострокового погашення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом і штрафних санкцій.

Встановлено, що факт переходу права вимоги до ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором № 2622/1107/71-082 підтверджується договорами факторингу від 28 листопада 2012 року; довідкою ПАТ «Омега банк», що є правонаступником ПАТ «Сведбанк», про проведені розрахунки за договором факторингу №15; витягом із Статуту ПАТ «Омега банк»; довідкою ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про проведені розрахунки з ТОВ «Кредитні ініціативи»; витягом переліку кредитних договорів по договору факторингу від 28 листопада 2012 року; витягом про реєстрацію в державному реєстрі іпотек від 19 листопада 2007 року; витягом про реєстрацію змін в державному реєстрі іпотек від 06 грудня 2012 року з приводу того, що новим іпотекодержателем є ТОВ «Кредитні ініціативи»; випискою №1 з протоколу №19 від 20 листопада 2012 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Апеляційний суд встановив, що кредит видавався на споживчі цілі - придбання житла.

Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Відмовляючи у задоволенні вимог про дострокове стягнення коштів за кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що позивач не дотримався визначеного кредитним договором порядку направлення досудової вимоги, факт отримання якої відповідачами не встановлений.

Відповідно до пункту 3.10 кредитного договору № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1 , у випадках порушення умов договору вимога про виконання порушеного зобов`язання направляється банком позичальнику в письмовому вигляді та підлягає виконанню в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата зазначена в повідомлення, яке отримане позичальником особисто в банку.

Зі списку № 2313 згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 липня 2013 року направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги рекомендованими листами з повідомленням про вручення.

Умовами кредитного договору не передбачено обов`язку направлення досудової вимоги з описом вкладення.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недотримання позивачем порядку направлення боржнику та поручителю досудової вимоги та відмову у задоволенні вимог про дострокове стягнення заборгованості з цієї підстави.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Статтею 284 ЦПК України визначений порядок оскарження заочного рішення. Зокрема, відповідно до частини першої указаної статті заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 287 ЦПК України в результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, для відповідача встановлено спеціальний порядок, який представляє окрему стадію судового процесу, дотримання якого для відповідача є обов`язковим.

Аналогічні норми містилися в статтях 228, 231 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення.

ОСОБА_2 із заявою про перегляд заочного рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року в установленому ЦПК України порядку до суду першої інстанції не зверталася, тому в апеляційного суду були відсутні правові підстави для його перегляду в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 .

Згідно розрахунку заборгованості станом на 16 липня 2013 року борг ОСОБА_1 за кредитним договором № 2622/1107/71-082 становить 3 662 983,44 грн, з яких борг за тілом кредиту - 191 841 доларів США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року складає 1 533 385,11 грн, борг за відсотками - 105 351,73 доларів США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року складає 842 076,38 грн, пеня - 1 287 521, 95 грн.

ОСОБА_1 не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем, свій контррозрахунок не надав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 в повному обсязі.

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності, оскільки пунктом 10.11 кредитного договору сторони погодили позовну давність тривалістю десять років.

Обставини переходу права вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «Кредитні ініціативи» були встановлені судами попередніх інстанцій, вони підтверджені належними доказами, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року в частині вирішення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун

М. Ю. Тітов