УХВАЛА

Іменем України

27квітня 2023 року

м. Київ

справа №164/93/23

провадження №51-2126ск23

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 березня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження і

встановила:

як убачається з матеріалів провадження за скаргою, вироком Маневицького районного суду Волинської області від 25 січня 2023 року затверджено угоду від 18 січня 2023 року по кримінальному провадженню № 12022030540000177 від

18 вересня 2022 року про визнання винуватості, укладену між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , яка здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з однієї сторони, та обвинуваченим (на той час підозрюваним) ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 59 500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) гривень.

Затверджено угоду про визнання винуватості від 18 січня 2023 року, укладену між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , яка здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з однієї сторони та обвинуваченим (на той час підозрюваним) ОСОБА_5 з іншої в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022030540000177 від 18 вересня 2022 року.

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 59 500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) гривень.

Зазначеним вироком суду вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів. Зокрема, на підставі ст. 100 КПК України автомобіль марки «TOYOTA CAMRY» р.н.з. НОМЕР_1 , який зберігається в ВП № 1 (село Маневичі) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області конфісковано (спеціальна конфіскація) в дохід держави, як майно використане як засіб вчинення кримінального провадження, після набрання вироком суду.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 09 березня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника

ОСОБА_8 , який діяв в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 25 січня 2023 року.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 березня 2023 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону щодо права обвинуваченого на апеляційне оскарження судового рішення. Посилається на постанови Верховного Суду у справі № 569/730/22 від 22 лютого 2023 року та у справі № 520/16693/15-к від 01 грудня 2020 року, з яких на його думку, можна зробити висновок про невідповідність висновку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині вирішення питання щодо долі речових доказів.

Перевіривши касаційну скаргу та доводи викладені в ній, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Вичерпний перелік підстав та осіб, які можуть подавати апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості передбачений ч. 4 ст. 394 КПК України.

Так, вказаний вирок може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_4 та копій судових рішень вбачається, що апеляційний суд, перевіривши апеляційну захисника ОСОБА_8 , який діяв в інтересах обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що підстави, наведені ним, не дають йому права у розумінні ч. 4 ст. 394 КПК України на оскарження судового рішення - вироку місцевого суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості.

Як зазначив апеляційний суд, судом першої інстанції перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості виконано вимоги, передбачені частинами 4, 6, 7 ст.474 КПК України.

При цьому суд першої інстанції переконався, що при укладенні угоди про визнання винуватості обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за участю захисника, повністю визнали свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Судом також встановлено, що обвинувачені цілком розуміють положення ч. 4 ст. 474 та ст. 473 КПК України, укладення угоди сторонами є добровільним, обвинувачені погоджуються на призначення узгодженого покарання.

Апеляційний суд вказав, що абз. 3 ч. 5 угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 , погодження щодо повернення йому, як власнику, транспортного засобу марки «TOYOTA CAMRY» р.н.з. НОМЕР_1 , не передбачено.

З огляду на викладене, захисником оскаржено вирок з підстав, з яких він не може бути оскаржений згідно положень ст.394 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

За змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 26 КПК України), а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).

З огляду на вказані вище положення, які складають зміст засади диспозитивності, у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно, через укладення угоди у порядку, визначеному Главою 35 КПК України, дії суду обмежується відповідним бажанням сторін.

Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК України особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб`єкти оскарження.

Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК України.

Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа № 523/13129/17, провадження

№ 51-3421км18).

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційним судом обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить переконливих аргументів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом. Висновки Суду, про які йдеться в зазначеній скарзі, стосуються рішень апеляційного суду, ухвалених за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження по суті, які не є релевантними обставинам кримінального провадження, яке є предметом цього розгляду.

Прийняте апеляційним судом рішення цілком узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (пункт 41 рішення у справі «Абрамова проти України» від 18 грудня 2018 року, заява № 41988/08; пункт 78 рішення у справі «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12 та інші).

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Ураховуючи наведене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

постановила:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Волинського апеляційного суду від

09 березня 2023 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3