Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 344/15442/19

провадження № 61-2129 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року у складі судді Шамотайла О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 , за якою також закріплено сарай площею 31,68 кв. м. На спільній земельній ділянці знаходиться квартира АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_4 разом з цією земельною ділянкою продав ОСОБА_2 відповідно до оскаржених нею договорів купівлі-продажу.

Разом з тим рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 березня 2012 року № 463, на підставі якого ОСОБА_4 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га по АДРЕСА_3 після смерті батька - ОСОБА_5 . Також визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки площею 0,0657 га.

Усупереч вказаному рішенню суду ОСОБА_4 30 червня 2017 року, не будучи власником вказаної земельної ділянки, відчужив її ОСОБА_2 разом з належною йому квартирою АДРЕСА_4 .

Вважала, що договори купівлі-продажу квартири та земельної ділянки не відповідають встановленим статтею 203 ЦК України вимогам. Крім того, на земельній ділянці знаходиться належний їй сарай, який вона не має можливості обслуговувати та виготовити на нього технічну документацію.

Також ОСОБА_2 згідно укладених договорів купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року відчужив ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,06 га та 0,0591 га та квартиру по АДРЕСА_3 .

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд: визнати недійсними договори від 30 червня 2017 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 та земельної ділянки площею 0,0657 га кадастровий номер 26101100000:08:008:0227, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок та квартири від 09 грудня 2019 року; скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договір купівлі-продажу від 30 червня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Довгалюк В. Б., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 червня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Довгалюк В. Б., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 0,0657 га кадастровий № 26101100000:08:008:0227 за адресою: АДРЕСА_5 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2019 року № 1771, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М. В., за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,066 га кадастровий №26101100000:08:008:0439 за адресою: АДРЕСА_3 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2019 року № 1769, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М. В. за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,0591 га кадастровий № 26101100000:08:008:0438 по за адресою: АДРЕСА_3 ; договір купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М. В., за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 . Скасовано державну реєстрацію за вказаними договорами.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 лютого 2012 року у справі № 0907/2-6321/2011 визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657 га, у зв`язку з чим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не набули права власності на земельну ділянку площею 0,0657 по АДРЕСА_3 . Отже, ОСОБА_4 не міг набути право власності на це майно. Разом з тим, останній 30 червня 2017 року уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири та договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року у справі №344/5909/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 березня 2012 року, згідно з яким ОСОБА_4 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 по АДРЕСА_3 після смерті батька - ОСОБА_5 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 31 липня 2012 року, зареєстрований за № 1142, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М. В., згідно з яким ОСОБА_7 і ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_4 купив 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 за вказаною вище адресою. У свою чергу ОСОБА_2 , усвідомлюючи свій статус відповідача у цій справі, де предметом є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, які він 13 червня 2017 року придбав, 19 грудня 2019 року, тобто під час розгляду цієї справи і до постановлення судом рішення у справі, здійснив продаж спірного майна ОСОБА_3 . Отже, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 травня 2021 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 30 червня 2017 року та від 09 грудня 2019 року квартири АДРЕСА_4 та скасування державної реєстрації за цими договорами скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довганюком Б. В., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В. за № 1767, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 , та скасування державної реєстрації за цими договорами. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 344/5909/16-ц відсутні вказівки, на те що права ОСОБА_1 порушені у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу та отриманням свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_4 . Так предметом цього позову було визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та договору купівлі-продажу земельної за вказаною адресою.

Разом з тим, обставини, які б свідчили, про те, що права чи інтереси позивачки при укладенні відповідачами договорів купівлі-продажу квартири порушені відсутні, що відповідно виключає можливість задоволення позову у цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 344/15442/19 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем, а наявність у позивачки права власності на сарай не підтверджено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважало висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 7, т. 1).

По сусідству знаходиться квартира АДРЕСА_4 , яка належала ОСОБА_4 , та знаходилась на земельній ділянці площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області 24 квітня 2012 року, у справі № 0907/2-6321/2011 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту про право власності задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 8 рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року про затвердження пункту 3 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 26 вересня 2008 року № 86, затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передачу ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0657 га по АДРЕСА_3 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657 га, виданий 24 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с. 76-83, т. 1).

У вказаній справі судами встановлено, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщена квартира та закріплений за вищевказаною квартирою сарай відповідно до частини другої статті 120 ЗК України. Шляхом співставлення генеральних планів земельних ділянок будинків АДРЕСА_6 та АДРЕСА_3 та плану встановлених меж земельної ділянки, яка передана у власність сім`ї ОСОБА_8 , встановлено, що частина сараю, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, заїзд до останнього та земля під ним, охоплюються земельною ділянкою, приватизованою сім`єю ОСОБА_8 . Земельна ділянка позивачки та земельна ділянка суміжника частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року, ухваленим за результатами перегляду рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/5909/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 березня 2012 року зареєстрований № 463, згідно з яким ОСОБА_4 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 по АДРЕСА_3 після смерті батька ОСОБА_5 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 31 липня 2012 року, зареєстрований №1142, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М. В., згідно якого ОСОБА_7 і ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_4 купив 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 на АДРЕСА_3 (а.с. 232-250, т. 1).

У постанові Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 по АДРЕСА_6 та земельна ділянка по АДРЕСА_3 є суміжними та частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй частиною земельної ділянки.

Суд зробив висновок, що позивач, скориставшись наданим їй правом правильно звернулась до суду із зазначеним позовом, як особа права якої порушені оспорюваним нею свідоцтвом про право на спадщину за законом та договором купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_3 .

30 червня 2017 року приватний нотаріус Довгалюк Б. В. посвідчив договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_4 передав а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0657 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 2610100000:08:008:0227. При цьому в пункті 1.2 договору зазначено, що земельна ділянка, що відчужується за цим договором належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю. за реєстровим номером 463, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 31 липня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В. за реєстровим номером 1142 (а.с. 181-182, т.1).

Отже, відчуження земельної ділянки відбулось на підставі визнаних судом недійсними правовстановлюючих документів продавця ОСОБА_4 .

З листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області вбачається, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру на підставі заяв від 02 серпня 2019 року в результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 площею 0,0657 га сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами: 2610100000:08:008:0438 (площа 0,0591 га) та 2610100000:08:008:0439 (площа 0,0066 га) (а.с. 158, т. 1).

09 грудня 2019 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В. посвідчив договори купівлі-продажу за реєстровими номерами 1769 та 1771 купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,0591 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0438 та площею 0,0066 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0439, що знаходяться по АДРЕСА_3 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 188-191, т.1).

З листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 14 вересня 2021 року убачається, що в результаті об`єднання земельних ділянок кадастровий номер 2610100000:08:008:0438 та 2610100000:08:008:0439 сформована земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:08:008:0468 площею 0,0657 га (а.с. 164, т. 2)

ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В. 09 грудня 2019 року та зареєстрованого в реєстрі за №1767, відчужив вказану вище квартиру ОСОБА_3 . У пункті 1 договору зазначено, що квартира розташована на земельній ділянці площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227, яка поділена на земельні ділянки: площею 0,0591 га з кадастровим номером 2610100000:08:008:0438 та площею 0,0066 га з кадастровим номером 2610100000:08:008:0439 (а.с. 186-187, т. 1)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.

За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Судами встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області 24 квітня 2012 року, у справі № 0907/2-6321/2011 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту про право власності задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 8 рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року про затвердження пункту 3 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 26 вересня 2008 року № 86, затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передачу ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0657 га по АДРЕСА_3 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657 га, виданий 24 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с. 76-83, т. 1).

У вказаній справі судами встановлено, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщена квартира та закріплений за вищевказаною квартирою сарай відповідно до частини другої статті 120 ЗК України. Шляхом співставлення генеральних планів земельних ділянок будинків АДРЕСА_6 та АДРЕСА_3 та плану встановлених меж земельної ділянки, яка передана у власність сім`ї ОСОБА_8 , встановлено, що частина сараю, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, заїзд до останнього та земля під ним, охоплюються земельною ділянкою, приватизованою сім`єю ОСОБА_8 . Земельна ділянка позивачки та земельна ділянка суміжника частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року, ухваленим за результатами перегляду рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/5909/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 березня 2012 року зареєстрований № 463, згідно з яким ОСОБА_4 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 по АДРЕСА_3 після смерті батька ОСОБА_5 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 31 липня 2012 року, зареєстрований №1142, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М. В., згідно якого ОСОБА_7 і ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_4 купив 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 на АДРЕСА_3 (а.с. 232-250, т. 1).

У постанові Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 по АДРЕСА_6 та земельна ділянка по АДРЕСА_3 є суміжними та частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй частиною земельної ділянки.

Суд зробив висновок, що позивач, скориставшись наданим їй правом правильно звернулась до суду із зазначеним позовом, як особа права якої порушені оспорюваним нею свідоцтвом про право на спадщину за законом та договором купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_3 .

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що ОСОБА_4 не набув права власності та спірну земельну ділянку та не мав права розпоряджатися нею, що встановлено преюдиційними судовими рішеннями, а ОСОБА_2 усвідомлюючи свій статус відповідача у цій справі, де предметом є вимога про визнання недійсним укладеного ним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, під час розгляду цієї справи і до постановлення судом рішення у справі здійснив продаж спірного майна ОСОБА_3 , дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки.

Посилання касаційної скарги на те, що наявність у позивачки права власності на сарай не підтверджено, безпідставні. оскільки у справі № 0907/2-6321/2011 судами встановлено, що частина сараю, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, заїзд до останнього та земля під ним, охоплюються земельною ділянкою, приватизованою сім`єю ОСОБА_8 , що порушує права ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара