Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 727/6284/20

провадження № 61-4030св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від

16 листопада 2021 року у складі судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, проскасування запису щодо права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що04 грудня 2017 року вона звернулась до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . 08 грудня 2017 року позивач отримала від державного реєстратора рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень

№ 38601642, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис про реєстрацію права власності № 17912065 на спірний об`єкт нерухомого майна за іншим власником. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 грудня 2017 року державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Г. Ф. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 грудня 2016 року й зареєструвала за ПАТ КБ «ПриватБанк» право власності на спірну квартиру. Підставою для реєстрації зазначено договір іпотеки від 01 березня 2007 року.

Позивач вказувала, що 01 березня 2007 року між нею і ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір іпотеки

№ CVSNGA00000018. Згідно з пунктом 33.3 цього договору позивач на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру

АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м.

У 2009 році позивач здійснила над квартирою самочинну надбудову другого поверху та мансарди. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27 грудня 2011 року № 835/22 «Про погодження здійснених перепланувань та зміну правовстановлюючих документів на квартири, житлові будинки» погоджено здійснення перепланування та доручено Чернівецькому міському БТІ замінити наявні правовстановлюючі документи на свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 205,90 кв. м, в тому числі житловою площею 60,40 кв. м, у зв`язку

з виконаним переплануванням квартири. 28 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно.

Позивач зауважила, що державний реєстратор при здійсненні реєстрації об`єкта нерухомого майна повинна була вказати змінену площу квартири, а саме загальну площу 205,90 кв. м, проте зазначила загальну площу 80,30 кв. м, в тому числі житлову - 18,30 кв. м, що була до перепланування квартири. У зв`язку з цими обставинами неправильно визначено вартість нерухомого майна, фактично

за однією адресою існує два об`єкта нерухомого майна з різними площами.

Крім того, стверджувала, що спірна квартира суб`єктом оціночної діяльності за заявою АТ КБ «ПриватБанк» не оглядалась. Станом на час подання позову їй не відомо чи проводилась оцінка спірної квартири.

Норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення між сторонами договору іпотеки (01 березня 2007 року), для можливості задоволення вимог іпотекодержателя визначали необхідність існування не застереження в договорі іпотеки, а окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте такий договір між нею і банком не укладався.

Також ні позивач, ні члени її сім`ї не отримували письмової вимоги від банку про усунення порушень основного зобов`язання та/або іпотечного договору та застосування позасудового врегулювання на підставі договору.

Позивач наголошувала, що на час здійснення переоформлення прав на спірну квартиру вона проживала в ній, іншого житла не мала, площа переданої квартири становила 80,3 кв. м. Тому на спірні правовідносини поширюється норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На виконанні органів державної виконавчої служби перебувають виконавчі провадження, у яких позивач є боржником, а щодо її майна до Реєстру внесено записи про заборону його відчуження. Вказані обставини були перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо спірної квартири до зняття відповідних заборон на відчуження майна. Проте, незважаючи на це, державний реєстратор протиправно здійснив запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ КБ «ПриватБанк».

ОСОБА_1 , з урахуванням викладення позовної заяви у новій редакції, просила:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф. про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 09 грудня 2016 року, індексний номер 32813354, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі

прав власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м;

скасувати запис про реєстрацію права власності № 17912065 за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м;

визнати припиненим право власності за АТ КБ «ПриватБанк» на майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 листопада

2021 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф. про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 09 грудня 2016 року, індексний номер 32813354, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно - квартиру

АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111124973101).

Скасовано запис про реєстрацію права власності № 17912065 щодо реєстрації за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається

з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111124973101).

Визнано припиненим право власності АТ КБ «ПриватБанк» на майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається

з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111124973101).

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що повідомлення іпотекодавця необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Згідно з пунктом 27 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язується письмово повідомити про це іпотекодавця. 07 жовтня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслано

ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень. Згідно з рекомендованим повідомленням ця вимога була вручена 12 жовтня 2016 року чоловікові

ОСОБА_2 , проте без підпису вказаної особи. Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 не було отримано вимогу банку про порушення зобов`язання, оскільки вона розірвала шлюб з ОСОБА_2 . Крім того, відповідно до відомостей з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України колишній чоловік позивача ОСОБА_2 станом на

12 жовтня 2016 року перебував за межами території України.

Доводи відповідача про те, що справа з підстав не вручення позивачу письмової вимоги про усунення порушень вже розглядалась судом і у цій справі ухвалено рішення суду, є безпідставними. Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 вересня 2018 року у справі №727/6143/18 та постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року аналогічний позов з підстав не вручення позивачу письмової вимоги про усунення порушень не вирішувався.

На переконання суду першої інстанції, державний реєстратор повинен був зареєструвати право власності на квартиру зі збільшеною площею, оскільки на момент реєстрації такі дані відображались в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд встановив, що квартира позивача суб`єктом оціночної діяльності не оглядалась. Відповідно до висновку про вартість майна від 09 грудня 2016 року, наданого представником АТ КБ «ПриватБанк», станом на реєстрацію права власності за банком на нерухоме майно, ринкова вартість спірної квартири, загальною площею 80,30 кв. м, становила 838 600,00 грн. Проте станом на

09 грудня 2016 року загальна площа спірної квартири була збільшена з 80,30 кв. м до 205,90 кв. м. Згідно зі звітом про оцінку майна ринкова вартість квартири, загальною площею 205,90 кв. м, становить 3 443 158,00 грн. Тобто вартість квартири позивача станом на час реєстрації права власності за АТ КБ «ПриватБанк» значно перевищувала суму заборгованості перед банком.

Позивач правильно залучила до участі у цій справі як третю особу на стороні відповідача Чернівецьку міську раду в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, оскільки державний реєстратор вчинив відповідні реєстраційні дії на користь АТ КБ «ПриватБанк».

Банк надав до суду клопотання про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 . Це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки позивач про порушення свого права дізналась 08 грудня 2017 року після отримання рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а звернулась до суду

28 липня 2020 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду, тому позивач відповідний строк не пропустила.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач спростувала презумпцію вручення поштового повідомлення засобами поштового зв`язку. Таким чином, іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за договором іпотеки від 01 березня

2007 року, оскільки його умовами прямо передбачено можливість переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя із спливом строку на виконання дострокової вимоги, яка пов`язана з датою отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень.

Матеріали справи не містять доказів того, що на час проведення реєстрації за банком спірна квартира була оглянута суб`єктом оціночної діяльності. Тому, на переконання апеляційного суду, АТ КБ «ПриватБанк» не дотримано норм Закону України «Про іпотеку», а саме не було визначено реальну ринкову вартість спірного майна, на яке звернуто стягнення. Вчинення дій іпотекодавцем всупереч умовам іпотечного договору щодо перепланування квартири без погодження з іпотекодержателем за обставинами цієї справи не порушило прав банку, оскільки такі дії лише збільшили вартість заставного майна.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції вказав, що мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє йому саме примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Проте особливою обставиною у справі, що переглядається, є звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, отже відстрочка виконання рішення державної реєстрації про звернення стягнення не передбачається.

Досягнення згоди сторін в іпотечному договорі щодо права іпотекодержателя

у разі порушення умов виконання договору позики звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб шляхом переходу до нього права власності на спірну квартиру, по-перше, виключає таку ознаку Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» як примусовість (відсутність згоди власника);

по-друге, на час звернення стягнення чинним було свідоцтво від 28 грудня

2011 року, згідно з яким загальна площа квартири становила 205,90 кв. м, що перевищувало граничну площу для квартир, передбачену вказаним Законом.

Стосовно залучення до участі у справі Чернівецької міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради як третьої особи, то зазначене, на думку апеляційного суду, не впливає на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, не може бути відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що аргументів на спростування висновку суду першої інстанції щодо заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин апеляційна скарга не містить.

Аргументи учасників справи

У травні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, що:

посилання позивача на відсутність у договорі іпотеки права іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки і те, що сторони договору не узгоджували умови про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не відповідає обставинам справи. Умови договору іпотеки, укладеного між сторонами, містять згоду іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, що, в свою чергу, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя. Тому іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі;

банк відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» звернувся

03 листопада 2016 року із заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Згідно з Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, відповідач надав перелік документів, необхідних для здійснення такої реєстрації, зокрема і повідомлення про усунення порушень від 21 липня 2016 року, що були адресовані на адресу ОСОБА_3 , з доказами вручення (рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення), які містять підтверджують те, що вимога була одержана «дочкою ОСОБА_4 ». Таким чином, іпотекодавець був повідомлений належним чином;

АТ КБ «ПриватБанк» наголошує, що при проведенні реєстрації права власності за банком державний реєстратор жодних порушень законодавства не вчинив та діяв відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

державний реєстратор не встановила невідповідність площі нерухомого майна, оскільки зміни щодо площі іпотеки були здійсненні позивачем 08 липня 2010 року всупереч пункту 1.8.3 договору іпотеки, тобто без згоди іпотекодержателя;

наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем;

твердження позивача про те, що передача майна у власність банку відбулася без його належної оцінки на підставі застарілих даних, є помилковими.

іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права та обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна). Оскільки ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язань, права та інтереси банку були порушені, стало підставою для задоволення в позасудовому порядку вимог шляхом звернення до державного реєстратора з вимогою внесення до Реєстру запису про право власності на предмет договору іпотеки. Таким чином, оскаржуваний запис щодо права власності на спірну квартиру є законним та скасуванню не підлягає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху, надано банку строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року продовжено АТ КБ «ПриватБанк» строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі

№ 161/14101/15, від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц, від

06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 529/501/16-ц та постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року

у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 01 березня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири № CVSNGA00000018. Згідно з пунктом 33.3 вказаного договору на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором вона передала в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки) - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв. м, житловою площею 18,30 кв. м.

У пункті 27 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, крім іншого, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити про це іпотекодавця.

Предмет іпотеки належить позивачу на праві власності на підставі договору дарування квартири від 15 липня 2005 року, укладеного між ОСОБА_5 і

ОСОБА_1 .

Відповідно до копії заяви від 14 грудня 2009 року позивач здійснила надбудову другого поверху і мансарди, просила її узаконити. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27 грудня 2011 року № 835/22 «Про погодження здійснених перепланувань та заміну правовстановлюючих документів на квартири, житлові будинки (делеговані повноваження)» вирішено погодити здійсненні перепланування та доручено Чернівецькому міському комунальному бюро технічної інвентаризації замінити наявні правовстановлюючі документи на свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 205,90 кв. м, житловою площею 60,40 кв. м., у зв`язку з виконаним переплануванням квартири.

28 грудня 2011 року позивач отримала свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно, згідно з яким загальна площа квартири становила 205,90 кв. м.

У матеріалах справи немає даних щодо погодження таких дій з іпотекодержателем.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

22 жовтня 2014 року на підставі свідоцтва про право власності внесено відомості щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 205,9 кв. м, житловою площею 60,4 кв. м, яка складається з чотирьох житлових кімнат.

07 жовтня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, в якому вказано, що через неналежне виконання зобов`язань умов кредитного договору у неї утворилася заборгованість, яка становить 27 631,46 дол. США. Крім іншого, іпотекодавцю запропоновано у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Попереджено про намір скористатись правом задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання зазначеної вимоги, а саме зареєструвати за банком право власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 грудня 2017 року № 107232828 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 07 грудня 2016 року державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Г. Ф. прийняла рішення про державну реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,30 кв. м; підстава - договір іпотеки.

04 грудня 2017 року позивач звернулась до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

08 грудня 2017 року позивач отримала від державного реєстратора рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 38601642, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за іншим власником.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з статтею 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частиною першою, другою статті 37 Закону України «Про іпотеку»

(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 212/3116/19 (провадження № 61-7273св22) зазначено, що: «умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року

№ 270. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя». При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 361/3222/19 (провадження

№ 61-2788св21)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) зазначено, що: «у пункті 1 Закону України від

03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації) передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею

4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею

5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі

№ 754/10676/19 (провадження № 61-4628св21), з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21), вказано, що: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження

№ 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі

№ 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада

2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 4648589/15-ц (провадження

№ 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 (провадження № 61-11707св22), з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження

№ 14-100цс19), зазначено, що:

«у пункті 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).

Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи № 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60). 09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 47205964) щодо примусового виконання ухвали № 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру. На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження. Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП № 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку). Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

тлумачення змісту пункту 27 договору іпотеки квартири від 01 березня

2007 року № CVSNGA00000018, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 , дає підстави для висновку, що сторони у своєму регулюванні приватних відносин визначили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця (т. 2, а. с. 16 зворот);

07 жовтня 2016 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, в якій вказано, що через неналежне виконання зобов`язань умов кредитного договору у неї утворилася заборгованість, яка становить

27 631,46 дол. США. Іпотекодавцю запропоновано у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Позивача також попереджено про намір скористатись правом задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання зазначеної вимоги, а саме зареєструвати за банком право власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки (т. 2, а. с. 77);

на підтвердження факту направлення іпотекодавцю ОСОБА_1 та отримання нею вимоги про усунення порушень банк надав до суду копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення

(т. 2, а. с. 78);

при задоволенні позову суди помилково виходили з того, що банк не повідомив належним чином ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем у загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована;

у матеріалах справи наявна інформація, що у власності ОСОБА_1 перебуває інше нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 . Тому норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах

(т. 2, а. с. 125);

висновки судів про більшу вартість предмета іпотеки з врахуванням добудови (реконструкції) квартири не можуть бути підставою для скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, оскільки банк подав реєстратору звіт про оціночну вартість спірної квартири станом 2016 рік

з даними щодо її площі на момент передання цього майна в іпотеку (80,30 кв. м), а не нерухомого майна - квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 205,90 кв. м. Водночас дійсна вартість квартири має значення при застосуванні частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» щодо відшкодування іпотекодателю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя;

суди попередніх інстанцій також не врахували, що як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що на виконанні органів державної виконавчої служби перебувають виконавчі провадження, у яких вона є боржником, а щодо її майна до Реєстру внесено записи про заборону його відчуження (т. 2, а. с. 121 - 123). Ці обставини є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо спірної квартири до зняття відповідних заборон на відчуження майна, зокрема неможливим було й вчинення запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки.

За таких обставин, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилились щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року у справі

№ 212/3116/19 (провадження № 61-7273св22), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21),

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 (провадження № 61-11707св22), дають підстави для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанції частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки колегія суддів змінює судові рішення лише в частині мотивів їх прийняття, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 16 листопада

2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

Судді:Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук