ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 161/14219/18

Провадження № 51 - 5863 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції,

його захисника адвоката ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010000729 від 23 лютого 2018 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковель Волинської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимого,

за ст. 289 ч. 3 КК України в редакції Закону № 270-VI від 15.04.2008 року (далі по тексту - ст. 289 ч. 3 КК України),

за касаційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 289 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна.

Запобіжний захід ОСОБА_6 залишено попередній - тримання під вартою на строк не більше 60 днів, тобто до 18 серпня 2022 року включно.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 19 червня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави судові витрати в розмірі 1 430 гривень за проведення товарознавчих експертиз.

Стягнуто з ОСОБА_6 в користь потерпілого ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 368 384,34 гривень та витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, в розмірі 5 000 гривень.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

22 лютого 2018 року близько 18:00 год. ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, керуючись метою незаконного заволодіння транспортним засобом, перебуваючи за кермом автомобіля «Land Rover», моделі «Range Rover Sport», 2007 року випуску, сірого кольору, номерний знак « НОМЕР_1 » (Республіки Болгарія), номер шасі « НОМЕР_2 », який знаходився на перехресті вулиці Рівненська та проспекту Відродження в м. Луцьк Волинської області, шляхом обману, який виразився у повідомленні потерпілому ОСОБА_9 неправдивої інформації про намір придбати вказаний автомобіль, під приводом перевірки його технічної справності, отримав добровільну згоду потерпілого на тимчасове керування автомобілем. Після чого ОСОБА_6 , скориставшись моментом, коли ОСОБА_9 покинув салон автомобіля, здійснив рух вказаним автомобілем у напрямку м. Рівне Рівненської області, таким чином незаконно заволодів цим автомобілем та чим завдав великої матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_9 на суму 368 384,34 грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року частково задоволено апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 .

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року щодо ОСОБА_6 змінено.

Виключено зі змісту вказаного судового рішення призначене обвинуваченому ОСОБА_6 за ст. 289 ч. 3 КК України додаткове покарання у виді конфіскації всього майна. Зазначено вважати його засудженим за даним вироком суду за ст. 289 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Рішення суду в частині вирішення питання про стягнення витрат, пов'язаних з наданням правничої правової допомоги, викладено у такій редакції: «В порядку ст.ст. 120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_10 5 000 грн. процесуальних витрат, пов'язаних з оплатою допомоги захисника».

В іншій частині вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали та короткий зміст заперечень

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Посилаючись на примітку до ст. 289 КК України та ст. 55 КПК України заперечує висновки судів обох інстанцій щодо визнання ОСОБА_10 потерпілим у вказаному кримінальному провадженні. Не погоджується з судами обох інстанцій щодо оцінки доказів у кримінальному провадженні, вказує на докази, які є недопустимими та вважає, що суди обох інстанцій не провели належного аналізу обставин кримінального провадження та не дали оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК України, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вважає, що наявних в матеріалах кримінального провадження доказів недостатньо для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України. Не погоджується із розміром встановленої судами фактичної вартості транспортного засобу, правильності експертних розрахунків щодо цього питання та вважає, що рішення за цивільним позовом є неправильним. Вказує на порушення закону, допущені під час затримання ОСОБА_6 та недопустимість доказів отриманих при такому затриманні. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційним судом на наведено належного обґрунтування підстав, з яких відхилено доводи сторони захисту.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 370, 419 КПК України апеляційним судом не наведено достатніх підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора в частині невідповідності призначеного ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання визнано необґрунтованою. На думку прокурора судова колегія належним чином не обговорила та не спростувала доводи прокурора про необхідність призначення більш суворого покарання ОСОБА_6 , що свідчить про формальний підхід до апеляційного перегляду рішення, постановленого в цьому кримінальному провадженні.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вказує на безпідставність її доводів та просить відмовити у її задоволенні.

Заперечень на касаційні скарги від інших учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник у судовому засіданні вважали касаційну скаргу захисника обґрунтованою, просили її задовольнити та заперечували проти касаційної скарги прокурора.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою, просила її задовольнити та заперечувала проти касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у незаконному заволодінні транспортним засобом, яке завдало потерпілому великої матеріальної шкоди, поза розумним сумнівом відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 суд першої інстанції у вироку обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_10 , який повідомив суду обставини його знайомства із ОСОБА_6 з приводу продажу автомобіля марки «Land Rover», їх зустрічі 22 лютого 2018 року та обставини, за яких він передав керування автомобілем ОСОБА_6 , який в подальшому незаконного заволодів цим транспортним засобом. Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 підтвердили такі показання потерпілого та вказали на відомі їм обставини кримінального провадження. Зокрема свідок ОСОБА_18 підтвердив, що в 2018 році він знаходився в барі «Агдаш», що в с. Княгининок Луцького району Волинської області. В даний заклад приїхали обвинувачений та потерпілий, де в розмові з потерпілим, який є його братом, свідок дізнався, що обвинувачений має намір купити в потерпілого автомобіль марки «Рейндж Ровер». Також свідок казав ОСОБА_6 про те, що даний автомобіль в дуже хорошому стані. Свідок ОСОБА_17 підтвердив обставини події, яка сталася в лютому 2018 року за участю його автомобіля та позашляховика, який стояв попереду. Він підтвердив обставини за яких став свідком викрадення у потерпілого позашляховика, в якому, як повідомив потерпілий, були всі його речі. В подальшому ОСОБА_17 дав потерпілому свій телефон і вони спробували наздогнати викрадений автомобіль, проте цього їм зробити не вдалося. Потерпілий повідомив про даний факт працівникам поліції. Інші свідки залучались як поняті при проведенні слідчих дій та підтвердили обставини проведених за їх участю слідчих дій.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку, у тому числі на дані, що містяться у протоколах прийняття заяви потерпілого ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення від 22.02.2018, огляду місця події від 19.06.2018, огляду місця події від 22.02.2018 та 26.02.2018, огляду предмету від 26.02.2018, пред`явлення особи для впізнання від 26.02.2018, а також у висновку експерта № 76 від 29.08.2018. У ході пред`явлення особи для впізнання свідок ОСОБА_18 та потерпілий ОСОБА_10 вказали на фото ОСОБА_6 як на особу, що незаконно заволоділа транспортним засобом.

При цьому суд першої інстанції зазначив у вироку підстави, з яких не прийняв до уваги посилання сторони захисту на покази свідка ОСОБА_19 про те, що він не залучався працівниками поліції в якості понятого, оскільки такі посилання повністю спростовуються показами свідка ОСОБА_12 . Також суд не поклав у основу вироку покази свідка ОСОБА_19 , оскільки останній, хоч і заперечував в своїх показах щодо залучення його в якості понятого, в той же час підтвердив, що в протоколі огляду місця події наявний його особистий підпис.

Посилання захисника на покази свідка ОСОБА_16 , який, на її думку, не залучався до участі в слідчих діях в якості понятого, не взяті судом до уваги, оскільки останній в судовому засіданні зазначив, що він не пам`ятає чи залучався він до слідчої дії в якості понятого, разом з тим він зазначив, що підписи в протоколі огляду місця події належать саме йому.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що судом не обґрунтовано яким чином показання свідків, які були понятими, підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, є безпідставними, оскільки показання цих свідків підтверджують обставини проведених у цьому кримінальному провадженні слідчих дій та дотримання вимог процесуального закону при їх проведенні, які в сукупності з іншими доказами підтверджують законність зібраних доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину.

Щодо доводів касаційної скарги про незаконність визнання ОСОБА_10 потерпілим, недопустимість доказів у кримінальному провадженні та порушення права ОСОБА_6 на захист при його затриманні, то вони також є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 55 КПК України в редакції статті, яка діяла на день звернення ОСОБА_10 із заявою про вчинення злочину, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Відповідно до примітки до ст. 289 ч. 3 КК України під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено судом, 22 лютого 2018 року ОСОБА_10 звернувся до правоохоронних органів із заявою (повідомленням про вчинення кримінального правопорушення), як потерпіла особа, по факту незаконного заволодіння транспортним засобом марки «Land Rover» моделі «Range Rover Sport» 2007 року випуску сірого кольору н.з. « НОМЕР_1 » (Республіки Болгарія) номер шасі « НОМЕР_2 » та спричинення йому такими неправомірними діями майнової шкоди. Згідно наявних у матеріалах кримінального провадження даних, зазначений транспортний засіб 16 січня 2018 року перетнув митний кордон України у митному режимі «Тимчасове ввезення до 1 року», в якості пасажира якого значиться ОСОБА_10 . Станом на 20 липня 2018 року відповідно до бази даних розшукуваних транспортних засобів Генерального секретаріату Інтерполу цей автомобіль у міжнародному розшуку не перебуває. Документи на автомобіль, зокрема ті, що підтверджують право потерпілого ОСОБА_10 на користування ним, залишились в його салоні, а інших осіб, які б заявили майнові права на даний транспортний засіб, судом установлено не було. Потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердив вказані обставини та повідомив яким чином зазначений автомобіль потрапив на територію України і перебував у його володінні. Отже, ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні набув статусу потерпілого в момент подання ним заяви про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, як це передбачено положеннями ст. 55 КПК України.

Затримання ОСОБА_6 відбулось із дотриманням вимог закону. З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2018 року задоволено клопотання слідчого СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області лейтенанта поліції ОСОБА_20 у кримінальному провадженні № 12018030010000729 та надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На підставі цієї ухвали слідчого судді ОСОБА_6 було затримано 19 червня 2018 року о 14 год. 50 хв. уповноваженою службовою особою СКП Ковельського ВП- майором поліції ОСОБА_21 , що підтверджується протоколом його затримання. О 15 год. 34 хв. Цього ж дня повідомлено центр безоплатної правової допомоги про затримання ОСОБА_6 . Ознайомившись із підставами затримання, правами та обов`язками затриманого, підозрюваний ОСОБА_6 за участю захисника ОСОБА_22 пояснив, що із протоколом згідний і це засвідчив особистим підписом. Зауважень та доповнень до протоколу від ОСОБА_6 та його захисника не надходило. Копія цього протоколу вручена того ж дня захиснику ОСОБА_22 , а вилучений у ОСОБА_6 мобільний телефон, обвинувачений надав слідчому добровільно, про що вказано у протоколі від 19 червня 2018 року. З урахуванням того, що при затриманні ОСОБА_6 його обшук не здійснювався, залучення понятих для оформлення цієї процесуальної дії не було обов`язковим. Порушень ст. 208 КПК України при затриманні ОСОБА_6 встановлено не було.

Доводи захисника про те, що з протоколів огляду предметів від 26 лютого 2018 року неможливо встановити яким чином було проведено огляд відеоматеріалів є необґрунтованими, оскільки у цих протоколах зазначено, що огляд CD-R дисків здійснювався за допомогою персонального комп`ютера. Відсутність в протоколах технічних характеристик та ідентифікуючих даних комп`ютера, за допомогою якого проводились огляди відеоматеріалів, а також не зазначення у протоколах пред`явлення особи для впізнання від 26 лютого 2018 року технічних характеристик фотоапарату Nikon, який використовувався при проведенні цих процесуальних дій, в даному конкретному випадку не вплинула на прийняте рішення судом першої інстанції. Захисник у касаційній скарзі не наводить обґрунтування того яким чином відсутність у протоколах інформації щодо технічних засобів вплинула на правильність встановленої за допомогою цих дій інформації, висновки суду щодо встановлених фактичних обставин та які б вказували на порушення або обмеження прав ОСОБА_6 при проведенні цих слідчих дій.

Реєстр матеріалів досудового розслідування складений відповідно до вимог ст. 109 КПК України, а тому доводи касаційної скарги щодо відсутності у ньому зазначення процесуальних дій, проведених 23 лютого 2018 року та 08 серпня 2018 року є безпідставними.

Протоколи огляду місця події від 22 лютого 2018 року та від 26 червня 2018 року складалися не як протоколи огляду місця вчинення злочину, а тому не мали бути складені за місцем вчинення злочину, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі. Так, протокол огляду місця події від 22 лютого 2018 року було складено в порядку ст. 223 КПК України за результатом огляду автомобіля Volkswagen Passatна території Луцького ВП ГУНП у Волинській області за участю володільця ОСОБА_17 . Інший протокол огляду місця події від 22 лютого 2018 року складено в кабінеті № 208 в приміщенні Луцького ВП ГУНП у Волинській області, за результатом якого оглянуто ОСОБА_17 , який добровільно дав для огляду мобільний телефон. Протокол огляду місця події від 26 червня 2018 року за матеріалами кримінального провадження не складався. При цьому посилання захисника на постанову Касаційного кримінального суду Верховного суду від 21 березня 2019 року у справі № 127/12150/16-к щодо необхідності складання протоколу огляду саме за місцем вчинення злочину в даному випадку є безпідставним. Так, у справі, на яку захисник зробив посилання, було встановлено порушення при складанні протоколу огляду місця події за інших обставин, а саме: особу було виправдано за ст. 307 ч. 2 КК України та визнано недопустимим протоколу огляду місця події, який відбувся не за місцем збуту наркотичної речовини, а у дворі відділу поліції.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України, а саме - незаконному заволодінні транспортним засобом, яке завдало великої матеріальної шкоди, оскільки потерпілому заподіяно реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано, адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчинені.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував дані про його особу, який відповідно до ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, свою вину не визнав, не розкаявся у вчиненому, відмовився надати будь-які покази, з приводу обставин вчиненого, а також його поведінку в ході судового слідства. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_6 суворого покарання, суд прийшов до висновку, що його виправлення та перевиховання неможливе без його ізоляції від суспільства, призначивши йому основне покарання в межах санкції ст. 289 ч. 3 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, що є необхідним та достатнім для його виправлення і перевиховання, а також попередження вчинення нових злочинів.

Доводи касаційної скарги захисника щодо несправедливого та неправильного вирішення судом цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні є безпідставними з огляду на наступне.

Право кожної фізичної особи на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, гарантоване ст.ст. 32, 56 Конституції України.

Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Суд першої інстанції належним чином врахував такі вимоги закону та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку з тим, що такі понесені збитки потерпілим підтверджено документально.

Таке рішення узгоджується із висновком сформульованому Верховним Судом України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та зазначеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17, провадження № 14-95цс20) про те, що якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у кримінальному провадженні та захисник, не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , оскаржили його в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду, подавши апеляційні скарги.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг прокурора та захисника, належним чином перевірив викладені у них доводи, частина з яких аналогічна доводам касаційних скарг, про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого, внаслідок м`якості та суворості, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги в цих частинах визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про правильність визнання ОСОБА_10 потерпілим відповідно до ст. 55 КПК України та необхідність відшкодування йому шкоди ОСОБА_6 .

Щодо наявності у осіб, які здійснювали досудове розслідування, повноважень, передбачених КПК України, апеляційний суд зазначив, що судом установлена наявність постанов від 23 лютого 2018 року про визначення групи слідчих, уповноважених на здійснення даного кримінального провадження, та постанови заступника прокурора Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_23 (на підставі повідомлення слідчого СВ Луцького ВП ГУНП України у Волинській області ОСОБА_24 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018030010000729) про призначення процесуального керівника у даному кримінальному провадженні. Огляд місця події та огляд предмету проведені уповноваженими на це слідчими ОСОБА_24 та ОСОБА_20 ), які входять в групу слідчих. Вказані слідчі дії проведені за участю понятих та за участю власників приміщень, у яких вилучались записи з камер спостереження, що розцінено як їх безумовна згода на проведення таких слідчих дій.

Погодився апеляційний суд також і з висновками суду щодо розміру матеріальних збитків, понесених потерпілим ОСОБА_10 , оскільки транспортний засіб марки «Land Rover» моделі «Range Rover Sport» 2007 року випуску сірого кольору н.з. « НОМЕР_1 » (Республіки Болгарія) номер шасі « НОМЕР_2 », який у зазначеному кримінальному провадженні є об`єктом незаконного посягання, потерпілому не повернутий, його місцезнаходження не встановлене.

В ході досудового розслідування кримінального провадження за постановами слідчого було проведено дві експертизи: судову автотоварознавчу експертизу від 19 березня 2018 року № 35, якою станом на 22 лютого 2018 року середня ринкова вартість аналогічного автомобіля без урахування пошкодження та пробігу становить 339 056 грн., а також - додаткову судову автотоварознавчу експертизу від 29 серпня 2018 року № 76, якою станом на 22 лютого 2018 року середня ринкова вартість аналогічного автомобіля з урахуванням пошкоджень та пробігу становить 368 384, 34 грн. Останній із числа зазначених вище висновків проведений після проведення додаткового допиту потерпілого та з урахуванням наданої ним інформації щодо показників одометра та пошкоджень викраденого транспортного засобу станом на 22 лютого 2018 року.

Зважаючи на те, що викрадений транспортний засіб не є новим, станом на 22 лютого 2018 року термін його експлуатації становив 11 років 1 місяць, тому саме останній висновок експерта, а відповідно і визначену ним середню ринкову вартість автомобіля у розмірі 368 384, 34 грн. було взято до уваги органом досудового розслідування при визначенні правової кваліфікації протиправних дій ОСОБА_6 та визначенні розміру спричинених матеріальних збитків потерпілому.

В цій частині доводів апеляційну скаргу захисника обґрунтовано визнано безпідставною.

При цьому необґрунтованими є доводи касаційної скарги захисника щодо відсутності розрахунку фактичної вартості транспортного засобу, оскільки цей транспортний засіб викрадено та встановити таку вартість об`єктивно відсутня можливість. За обставин, коли потерпілий не може визначити розмір матеріальних збитків та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, відповідно до вимог ст. 242 КПК України в даному кримінальному провадженні було призначено експертизу, за результатом дослідження якої було визначено середню ринкову вартість аналогічного автомобіля марки LandRover RangeRover Sport, 2007 року випуску, з врахуванням пошкоджень, що зазначені в протоколі додаткового допиту потерпілого.

Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за доводами апеляційних скарг прокурора та захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, апеляційний суд не знайшов підстав для призначення ОСОБА_6 більш суворого чи м`якшого покарання, погодившись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного йому основного покарання.

Основне покарання засудженому ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок м`якості, не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновки судів обох інстанцій щодо призначеного йому основного покарання.

Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Разом із цим, апеляційний суд відхиляючи вищезазначені доводи апеляційних скарг прокурора та захисника, знайшов обґрунтованими апеляційні скарги в частині їх доводів та вимог щодо необхідності зміни вироку суду щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому додаткового покарання у виді конфіскації майна та стягнення з нього витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги з огляду на таке. Наявність корисливого мотиву при кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 289 ч. 3 КК України органом досудового розслідування інкриміновано не було, у зв`язку із чим апеляційний суд зробив висновок про те, що судом першої інстанції при призначенні покарання останньому неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність в частині призначення йому додаткового покарання у виді конфіскації майна та змінив вирок в цій частині, виключивши зі змісту вироку призначене обвинуваченому ОСОБА_6 за ст. 289 ч. 3 КК України додаткове покарання у виді конфіскації всього майна. Змінив апеляційний суд і вирок суду в частині прийнятого рішення щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_10 5 000 гривень витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Апеляційний суд врахував позицію Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 17 червня 2020 року в справі №598/1781/17 (провадження № 13 - 47 кс 20) щодо цього питання та зазначив, що такі витрати підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_10 в порядку ст.ст. 120, 124 КПК України як процесуальні витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника.

За таких обставин, апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 лише в частині прийнятого рішення щодо призначеного йому додаткового покарання і стягнення витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника. В решті вирок суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни. Крім того, прокурор у касаційній скарзі не вказує на помилковість ухвали апеляційного суду в частині виключення зі змісту вироку призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання у виді конфіскації майна. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційних скарг захисника та прокурора, скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження щодо нього або призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3