Постанова

Іменем України

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 359/8547/20

провадження № 61-960св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належний померлій житловий будинок у селі Дударків Бориспільського району Київської області та інше майно. Заповіту мати не залишила, а тому має місце спадкування за законом. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері крім нього є її син - ОСОБА_2 та дочка - ОСОБА_3

Вказував, що після смерті матері він не зміг своєчасно звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, який закінчився 16 лютого 2020 року. Пропуск строку, встановленого для прийняття спадщини, стався внаслідок незадовільного стану його здоров`я. Протягом тривалого часу він страждав на низку захворювань опорно-рухового апарату, в тому числі полінейропатію. Наскільки йому відомо, відповідачі звернулися до нотаріуса, спадкова справа після смерті їх матері заведена державним нотаріусом Бориспільської районної державної нотаріальної контори Київської області, однак свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 спадкоємцям не видавалося.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом одного місяця з дня набрання чинності рішенням суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 30 червня 2022 року позов задовольнив. Визнав ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 , протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішення суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач як спадкоємець за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_4 пропустив установлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки мав захворювання опорно-рухового апарату та був оглянутий лікарем за місцем проживання, який призначив йому лікування.

При цьому суд виходив із того, що хвороба позивача об`єктивно позбавила його можливості у визначений законом шестимісячний строк звернутися із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, в тому числі в останні дні шестимісячного строку.

Не погодившись із рішенням, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 15 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року скасував і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог свідчать про існування обставин щодо неможливості звернення до нотаріуса лише протягом останніх шести днів шестимісячного строку для прийняття спадщини. В решті, а саме - 5 місяців і 24 дні позивач не надав доказів про наявність будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як і не надав доказів про неможливість направлення ним нотаріусу такої заяви поштою, що свідчить про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини після смерті матері та помилковість висновків суду про їх наявність.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 січня 2023 року ОСОБА_1 направив до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року в справі № 315/714/19, відповідно до якої гостре раптове захворювання позивача, яке сталося за декілька днів до спливу 6-місячного строку для прийняття спадщини, унеможливило його своєчасне звернення до нотаріуса. Верховний Суд визнав, що вказана обставина пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, що потягло за собою незначний пропуск строку для прийняття спадщини (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У березні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ковальчук С. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2023 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін у справі ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина за законом на належний померлій на праві власності житловий будинок (а. с. 49).

Відповідно до довідки № 83 від 24 січня 2020 року спадкодавець ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована в будинку на АДРЕСА_1 . На день смерті з померлою на АДРЕСА_1 був зареєстрований і проживав її син відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 53).

Спадкоємцями першої черги за законом померлої ОСОБА_4 є її діти: позивач ОСОБА_1 та відповідачі: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а. с. 6, 50-52).

Спадщину у встановлений законом шестимісячний строк прийняли її діти, а саме: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які подали заяви про прийняття спадщини до Бориспільської районної державної нотаріальної контори Київської області (а. с. 47, 48).

Позивач у встановлений законом шестимісячний строк спадщину не прийняв, оскільки на момент смерті матері з нею не проживав, заяви нотаріусу про прийняття спадщини не подав.

Листом від 07 жовтня 2020 року Бориспільська районна державна нотаріальна контора повідомила позивача про видачу свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 спадкоємцям, які прийняли спадщину, роз`яснила позивачу зміст статті 1270 ЦК України та просила повідомити в строк до 28 жовтня 2020 року, якщо він має намір звернутися до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. В цей же день позивач подав до Бориспільської районної державної нотаріальної контори заяву з проханням не видавати відповідачам свідоцтва про право на спадщину та його намір звернутися до суду (а. с. 64, 70).

Згідно з долученими до позовної заяви довідками (а. с. 8-11) позивач ОСОБА_1 має захворювання опорно-рухового апарату, зокрема полінейропатію, оглядався лікарем-травматологом ОСОБА_6 за місцем проживання позивача та призначалося йому лікування.

Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок лікар-травматолог ОСОБА_6 підтвердив викладені в медичній документації факти, що на момент огляду 10 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 у силу загострення хронічного захворювання та через больовий синдром не міг самостійно пересуватися, а 21 лютого 2020 року з великими труднощами пересувався по дому за допомогою ходунків. Що також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18) та від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20) Верховний Суд зробив висновки про те, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Водночас, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи спори про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суди мають враховувати, що прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини потрібними є волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Підставою для визначення судом додаткового строку для подання заяви є виключно наявність поважних причин, тобто таких, які безумовно унеможливлювали вчинення особою дій по прийняттю спадщини. Такі причини та обставини мають існувати об`єктивно, тобто незалежно від особистих уявлень спадкоємця чи сприйняття ним певних фактів. Встановлений законом шестимісячний строк є цілком розумним та достатнім для вчинення спадкоємцем юридично значимих дій щодо прийняття спадщини, а тому причини, які об`єктивно унеможливлювали вчинення дій щодо прийняття спадщини, мають існувати протягом усього цього строку, або принаймні його істотної частини з такими наслідками, щоб протягом решти строку спадкоємець об`єктивно не мав змоги реалізувати своє право на прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна першорядно стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Так, суди встановили, що мати сторін померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно шестимісячний строк на прийняття спадщини після її смерті сплив 16 лютого 2020 року, а тому позивач мав довести суду, що протягом всього вказаного строку чи його істотної частини існували причини, які об`єктивно унеможливлювали вчинення ним дій щодо прийняття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він пропустив строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з поважних причин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як на поважну причину пропуску строку на прийняття спадщини посилався на те, що він протягом тривалого часу страждав на низку захворювань опорно-рухового апарату, в тому числі полінейропатію.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду докази, а саме - довідку, відповідно до якої позивач був оглянутий 10 лютого 2020 року лікарем-травматологом, який встановив йому діагноз - деформаційний артроз двох колінних суглобів ІІ ступеня, больовий синдром та призначив лікування, рекомендував постільний режим та пересування на ходунках. У подальшому позивач до лікаря не звертався і у справі відсутні будь-які дані про подальший перебіг захворювання, його виявлення чи загострення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем докази можуть свідчити про існування обставин щодо неможливості звернення до нотаріуса лише протягом останніх шести днів шестимісячного строку для прийняття спадщини. У решті, а саме - 5 місяців і 24 дні позивач не надав доказів про наявність будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, позивач не надав доказів про неможливість направлення ним нотаріусу такої заяви поштою відповідно до пунктів 2.1, 3.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач не надав безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що в силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20), не може бути прийнято колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року в справі № 315/714/19 Верховний Суд зазначив, що гостре раптове захворювання позивача, яке сталося за декілька днів до спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, унеможливило його своєчасне звернення до приватного нотаріуса. Фактично спадкоємець звернувся із заявою про прийняття спадщини наступного дня після одужання, пропустивши всього три дні. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, адже вказана обставина пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, що потягло за собою незначний пропуск строку для прийняття спадщини.

Тобто правові висновки, викладені у постанові, на яку послалася заявник у касаційній скарзі, наведено Верховним Судом за встановлених у справах інших фактичних обставинах, які не є подібними до обставин цієї справи. Тому доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема тривала хвороба спадкоємців. Такі висновки містяться і у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20).

Отже, виходячи з наведених прикладів, саме тривала хвороба спадкоємця або гостре раптове захворювання такої особи з врахуванням усіх інших обставин справи може у сукупності доводити існування об`єктивних та істотних перешкод для своєчасного звернення із заявою про прийняття спадщини.

Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я не у всіх випадках може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є необхідність врахування тривалості стаціонарного чи амбулаторного лікування, характеру захворювання, стану хворого тощо.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 липня 2022 року в справі № 650/48/20 (провадження № 61-10889св21).

Враховуючи те, що строк для прийняття спадщини закінчився 16 лютого 2020 року, позивач не надав суду належних та допустимих доказів існування неподоланних перешкод для прийняття спадщини протягом періоду з моменту відкриття спадщини та до 10 лютого 2020 року (час звернення до лікаря), а також враховуючи те, що позивач тривалий час не звертався до нотаріуса і після спливу відповідного шестимісячного строку для прийняття спадщини, то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

Встановивши відсутність обставин, які створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання заяви про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник, встановлено обставини відмінні від тих, які встановлено в цій справі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грущицький

І. В. Литвиненко