Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 127/9918/14-ц

провадження № 61-12700св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року у складі судді Прокопчук А. В., постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П., та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В.П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява ПАТ «Родовід Банк» мотивована тим, що 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), найменування якого з 17 червня 2009 року змінене на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 57/АА-011.08.2, за умовами якого банк відкрив відповідачу відновлювану кредитну лінію на загальну суму 48 440,00 дол. США строком до 03 лютого 2015 року включно. Кредитні кошти були надані відповідачу на придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу автомобіля від 04 лютого 2008 року. Надалі цей транспортний засіб за договором його застави від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 переданий банку у заставу. Умовами договору визначена процентна ставка за кредитом у розмірі 12,5% річних. 24 вересня 2008 року між сторонами укладена додаткова угода до кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, за якою процентна ставка за цим договором визначена у розмірі 14,5% річних.

ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитом у наступному порядку: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами та нарахованими процентами. За умовами кредитного договору за порушення строків повернення коштів чи сплати процентів, чи плати за проведення розрахунків, позичальник зобов`язався сплачувати банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу.

Позичальник не виконував належним чином зобов`язання, внаслідок чого у останнього виникла кредитна заборгованість, яка станом на 12 травня 2014 року становила 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769 836,31 грн, що складається із: 661 695,62 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 35 802,05 грн - сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом; 68 573,51 грн - 3% річних від суми простроченого кредиту; 3 765,12 грн - 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом.

З огляду на викладене ПАТ «Родовід Банк» просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_1 вказану суму заборгованості.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк».

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 57/АА-011.08.2 від 04 лютого 2008 року в сумі 36 721,86 дол. США та 769 836,31 грн, яка складається з: 36 721,86 дол. США - суми простроченої заборгованості за кредитом; 661 695,62 грн - суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 35 802,05 грн - суми пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом; 68 573,51 грн - суми 3% від суми простроченого кредиту та 3 765,12 грн - суми 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність за порушення взятих на себе зобов`язань.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада

2019 року замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «Родовід Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») у виконавчому провадженні з примусового виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Заочне рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступника ПАТ «Родовід Банк», заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 у сумі 36 721,86 дол. США, що становить суму простроченої заборгованості за кредитом, та 145 687, 41 грн, які складаються з: 101 757,68 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 42 325,14 грн - сума 3 % річних від суми простроченого кредиту; 1 604,59 грн - сума 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом, 1 746,61 грн - судового збору, сплаченого при поданні у суд позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з інформацією про виконавче провадження від 19 серпня 2014 року, вбачається, що виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О. від 28 серпня 2009 року № 786 звернуто стягнення на автомобіль, який є предметом застави. За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволенню підлягали вимоги АТ «Родовід Банк» у розмірі: кредит у сумі, еквівалентній 43 063,79 дол. США, відсотки у сумі, еквівалентній 3 619,22 дол. США, пеня у сумі, еквівалентній 982,02 дол. США, що становить 47 665,03 дол. США та згідно з офіційним курсом НБУ становило 380 795,92 грн. 14 лютого 2013 року вказаний автомобіль реалізований за ціною 95 400,00 грн. За розрахунком стягнутих коштів від 20 лютого 2013 року та актом про витрати виконавчого провадження витрати на проведення виконавчих дій становили 964,64 грн, виконавчий збір - 7 294,43 грн та 72 944,33 грн перераховані на рахунок стягувача у рахунок погашення боргу. З витягу за рахунком боржника вбачається, що 14 березня 2013 року кошти, отримані від примусової реалізації державним виконавцем автомобіля, зараховані в еквіваленті валюти кредиту на погашення основної заборгованості та заборгованості за процентами. Проте цих коштів було недостатньо для того, аби погасити кредитну заборгованість ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника у порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли вирученої від продажу предмета застави суми недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином у банку на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло об`єктивне право на стягнення залишку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором.

ПАТ «Родовід Банк» звернулось до суду з позовом 14 травня 2014 року, тобто після продажу предмета застави (лютий 2013 року) та після зарахування коштів на погашення заборгованості (березень 2013 року), оскільки сума, одержана від продажу, не покрила вимоги заставодержателя. До цього часу, не реалізувавши фактично заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, чи буде достатньо коштів, отриманих від реалізації заставного майна, для повного погашення кредитної заборгованості. Тобто до реального виконання виконавчого напису банк не міг пред`явити до суду позов до ОСОБА_1 , оскільки не було доказів того, що кредитна заборгованість непогашена.

За таких обставин ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення з заборгованості за кредитом у межах позовної давності, а тому доводи ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності щодо заявлення, зокрема, вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки банк реалізував своє право дострокового повернення кредиту шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом 28 серпня 2009 року та пред`явленням його до виконання, та таким чином змінив умови щодо строку виконання кредитного договору, є необґрунтованими.

Оскільки сплачених боржником та виручених від продажу автомобіля коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, то з ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції стягнув на користь банку 36 721,86 дол. США простроченої заборгованості за кредитом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ПАТ «Родовід Банк», крім стягнення заборгованості за кредитом, просило стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості: за кредитом - 661 695,62 грн, за несвоєчасне погашення процентів - 35 802,05 грн.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, допоки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи у договорі. Але відповідно до пункту першого частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак стягнути неустойку, зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування можна лише у межах спеціальної позовної давності.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожний день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожний день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається цей строк у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується, тобто у цьому випадку з 14 березня 2013 року. Таким чином позивач має право на відшкодування пені за період із 14 травня 2013 року до 14 травня 2014 року (день звернення до суду з позовом).

Відповідно до розрахунку заборгованості, зокрема, розрахунку пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, він проведений позивачем за період до 12 травня 2014 року. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог банку, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь банку пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14 травня 2013 року до 12 травня 2014 року, що становить 101 757,68 грн.

Щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, то згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості він просив стягнути з ОСОБА_1 пеню за період до 14 березня 2013 року, тобто поза межами строку позовної давності, а тому у задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити.

Апеляційний суд щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, а саме: 68 573,51 грн - від суми простроченого кредиту, 3 765,12 грн - від суми прострочених процентів, суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки внаслідок невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання за дійсним правочином у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим порушенням, то право на позов про стягнення, зокрема 3% річних, виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. 3% річних від суми простроченого кредиту та процентів у цій справі повинні бути нараховані за період з 14 травня 2011 року до 14 травня 2014 року. Згідно з розрахунком заборгованості, зокрема, нарахуванням 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, він проведений банком за період до 12 травня 2014 року. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14 травня 2011 року до 12 травня 2014 року.

Таким чином, за висновками апеляційного суду, з ОСОБА_1 як боржника у кредитних правовідносинах підлягає стягненню на користь позивача заборгованість, яка становить 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 145 687,41 грн, з яких: 101 757,68 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 42 325,14 грн - сума 3% річних від суми простроченого кредиту, 1 604,59 грн - сума 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту.

17 листопада 2022 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 14 грудня

2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 15 440,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», залишити без задоволення.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

1. Касаційна скарга щодо оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо застосування наслідків спливу позовної давності та щодо перебігу позовної давності та підстав її переривання, зокрема, що звернення позивача до нотаріуса про видачу виконавчого напису свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання, але вчинення виконавчого напису не є окремою підставою для переривання перебігу позовної давності та не свідчить про переривання такого строку), викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 530/732/21, від 08 квітня 2020 року у справі № 564/2708/14-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 210/849/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає неправильними висновки апеляційного суду про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.

2. Касаційна скарга щодо оскарження додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року обґрунтована тим, що вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 25 листопада 2020 року у справі № 754/3571/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 04 листопада 2020 року у справі № 463/4901/16, від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

На думку заявника, апеляційний суд безпідставно зменшив суму витрат на правничу допомогу.

Провадження у суді касаційної інстанції

03 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року та витребувано матеріали цивільної справи.

06 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

31 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Доводи відзивів на касаційні скарги

ТОВ «Вердикт Капітал» у відзивах на касаційні скарги вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 лютого 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого у 2009 році змінене на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 57/АА-011.08.2, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювану кредитну лінію на загальну суму 48 440,00 дол. США строком до 03 лютого 2015 року на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів зі сплатою відповідачем процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,5% річних.

За пунктом 1.7 вказаного кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за чинним правочином згідно з відповідним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 визначена застава автомобіля марки «МІТSUBISHI PAJERO WAGON 3.8 AT», придбаного ОСОБА_1 за кредитні кошти.

За умовами кредитного договору позичальник взяв на себе зобов`язання, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 576,67 дол. США на вказаний у цьому договорі рахунок, а також сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним.

Відповідно до пункту 3.9 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів або плати за обслуговування кредиту сплачувати банку за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, установленої у пункті 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу.

24 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, у якій пункт 1.5 кредитного договору викладений у новій редакції та процентна ставка за дійсним правочином установлена у розмірі 14,5 % річних.

Банк виконав зобов`язання за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 48440,00 дол. США, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 04 лютого 2008 року.

Позичальник не виконував належним чином зобов`язання, внаслідок чого у останнього виникла кредитна заборгованість, яка станом на 12 травня 2014 року становила 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769 836,31 грн, що складається з: 661 695,62 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 35 802,05 грн - сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом; 68 573,51 грн - 3% річних від суми простроченого кредиту; 3 765,12 грн - 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом.

За інформацією про виконавче провадження від 19 серпня 2014 року, вбачається, що виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О. від 28 серпня 2009 року № 786 звернуто стягнення на автомобіль, який є предметом застави. За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволенню підлягали вимоги АТ «Родовід Банк» у розмірі: кредит у сумі, еквівалентній 43 063,79 дол. США, відсотки у сумі, еквівалентній 3 619,22 дол. США, пеня у сумі, еквівалентній 982,02 дол. США, що становить 476 65,03 дол. США та згідно з курсом НБУ становило 380 795,92 грн. 14 лютого 2013 року вказаний автомобіль реалізований за ціною 95 400,00 грн. Згідно з розрахунком стягнутих коштів від 20 лютого 2013 року та актом про витрати виконавчого провадження, витрати на проведення виконавчих дій становили 964,64 грн, виконавчий збір - 7 294,43 грн та 72 944,33 грн перераховані на рахунок стягувача у рахунок погашення боргу. З витягу за рахунком боржника вбачається, що 14 березня 2013 року кошти, отримані від примусової реалізації державним виконавцем автомобіля, зараховані в еквіваленті валюти кредиту на погашення основної заборгованості та заборгованості за процентами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Розглядаючи спір по суті, місцевий суд дійшов висновку, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, боржник має нести цивільно-правову відповідальність за порушення взятих на себе зобов`язань.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з позичальника (сума простроченої заборгованості за кредитом), однак вказав про те, що заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом підлягає стягненню за період із 14 травня 2013 року до 12 травня 2014 року, сума 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом має бути стягнута за період із 14 травня 2011 року до 12 травня 2014 року, а вимоги про стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом задоволенню не підлягають, оскільки пред`явлені поза межами позовної давності.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 404/6241/19 (провадження № 61-7165св21), від 02 червня 2021 року у справі № 2-6460/11 (провадження № 61-14479св20), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення та вапеляційній скарзі на рішення місцевого суду просив застосувати наслідки пропуску позовної давності, оскільки банк реалізував своє право дострокового повернення кредиту шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом 28 серпня 2009 року та пред`явлення його до виконання.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частинами третьою, четвертою статі 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи видно, що кредитний договір укладено 04 лютого 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 лютого 2015 року включно.

28 серпня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. за заявою АТ «Родовід Банк» вчинено виконавчий напис № 786 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на транспортний засіб, який є предметом застави.

За вказаним виконавчим написом звернуто стягнення на автомобіль марки «МІТSUBISHI», модель «PAJERO WAGON 3.8 AT», рік випуску 2007, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , тип - легковий універсал - В, реєстраційний № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 . За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволенню підлягали вимоги АТ «Родовід Банк» у розмірі: кредит у сумі, еквівалентній 43 063,79 дол. США; відсотки у сумі, еквівалентній 3 619,22 дол. США; пеня у сумі, еквівалентній 982,02 дол. США, що становить 47 665,03 дол. США та згідно з курсом НБУ становило 380 795,92 грн.

Автомобіль реалізований 14 лютого 2013 року за ціною 95 400,00 грн, а 14 березня 2013 року банком отримані кошти від примусової реалізації державним виконавцем автомобіля, які зараховані в еквіваленті валюти кредиту на погашення основної заборгованості та заборгованості за процентами.

Отриманих коштів від примусової реалізації автомобіля виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначено, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Таким чином, у ПАТ «Родовід Банк» на підставі статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.

З позовом банк звернувся до суду у травні 2014 року, після продажу предмета застави, тобто зі спливом позовної давності, а тому доводи заявника про те, що позовна давність, про застосування якої ним заявлено, пропущена позивачем заслуговують на увагу.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зроблено висновок про те, що «Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову

до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин. Тобто, вчинення виконавчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. … банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса…».

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну

і спеціальну.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Схожі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, щодо перебігу позовної давності після звернення до нотаріуса про видачу виконавчого напису, зміну строку виконання основного зобов`язання) викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц (провадження № 61-15909св18) та від 08 лютого 2023 року у справі № 607/8238/20 (провадження № 61-16372св21).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов правильного висновку про те, що не реалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з цим банк і не міг до реалізації заставного транспортного засобу пред`явити позов до суду, оскільки не мав доказів того, що кредитна заборгованість не буде погашена, однак зробив помилковий висновок про те, що позивач звернувся до суду у межах позовної давності.

Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п`ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

З огляду на те, що кредитний договір укладено 04 лютого 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 лютого 2015 року включно, 28 серпня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. за заявою АТ «Родовід Банк» вчинено виконавчий напис № 786 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на транспортний засіб, який є предметом застави, автомобіль реалізований 14 лютого 2013 року за ціною 95 400,00 грн, 14 березня 2013 року банком отримані кошти від примусової реалізації автомобіля, які зараховані на погашення основної заборгованості та заборгованості за процентами, а ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 14 травня 2014 року, колегія суддів доходить висновку про те, що позовна давність пропущена позивачем, але з поважних причин.

Таким чином колегія суддів вважає, що причини пропуску позивачем позовної давності є поважними, а порушене право позивача підлягає захисту.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», оскільки сплачених боржником та виручених від продажу автомобіля коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, тому з ОСОБА_1 на користь банку слід стягнути 36 721,86 дол. США простроченої заборгованості за кредитом. Однак апеляційним судом у мотивувальній частині постанови помилково зазначено про те, що позовна давність позивачем не пропущена.

Суд апеляційної інстанції, під час перегляду справи, правильно врахував період, за який підлягає до стягнення пеня за порушення зобов`язання та 3% річних.

Перевіряючи доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності та щодо перебігу строку позовної давності та підстав переривання, зокрема, що звернення позивача до нотаріуса про видачу виконавчого напису свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання, але вчинення виконавчого напису не є окремою підставою для переривання перебігу позовної давності та не свідчить про переривання такого строку) викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 530/732/21, 08 квітня 2020 року у справі № 564/2708/14-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 210/849/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, колегія суддів враховує таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц; провадження № 14-43цс22).

Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 530/732/21, 08 квітня 2020 року у справі № 564/2708/14-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 210/849/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Таким чином апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», та стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 36 721,86 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 145 687, 41 грн, які складаються з: 101 757,68 грн - суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 42 325,14 грн - суми 3 % річних від суми простроченого кредиту; 1 604,59 грн - суми 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом, однак у мотивувальній частині постанови помилково зазначив про те, що позовна давність позивачем не пропущена.

Щодо оскарження додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

15 липня 2021 року ОСОБА_1 уклав із Адвокатським бюро «Ковальчук Євген» договір про надання правової допомоги № 18-Ф, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язалось надати ОСОБА_1 професійну правничу допомогу.

Додатковою угодою № 2 до договору про надання правової допомоги № 18-Ф від 15 липня 2021 року визначили розцінки надання юридичних послуг.

09 листопада 2022 року Адвокатське бюро «Ковальчук Євген» та ОСОБА_1 склали акт приймання виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокатом були надані такі послуги: надання консультації з правових питань вартістю 6 000,00 грн за три години роботи; підбір законодавчих актів, судових рішень (судової практики) задля обґрунтування та роз`яснень вартістю 3000,00 грн; складання заяви про перегляд заочного рішення - 10 000,00 грн; відправлення заяви про перегляд заочного рішення - 46,60 гривень; складання клопотання про застосування строків позовної давності - 7 000,00 грн; участь у судовому засіданні суду першої інстанції 19 листопада 2021 року під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення - 5 000,00 грн; складання апеляційної скарги - 25 000,00 грн; направлення апеляційної скарги - 35,00 грн; складання клопотання про відвід судді - 7 000,00 грн; участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції - 21 000,00 грн за три судових засідання по 7 000,00 грн кожне; а також розрахований гонорар успіху у розмірі 40 % від суми, на яку зменшено судом заявлену до клієнта суму, що становить 250 422,52 грн.

На оплату згідно з актом приймання виконаних робіт Адвокатським бюро «Ковальчук Євген» виставлений рахунок від 09 листопада 2022 року за надані послуги на загальну суму 334 504,12 грн.

У матеріалах справи також міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН № 1859 від 26 червня 2020 року, видане Ковальчуку Є. М.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку ТОВ «Вердикт Капітал» подало до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, яке мотивовано тим, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію їх реальності у зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності, зважаючи на мінімальну аргументованість, зокрема, апеляційної скарги на заочне судове рішення.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судові витрати та витрати, пов`язані з розглядом справи (зокрема, витрати на професійну правничу допомогу), покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Верховний Суд у справі № 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є:договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу є завищеними та є неспівмірними зі складністю справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Аналізуючи заяву про перегляд заочного рішення, апеляційну скаргу, клопотання про відвід судді на предмет складності, обсягу та часу, витраченого для їх складання, час витрачений на судові засідання (одне засідання в суді першої інстанції та чотири засідання в суді апеляційної інстанції), інші надані ОСОБА_1 адвокатом Ковальчуком Є. М. послуги (без гонорару успіху), а також беручи до уваги доводи (заперечення) ТОВ «Вердикт Капітал» щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу, зважаючи на складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності їх розміру, колегія суддів доходить висновку, що заявлений розмір витрат на правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій є неспівмірним зі складністю справи і обсягом виконаних робіт, про що обґрунтовано вказано апеляційним судом.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Щодо гонорару успіху

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; провадження № 12-171гс19). Також у цій постанові вказано, що «гонорар успіху» є сумою, обумовленою сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, і тому належить до судових витрат.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У справі, яка переглядається, у додатковій угоді № 2 до договору про надання правової допомоги № 18-Ф від 15 липня 2021 року сторонами погоджено, що клієнт сплачує на користь адвокатського бюро 40% від суми, на яку судом буде зменшено суму заявлену до клієнта до стягнення у справі за тілом кредиту, відсотками, пенею, штрафом, іншими платежами тощо.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що за результатами розподілу судових витрат у цій справі витрати ОСОБА_1 у формі «гонорару успіху» не можуть бути стягнуті з позивача у розмірі, який у понад 290 відсотків перевищує вартість фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі витрати вочевидь не відповідають критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи, а також принципам справедливості й пропорційності.

Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Доводи заявника про те, що вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 25 листопада 2020 року у справі № 754/3571/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 04 листопада 2020 року у справі № 463/4901/16, від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 не заслуговують на увагу, оскільки правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, тим більше у питаннях відносно відшкодування витрат на правничу допомогу, де суд у кожній окремій справі, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, оцінює, за наявності заперечень іншої сторони, розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Решта доводів касаційних скарг ОСОБА_1 зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; провадження № 14-446цс18).

Отже, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, правові висновки Верховного Суду, з`ясувавши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, наявні у справі докази, яким надав належну оцінку у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з ОСОБА_1 як боржника у кредитних правовідносинах підлягає стягненню на користь позивача заборгованість, яка становить 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом, та 145 687,41 грн, з яких: 101 757,68 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 42 325,14 грн - сума 3% річних від суми простроченого кредиту, 1 604,59 грн - сума 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом, однак помилився у мотивах щодо вирішення питання позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки заочне рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року скасуванню не підлягає.

Виходячи з того, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті вирішення спору висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», однак виклав помилкові мотиви щодо вирішення питання позовної давності, постанова апеляційного суду підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. У решті постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року слід залишити без змін.

Додаткова постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки постанова Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року та додаткова постанова Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року не підлягають скасуванню, а колегія суддів дійшла висновку лише щодо зміни мотивів щодо вирішення питання позовної давності, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська

СуддіВ. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук