ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2023 р. Справа № 910/807/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Місюк О.П.

представники учасників справи не з`явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 (повне рішення складено 13.12.2022)

у справі №910/807/22 (суддя - Літвінова М.Є.)

за первісним позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення заборгованості,

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

до Приватного підприємства "Транс Логістик"

про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення грошових коштів у загальній сумі 96671,41 грн, з яких: 48788,75 грн - інфляційні втрати за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, 15455,03 грн - 3% річних за період з 23.12.2020 по 12.01.2021 та 32427,63 грн - пеня за період з 23.12.2020 по 22.06.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/5726/21 задоволено позов Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 487140,50 грн страхового відшкодування. В подальшому приватний виконавець в межах виконавчого провадження №68104929 здійснив виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.01.2022, виданого на виконання постанови Верховного Суду у справі №910/5726/21, стягнувши з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" грошові кошти в сумі 487140,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4109 від 13.01.2022. Постановою приватного виконавця від 13.01.2022 закінчено виконавче провадження №68104929.

Враховуючи, що фактично сплата страхового відшкодування здійснена лише 13.01.2022, Приватним підприємством "Транс Логістик" нараховані та заявлені до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" інфляційні втрати, 3% річних та пеня в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 відкрито провадження у справі №910/807/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

16.02.2022 до суду від Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Приватного підприємства "Транс Логістик" про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Зустрічний позов мотивовано тим, що вказаний договір укладений з порушенням вимог ст. ст. 6 та 16 Закону України "Про страхування", оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов`язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 у справі №910/807/22 зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" прийнято до спільного розгляду з первісним, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 (повне рішення складено 13.12.2022) у справі №910/807/22 первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити Приватному підприємству "Транс Логістик" у задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене за умов невідповідності висновків встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального права та приписів процесуального закону.

Так, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" вказує на те, що сплив терміну, пов`язаного з виплатою страхового відшкодування, розпочався не за умовами договору, тобто після 07.12.2020, а у зв`язку з прийняттям Верховним Судом постанови від 17.12.2021 у справі №910/5726/21. Як наслідок, судом невірно застосовано п. 11.4.9 договору страхування, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке страховиком не допускалося.

Окрім цього, скаржник також зазначає, що судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення штрафних санкцій за договором, який не відповідає вимогам закону, оскільки факт невідповідності договору Правилам страхування та положенням ст. ст. 6 і 16 Закону України "Про страхування" жодним належним доказом ані у справі №910/5726/21, а ні під час розгляду даної справи не спростовувався.

Ще одним аргументом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" є те, що місцевим господарським судом було фактично встановлено невідповідність договору Правилам страхування, проте зроблено протилежний висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 апеляційну скаргу у справі №910/807/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 апеляційну скаргу у справі №910/807/22 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 07.02.2023 від Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/807/22, призначено її до розгляду на 14.03.2023, а також встановлено позивачу за первісним позовом строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

До суду 20.02.2023 від Приватного підприємства "Транс Логістик" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач за первісним позовом просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Також 09.03.2023 на електронну адресу суду представником Приватного підприємства "Транс Логістик" подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання 14.03.2023 представники учасників справи не з`явилися.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 розгляд справи відкладено до 11.04.2023.

До суду 31.03.2023 представником Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" подано клопотання про відкладення розгляду справи.

03.04.2023 на електронну адресу суду представником Приватного підприємства "Транс Логістик" подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

Окрім цього, 06.04.2023 на електронну адресу суду представником Приватного підприємства "Транс Логістик" подано заперечення проти клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

У призначене засідання суду 11.04.2023 представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Судом враховано подану представником Приватного підприємства "Транс Логістик" заяву про розгляд справи за його відсутності.

Поряд з цим, судом також ухвалено відмовити у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У клопотанні про відкладення зазначено, що Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" подано касаційну скаргу на судові рішення у справі №910/908/22 у подібних правовідносинах і ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження. Оскільки позиція Верховного Суду матиме вирішальне значення для розгляду справи №910/807/22, скаржник просить продовжити строк розгляду апеляційної скарги та відкласти її розгляд на іншу дату.

Апеляційний суд зазначає, що підставами для відкладення розгляду справи відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України є неявка у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Поряд з цим, суд не вбачає підстав для визнання поважними причин неявки у судове засідання представника Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", оскільки останнім взагалі не обґрунтовано неможливість прибути у призначене судове засідання.

Також суд зауважує на тому, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 119 ГПК України продовженим може бути лише процесуальний строк, встановлений судом. Разом з цим, строк розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. 273 ГПК України є строком, встановленим законом, а тому не може бути продовженим за заявою учасника справи.

З огляду на викладене, враховуючи повторну неявку представника Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" в судове засідання, закінчення строку розгляду апеляційної скарги, а також відсутність поважних причин неявки, апеляційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки представники учасників справи не з`явилися у судове засідання, призначене на 11.04.2023, дана постанова прийнята без її проголошення 24.04.2024, оскільки у період з 17.04.2023 по 21.04.2023 включно колегія суддів перебувала у відпустці.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043.

Згідно з п. 5.1 частини ІІ договору страховий випадок - передбачена договором подія (ризик, визначений страхувальником в частині 1 договору), що відбулася в період дії договору, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу на умовах договору.

Страховик в межах страхової суми компенсує збитки, що виникли внаслідок страхового випадку та пов`язані з компенсацією за втрату або за відновлювальний ремонт ТЗ/ДО шляхом виплати страхового відшкодування відповідно до умов договору (п. 5.2 частини ІІ договору).

Пунктом 11.4.9 частини ІІ договору передбачено, що страховик зобов`язаний прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених в розділі 13 частини ІІ цього договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків.

Відповідно до п. 13.1 частини ІІ договору з метою встановлення обставин страхового випадку, визначення розміру збитку та виплати страхового відшкодування страхувальник зобов`язаний надати страховику при настанні страхового випадку за будь-яким ризиком наступні документи:

- письмову заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування;

- документи, що посвідчують особу страхувальника/вигодонабувача (для фізичної особи: паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру. Для юридичної особи: свідоцтво про державну реєстрацію; довідка про включення до ЄДРПОУ);

- довідку відповідних компетентних органів, в залежності від типу страхового випадку;

- копію договору страхування;

- документи, що підтверджують майновий інтерес страхувальника (вигодонабувача) - свідоцтво про реєстрацію, договір купівлі-продажу, договір оренди тощо;

- якщо справа про подію, що має ознаки страхового випадку передана до суду - копію рішення суду;

- документи, що підтверджують вартість відновлювального ремонту, необхідного для відновлення пошкодженого застрахованого ТЗ та/або ДО, а саме: а) документи ремонтних підприємств (наряд-замовлення, калькуляції, рахунки), де буде здійснено відновлювальний ремонт ТЗ із зазначенням переліку відновлювальних робіт, їх вартість, вартість деталей, що замінюються, і т. ін.; б) висновок незалежної експертизи, якщо вона замовлялась страхувальником;

- у разі, якщо ТЗ є забезпеченням банківського кредиту - письмовий дозвіл вигодонабувача на отримання страхувальником суми страхового відшкодування, якщо вигодонабувач у письмовій формі не визначив іншого порядку сплати страхового відшкодування.

Також у п. 13.1.4 договору в редакції додатку №2 зазначено, що при настанні страхового випадку по ризику ДТП додатково до документів, вказаних в п. 1.3.1.1 частини ІІ договору, надаються наступні документи (для всіх випадків пошкодження застрахованого ТЗ):

- копія посвідчення водія, що керував T3 під час настання страхового випадку;

- розширена довідка про факт ДТП із зазначенням дати, часу, місця та пошкоджень ТЗ, а також довідка про реєстрацію і обставини ДТП (схема ДТП), видана уповноваженим на те державним органом, із зазначенням обставин, наслідків пригоди (пошкоджень ТЗ, додаткового обладнання), П.І.Б. та адреси учасників ДТП, їх стану та технічного стану ТЗ, інформації про наявність полісів ОСЦПВВНТЗ;

- при пошкодженні виключно скляних деталей ТЗ - вітрового, заднього та бокового скла автомобіля, скла фар і світлорозсіювачів ліхтарів, скла зовнішніх дзеркал, повторювачів поворотів застрахованого ТЗ, за умови відсутності пошкодження деталей, вузлів та агрегатів цього ТЗ, у разі відсутності довідки органів МВС використовується акт огляду ТЗ, який складають уповноважені представники страховика і страхувальника за встановленою страховиком формою. Протягом строку дії договору при пошкодженні виключно скляних деталей страховик здійснює не більше 2 (двох) виплат страхового відшкодування без довідок компетентних органів за кожним застрахованим ТЗ.

Згідно з пп. 16.1.11 п. 16.1 договору в редакції додатку №2 підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є, зокрема, відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.

Додатком №15 від 21.11.2019 до договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 сторони передбачили перелік застрахованих транспортних засобів, зокрема, транспортний засіб "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також період дії договору - з 27.11.2019 по 26.11.2020.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.11.2020 по вул. Харківське шосе, 203 у м. Києві відбулася ДТП за участю транспортного засобу "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить Приватному підприємству "Транс Логістик", під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Вказане підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення №023906 від 26.11.2020 та довідкою Національної поліції України №3020342339489121.

В результаті ДТП було пошкоджено автомобіль "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності Приватному підприємству "Транс Логістик".

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 26.01.2021 у справі №753/21367/20 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Заявою від 30.11.2020, зареєстрованою за №170, Приватне підприємство "Транс Логістик" повідомило Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" про настання страхового випадку за фактом ДТП, яка сталася 26.11.2020.

Листом №1462 від 22.12.2020 Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" відмовило у виплаті страхового відшкодування на підставі п. п. 16.1.11 п. 16.1 договору у зв`язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Товариством з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" виставлено рахунок-фактуру №KYV_AVGOK-0000729 від 05.05.2021 на ремонт вказаного автомобіля на суму 487140,50 грн.

Висновком експерта №5303/21/21 від 25.03.2021 за результатами проведення товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ, складеного судовим експертом Дроздовим Ю.В., встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, складає 561491,84 грн, а вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля складає 232104,66 грн.

З огляду на зазначене, Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 487140,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі №910/5726/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021, у задоволенні позову Приватного підприємства "Транс Логістик" відмовлено.

Поряд з цим, постановою Верховного Суду від 17.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі №910/5726/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь позивача 487140,50 грн страхового відшкодування.

Приватний виконавець Шарков О.О. в межах виконавчого провадження №68104929 здійснив виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.01.2022, виданого на виконання постанови Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/5726/21, стягнувши з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 487140,50 грн. Вказане підтверджується платіжним дорученням №4109 від 13.01.2022.

Постановою приватного виконавця Шаркова О.О. від 13.01.2022 закінчено виконавче провадження №68104929.

Враховуючи, що фактично сплата страхового відшкодування здійснена лише 13.01.2022, Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 48788,75 грн інфляційних втрат за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, 15455,03 грн 3% річних за період з 23.12.2020 по 12.01.2021 та 32427,63 грн пені за період з 23.12.2020 по 22.06.2021.

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", у свою чергу, звернулося до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування зустрічного позову Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" вказує на те, що договір укладений з порушенням вимог ст. ст. 6 та 16 Закону України "Про страхування", оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов`язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, судом першої інстанції з посиланням на ст. 75 ГПК України вказано на наявність преюдиціальних обставин, встановлених під час розгляду справи №910/5726/21, щодо необґрунтованості відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 16.1.11 п. 16.1 договору страхування у зв`язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу та наявності обов`язку Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" випалити Приватному підприємству "Транс Логістик" страхове відшкодування в сумі 487140,50 грн. Враховуючи умови договору, відповідач за первісним позовом зобов`язаний був здійснити виплату страхового відшкодування за заявою-повідомленням позивача від 30.11.2020 до 07.12.2020 включно. Оскільки останнім не виконано грошове зобов`язання, з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 18.1 договору страхування підлягають стягненню інфляційні втрати, 3% річних та пеня, розмір яких розраховано Приватним підприємством "Транс Логістик" обґрунтовано та арифметично правильно.

Відмовляючи у задоволенні вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції зазначив, що Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019.

З такими висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо вимог первісного позову Приватного підприємства "Транс Логістик" про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені у зв`язку з неналежним виконанням Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" зобов`язання з виплати страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 354 ГК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об`єктів страхування.

Місцевим господарським судом встановлено, що стягнення страхового відшкодування в розмірі 487140,50 грн, у зв`язку з простроченням сплати якого Приватним підприємством "Транс Логістик" заявлено первісні позовні вимоги в даній справі, було предметом розгляду у справі №910/5726/21.

У постанові від 17.12.2021 у справі №910/5726/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Так, відмовляючи у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 16.1.11 п. 16.1 договору страхування у зв`язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу, страхова компанія поставила під сумнів той факт, що пошкодження транспортного засобу були завдані страховим випадком та, відповідно, розмір збитків.

Договір страхування прямо не передбачає обов`язок сторін проводити огляд транспортного засобу перед укладенням договору. Однак суди встановили, що позивач та відповідач при врегулюванні відносин між ними керуються також Правилами страхування.

Розділ 8 Правил страхування передбачає порядок укладення договору страхування. Зокрема, відповідно до п. 8.1 Правил обов`язковою умовою при укладенні договору є огляд страховиком транспортного засобу. Пункт 8.2 цих Правил містить перелік документів, які страхувальник надає страховій компанії для укладення договору страхування, серед яких відсутній акт огляду. При цьому, п. 8.3 Правил передбачає, що при страхуванні транспортного засобу, перед укладанням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов`язаний надати страховику транспортний засіб та додаткове обладнання для огляду.

Зазначеному кореспондують положення п. 9.2.6 Правил страхування, яким передбачений обов`язок страхувальника при укладанні договору страхування забезпечити представнику страховика можливість огляду транспортного засобу. Крім того, відповідно до п. 9.2.18 Правил страхування страхувальник зобов`язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження страховику під час укладання договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту та в інших випадках на вимогу страховика протягом дії договору страхування.

З урахуванням викладених обставин, Верховним Судом зазначено, що огляд транспортного засобу та складання відповідного акту огляду обов`язково передує укладенню договору страхування. Як правильно зазначила страхова компанія, такі дії мають на меті визначення стану транспортного засобу для наступного встановлення розміру збитків у разі настання страхового випадку та є способом захисту від здійснення необґрунтованих виплат, пов`язаних з пошкодженнями транспортних засобів, що мали місце до укладення договору. Виконання зазначеної умови укладення договору страхування не залежить від поведінки лише страховика або страхувальника, а натомість є результатом узгоджених дій сторін договору.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною-учасником відповідних правовідносин. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти оцінки ризиків від дій, які передують укладенню угоди, є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або страхова компанія та споживач послуг страхування. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19).

Верховний Суд вказав на те, що у спорі у справі №910/5726/21 Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" є професійним учасником ринку страхування принаймні з 2009 року. Натомість, Приватне підприємство "Транс Логістик" хоч і є суб`єктом господарювання, однак у цих правовідносинах він є споживачем послуг страхування. Отже, Приватне підприємство "Транс Логістик" фактично перебуває у більш вразливому стані порівняно зі страховиком, а тому щодо нього застосовується інший стандарт поведінки, ніж до страхової компанії, яка могла і повинна була передбачити ризики укладення договору страхування без проведення огляду транспортного засобу як для неї, так і для страхувальника, та мала вжити всіх залежних від неї дій для уникнення/мінімізації таких ризиків.

Так, наведений вище п. 9.2.18 Правил страхування надає страховій компанії право вимагати у страхувальника проведення огляду транспортного засобу перед укладенням договору. Крім того, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до них звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду.

Натомість, страхова компанія не довела, що вона вживала заходів для виконання вимоги Правил страхування щодо обов`язкового огляду транспортного засобу, а невиконання такої вимоги є наслідком цілеспрямованих дій/бездіяльності скаржника.

Страхова компанія допустила укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу. Після цього приймала від Приватного підприємства "Транс Логістик" виконання його зобов`язань за договором, а саме сплату страхових платежів. У зв`язку з цим, у Приватного підприємства "Транс Логістик" були обґрунтовані підстави очікувати виконання страховиком його зобов`язань за таким договором - відповідних виплат у разі настання страхового випадку. Відмовивши в подальшому у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акту огляду, страхова компанія фактично поставила страхувальника (який не є професійним учасником ринку страхування) у завідомо невигідний стан.

Така ситуація не є винятковою та не свідчить про допущення сторонами договору страхування помилки/необачності при його укладенні. Зокрема, наразі суди розглядають ще принаймні 31 справу з тим ж сторонами та з практично аналогічним предметом. Тому поведінка страхової компанії щодо укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу та складання акту не відповідає принципу добросовісності відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а є зловживанням правом з боку страховика, яке спрямоване на завдання шкоди страхувальнику (ст. 13 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд взяв до уваги доводи Приватного підприємства "Транс Логістик" з приводу того, що відмова здійснювати страхове відшкодування взагалі (лише з причини відсутності акту) у цій справі не є співмірною з метою страховика щодо отримання захисту від здійснення необґрунтованих виплат, пов`язаних з пошкодженнями транспортних засобів, що мали місце до укладення договору страхування. Тому, Верховний Суд застосував до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, який базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також ст. 13 ЦК України про заборону зловживання правами (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).

Як наслідок, постановою Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/5726/21 позов Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування задоволено у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно врахував під час розгляду спору у даній справі преюдиціальні обставини, встановлені під час розгляду справи №910/5726/21, а саме щодо необґрунтованості відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 16.1.11 п. 16.1 договору страхування у зв`язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу та наявності обов`язку Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" виплатити Приватному підприємству "Транс Логістик" страхове відшкодування в сумі 487140,50 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" встановлено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Пунктом 11.4.9 частини ІІ договору страхування передбачено, що страховик зобов`язаний прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених в розділі 13 частини ІІ договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" 30.11.2020 отримало заяву-повідомлення позивача від 30.11.2020, зареєстровану за №170.

Проте, листом №1462 від 22.12.2020 Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" відмовило у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 16.1.11 п. 16.1 договору у зв`язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

З огляду на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.12.2021 у справі №910/5726/21, вказана відмова відповідача за первісним позовом виплатити суму страхового відшкодування була необґрунтованою, а отже такою, що підлягала задоволенню шляхом виплати страхового відшкодування в сумі 487140,50 грн.

Враховуючи викладене та умови договору, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" зобов`язане було здійснити виплату страхового відшкодування за заявою-повідомленням позивача від 30.11.2020 до 07.12.2020 включно.

Поряд з цим, у поданій апеляційній скарзі страхова компанія вказує на те, що сплив терміну, пов`язаного з виплатою страхового відшкодування, розпочався не за умовами договору, тобто після 07.12.2020, а у зв`язку з прийняттям Верховним Судом постанови від 17.12.2021 у справі №910/5726/21.

Однак, апеляційний суд зауважує на тому, що стягнення страхового відшкодування у справі №910/5726/21 було обумовлене невиконанням Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" вимог договору страхування в частині виплати належних Приватному підприємству "Транс Логістик" грошових коштів.

Тому, таке зобов`язання виникло у відповідача за первісним позовом саме на підставі договору в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України, а не з акту чинного законодавства відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України. Отже, судовим рішенням, а саме постановою Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/5726/21, не встановлено обов`язок Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" виплатити Приватному підприємству "Транс Логістик" 487140,50 грн грошових коштів, а лише захищено право останнього на отримання (стягнення) таких коштів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №910/4908/21, зі змісту ст. ст. 526, 599, 611 та 625 ЦК України вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за час прострочення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як встановлено місцевим господарським судом, а також відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2021 у справі №910/5726/21, сплив терміну, пов`язаного з виплатою страхового відшкодування, а отже і виникнення обов`язку зі сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, розпочався не у зв`язку з прийняттям Верховним Судом вказаної постанови, а за умовами п. 11.4.9 частини ІІ договору страхування після 07.12.2020.

За наведеного, викладені вище аргументи скаржника колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач за первісним позовом всупереч умов договору страхування своє зобов`язання зі своєчасної виплати страхового відшкодування не виконав. Натомість, виплата суми страхового відшкодування здійснена в примусовому порядку.

Приватний виконавець Шарков О.О. в межах виконавчого провадження №68104929 здійснив виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.01.2022, виданого на виконання постанови Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/5726/21, та стягнув з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 487140,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4109 від 13.01.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені вище обставини справи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" є таким, що прострочило виконання зобов`язання з виплати суми страхового відшкодування у розмірі 487140,50 грн.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 18.1 частини ІІ договору страхування за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про його вірність та обґрунтованість, з чим погоджується і колегія суддів, а тому висновки суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення 32427,63 грн є правомірними.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд також дійшов висновку про його вірність та обґрунтованість, а тому апеляційний суд погоджується з тим, що позовні вимоги в частині стягнення 48788,75 грн інфляційних втрат та 15455,03 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Таким чином, факт порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 щодо своєчасної виплати страхового відшкодування належним чином доведений та документально підтверджений.

З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно обґрунтованості вимог позивача за первісним позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" грошових коштів у загальній сумі 96671,41 грн.

Щодо вимог зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Так, в обґрунтування недійсності договору в частині страхування вказаного транспортного засобу Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" посилається на те, що договір укладений з порушенням вимог ст. ст. 6 та 16 Закону України "Про страхування", оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов`язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як було зазначено вище, підпунктом 16.1.11 п. 16.1 договору страхування однією з підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування визначено відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (у редакції додатку №2 до договору "Протокол розбіжностей").

Пунктом 8.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 31.03.2009, затверджених Головою правління АТ "УПСК" (далі - Правила) передбачено, що для укладення договору страхування страхувальник пред`являє страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ, що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник-фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред`явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ.

Пунктом 8.3 Правил встановлено, що при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов`язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.

Колегія суддів вказує на те, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Також, необхідно з урахуванням приписів ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом, і оспорювані, тобто які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, прокурора.

За таких обставин, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту ст. ст. 15 та 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та приписів ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як було зазначено вище, предметом договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним у частині 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.

Відповідно до частини 1 договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору.

У додатку №15 від 21.11.2019 до договору №078999/920/190001043, а саме у п. 7, вказано спірний транспортний засіб - автомобіль марки MAN TGM 18.240, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині якого Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" просить визнати недійсним укладений правочин.

Вищевказаний договір разом з додатками до нього підписаний обома сторонами без зауважень і скріплений їх печатками.

Відповідач за первісним позовом зазначає, що 21.11.2019 перелік застрахованих транспортних засобів за вже діючим договором страхування було доповнено шляхом укладення додатку до договору страхування №15. Серед нових транспортних засобів, які планувалося передати у страхування, був спірний автомобіль.

Враховуючи, що договір страхування визначав термін страхування в один рік, уклавши додаток №15 сторони узгодили строк його дії в частині страхування вказаного автомобіля з 27.11.2019 по 26.11.2020.

Страховий платіж згідно з додатком до договору страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було визначено у сумі 8925,00 грн, і такий платіж мав бути сплачений чотирма частинами.

Обґрунтовуючи відмову у виплаті страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному засобу, відповідач за первісним позовом посилався на те, що страхувальник при укладенні договору страхування не надав страховику вказаного транспортного засобу для огляду та фотографування в момент укладення договору страхування, а тому через невиконання такого обов`язку акту огляду вказаного транспортного засобу страховиком отримано не було, що є підставою для відмови від здійснення страхової виплати.

Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 18 Закону України "Про страхування" при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду. У зв`язку з цим, оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, тому Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" вправі було відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого не оглянутого транспортного засобу. Тобто, страховик мав всі підстави не укладати договір до моменту складання акту, але не зробив цього. При цьому, сторонами 21.11.2019 було підписано додаток №15 до договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного засобу, а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. На виконання умов вказаного правочину, що сторонами не заперечується, відповідачем за первісним позовом отримувалися відповідні страхові платежі.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок також був застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви та не заперечується відповідачем за первісним позовом, останнім було отримано страхові платежі за договором страхування транспортного засобу, жодних заперечень при отриманні вищевказаних страхових платежів в частині того, що відсутній акт огляду автомобіля, відповідачем за первісним позовом не заявлялося.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 982 ЦК України визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Як зазначає відповідач за первісним позовом, відповідно до п. 8.1 Правил договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов`язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов`язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов`язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. У разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування.

Суд зазначає, що обов`язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами. При цьому, відповідно до ст. 989 ЦК України та ст. 21 Закону України "Про страхування" обов`язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. Поряд з цим, за договором такий обов`язок, як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором т складання акту, прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у п. 11.2.17 договору встановлений такий обов`язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому, у пп. 16.1.11 договору вказано, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика. Отже, за умовами договору підписання акту огляду транспортного засобу залежить від страховика, а не навпаки.

Однак, відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які би підтверджували, що останнім вчинялися будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежить від страховика, а не навпаки.

Відповідно до положень ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Як правомірно зазначено місцевим господарським судом, Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджені Акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" 31.03.2009, не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак наявні підстави стверджувати про те, що порушення самим же страховиком його ж правил не є підставою для визнання договору недійсним.

Окрім того, суд звертає увагу, що положеннями п. 8.1 Правил договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов`язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов`язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов`язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування, останній не передбачає складання акту огляду за результатами такого огляду.

Враховуючи викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку з приводу того, що Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, в момент вчинення договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Отже, Господарським судом міста Києва правомірно встановлено відсутність правових підстав для визнання недійсним договору добровільного страхування, а отже і задоволення зустрічного позову.

Встановленими вище обставинами спростовуються доводи апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" в частині ухвалення рішення про стягнення штрафних санкцій за договором, що не відповідає вимогам закону, та суперечності висновків суду в контексті невідповідності умов договору Правилам страхування.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 у справі №910/807/22 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 у справі №910/807/22 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко