Р І Ш Е Н Н Я№ 127/5778/21

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2023 р. м.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчук Ю.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Т.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дяковського О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики.

В позові зазначено, що 30.09.2010 ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_4 в борг грошові кошти у сумі 65000 доларів США для купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Вказані кошти ОСОБА_3 зобов`язався повернути до 05.10.2020 року, проте дане зобов`язання виконано лише частково. На підтвердження отримання коштів, ОСОБА_3 30.09.2010 було власноруч написано та підписано розписку. Станом на 03.03.2021 позивачу борг повернуто частково, у розмірі 15000 доларів США. Також в розписці ОСОБА_3 зазначив пов`язану з ним особу, його дружину - ОСОБА_2 . Позивач звертається з позовом про солідарне стягнення заборгованості з боржників, оскільки позичені кошти були витрачені на потреби сім`ї. На усні вимоги про повернення коштів відповідачі не реагують, через що позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав, та просить суд позов задовольнити і стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1477591,37 грн., з яких 1396500,00 грн. - сума боргу, 63901,84 грн. - інфляційне збільшення, 17189,53 грн. - 3% річних за користування коштами, та витрати по сплаті судового збору, витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. (т.1 а.с. 24)

До суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 , в якому він заперечує проти стягнення на користь позивача інфляційного збільшення та 3% річних зазначає, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише національна валюта України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає. Оскільки кошти позичались на сімейні потреби, а саме для купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , заборгованість слід стягувати солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.34-35)

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кушнір С.Б., заперечує проти позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 не давала своєї згоди на отримання позики. Про факт позики їй нічого не було відомо. Майно, а саме: будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 яке, начебто, купувалось за кошти отримані в позику, було придбане за рахунок кредиту взятого у «Ерсте Банк», у зв`язку з чим будинок та земельна ділянка були передані в іпотеку. ОСОБА_2 , невідомо, на які цілі ОСОБА_3 позичав кошти у ОСОБА_1 (т.1 а.с.49)

Відповідач ОСОБА_2 надав суду заяву, в якій зазначає, що за рахунок коштів, отриманих від ОСОБА_1 було куплено котел опалювальний для будинку та інше обладнання для опалення, що підтверджується доданими доказами. Таким чином, позичені кошти були витрачені на потреби сім`ї. (т.1 а.с.152)

В уточненій правовій позиції ОСОБА_3 не заперечує факт отримання від позивача грошових коштів в сумі 65000 доларів США для купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Кредит, про який стверджує відповідач ОСОБА_2 , дійсно був взятий під час купівлі будинку, проте сам будинок та земельна ділянка були придбані саме за кошти, отримані від ОСОБА_1 , на отримання яких ОСОБА_2 надала свою згоду. Кредитні кошти відповідачі використали для обладнання будинку, його ремонту та інших потреб, зокрема облаштування котельної, облаштування земельної ділянки, купівлю меблів, тощо. Таким чином, враховуючи, що кошти, отримані від ОСОБА_1 пішли на потреби сім`ї, заборгованість слід стягувати з обох відповідачів. Проте ОСОБА_3 наголошує, що стягнення слід провидити не в солідарному порядку. Так, ОСОБА_3 стверджує, що 15000 доларів, які він повернув позивачу, були його особистими коштами, отриманими за рахунок спадкового майна. Таким чином, позивачу слід заявити окрему вимогу до кожного відповідача, та стягнути з кожного окрему частину боргу. (т.1 а.с.150-152)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.12.2021 призначено у справі судову технічну експертизу розписки про отримання грошових коштів. Перед експертами поставлено запитання: чи виготовлений рукописний текст розписки у той час яким вона датована, а саме: 30.09.2010; у разі невідповідності дати зазначеної на розписці вказати в який час вона була написана (створена). Провадження у справі зупинено до отримання висновку експертизи. (т.1 а.с.179)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.02.2022 провадження у справі було поновлено.

Протокольною ухвалою Вінницького міського суду в задоволенні клопотання експерта від 10.02.2022 за №2528/22-34 про надання оригіналу розписки від 30.09.2010 було відмовлено, оскільки позивач ОСОБА_1 категорично заперечував щодо надання оригіналу розписки для проведення експертизи, так як при проведенні експертизи буде застосовано руйнуючі методи дослідження, що призведе до втрати оригіналу розписки, що може призвести до порушення прав позивача в майбутньому.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Геращенко Т.В. в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити, з підстав, зазначених у позові. Повідомила, що докази розміру витрат на правничу допомогу будуть надані пізніше, у встановлений законом строк.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду повідомлявся завчасно та належним чином. Надав заяву у якій просив розгляд справи проводити у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дяковський О.С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві. Наголошував на тому, що ОСОБА_2 ніяким чином не пов`язана з отриманням коштів ОСОБА_3 у розмірі 65000 доларів США за розпискою від 30.09.2010. Про вказану розписку їй нічого не відомо. Будинок та земельна ділянка купувалися за кредитні кошти, а куди пішли кошти, нібито, отримані від ОСОБА_1 їй невідомо. Крім цього, немає жодних доказів, що вказана розписка була складена саме у 2010 році, а не пізніше. Також наголосив на тому, що рішеннм суду у справі №127/29326/20 встановлено, що будинок та земельна ділянка придбані за кошти взяті у кредит у банку, а не отримані від позивача за розписною.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали даної цивільної справи та цивільної справи №127/29326/20, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2020 року розірвано. Вказане встановлено судом в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 08.12.2022 по справі №127/29326/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

30.09.2010 ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 65000 доларів США готівкою, для купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Борг ОСОБА_3 зобов`язався повернути до 05.10.2020 та сплатити позичальнику 6000 доларів США за користування грошима, що підтверджується копією розписки від 30.09.2010, написаною ОСОБА_3 власноручно. (т.2.) У вказаній розписці зазначено про пов`язану особу - ОСОБА_2 . Підпис ОСОБА_2 на вказаній розписці відсутній. Крім цього, у розписці містяться відомості про часткове погашення заборгованості: 30.03.2012 ОСОБА_3 повернув ОСОБА_1 10000 доларів США, 14.08.2014 повернув 5000 доларів США. Факт отримання коштів у борг, та його часткове повернення у сумі 15000 доларів США не оспорюється позивачем та відповідачем ОСОБА_3 .

Оригінал даної розписки був оглянутий судом в судовому засіданні.

Під час дослідження матеріалів цивільної справи №127/29326/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.12.2022, яке набуло законної сили 16.02.2023, яким встановлено, що 06.10.2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/016858/2/1, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 499600,00 грн. зі строком користування кредитними коштами до 03.10.2025 року включно. Поручителем ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором на підставі договору поруки №014/016858/2/1/2 від 06.10.2010 року виступила ОСОБА_2 , яка зобов`язалась перед банком в повному обсязі солідарно відповідати за порушення ОСОБА_3 зобов`язань, що випливають з наведеного кредитного договору.

06.10.2010 в забезпечення виконання зобов`язань, що виникають з кредитного договору №014/016858/2/1 від 06.10.2010 між ПАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №014/016858/2/1, предметом якого є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане встановлено судом в рішенні Вінницького районного суду Вінницької області від 14.03.2014 по справі №203/6683/12 (т.1 а.с. 51-57).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06.10.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1590, ОСОБА_6 (продавець) передала у власність, а ОСОБА_3 (покупець) прийняв цілий житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та сплачує обговорену грошову суму (п.1 Договору). За домовленістю сторін цей продаж вчинено за 687000 грн., з яких 187400 грн. було отримано продавцем до підписання цього договору, а 499600 грн покупець зобов`язується передати продавцю, а продавець зобов`язується прийняти протягом 1 банківського дня. (п.2 Договору). Цей договір укладено покупцем за згодою другого з подружжя - ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В. 06.10.2010 за реєстром №1587. (п.7 Договору). (т.1 а.с. 38)

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06.10.2010 р. посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1593, вбачається, що ОСОБА_6 (продавець) передала у власність, а ОСОБА_3 (покупець) прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га., кадастровий номер земельної ділянки 0520682800:02:002:0066, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку, визначену у п.4 цього договору. (п.1 Договору). Сторони стверджують, що продаж вказаної в цьому договорі земельної ділянки вчиняється за 142500 грн. Вказану суму продавець отримала від покупця повністю до підписання цього договору. (п.4 Договору). Цей договір укладено покупцем за згодою другого з подружжя - ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В. 06.10.2010 за реєстром №1588. (п.7 Договору). (т.1 а.с. 39).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №27552709 від 06.10.2010, житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2010 р. посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В. за №1590 ( т.1 а.с. 40).

Постановою Верховної Ради України «Про зміну і встановлення меж м. Вінниця і Вінницького району Вінницької області» №401-VIII від 13.05.2015 року змінено межі м. Вінниця і Вінницького району, внаслідок чого АДРЕСА_1 , на якій розташоване належне сторонам спірне майно, була приєднана до території м. Вінниці.

Рішенням 7 сесії 7 скликання Вінницької міської ради №246 від 29.04.2016 року вул. Заньковецька бувшої Луко-Мелешківської сільської громади було перейменовано на вул. Соломії Крушельницької м. Вінниці.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором позики.

Позивачем було доведено за допомогою належних та допустимих доказів факт укладення договору позики, з погодженням суми позики, а також настання строку повернення позики відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України. Доказів на спростування вказаних фактів суду надано не було.

Факт отримання коштів та необхідність їх повернення відповідачем ОСОБА_3 не заперечується.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1ст. 530 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В копії розписки від 30.09.2010 зазначено строк повернення коштів - 05.10.2020. До вказаної дати було повернуто лише частину коштів, у розмірі 15000 доларів США.

Позивач у позові, відповідно до вимог частин 1, 2 ст.533 ЦК України, заявив позовні вимоги у національній валюті - гривні. На день подання позову (03.03.2021), залишок заборгованості становить 50000 доларів США. Станом на 03.03.2021 за офіційним курсом НБУ, вартість 1 долару США становила 27,93 грн. Отже, сума заборгованості, яку просить стягути позивач з відповідачів становить 1396500 грн. Щодо стягнення суми основного боргу у гривневому еквіваленті долара США відповідачі не заперечували.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення залишку заборгованості у розмірі 1396500 грн є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про солідарне стягнення залишку заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд дійшов наступного висновку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.06.2020 по справі №638/18231/15-ц дійшла такого висновку.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Словник української мови визначає слово «союз» як тісну єдність, тісний зв`язок між ким-, чим-небудь [Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. - Стор. 478].

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду вважає слушними доводи Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 13 листопада 2019 року щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що одним із завдань суду, а Верховного Суду зокрема, є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Таким чином, підставою для солідарного стягнення з подружжя за борговим зобов`язанням є вчинення такого зобов`язання в інтересах сім`ї.

З розписки від 30.09.2010 вбачається, що грошові кошти у розмірі 65000 доларів США були позичені ОСОБА_3 у ОСОБА_1 для купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Також для купівлі вказаного вище майна ОСОБА_3 та ПАТ «Ерсте Банк» було укладено кредитний договір №014/016858/2/1 від 06.10.2010 на суму 499600 грн. Поручителем ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором на підставі договору поруки №014/016858/2/1/2 від 06.10.2010 року виступила ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 категорично заперечує проти тверджень позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 про те, що вказані вище кошти були витрачені на купівлю будинку та земельної ділянки, оскільки на придбання даної нерухомості ОСОБА_3 взяв у «Ерсте Банк» кредит, по якому ОСОБА_2 виступила його поручителем, а будинок та земельна ділянка передані в іпотеку. ОСОБА_2 , невідомо, на які цілі ОСОБА_3 позичав та витратив кошти взяті у борг у ОСОБА_1.

Крім цього, ОСОБА_3 , у день придбання будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 продав ОСОБА_6 , тобто особі, в якої було куплено вказані вище житловий будинок та земельну ділянку, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка являється його особистою власністю. Продаж вказаної квартири, відповідно до нотаріально посвідченої угоди, було здійснено за ціною 106000 грн.

В постанові Вінницького апеляційного суду від 16.02.2023 по цивільній справі №127/29326/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя зазначено: "Доводи ОСОБА_3 про те, що на придбання будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 він витратив особисті приватні кошти, які він отримав у позику від ОСОБА_1 за борговою розпискою від 30.09.2010 не заслуговують на увагу, оскільки витрати цих коштів саме на придбання будинку не підтверджені допустимими, достовірними і достатніми доказами. " .

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження того, що кошти, позичені за розпискою від 30.09.2010, дійсно були витрачені на купівлю будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Твердження відповідача ОСОБА_3 , викладені ним у відзиві, заявах та уточненні своєї позиції, щодо позову суд вважає непереконливими, оскільки вони є внутрішньо суперечливими, містять ознаки спроби ввести суд в оману та не підтверджені відповідними доказами. Так, відповідач ОСОБА_3 у своїх письмових заявах, наявних в матеріалах справи, стверджує, що кошти, позичені у ОСОБА_1 , були витрачені, то на купівлю вказаного вище будинку та земельної ділянки, то на ремонт вказаного будинку, а в своєму зустрічному позові у справі №127/29326/20 зазначає, що кошти у розмірі 65000 доларів США, позичені ним у ОСОБА_1 є його особистими коштами, тобто, згідно вимог ст. 65 СК України витраченими на майно, яке не використане в інтересах сім`ї.

Виходячи з наведеного вище, суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_2 вказаної заборгованості у солідарному порядку.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів 3% річних, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно їх не сплачує, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простороченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не повернув позичені кошти у визначений сторонами строк, до 05.10.2020, наявні підстави для застосування щодо ОСОБА_3 положень ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача 3% річних у сумі 17189,53 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційного збільшення у сумі 63901,84 грн., суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти унаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2022 року у справі 591/1517/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

За змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Таким чином, враховуючи, що грошове зобов`язання в даному випадку не було визначене у гривні, підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат відсутні, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1396500 грн. та 3% річних у розмірі 17189 грн. 53 коп.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позов було задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 10 859,68 грн. судового збору.

Керуючись, ст. 21, 36, 60, 61, 65, 68, 69, 73 СК України, ст. 268, 526, 530, 610, 612, 623, 625, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. 13, 77-79, 81 89, 139, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1396500 (один мільон триста дев`яносто шість тисяч п`ятсот) грн. та 3% річних у розмірі 17189 (сімнадцять тисяч сто вісімдесят дев`ять) грн. 53 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10859,68 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Суддя: