Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 534/663/21

провадження № 61-11581св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Бутенка С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс») про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (стягнення заборгованості).

Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2018 року він надав згоду на приєднання до публічного договору № APVО0000000000277774 про надання фінансового лізингу на умовах, визначених цим правочином, що розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс» www.planetavto.com.ua.

Згідно з пунктом 14.1.21 заяви про приєднання до спірного договору строк лізингу - 60 місяців з моменту підписання графіку лізингових платежів, що є додатком № 2 до спірного договору та яким врегульований графік оплати за спірним договором, що становить період з 16 липня 2018 року до 15 липня 2023 року та його складові, а саме: відшкодування вартості предмета лізингу, що становить 555 000 грн, відсотки за користування предметом лізингу, комісія лізингової компанії, платіж за страхування предмету лізингу.

Вказував, що 26 липня 2018 року після ухвалення ТОВ «Автокредит Плюс» позитивного рішення про надання фінансового лізингу згідно зі специфікації та акту приймання-передачі, що є додатком № 1 до спірного договору, він отримав бувший у використанні автомобіль Renault Master, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

Технічний стан автомобіля не перевірявся, він був оглянутий лише ззовні.

Вказаний автомобіль належить ТОВ «Автокредит Плюс» на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу та 26 липня 2018 року за заявою ТОВ «Автокредит Плюс» на нього було зареєстроване приватне обтяження з терміном дії до 26 липня 2023 року.

На виконання умов договору лізингу він сплатив на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 162 160 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

У квітні 2021 року в ході отримання правової допомоги щодо спірного договору він дізнався, що договір укладений з порушенням принципів добросовісності та справедливості, із застосуванням нечесної підприємницької практики з боку відповідача, а також спірний договір містить несправедливі для нього, як споживача, умови, його фактично було введено в оману щодо його правової природи, прав і обов`язків сторін та дійсних правових наслідків правочину.

Позивач вважав, що оскільки вказаний договір фінансового лізингу укладений у простій письмовій формі шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору та в супереч вимогам частини першої статті 220 ЦК України нотаріально не посвідчений, то такий договір є нікчемним. Отже, кожна із сторін договору має повернути іншій все отримане нею на підставі даного договору.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на його користь грошові кошти у розмірі 162 160 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 08 лютого 2021 року у складі судді Морозова В. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 162 160 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що вимоги закону щодо обов`язкової нотаріальної форми договору лізингу з фізичною особою не були дотримані, у зв`язку із чим спірний правочин вчинено з порушенням вимог статті 220, частини другої статті 799 ЦК України, а тому такий договір є нікчемним.

З огляду на зазначене, районний суд вважав необхідним застосування визначених законом наслідків недійсності нікчемного правочину у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача 162 160 грн в рахунок повернення різниці між коштами, внесеними за договором фінансового лізингу від 16 липня 2018 року № APVО0000000000277774 та коштами, які призначались як плата за користування предметом лізингу у сумі 162 160 грн.

Додатковим рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс» задоволено частково.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 08 лютого 2022 року змінено.

Зменшено суму стягнення грошових коштів з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 за недійсним договором лізингу від 16 листопада 2018 року № APVО0000000000277774 з 162 160 грн до 56 450,10 грн.

Доповнено резолютивну частину рішення суду першої інстанції вказівкою про зобов`язання ОСОБА_1 повернути ТОВ «Автокредит Плюс» в порядку реституції за недійсним договором лізингу від 16 листопада 2018 року № APVО0000000000277774 автомобіль Renault Master, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами шляхом приєднання позивача до публічного договору № APVО0000000000277774, нотаріально не посвідчений та відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним в силу закону та визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки позивач користувався лізинговим автомобілем та за умовами договору сторони погодили таке користування платним, внесені позивачем кошти в оплату за надання майна у користування поверненню йому не підлягають.

Оскільки правові наслідки недійсності правочину, встановлені статтею 216 ЦК України, зобов`язують кожну із сторін правочину повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність доповнення резолютивної частини рішення вказівкою щодо повернення відповідачеві автомобілю, одержаного позивачем за нікчемним договором фінансового лізингу, що залишилось поза увагою місцевого суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 08 лютого 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній малозначній справі на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики) та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки він користувався автомобілем, то внесені ним кошти не підлягають поверненню.

Вважає, що за нікчемним договором фінансового лізингу відповідач зобов`язаний повернути йому всі сплачені ним на виконання умов договору платежі.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18) та постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 750/1163/20, від 09 березня 2021 року у справі № 468/176/18-ц (провадження № 61-8339св19), від 14 липня 2021 року у справі № 361/4153/17 (провадження № 61-8631св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, у тому числі й його; не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ТОВ «Автокредит Плюс» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, отже, оскаржуване судове рішення скасуванню не підлягає.

Посилається на те, що позивач користувався автомобілем, а за умовами договору сторони погодили таке користування платним, відтак внесені позивачем кошти за користування майном поверненню не підлягають.

Крім того, ТОВ «Автокредит Плюс» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивоване відсутністю у судів єдиної правової позиції щодо застосування частини другої статті 806 ЦК України, а саме чи відсилає вона до всіх параграфів глави 58 ЦК України, або виключно до параграфу 1 глави 58 ЦК України.

Зазначає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зумовлена необхідністю відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, оскільки вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Фактичні обставини, встановлені судами

16 липня 2018 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до публічного договору № APVО0000000000277774 про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com.ua.

За умовами укладеного договору лізингодавець - ТОВ «Автокредит Плюс» передає лізингоодержувачу - ОСОБА_2 у лізинг автомобіль згідно зі специфікації, викладеної в додатку № 1, а саме: автомобіль Renault Master, 2013 року випуску, колір білий, кузов № НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , на 60 місяців з моменту підписання додатку № 2 (графік лізингових платежів), який включає платіж по відшкодуванню частини вартості предмета лізингу, відсотки за користування предметом лізингу та комісію за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу у порядку та розмірах згідно додатку 2.

Після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 35 500 грн та щомісячно у період з 10 до 15 число кожного місяця сплачує лізингодавцеві лізингові платежі згідно графіку (а. с. 9).

Відповідно до платіжних доручень 12 липня 2018 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Автокредит Плюс» авансовий внесок за автомобіль за договором № APVО0000000000277774 в сумі 35 500 грн та за період з 15 серпня 2018 року до 16 травня 2019 року 126 660 грн щомісячних платежів, а всього 162 160 грн, отримавши предмет лізингу у платне володіння і користування (а. с. 13-17).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Згідно із частиною третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини друга, четверта статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

За змістом частини першої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що він не отримував копій ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги, не був належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, унаслідок чого суд апеляційної інстанції розглянув справу та постановив рішення без його участі.

Судове засідання, призначене в апеляційному суді на 19 жовтня 2022 року, відбулося за участі представника ТОВ «Автокредит Плюс» - адвоката Добринь Я. О. в режимі відеоконференції, що підтверджено протоколом судового засідання в режимі конференції № 977198 від 19 жовтня 2022 року (193-194).

Позивач участі у судовому засіданні не брав.

У матеріалах справи містяться судові повістки-повідомлення для усіх учасників процесу, у тому числі й ОСОБА_1 .

Проте у справі немає доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, призначений на 19 жовтня 2022 року, зокрема, відсутні докази направлення йому судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку та, як наслідок, її отримання (вручення).

Довідка про доставку електронно листа ОСОБА_1 за електронною адресою igorshokol@gmail.com не свідчить про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Пунктом 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

За змістом указаної процесуальної норми для цілей цього кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Системний аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси.

Електронна адреса igorshokol@gmail.com, на яку суд апеляційної інстанції направив ОСОБА_1 судову повістку-повідомлення про призначення розгляду справи на 19 жовтня 2022 року, не є офіційною. Наявність у позивача офіційної електронної адреси матеріалами справи не підтверджується. На усіх заявах (запереченнях), поданих суду ОСОБА_1 , він вказує що офіційна електронна адреса у нього відсутня. З указаної електронної адреси суду не було надіслано жодного звернення ОСОБА_1 .

Відтак, повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 19 жовтня 2022 року, не є належним.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією щодо належного повідомлення учасника справи засобами електронної пошти, висловленою у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21).

Отже, позивач у справі не був належно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що суперечить положенням статті 128, частині третій статті 368 ЦПК України.

Зазначене порушення позбавило ОСОБА_1 права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належно користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив його про розгляд справи й розглянув справу без його участі, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, то оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прохання у відзиві на касаційну скаргу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є передчасним, оскільки Верховний Суд не переглядав судове рішення по суті, а з обов`язкових процесуальних підстав скасовує оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції і передає справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 задовольняється частково, а справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець