Справа № 646/6143/21

№ провадження 2/646/322/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2023 року                                                 м.Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - Демченко І.М. за участю секретаря Соболь Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Основ`янсько?Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Основ`янсько?Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), третя особа: Державне казначейство України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 24.11.2017 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на його користь заборгованості за договорами позики у загальному розмірі 27 659, 71 грн.

З березня 2018 року виконавчий лист знаходиться на виконанні у Основ`янсько?Слобідському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), проте виконавчий документ залишається невиконаним боржником.

Позивач зазначає, що за час перебування виконавчого документа на примусовому виконанні бездіяльність державного виконавця Волкової К.В. визнана неправомірною на підставі судового рішення.

Оскільки судове рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 в примусовому порядку не виконано внаслідок протиправних дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби, позивач просив стягнути з Державного бюджету України грошові кошти, присуджені йому на підставі судового рішення, в розмірі 27 659,71 грн (матеріальну шкоду), моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., а також понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

       У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідками, сформованими автоматизованою системою документообігу суду про успішну доставку повідомлення у додаток Viber.

       21.02.2023 до суду надійшла заява від позивача ОСОБА_1 про зняття з розгляду цивільної справи за його позовом до закінчення воєнного стану в Україні.

       При вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи на період дії воєнного стану на підставі поданої  ОСОБА_1  заяви,  суд враховує тривалість судового провадження у цій справі, попередню поведінку учасників справи та наявність в матеріалах справи письмової думки всіх учасників справи щодо суті позовних вимог, у тому числі відзив, пояснення третьої особи, та приходить до висновку, що відкладення судового розгляду справи без визначення дати до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану фактично матиме наслідком зупинення провадження у справі, що не передбачено діючими нормами цивільного процесуального закону, що у свою чергу узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у справі № № 908/859/22 від 07.12.2022.

Враховуючи, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи, суд оцінює розумність тривалості цього судового провадження та, виходячи із предмета спору, доходить висновку, що відкладення розгляду справи не є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації.

Основ`янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду надано відзив, у якому зазначено, що відділом вживалися всі заходи для реального виконання рішення суду, сама по собі відсутність у боржника майна не може бути підставою для відшкодування шкоди з Державного бюджету України. Крім того, вказує на те, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між фактом невиконання боржником судового рішення, діями/бездіяльністю державного виконавця та завданою шкодою, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

15.03.2023 Основ`янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові повідомлено суду, що 04.02.2022 виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного судового рішення закінчено, у зв`язку зі сплатою ОСОБА_2 боргу на користь ОСОБА_1 у повному обсязі.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області до суду надані пояснення, які містять вимогу про залишення позовних вимог ОСОБА_1 без задоволення з огляду на те, що стягнення з держави невиплачених позивачеві коштів, стягнутих рішенням суду з ОСОБА_2 , матиме наслідком подвійне стягнення коштів. Невиконання рішення суду не може ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, яка підлягає відшкодування в порядку ст.ст. 1173, 1174 ЦК України. Крім того, вказує, що лише сам факт порушення прав не може слугувати підставою для стягнення моральної шкоди. Докази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди, як і докази щодо глибини його фізичних та духовних страждань, в матеріалах справи відсутні.

Суд, з`ясувавши позицію сторін, вивчивши письмові докази, встановив фактичні нижченаведені обставини та правовідносини, які виникли у справі.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 24.11.2017 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість за договорами позики з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 27 659,71 грн. Рішення набрало законної сили 05.12.2017 (а.с.17-20).

22.02.2018 ОСОБА_1 виданий на підставі вищевказаного судового рішення виконавчий лист пред`явлено до примусового виконання до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідського районах м.Харків ГТУЮ у Харківській області (після зміни назви - Основ`янсько?Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (а.с.21-22).

       На підставі виконавчого листа 16.03.2018 головним державним виконавцем Волковою К.В. відкрито виконавче провадження за номером 55966886 (а.с.24).

       Ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 26.06.2018 у справі № 641/2924/18, провадження № 4-с/641/25/2018, ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 02.04.2021 у справі № 641/992/21, провадження № 4-с/641/18/2021 з урахуванням постанови Харківського апеляційного суду від 20.10.2021 частково задоволено скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Основ`янсько?Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Волкової К.В. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження в порядку, який передбачено чинним законодавством. Зобов`язано державного виконавця вжити заходів та вирішити питання щодо наявності/відсутності підстав для звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, зобов`язано направити стягувачу рішення державного виконавця у формі постанов, вирішити питання про наявність в діях боржника та ТОВ ?Будвікс? ознак складу адміністративного правопорушення (а.с.85-97).

       При цьому, суд зазначає, що у відповідності до вимог статей 77 - 80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

       За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

       Надані позивачем знеособлені роздруківки текстів вищевказаних судових рішень не засвідчені в установленому порядку та не набули статусу письмового доказу. Нормами цивільного процесуального права сформульоване правило допустимості засобів доказування - вимоги до форми, в якій втілюється інформація, що надалі буде вважатися доказом. Так, у відповідності до вимог статі 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Частиною першою статті 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням встановленого законом порядку.

       Суд зазначає, що позивач у відповідності до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Не зважаючи на це, позивач звернувся до суду з клопотанням про долучення цих знеособлених роздруківок текстів судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень вже після відкриття провадження у справі, надходження відзиву у справі та початку розгляду справи по суті. При цьому, суд звертає увагу, що позивач, як активний учасник судових проваджень та безпосередній учасник справи, не був позбавлений можливості отримати у суді належним чином засвідчені копії судових рішень, з часу постановлення яких минув достатньо тривалий проміжок часу та події мали місце до введення на території України правового режиму воєнного стану. Крім того, з клопотанням про витребування таких доказів позивач до суду не звертався; викладу обставин, що ускладнюють можливість самостійного отримання доказів позивачем, матеріали справи не містять.

       Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні справи та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню

в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Позивач обґрунтовує своє право на відшкодування майнової шкоди неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця щодо несвоєчасного виконання (невиконання) судового рішення. При цьому, як на доказ неправомірності дій таких осіб (їх бездіяльності), посилався на відповідні судові рішення, знеособлені тексти яких долучено до матеріалів справи.

Суд зауважує, що неправомірність дій (бездіяльність) державного виконавця, яка була встановлена ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 26.06.2018 полягала у тому, що він почав вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого листа, пред`явленого позивачем до виконання, не направивши стягувачу копію постанови про відкриття виконавчого провадження. Разом із цим, боржником не оскаржувалися дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа, пред`явленого позивачем до виконання, без направлення йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, суд зазначає, що завдання шкоди позивач фактично пов`язує із невиконанням рішення суду, а не з вчиненням дій, пов`язаних із його виконанням. Сам по собі факт визнання незаконними дій (бездіяльності) державного виконавця щодо ненаправлення постанови про відкриття виконавчого провадження стягувачу та не звернення до суду з поданням про обмеження у праві виїзду боржника за межі України, не свідчить про завдання позивачу шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.

При цьому, суд приймає до уваги, що виконавче провадження з примусового виконнаня рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 24.11.2017 щодо стягнення з ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики у загальному розмірі 27 659, 71 грн. закінчено 04.02.2022, тобто понад рік тому, у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі.

Суд також ураховує, що у постанові Верхового Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) зазначено, що невиплачені кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) зазначено, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби,

не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, що набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 03 червня 2020 року у справі

№ 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18). У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 613/814/16-ц (провадження № 61-20218св19) зроблено висновок про те, сам факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді стягнення нестягнутої за рішенням суду суми.

Зазначені висновки є очевидними та знайшли своє підтвердження у процесі розгляду цієї справи, оскільки, як встановлено вище, ОСОБА_2 борг сплачено повністю, що підверджує відсутність підстав для повторного стягнення коштів, як майнової шкоди, з держави.

Щодо моральної шкоди.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд, оцінивши обставини справи, приймаючи до уваги фактичне виконання рішення суду, дійшов висновку про відсутність негативного впливу дій відповідача на емоції позивача, що могли б досягти рівня страждання або приниження, за відсутності причинно-наслідковий зв`язку між ними та фактичного поновлення прав позивача та наявності підстав для стягнення моральної шкоди, адже посилання на сильні душевні страждання, втрату нормального сну та ділової репутації не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

На підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем витрати на правову допомогу покладаються на нього та стягненню з відповідача не підлягають.

       Керуючись ст. ст. 76-83, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 11,16, 22, 23, 1173,1174 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

       У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Основ`янсько?Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади – відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.04.2023.

Головуючий :                                І.М.Демченко