Справа №718/575/23

Провадження №2/718/108/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2023 року м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецько області в складі:

головуючого судді Масюк Л.О..

за участю секретаря судового засідання Харабари А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Кіцмань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Чернівецькій області про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 12.02.2020 р. він звернувся до ГУ ПФУ в Чернівецькій області із заявою та пакетом необхідних документів про призначення йому пенсії за віком з 12.01.2020 р., проте окремі посадові особи відповідача не змогли відповідно до діючого пенсійного законодавства правильно визначити його страховий стаж.

Вказує, що за даними відповідача його страховий стаж склав 23 роки 1 місяць 22 дні при нормі 27 років і він не мав право на призначення пенсії.

Посилається на те, що фактично на день звернення за призначенням пенсії позивачу за віком його страховий стаж при нормі 27 років фактично становив 27 років 10 місяців 23 дні, що підтверджено постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2023 року у справі №600/2743/20-а (абзац 4 стор. 6).

Також зазначає, що після ухвалення вищезазначеної постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2023 р. у справі №600/2743/20-а відповідач не здійснив невідкладний розгляд його звернення від 12.02.2020 р. щодо до включення в страховий стаж позивача протиправно незарахованих періодів роботи в загальному обсязі 4 роки 11 місяців, в зв`язку з чим по спливу цілих 3 років належна йому пенсія за віком станом на 27.02.2023 р. ще не призначена, що привело до заподіяння йому відповідачем суттєвої моральної шкоди.

Враховуючи наведене, просить позов задовольнити, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в сумі 75000 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак скерував до суду заяву, у якій підтримав заявлені ним вимоги. Просить розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача, начальник Головного управління ПФУ в Чернівецькій області Романів М., у судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, однак скерував на адресу суду заяву , у якій не визнав позовні вимоги, просив відмовити в задоволенні позову та розглянути справу за відсутності представника ГУПФ в Чернівецькій області.

Дослідивши подані матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 12.02.2020 року позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком з 12.01.2020 року.

Листами ГУ ПФУ в Чернівецькій області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про загальообовязкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року не менше 27 років, а у позивача на день звернення страховий стаж становить 23 роки 1 місяць 22 дні (а.с.9-11).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2023 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 року - скасовано, визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Чернівецькій області, викладену в листі від 30.03.2020 року №498-457/Ч-02/8-2400/20 у зарахуванні до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 19.07.2003 року №1058-ІV, періоду роботи у Чернівецькому міському учбово-виробничому колективному управлінні інвалідів з 05.07.1992 року по 05.06.1995 року та забовязано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати до загального страхового стажу, також визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Чернівецькій області, викладену в листі від 30.03.2020 року №498-457/Ч-02/8-2400/20, у зарахуванні до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 19.07.2003 року №1058-ІV, періоду роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01.04.2000 року по 31.03.2002 року та забовязати ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати до загального страхового стажу. Зобовязати ГУ ПФУ в Чернівецькій області розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком (а.с.5-8).

Жодних інших доказів сторонами у цій справі суду не надано.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до частин першої-другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим, згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що така шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того, у пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади. Такий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, справа №569/1799/16-ц).

Крім того, суд зауважує, що відсутність наслідків у виді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Несвоєчасним призначенням пенсії позивачу завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_3 його немайнових втрат, оскільки він неодноразово звертався до відповідача, до суду, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, тому суд погоджується із доводами позивача про порушення звичного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Окремо суд наголошує, що реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.

Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, визначає розмір компенсації моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.

Суд враховує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18).

Оскільки позов задоволено лише частково і позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», то підстав для розподілу судових витрат у суду немає. Судові витрати необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з Державного бюджету України в дохід держави судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, м. Чернівці, площа Центральна, 3, ЄДРПОУ - 40329345

Суддя Кіцманського районного суду

Черінвецької області Масюк Л.О.