Справа № 367/2865/18

Провадження № 2/367/526/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлому Л.В.

при секретарі судових засідань Валюх В.І.,

прокурора Годлевської-Коновалової А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника Бучанської міської ради Резнік М.О.,

розглянувши справу за позовною заявою Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним рішень ради та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним рішень ради та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги наступним.

Позов мотивований тим, що Бучанською міською радою впродовж квітня-листопада 2011 року, прийнято ряд рішень щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення в м. Буча громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі яких власникам земельних ділянок видано державні акти на право власності, а саме: рішенням №250/45 від 28.04.2011 відведено у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0080, державний акт серії ЯК №152961; рішенням №250/57 від 28.04.2011 відведено у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0079, державний акт серії ЯК №152965.

В подальшому, зазначені земельні ділянки на підставі відповідних договорів купівлі-продажу відчужено у власність інших осіб.

Так, земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0080, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2011 №2193 відчужено на користь ОСОБА_5 , який в свою чергу, 03.02.2012 за договором купівлі-продажу № 236 відчужив її на користь ОСОБА_6 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки на даний час є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2016 №3241.

Земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0079, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2011 №2116 відчужено на користь ОСОБА_5 , який в свою чергу, 03.02.2012 за договором купівлі-продажу № 234 відчужив її на користь ОСОБА_6 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки на даний час є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2016 №3238.

Зазначає про те, що вищезазначені рішення Бучанської міської ради суперечать вимогам земельного та лісового законодавства України.

Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Київської області від 02.06.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2022 № 71/1-4ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».

Висновки судів підтверджені постановою Верховного Суду України від 16.12.2015 у вищезазначеній справі.

Судами у вказаній справі встановлено, що Бучанською селищною радою 25.02.2002 прийнято рішення № 71/1-4ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення земель лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.

Також судами встановлено, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному квадраті Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО «Укрдержліспроект» від 14.07.2014, а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Площа земельної ділянки Бучанської лісогосподарської установи, яку рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 віднесено до земель житлової та громадської забудови в межах Бучанської селищної ради становила 890 га згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, зазначає про те, що судами визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови», яке прийнято з перевищенням повноважень, всупереч вимогам ст. 20, ч. 4 ст. 83, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 27, 31, 57 лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001 року), так як жодних рішень органів державної влади про передачу земель лісового фонду державної власності до комунальної власності не приймалось.

Разом з тим, рішеннями Бучанської міської ради від 28.04.2011 №250/45, №250/54 передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,2 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель лісогосподарського призначення.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогоподарського призначення Бучанської лісової дачі підтверджується інформацією виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 14.05.2015 №132 та картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Згідно вказаної інформації, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:029:0079 та 3210800000:01:029:0080 відносяться до земель обласного управління комунального господарства та розташовані в кварталі 25, виділі 14.

Таким чином, вказує про те, що Бучанська міська рада при прийнятті рішень від 28.04.2011 за №250/57 та за № 250/45 передала у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки по АДРЕСА_1 , вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна їх цільового призначення не належало до компетенції Бучанської міської ради.

У даному випадку, оспорювані земельні ділянки до їх відведення у привтану власність мали лісогоподарське призначення.

Враховуючи викладене, зазначає про те, що спірні рішення Бучанської міської ради підлягають визнанню недійсними.

Зважаючи, що у відповідача ОСОБА_1 право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встанволеному законом порядку, вдновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом визнання недійсними рішень Бучанської міської ради та витребування земельних ділянок з чожого незаконного володіння на користь держави.

Просить визнати недійсним рішення Бучанської міської ради: №250/45 від 28.04.2011 щодо відведення у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 ; №250/57 від 28.04.2011 щодо відведення у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_2 . Зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки загальною площею 0,2 га, а саме: площею 0,1 га з кадастровим номером - 3210800000:01:029:0080, яка розташована по АДРЕСА_1 та площею 0,1 га з кадастровим номером - 3210800000:01:029:0079, яка розташована по АДРЕСА_2 . Судові витрати по справі покласти на відповідачів.

В судовому засіданні прокурор Бучанської окружної прокуратури Київської області Годлевська-Коновалова А.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

В судовому засідання представник Відповідача Бучанської міської ради - Резнік М.О. в задоволенні позову просила відмовити.

Представник Відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення вимог заперечував.

В судове засідання Відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, про час, дату, та місце слухання справи повідомлені належним чином.

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року за №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 року у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням №250/45 від 28.04.2011 відведено у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0080, державний акт серії ЯК №152961; рішенням №250/57 від 28.04.2011 відведено у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0079, державний акт серії ЯК №152965.

В подальшому, зазначені земельні ділянки на підставі відповідних договорів купівлі-продажу відчужено у власність інших осіб.

Так, земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0080, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2011 №2193 відчужено на користь ОСОБА_5 , який в свою чергу, 03.02.2012 за договором купівлі-продажу № 236 відчужив її на користь ОСОБА_6 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки на даний час є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2016 №3241.

Земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3210800000:01:029:0079, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2011 №2116 відчужено на користь ОСОБА_5 , який в свою чергу, 03.02.2012 за договором купівлі-продажу № 234 відчужив її на користь ОСОБА_6 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки на даний час є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2016 №3238.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсним Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, віднесені до лісів першої категорії, знаходились за межами населеного пункту та перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі у власність відповідачам.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов заступника прокурора Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, незаконно вибула з володіння власника - держави поза його волею, без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв`язку зі перевищенням Бучанською селищною радою своїх повноважень шляхом ухвалення рішення №71/1-4-XXIV від 25.06.2002 «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» та Бучанською міською радою шляхом ухвалення рішень про передачу спірної землі у власність громадянам у порядку приватизації

Разом з тим, Рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/4187/14-ц від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_7 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Задовольняючи заяву про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що у липні 2017 року заявник вперше виявив «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», та «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року), які є істотною для справи обставиною, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що як у межах смт. Буча, так і в межах Бучанської селищної ради станом на дату прийняття спірного рішення Бучанської селищної ради (25 червня 2002 року) не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території, зокрема й Бучанського лісгоспу. Територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась в межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». З огляду на вказане суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га з 1991 року до 2012 року, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, оскільки пункт 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України виключено на підставі Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа і до якої також входить земельна ділянка, яка є предметом спору, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, а тому Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році.

Постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишено без змін.

Колегія суддів суду касаційної інстанції в постанові від 26.05.2021 по справі №367/1487/14-ц погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, що є нововиявленими обставинами в цій справі.

Таким чином, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.

Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із 1991 року до 2012 роки, оскільки пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України виключено на підставі Закону від 06 вересня 2012 року №5245-VI.

Крім того, згідно постанови від 26.05.2021, оскаржуване рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV відповідає нормам пункту 1 статті 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» ЗК України. Це рішення у рамках реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, і в тому числі з урахуванням потреб вказаного експерименту.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 Цивільного кодексу України.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №523/4139/17 (провадження №14-328цс19) ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (Велика Палата Верховного Суду, п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 19 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 55 ЗК України (в редакції від 20.12.2001) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.

Відповідно до ст. 55 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст. 56, 57 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно зі ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 9 ст. 149 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (ч. 2 ст. 3 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.01.2015 у справі №6-224цс14).

Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 48 Лісового кодексу України, викладеної у редакції Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» від 08.02.2006 за №3404-ІV, матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст.ст. 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Повноваження на розпорядження земельною ділянкою належать до компетенції Київської обласної ради, яка є органом, уповноваженим державою як власником земельної ділянки здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (у редакції від 20.12.2001) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст тощо.

При цьому, до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 1 ст. 20 ЗК України (у редакції від 20.12.2001) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

ЄСПЛ сформував сталу практику, зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, Еркнер і Хофауер проти Австрії від 23.04.1987, Папамихалопулус та інші проти Греції від 26.04.1993, «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «Еліа Срл проти Італії» від 02.08.2001 від 22.01.2009, «Мінасян і Семер`ян проти Вірменії» від 23.06.2009, « ОСОБА_166 і Дилавер проти Туреччини» від 25.05.2010, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 «Гладишева проти Росії» від 06.12.2011, «Максименко і Герасименко проти України» від 16.05.2013, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014, « Варданян і Нанушиян проти Вірменії» від 27.10.2016, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 відповідно до якої експропріація державою майна з приватної власності є серйозним втручанням у право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого Протоколу до ЄКПЛ і не може вважатися правомірною, якщо власнику завчасно або одночасно не надано матеріальної компенсації. Як таке, вилучення державою майна у приватного власника презюмується правомірним лише якщо про таке вилучення законодавчим органом влади прийнято спеціальну норму закону, і якщо прийняття такої норми закону є вмотивованим. В усіх інших випадках, експропріація майна державою у приватної особи є правомірною лише за дотримання широкого переліку критеріїв, формальностей і умов. Зокрема, власник не може бути відповідальний і зазнавати шкоди від дій органів державної влади, якими ці органи державної влади виправляють раніше припущену ними невідповідність праву щодо даного майна. Обтяжуючим чинником, що свідчить на користь неправомірності вилучення майна державою у приватного власника, є поганий стан здоров`я такого власника. Вилучення, як крайню форму втручання у право володіння майном слід оцінювати на предмет: чи є воно законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява №29979/04) (параграфи 71-78), і рішенні ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (заява №43768/07) (параграфи 45-47), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого Протоколу, спеціально акцентував право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц (провадження №14-146цс18) зробила висновок, що суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.

Зважаючи на те, що постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 спростовано обставини, на які посилається позивач у даній справі, зокрема підтверджується відсутність на території м. Буча будь яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу площею 42,6 га, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

З огляду на викладене, право та інтерес позивача у даних позовних вимогах порушено не було, протилежного суду доведено не було.

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення Бучанської міської ради: №250/45 від 28.04.2011 щодо відведення у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 ; №250/57 від 28.04.2011 щодо відведення у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , та зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки загальною площею 0,2 га, а саме: площею 0,1 га з кадастровим номером - 3210800000:01:029:0080, яка розташована по АДРЕСА_1 та площею 0,1 га з кадастровим номером - 3210800000:01:029:0079, яка розташована по АДРЕСА_2 , є такими, що не підлягають задоволенню,

На підставі ст. 121 Конституції України, ст. 317, 319 ЦК України, ст. 84 ЗК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 76, 81, 84, 141, 259, 264-265, 268 , 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним рішень ради та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,- відмовити.

Повний текст судового рішення складено 18.04.2023 року.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланнямhttp://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Л.В.Мерзлий