Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #484366624

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua




Єдиний унікальний номер справи № 369/8077/13 Головуючий у суді першої інстанції - Дубас Т.В.

Номер провадження № 22-ц/824/3773/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником Скубою Миколою Миколайовичем , на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення, який мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору № К2Н0GК00260889 від 16 червня 2005 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 400 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 16 червня 2025 року.

Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (місячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов`язкових платежів з коштів.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом - з 29 квітня 2013 року має заборгованість - 920 102,85 доларів США, яка складається з наступного: 378 197,77 доларів США - заборгованість за кредитом; 221 544,96 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 39 444,71 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 280 915,41 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідач 16 червня 2005 року уклали договір іпотеки № К2Н0GК00260889, за яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме; будинок загальною площею 301,1 кв.м., житловою площею 86,30 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2005 року. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки становить 2 375 850 грн.

Позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0GК00260889 від 16 червня 2005 року, в розмірі 920 102,85 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 квітня 2013 року складає 7 351 621,77 грн: звернути стягнення на будинок загальною площею 301,10 кв.м., житловою площею 86,30 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № К2Н0GК00260889 від 16 червня 2005 року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0GК00260889 від 16 червня 2005 року, в розмірі 920 102,85 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 квітня 2013 року складає 7 351 621,77 грн.: звернуто стягнення на будинок загальною площею 301,1 кв.м., житловою площею 86,30 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № К2Н0GК00260889 від 16 червня 2005 року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 3 441 грн.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року представник ОСОБА_3 - адвокат Касьяненко Д.Л. подав апеляційну скаргу 05 лютого 2021 року. За результатом розгляду якої, постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року частково задоволено касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_4 - адвоката Кирплюка Д.В. - постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року скасовано, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року залишено в силі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6882 грн. кожному.

У грудні 2022 року представник особи, яка не брала участі у справі, проте яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки - ОСОБА_1 - адвокат Скуба М.М. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом не було враховано, що спірне домоволодіння є спільною власністю подружжя та у ньому проживають малолітні діти, онуки апелянта, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Актом на предмет проживання без реєстрації від 28 січня 2021 року.

А також, незважаючи на діючий мораторій, судом звернуто стягнення на предмет іпотеки, що є єдиним житлом не тільки ОСОБА_3 , а й апелянта - його дружини ОСОБА_1 та малолітніх онуків. Та в порушення норм ЖК Української PCP їм не було надано іншого постійного житла та не вказано про таке в резолютивній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд ухвалив заочне рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме ОСОБА_1 разом з її малолітнім онуками, які проживають у переданому в іпотеку домоволодінні, та у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки виселені із спірного житла.

Апелянт вказує, що банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені цього предмета будь-якій особі- покупцеві на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку». Однак, в п. 28 Договору іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя, про який просить суд позивач - шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки третій особі.

Таким чином, апелянт вважає, що банком обрано неналежний спосіб захисту при подачі позову до суду, а у суду відповідно були відсутні повноваження для застосування судового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, передбаченої статтею 38 Закону.

Разом з тим, апелянт посилається на те, що в оскаржуваному рішенні судом, всупереч положеннями абзацу п`ятого частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», в резолютивній частині не було визначено спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону.

Адвокат Скуба М.М. звертає увагу й на те, що з матеріалів справи не вбачається, що банком не було надано жодного доказу факту неможливості стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.

Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі 465/2401/14-ц , лише у випадку неможливості виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення до Державної виконавчої служби та у випадку неналежного виконання такого судового рішення, ПАТ КБ «ПриватБанк» має право звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В даному випадку банком не надано до судів першої та апеляційної інстанції жодних доказів щодо неможливості стягнення заборгованості та наявності відповідного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з позичальника.

Відтак, апелянт вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки, є передчасним, з огляду на що позов не підлягав задоволенню.

Крім того, вказує що АТ КБ «Приватбанк» був порушений порядок досудового пред`явлення вимоги у зв`язку з неналежним повідомлення ОСОБА_3 про свої наміри на звернення стягнення предмету іпотеки у разі непогашення боргу за основним зобов`язанням.

В апеляційній скарзі зазначає про відсутність в матеріалах справи висновку та звіту про ринкову вартість іпотечного майна, що позбавило суд можливості встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» та вказати таку інформацію в резолютивній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, представник ОСОБА_1 - адвокат Скуба М.М. просить скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року та винести нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

21 лютого 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_4 - адвоката Кирплюка Д.В., у якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та просить закрити апеляційне провадження у зв`язку із наступним.

Так, третя особа вказує, що при укладенні договорів апелянт та відповідач перебували у шлюбі. Вважається, що якщо один з подружжя (відповідач) діяв за згодою іншого з подружжя (апелянт), відповідальність за порушення зобов`язання вони несуть солідарно, а тому відповідно до висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі №754/4108/18, права одного з подружжя у випадку не пред`явлення до нього позовних вимог не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі.

Відтак, адвокат Кирплюк Д.В. вважає, що оскаржуваним рішенням не було порушено прав та інтересів апелянта ОСОБА_1 , адже відповідач ОСОБА_3 діяв також від її імені та в її інтересах.

У відзиві вказує й на те, що дане рішення вже оскаржувалось представником відповідача, а дана апеляційна скарга подана після розгляду апеляційної скарги відповідача, та доводи, що викладені в ній дублюють доводи попередньої апеляційної скарги та вже були оцінені судом. Відтак, не підлягають повторному розгляду.

Разом з тим, третя особа зазначає, що до предмету іпотеки - спірного домоволодіння не могло бути застосовано мораторій, адже його площа перевищує 250 кв.м., крім того, мораторій не звільняє позичальника від обов`язку виконання договору та не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати цей предмет іпотеки.

Щодо ненадання іншого житла та порушення прав малолітніх дітей, у відзиві третя особа вказує, що дані питання стосуються процесу виселення і не мають відношення до правовідносин, що є предметом спору в даній справі, а саме щодо законності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а апелянт не є законним представником малолітніх дітей та не може діяти від їх імені.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Кирплюк Д.В. вважає дану апеляційну скаргу такою, що подана із зловживанням процесуальними правами, оскільки апелянт ОСОБА_1 є дружиною відповідача та знала про існування судової справи, провадження в якій відкрито ще в 2013 році.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - адвокат Касьяненко Д.Л. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, заочне рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Також просив врахувати той факт, що суд першої інстанції ухвалюючи у 2016 році рішення по вказаному спору не врахував положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також ухвалюючи рішення про виселення відповідача ОСОБА_3 не враховано, що у вказаному будинку проживали і інші члени сім`ї позичальника ОСОБА_3 . Зокрема сама ОСОБА_1 , та їх малолітні внуки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , при цьому судом було допущено порушення вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України.

Також представник апелянта звертав увагу апеляційного суду на невідповідність оскаржуваного рішення суду вимогам Закону України «Про іпотеку», оскільки в резолютивній частині не зазначено ринкової вартості житлового будинку, що призвело в подальшому до продажу Банком вказаного будинку за 25% ринкової вартості даного предмета іпотеки, що спричинило порушення прав боржника ОСОБА_3 та прав апелянта ОСОБА_1 , оскільки таким чином не було погашено всю суму заборгованості за кредитом та надає право Банку на продовження вимагати погашати суму кредиту, яка б могла бути погашена за рахунок коштів в разі продажу іпотечного будинку за реальну ринкову вартість.

Представник АТ «КБ «Приватбанк» Хитрова Л.В., заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, уже були предметом дослідження касаційного суду при перегляді Верховним Судом 09 листопада 2022 року постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року за результатами якого постанову апеляційного суду скасовано, а заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року залишено в силі.

При цьому суд апеляційної інстанції не повинен на її думку переглядати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду від 24 червня 2016 року в частині тих доводів апеляційної скарги, які уже були предметом розгляду апеляційного та касаційного суду і яким надано правову оцінку.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність рішення суду положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також в частині виселення відповідача ОСОБА_3 не враховано, що у вказаному будинку проживали і інші члени сім`ї позичальника ОСОБА_3 , зазначила, що вказані положення Закону України «Про мораторій …» не поширюються на вказані правовідносини, оскільки зазначений предмет іпотеки за розмірами не відповідає умовам вказаного за Закону. А щодо виселення боржника та інших членів сім`ї зазначила, що вказаний спір вирішувався за іншим зверненням позивача у іншому судовому провадженні. Крім того, зазначила, що посилання апелянта на виселення онуків є необґрунтованим, оскільки зазначені особи не були вказані в оспорюваному рішення як такі, що підлягають виселенню, а крім того законними представниками вказаних осіб є їх батьки, а не апелянт у справі.

З урахуванням викладеного просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представника ОСОБА_4 - адвокат Кирплюк Д.В., та третя особа у справі ОСОБА_4 при апеляційному розгляді справи заперечили проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити її без задоволення, а заочне рішення місцевого суду залишити без змін з підстав, викладених у поданому ними відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи у справі, а також третю особу у справі ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 16 червня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № К2Н0GК00260889, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 400 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 16 червня 2025 року.

Відповідно до умов пункту 1.1 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в період з «05» по «10» число в розмірі 5 021,51 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 червня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № К2Н0GК00260889, за умовами якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме будинок загальною площею 301,10 кв. м, житловою площею 86, 30 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1 , який належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2005 року. Ціна предмету іпотеки складає 2 375 850,00 грн (пункт 1.2 договору іпотеки).

ОСОБА_3 своїх зобов`язань належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 29 квітня 2013 року заборгованість (за розрахунками банку) за кредитним договором становила 920 102,85 доларів США, яка складалася з: 378 197,77 доларів США - заборгованість за кредитом; 221 544, 96 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 39 444,71 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 280 915,41 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки зазначивши, що неналежне виконання позичальником/іпотекодавцем взятих на себе зобов`язань свідчить про порушення прав позикодавця та необхідність, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0GК00260889 від 06.2005 року, в розмірі 920 102.85 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29.04.2013 року складає 7 351 621.77 грн: звернути стягнення на будинок загальною площею 301.10 кв.м., житловою площею 86.30 кв.м. який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № К2Н0GК00260889 від 16 червня 2005 р.) ПАТ КБ ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні ПАТ «КБ «Приватбанк» в частині вимог щодо виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог в цій частині та зазначив, що вказані питання віднесені до повноважень органу державної міграційної служби України, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про про часткове задоволення позову відповідає з огляду на наступне.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 12 Закону визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У статті 38 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки) передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, зазначеного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Установивши, що позичальник порушив кредитні зобов`язання, допустив заборгованість, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених Законом України «Про іпотеку», а також пунктами 2.3.3., 18.7, 24 вказаного договору іпотеки, для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Способи захисту цивільного права чи інтересу мають бути доступними й ефективними, а застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)).

Застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апелянта - ОСОБА_1 проте , що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не залучив її до розгляду вказаної справи та звернувши стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 порушив її права виходить із наступного.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями частин першої та третьої статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Із тексту кредитного договору № К2Н0GК00260889, укладеного 16 червня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 як дружина позичальника та іпотекодавця надала свою письмову згоду на отримання чоловіком грошових коштів в розмірі 400000 доларів США, та повернення їх відповідно у строки та у розміри визначені договором, а також погодила передачу в іпотеку 2-х поверхового житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 ) (а.с. 27 т.1), тому доводи апелянта про порушення її прав є необґрунтованим.

Необґрунтованими на думку колегії суддів є також доводи апелянта про не врахування судом першої інстанції при розгляді справи положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки установлений вказаним Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови у задоволенні вказаного позову.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18 (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження, а не заборону на ухвалення судом рішень з цього приводу.

Також суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що положення зазначеного Закону підлягають застосуванню за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Із матеріалів справи вбачається, що місце постійного проживання позичальника ОСОБА_3 та його сім`ї була квартира АДРЕСА_2 , житловий будинок який був переданий в іпотеку мав загальну площе 301,10 кв.м., що перевищує розміри визначені підпунктом 1 пункту 1 вказаного вище Закону, тому зазначені доводи апелянта не спростовують висновків, викладених у заочному рішення суду, що оскаржується.

Безпідставними є доводи апелянта і в частині оскарження рішення суду щодо виселення боржника та членів його родини, зокрема, апелянта ОСОБА_1 та малолітніх онуків: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з обґрунтуванням порушення вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України, оскільки суд в оскаржуваному рішенні відмовив у задоволенні вказаних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду при попередньому апеляційному та касаційному перегляді справи, а тому правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Таким чином апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову в оскаржуваній частині.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Скубою Миколою Миколайовичем , залишити без задоволення.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 13 квітня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація