Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 456/13/21

провадження № 61-11593св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Квака Василя Миколайовича на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року у складі судді Бучківської В. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про стягнення боргу, посилаючись на те, що 31 грудня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від нього в борг 49 900 доларів США, що підтверджується розпискою, а також заявою ОСОБА_3 , який був присутнім при передачі коштів, про що написав відповідну заяву. За вказаною розпискою відповідач зобов`язався повернути грошові кошти в повному обсязі до 01 березня 2019 року, а у випадку порушення строку виконання взятих на себе обов`язків - виплатити пеню в розмірі 1 % від суми за кожен місяць прострочення. Крім цього, 02 березня 2019 року відповідач отримав від нього в борг грошові кошти в сумі 50 100 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 жовтня 2019 року, що підтверджується розпискою, а також заявою ОСОБА_3 , який був присутнім при передачі коштів, про що написав відповідну заяву.ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань та жодним чином не реагує на його звернення з проханням повернути борг. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг згідно з розпискою від 31 грудня 2018 року та розпискою від 02 березня 2019 року в загальному розмірі 100 000 доларів США, а також - 3 % річних в сумі 5 365,36 доларів США і пеню в розмірі 171 322,78 грн.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Мидзка Р. В. заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що додані до позовної заяви копії розписок та інших документів засвідчені підписом невідомої особи, тому вони не можуть бути визнані доказами у справі. Оскільки пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, то встановлена у розписці від 31 грудня 2018 року пеня в розмірі 1 % від суми за кожен місяць прострочення не відповідає вимогам законодавства та не може бути стягнута судом. Наведені в позовній заяві доводи позивача про те, що він звертався до відповідача з вимогами про повернення боргу, однак його звернення залишилися незадоволеними і відповідач ухиляється від виконання зобов`язань, не заслуговують на увагу, так як не підтверджені доказами. ОСОБА_2 не знає, хто такий ОСОБА_3 , ніколи раніше його не бачив і ця особа не була присутньою під час написання розписок та, відповідно, не може бути свідком передачі грошей. Записи про ОСОБА_3 як свідка складання розписок та передачі грошей розміщені на окремих аркушах та не підтверджені підписом ОСОБА_2 , що свідчить про вчинення цих записів в інший час та в іншому місці. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками сільськогосподарських підприємств. ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності управляє фермерським господарством «Дідушицьке» (далі - ФГ «Дідушицьке»), а ОСОБА_1 є власником приватної агрофірми «Батько і Син» (далі - ПАФ «Батько і Син»). ОСОБА_1 мав бажання значно розширити власний сільськогосподарський бізнес, тому запропонував ОСОБА_2 надати у фактичне користування ПАФ «Батько і Син» всю орендовану ФГ «Дідушицьке» землю, загальна площа якої на кінець 2018 року становила 460 га. Сторони домовилися, що за фактичну передачу землі ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 готівкою 100 000 доларів США двома платежами, а саме завдаток для виконання досягнутої домовленості, а пізніше, внаслідок додаткових переговорів, доплатить решту суми. Навесні 2019 року ПАФ «Батько і Син» розпочала використовувати землю, орендовану ФГ «Дідушицьке», однак в подальшому проявила себе як ненадійний партнер, відмовилася сплачувати орендну плату власникам паїв, а також органам місцевого самоврядування, які передавали в оренду не витребувані паї. У зв`язку з цими обставинами ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання розписок удаваними правочинами. Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 08 лютого 2021 року було відкрито провадження у справі № 443/109/21. Крім того, сумнів в об`єктивності складених розписок як документів, які підтверджують дійсну передачу грошей в борг за договором позики, викликає те, що строк повернення боргу за розпискою від 31 грудня 2018 року настав 01 березня 2019 року, однак на наступний день, а саме 02 березня 2019 року ОСОБА_1 , не зважаючи на наявний борг в сумі 49 900 доларів США, надав ОСОБА_2 ще 50 100 доларів США.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 100 000 доларів США (основна сума заборгованості), 5 365,36 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення позики, 171 322,78 грн пені за невиконання зобов`язань. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10 510 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що складені власноруч ОСОБА_2 розписки на суму 100 000 доларів США, оригінали яких зберігаються у позивача та були досліджені в судовому засіданні, підтверджують як факт отримання відповідачем грошових коштів у вказаному розмірі, так і факт неповернення цих коштів у зазначений строк. У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Мидзка Р. В. підтвердив факт складання розписок, проте вказав, що вони були складені відповідачем виключно для передачі орендованих ФГ «Дідушицьке» земель у фактичне користування ПАФ «Батько і Син». Крім того, як на підставу для відмови в задоволенні позову сторона відповідача посилалася на висновок експерта № 02103/021-Я, складений 26 березня 2021 року експертом Громадської організації «Інститут психофізіологічних досліджень «Поліграфцентр Захід», однак цей висновок не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, так як особа, яка провела експертизу, - ОСОБА_4 не пройшов відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, в нього відсутня кваліфікація судового експерта з певної спеціалізації за результатами атестації в порядку, передбаченому Законом України «Про судову експертизу», він не включений до Реєстру атестованих судових експертів, як це вимагається статтею 9 Закону України «Про судову експертизу», а також він не був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Таким чином, оскільки сторона відповідача не надала належних доказів, які підтверджували б, що ОСОБА_2 не отримував коштів, вказаних у розписках, не складав та не підписував цих розписок, не довела наявності між сторонами інших правовідносин, зокрема щодо передачі земель у фактичне користування, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу, три проценти річних від простроченої суми та пеня за невиконання зобов`язань. При цьому визначена в розписці від 31 грудня 2018 року пеня в розмірі 1 % від суми боргу за кожен місяць прострочення зобов`язання не суперечить вимогам законодавства, а можливість її розрахунку за місяць відповідає правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та в постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 922/4400/17.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 92 930 грн.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що долучені до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Галушко О .І. позивачу ОСОБА_1 правової допомоги при розгляді цієї справи. Розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову. При цьому сторона відповідача не заявляла жодних клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Квака В. М. залишено без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем підтверджено понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 24 000 грн, які підлягають стягненню на його користь з відповідача. При цьому судом враховано фактичний обсяг наданих позивачу юридичних послуг, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також відсутність клопотання сторони відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

18 листопада 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, а також - в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/7785/15-ц, в якій зазначено, що лише експерт може надати відповідь на питання, чи належить підпис позичальника, який вчинений у кредитному договорі та додаткових до нього угодах саме позичальнику, а без встановлення цих обставин, рішення у цій справі не може вважатися законним та обґрунтованим. Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, шляхом призначення і проведення судової почеркознавчої експертизи, а також - суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме на показаннях свідків та поясненнях колишнього представника ОСОБА_2 , якому останній не надавав повноважень визнавати факт написання розписок та ніколи не говорив, що підписував спірні розписки.

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Галушко О. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. Клопотання про призначення і проведення судової почеркознавчої експертизи представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. заявив на стадії судового розгляду справи, а не в підготовчому засіданні, як це передбачено статтею 197 ЦПК України. При цьому в підготовчому засіданні сторона відповідача не заперечувала факт складання та підписання спірних розписок ОСОБА_2 і посилалася на те, що договори позики є удаваними правочинами, так як вказані розписки були написані ОСОБА_2 не з метою отримання коштів у борг, а у зв`язку з наданням у фактичне користування ПАФ «Батько і Син» орендованої ФГ «Дідушицьке» землі. Доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме на показаннях свідків та поясненнях колишнього представника ОСОБА_2 , якому останній не надавав повноважень визнавати факт написання розписок та ніколи не говорив, що підписував спірні розписки, є безпідставними, так як суди попередніх інстанцій зробили висновок про виникнення між сторонами правовідносин за договором позики на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, зокрема розписок.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Квака В. М. на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року і витребувано матеріали справи із Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

22 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвокат Квака В. М. про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

14 лютого 2023 року справа № 456/13/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що 31 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, оформлений розпискою про отримання ОСОБА_2 в борг 49 900 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути до 01 березня 2019 року, у разі недотримання цього зобов`язується сплатити пеню в розмірі 1 % від суми за місяць прострочення. Розписка написана в присутності ОСОБА_3 , який підтверджує факт передачі грошей.

02 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено ще один договір позики, оформлений розпискою про отримання ОСОБА_2 в борг 50 100 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути до 01 жовтня 2019 року. Розписка написана в присутності ОСОБА_3 , який підтверджує факт передачі грошей.

Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц зазначено, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з фізичних осіб-поручителів заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Необхідність розрахунку та стягнення пені у гривні в цій справі не є відступом від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, оскільки на відміну від фактичних обставин справи, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, в цій справі сторони не обумовили можливість стягнення пені в іноземній валюті.

Крім того, пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання не лише за кожен день прострочення виконання, а й за кожен місяць. Отже, погоджений сторонами в розписці від 31 грудня 2018 року розмір пені, обчисленої у відсотках за кожен місяць прострочення відповідає поняттю «пеня».

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та в постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 922/4400/17, на які послався місцевий суд в оскаржуваному судовому рішенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що розписки від 31 грудня 2018 рокута від 02 березня 2019 року підтверджують факти укладення між сторонами договорів позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, які позичальник не виконав. Тому відповідно до статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу та три проценти річних від простроченої суми. Крім того, встановивши, що визначений сторонами розмір пені у відсотковому відношенні до суми боргу за кожен місяць прострочення виконання зобов`язання, який зазначений відповідачем у розписці від 31 грудня 2018 року, не суперечить чинному законодавству, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши принцип свободи договору та право сторін на врегулювання відносин на власний розсуд, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 171 322,78 грн пені за прострочення виконання зобов`язань.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/7785/15-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 викладено правовий висновок про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Тому посилання відповідача на порушення судом його права на захист від пред`явлених до нього безпідставних позовних вимог є необґрунтованим. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Однак на відміну від встановлених судами обставин справи, яка переглядається, у справі № 143/280/17 відповідач визнавав факт одержання позики та заперечував лише факт неповернення коштів, посилаючись на власні пояснення та пояснення свідків.

Тому висновки суду першої інстанції в цій справі, з яким погодився апеляційний суд, про те, що складені власноруч ОСОБА_2 розписки на загальну суму 100 000 доларів США, оригінали яких зберігаються у позивача та були досліджені в судовому засіданні, підтверджують як факт отримання відповідачем грошових коштів у вказаному розмірі, так і факт неповернення цих коштів, не суперечать вищенаведеним правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/7785/15-ц було скасовано постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За змістом вказаної постанови суд касаційної інстанції не погодився з рішенням місцевого суду про задоволення позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» до фізичної особи про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 52 617,59 доларів США та 552 876,33 грн, які складаються із: заборгованості за кредитом - 48 520,30 доларів США; заборгованості за простроченими відсотками - 4 097,29 доларів США; штрафу за прострочення сплати відсотків - 216 719,91 грн; пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 336 156,42 грн, а також - із судовим рішенням апеляційного суду, яким змінено рішення місцевого суду в частині стягнення прострочених процентів, зменшено їх розмір до 1 266,49 доларів США, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. За обставинами вказаної справи відповідач заперечувала факт підписання кредитного договору, отримання грошових коштів за ним та виконання нею його умов, на підтвердження чого представник відповідача заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2015 року в зазначеній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, яку не було проведено у зв`язку з тим, що позивач у встановлений термін не виконав вимоги експерта, заявлені у клопотанні. Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не дав оцінки тим обставинам, що почеркознавча експертиза не відбулася з незалежних від відповідача причин. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернулася з апеляційною скаргою та вдруге заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з посиланням на те, що клопотання стосується укладення договору, який боржник в судовому порядку не оскаржив, а матеріали справи підтверджують, що відповідач частково виконувала умови укладеного договору. При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами, та не навів, якими саме доказами підтверджується факт виконання відповідачем умов кредитного договору, так як цей факт заперечує відповідач, а з наданих банком розрахунків неможливо встановити, ким саме сплачувалися грошові кошти за кредитним договором. Апеляційний суд також не врахував, що підставою для стягнення процентів та неустойки є умови укладених між сторонами правочинів, дійсність підпису в яких заперечив відповідач, а тому встановлення цих обставин є визначальним для правильного вирішення спору. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що між банком та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала грошові кошти на певних визначених умовах, є передчасними, такими, що ґрунтуються на припущеннях. Лише експерт може дати відповідь на питання, чи належить підпис позичальника, який вчинений у кредитному договорі та додаткових до нього угодах саме позичальнику, а без встановлення цих обставин, рішення у справі не може вважатися законним та обґрунтованим.

Однак у справі, що переглядається, на відміну від справи № 520/7785/15-ц, судами попередніх інстанцій було встановлено, що у відзиві на позовну заяву, а також на стадії підготовчого засідання представник ОСОБА_2 - адвокат Мидзка Р. В. не заперечував факт написання розписок та отримання грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США, а посилався на те, що договори позики є удаваними правочинами. Також суди в оскаржуваних судових рішеннях зазначили, що наявні в матеріалах справи документи процесуального характеру та письмові докази свідчать про те, що до моменту заміни представника ОСОБА_2 визнавав факт власноручного написання розписок та отримання грошових коштів від ОСОБА_1 . Зокрема, ОСОБА_2 долучив до матеріалів справи висновок експерта № 02103/021-Я (фахівця у спеціальній галузі знань) за результатами проведення судової психологічної експертизи (опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп`ютерного поліграфа) від 26 березня 2021 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 особисто письмово у відповідь на запитання експерта зазначив, що отримав від ОСОБА_1 100 000 доларів США, метою написання розписок від 31 грудня 2018 року та від 02 березня 2019 року було отримання від ОСОБА_1 коштів на загальну суму 100 000 доларів США.

Враховуючи викладене, оскільки наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами підтверджуються факти укладення між сторонами договорів позики, отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів і сторона відповідача не заперечувала цих фактів у відзиві на позовну заяву, а також на стадії підготовчого засідання, то висновки судів у цій справі, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у вищезгаданих постановах, на які послався заявник, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Квака В. М. про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, шляхом призначення і проведення судової почеркознавчої експертизи, а також - про те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме - на показаннях свідків та поясненнях колишнього представника ОСОБА_2 , якому останній не надавав повноважень визнавати факт написання розписок та ніколи не говорив, що підписував спірні розписки, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен в мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Матеріалами справи підтверджується, що 07 лютого 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. подав до суду першої інстанції клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити такі питання: 1. Чи виконаний текст та підпис у розписці про отримання позики від 31 грудня 2018 року від імені ОСОБА_2 - ОСОБА_2 чи іншою особою? 2. Чи виконаний текст та підпис у розписці про отримання позики від 02 березня 2019 року від імені ОСОБА_2 - ОСОБА_2 чи іншою особою? 3. Чи відповідає давність виконання тексту у розписках від 31 грудня 2018 року та від 02 березня 2019 року вказаним датам? 4. Чи могли вказані розписки бути створені пізніше дат, які в них зазначені? Клопотання було мотивоване тим, що єдиним доказом в цій справі є розписки, тому для задоволення позовних вимог необхідно з`ясувати, чи складені та підписані ці розписки відповідачем, чи не містять вони ознак фальсифікації, в тому числі щодо дати їх написання.

21 лютого 2022 року в судовому засіданні представник відповідача в усному порядку просив також поновити строк для подачі клопотання про призначення експертизи, однак поважності причин пропуску такого строку не навів.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року представнику ОСОБА_2 - адвокату Кваку В. М. було відмовлено в поновленні строку на подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі, а також відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання.

Це судове рішення мотивоване тим, що оглядом матеріалів справи встановлено, що відповідач зі стадії підготовчого судового засідання користувався правовою допомогою адвоката і уповноважив останнього на вчинення процесуальних дій від його імені. В матеріалах справи містяться документи, в яких висловлена позиція про те, що відповідач писав розписки, однак правочини між ним та позивачем були удаваними, з приводу чого він звернувся до суду з відповідним позовом. Змінивши свого представника у справі на стадії судового розгляду, відповідач змінив свою позицію та вказав, що розписки викликають у нього сумніви, однак не заперечив факт написання ним цих документів. З наведеного вбачається, що відповідач заявив на стадії судового розгляду про те, що розписки викликають у нього сумніви і не надав доказів, які свідчили б про неможливість заявити про вказані обставини під час підготовчого судового засідання у справі. Ні відповідач, ні його представники не змогли пояснити суду причини подання клопотання на стадії судового розгляду і неподання його на стадії підготовчого судового засідання. Крім того, протягом року розгляду справи судом сторона відповідача не повідомляла про те, що розписки складені не ОСОБА_2 , натомість в чисельних клопотаннях, адресованих суду як на стадії підготовчого судового засідання, так і на стадії судового розгляду визнавала факт написання розписок відповідачем. При цьому судом не встановлено обставин, які свідчили б про визнання відповідачем вказаного факту внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини або в результаті зловмисної домовленості його представника з другою стороною. За таких обставин, оскільки клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи було заявлене під час судового розгляду, а не на стадії підготовчого засідання, та всупереч раніше висловленій позиції відповідача і його представника, які не заперечували факт їх складання, то суд не вбачав обґрунтованих підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи. Крім того, виходячи з підстав і предмета позову та позиції відповідача, який не заперечував факту написання розписок, призначення у справі судової почеркознавчої експертизи не сприяло б реалізації завдань цивільного судочинства, а призвело б до порушення розумних строків розгляду справи.

Отже, відмовляючи в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Квака В. М. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, місцевий суд навів належне обґрунтування такої відмови.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

У пункті 1 частини першої статті 1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 4 вищевказаного Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об`єднання. Від імені адвокатського об`єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об`єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об`єднання. Адвокатське об`єднання може залучати до виконання укладених об`єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об`єднання зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

У статті 26 вищевказаного Закону визначено підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Як зазначено вище, відзив на позовну заяву було подано представником ОСОБА_2 - адвокатом Мидзкою Р. В.

До відзиву на позовну заяву додано копію ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Стрийському міськрайонному суді Львівської області, зі змісту якого вбачається, що його видано адвокатським об`єднанням «Марусяк і Партнери» на підставі договору про надання правової допомоги № 100/20 від 03 вересня 2020 року та зазначено особу, яка надає правову допомогу, а саме - адвоката Мидзку Р. В. При цьому в ордері вказано, що договором про надання правничої (правової) допомоги права адвоката не обмежуються.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

У вищевказаному відзиві на позовну заяву, а також у підготовчому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Мидзка Р. В. не заперечував факт складання та підписання спірних розписок ОСОБА_2 , а посилався на те, що договори позики є удаваними правочинами, так як вказані розписки були написані ОСОБА_2 не з метою отримання коштів у борг, а у зв`язку з наданням у фактичне користування ПАФ «Батько і Син» орендованої ФГ «Дідушицьке» землі. Суди попередніх інстанцій врахували вказані обставини, на які послався представник ОСОБА_2 - адвокат Мидзка Р. В., однак, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, виходили з того, що укладення між сторонами договорів позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх підтверджується саме розписками від 31 грудня 2018 року та від 02 березня 2019 року. При цьому суди не посилалися на показання свідків чи пояснення колишнього представника ОСОБА_2 - адвоката Мидзки Р. В. як на факти, що підтверджують укладення сторонами договорів позики.

З огляду на викладене, а також враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», посилання представника ОСОБА_2 - адвоката Квака В. М. в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не надавав повноважень своєму попередньому представнику - адвокату Мидзці Р. В. визнавати факт написання розписок та ніколи не говорив, що підписував спірні розписки, є безпідставним та не свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Таким чином, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

В касаційній скарзі відсутні доводи на спростування наведеного судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, розрахунку трьох процентів річних від простроченої суми та пені за невиконання зобов`язань. Крім того, за змістом касаційної скарги додаткові судові рішення судів попередніх інстанцій, якими стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, не оскаржуються, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зроблено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року, то у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Квака Василя Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук