ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 363/931/22

провадження № 51-1178км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілих ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

представника потерпілої ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_10 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від

3 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 листопада

2022 року щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 4 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вишгородського районного суду Київської області від 3 серпня 2022 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 4 ст. 286-1КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк на 10 років.

На підставі ст. 54 КК до нього застосовано додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання - «поліцейський».

Цивільні позови задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 422 000 грн на відшкодування моральної шкоди та

15 479,14 грн за проведення експертного психологічного дослідження.

Також на користь ОСОБА_8 стягнуто 58 800 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Київський апеляційний суд ухвалою від 3 листопада 2022 року вирок місцевого суду в частині призначення додаткового покарання змінив та ухвалив виключити із вироку Вишгородського районного суду Київської області від 3 серпня 2022 року щодо ОСОБА_10 рішення про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення спеціального звання - «поліцейський».

В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вироком місцевого суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він

4 грудня 2021 року, близько 23:00, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в межах населеного пункту с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 д),

2.9 а), 12.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись зі швидкістю 126,98 км/год, яка значно перевищує максимально дозволену швидкість, наближаючись до регульованого перехрестя вулиць Свято-Покровської та Спаської, при виникненні перешкоди у вигляді нерухомого автомобіля «ЗАЗ 11028», номерний знак НОМЕР_2 , який під керуванням водія ОСОБА_8 знаходився перед вказаним перехрестям та очікував на зелене світло світлофора, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, внаслідок чого допустив зіткнення з указаним транспортним засобом.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ЗАЗ 11028» ОСОБА_11 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події, пасажир автомобіля ОСОБА_12 від отриманих тілесних ушкоджень померла в приміщенні районної лікарні, а водій ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості.

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений не оспорює рішення в частині доведеності його винуватості та правильності кваліфікації, однак вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є незаконними та такими, що підлягають зміні, в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Тому просить призначити покарання із застосуванням приписів ст. 69-1 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк на 5 років. Вказує, що суди необґрунтовано прийшли до висновку про відсутність пом`якшуючої обставини, як добровільне відшкодування завданого збитку, оскільки до вироку суду ним було відшкодовано 33 830 грн матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_7 , та 11 200 грн на відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_8 , а потерпіла ОСОБА_13 претензій матеріального характеру не має. Також покликається на те, що і після вироку виплачував кошти на відшкодування моральної шкоди потерпілим. Крім того, зазначає, що суди належним чином не з`ясували та не взяли до уваги даних про його особу, його минуле та позитивну поведінку до скоєння кримінального правопорушення.

Потерпіла ОСОБА_7 надіслала до суду заперечення, у яких просить залишити судові рішення без зміни і вказує про те, що моральна шкода є нематеріальним збитком відповідно до статей 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1187 Цивільного кодексу України, а тому не можна зробити висновки про те, що збитки їй відшкодовані та на відсутність підстав для пом`якшення покарання, оскільки вона відчуває велику моральну біль, страждання через смерть найближчої людини і зруйноване життя. Також посилається, що їй не відшкодовано майнові витрати на спорудження пам`ятника сину та облаштування його могили.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Захисник просив касаційну скаргу задовільнити. Звернув увагу на виключно позитивну характеристику засудженого, численні заохочення по службі, наявність дитини та батьків пенсіонерів.

Представник потерпілої та потерпілі просили судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, прокурора, представника потерпілої та потерпілих, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень, матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Фактичні обставини вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК, правильність кваліфікації його дій та їх наслідки у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 69-1 КК за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як вбачається з судових рішень та матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду в діях засудженого обтяжуючих покарання обставин не встановлено, ОСОБА_10 повністю визнав себе винуватим по пред`явленому обвинуваченню.

Також судом встановлено наявність в діях засудженого пом`якшуючої покарання обставини передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 66 КК (щире каяття). Однак, судами не встановлено наявність пом`якшуючої обставини передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди), наявність однієї з яких, є безумовною підставою застосування приписів ст. 69-1 КК.

Як вбачається із апеляційної скарги захисника, сторона захисту не оспорювала незастосування судом першої інстанції п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, як пом`якшуючої обставини, також не ставила перед судом апеляційної інстанції призначення покарання із застосуванням положень ст. 69-1 КК.

В зв`язку з цим порушень ст. 419 КПК, в цій частині, апеляційним судом не допущено.

Пункт 2 ч. 1 ст. 66 КК передбачає пом`якшуючі покарання обставини, як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Добровільне відшкодування завданого збитку це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі.

Згідно заперечень потерпілої, щодо можливості застосування відносно засудженого положень ст. 69-1 КК, їй майнові збитки засудженим у повному обсязі не відшкодовано, зокрема витрати на встановлення пам`ятника сину та облаштування його могили, що підтверджується наданими нею документами.

В зв`язку з цим, оскільки стороною захисту не ставилось питання про застосування положень ст. 69-1 КК на стадія розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а поставлено лише засудженим в касаційній скарзі, з врахуванням доводів потерпілої та доданих нею документів не вбачається, що засудженим повністю відшкодовані заподіяні збитки майнового характеру, які понесла потерпіла.

Тому підстав для застосування приписів ст. 69-1 КК, Суд не вбачає.

Доводи щодо суворості призначеного засудженому покарання за ч. 4 ст. 286-1 КК колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно з ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

За приписами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

У цій справі, як видно з її матеріалів, покарання засудженомусуд першої інстанції призначив відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи засудженого, який має вищу освіту, одружений, має на утриманні малолітню доньку 2014 року народження, раніше не судимий, позитивні характеристики за місцем проживання та проходження служби, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра він не перебуває. Разом з цим, незважаючи на зазначені позитивні дані про особу засудженого, суд враховував той факт, що злочин вчинено у стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про його підвищену небезпеку для суспільства, грубе порушення Правил дорожнього руху, що злочин вчинено перебуваючи на посаді начальника сектору ювенальної превенції відділу превенції Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, яка має статус правоохоронного органу, а також позицію потерпілих, які висловилися про призначення засудженому найсуворішого покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття у скоєному та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Урахувавши все наведене, суд обґрунтовано обрав ОСОБА_10 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 286-1 КК.

Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_10 менш суворого покарання в касаційній скарзі не наведено, у зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається. При цьому, як видно з вироку, обставини, про які вказано у касаційній скарзі, були враховані судом під час призначення ОСОБА_10 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 286-1 КК.

Крім цього, судами належним чином мотивовано призначення додаткового покарання у видіпозбавлення права керувати транспортними засобами на строк на 10 років.

Доводів, які б безумовно свідчили про необхідність зменшення строку позбавлення права керувати транспортними засобами, у касаційній скарзі не наведено.

Виходячи з дискреційних повноважень, обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, суди врахували тяжкість інкримінованого засудженому кримінального правопорушення, конкретні обставини справи і дані про особу винуватого.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання та обґрунтовано залишив її без задоволення.

Колегія суддів уважає призначене ОСОБА_10 покарання справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів та підстав для його пом`якшення, як про це ставить питання засуджений, не вбачає.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, суд касаційної інстанції не виявив таких порушень норм матеріального або процесуального права чи невідповідності призначеного покарання, які би вели до зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 3 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 листопада 2022 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 ? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3