Справа № 183/6386/17

№ 2/183/25/23

Р І Ш Е Н Н Я

       І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:        

головуючої судді Сороки О.В.,

       секретаря судових засідань Краснянської Д.О.,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, стягнення компенсації частини вартості відчуженого автомобіля, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, припинення права власності на частку у спільному майні подружжя, з виплатою компенсації,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_4 ,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_5 ,-        

в с т а н о в и в:

       Стислий виклад позицій сторін.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням зміни предмету позову від 26.12.2018 року (т.1, а.с. 205-209), просила:

1.визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно:

-земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-автомобіль Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 ;

-автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 ;

2.Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину:

-земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

3.Стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію частини вартості відчуженого автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 , у розмірі 152537 гривень 40 копійок.

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилається на те, що 06 серпня 2005 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , про що Мажарівською сільською радою Кегичівського району Харківської області складено актовий запис за № 02. Від шлюбу сторони мають двох дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони остаточно припинили сімейно-шлюбні відносини 15 жовтня 2017 року, а рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року у справі № 183/5348/17 їх шлюб було розірвано, між колишнім подружжям вирішено питання щодо утримання дітей.

07 квітня 2015 року, за спільні кошти, подружжя придбало земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташоване домоволодіння загальною площею 58,6 кв.м., житловою площею 25,4 кв.м., яке складається з двох квартир: квартири АДРЕСА_5 М.Головко 6/1, квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Договори купівлі-продажу нерухомого майна були посвідчені нотаріально, право власності на нерухоме майно реєструвалося за ОСОБА_2 .

Після придбання нерухомого майна подружжя зробило реконструкцію майна, разом з дітьми вони переїхали на постійне проживання до цього будинку та проживали в ньому з листопада 2015 року по 15 жовтня 2017 року.

Крім того в період шлюбу, за спільні кошти подружжям було придбано два автомобілі: марки Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 та марки Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 .

Автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 був проданий ОСОБА_2 , без згоди дружини, 08.11.2017 року. після постановки на облік автомобілю присвоєно новий номерний знак НОМЕР_5 , на ім`я ОСОБА_7 видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 60,69,70 СК України, ОСОБА_1 просить поділити спільне майно подружжя, обравши спосіб захисту порушеного права, визначений нею у відповідному позові в остаточній редакції від 26.12.2018 року.

       В свою чергу, ОСОБА_2 у лютому 2021 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнень позовних вимог від 23.06.2021 року (т.2, а.с. 220-225) просив суд:

1.визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно:

-земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 ;

-грошові кошти у сумі 30000 доларів США.

2.Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на частку нерухомого майна з виплатою ОСОБА_1 відповідної компенсації.

3.Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на частку автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 без виплати компенсації.

4.Стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15000 доларів США.

5.Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

У зустрічному позові ОСОБА_2 не спростовує доводів позивача ОСОБА_1 щодо укладення шлюбу та припинення сімейно шлюбних відносин саме 15 жовтня 2017 року, який було розірвано відповідним рішенням від 26 березня 2018 року.

ОСОБА_2 наполягає на тому, що протягом подружнього життя вони разом з дружиною дійсно разом працювали, заощаджували кошти, які були їх спільним сімейним бюджетом. Заощаджені кошти зберігалися на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», за його підрахунками ними було заощаджено близько 30000 доларів США, однак ці кошти ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишила собі, тому ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь частину заощаджених коштів у розмірі 15000 доларів США.

Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначає, що в період шлюбу, ними за кошти, що були отримані в борг у ОСОБА_8 , було придбано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім нерухомого майна, також було придбано автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 .

Після припинення сімейно-шлюбних відносин ОСОБА_1 відмовилася приймати участь у виконанні зобов`язань щодо повернення боргу, взятих в інтересах сім`ї, тому він змушений був сам повертати борги. Частина боргу перед ОСОБА_8 була ним повернута після продажу автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, а інша частина боргу була повернута ним за рахунок коштів, отриманих від підприємницької діяльності.

ОСОБА_2 наполягає на тому, що з моменту припинення сімейно-шлюбних відносин, ним самостійно здійснюються всі роботи щодо реконструкції домоволодіння, ці роботи продовжуються і до цього часу, внаслідок чого нерухомого майна, яке ними було придбано в період шлюбу не існує у тому виді, що визначено у відповідному договорі купівлі-продажу, що унеможливлює визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на частку нерухомого майна, якого не існує. Між тим, ОСОБА_2 готовий компенсувати ОСОБА_1 вартість частки придбаного нерухомого майна, оскільки саме такий спосіб поділу їх спільного майна буде ефективним, та не породжуватиме нових звернень до суду.

При цьому, ОСОБА_2 вважає що не повинен сплачувати ОСОБА_1 компенсацію від продажу автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , оскільки кошти від реалізації автомобіля були повернуті ОСОБА_8 в рахунок боргових зобов`язань, які виникли в інтересах сім`ї.

Прийняті процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без руху (т.1, а.с. 15).

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 02 лютого 2018 року відкрите провадження по справі, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с. 20-21).

В зв`язку з закінченням повноважень судді Парфьонова Д.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею обрано суддю Сороку О.В. (т.1, а.с. 41).

Ухвалою суду від 20 листопада 2018 року вжито заходи забезпечення позову, накладено арешт на: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; автомобіль Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 ; автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 (т.1, а.с. 94-96, матеріали контрольного провадження).

Ухвалою суду від 17 грудня 2018 року відмовлено відповідачеві ОСОБА_7 у зустрічному забезпеченні (т.1, а.с. 184-186).

Ухвалою суду від 22 березня 2019 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 20.11.2018 року (т.2, а.с. 13-14).

Ухвалою суду від 14 травня 2019 року по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено (т.2, а.с. 24-26).

Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року провадження по справі поновлено (т.2, а.с. 33).

Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року залишено без розгляду клопотання представника відповідача про проведення авто-товарознавчої експертизи (т.2, а.с. 47-48).

Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року об`єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 з позовом ОСОБА_2 (т.2, а.с. 156-160).

Ухвалою суду від 07 липня 2021 року вжито заходи забезпечення доказів (а.с. 235-236).

Ухвалою суду від 09 листопада 2022 року вжито заходи забезпечення доказів (т.3, а.с. 75-78).

Ухвалою суду від 28.02.2023 року призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні сторони та їх представники, кожен окремо, підтримали свої позови, з підстав, викладених у них.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Встановлені в судовому засіданні обставини.

Сторони 06.08.2005 року зареєстрували шлюб (т.1 а.с. 5).

Шлюб між сторонами розірваний рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року (т.1 а.с.244-245).

При цьому судом встановлено, не спростовано сторонами, що 15 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства.

Так, судом встановлено, що в період шлюбу подружжя придбало:

-земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 07.04.2015 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 361 (т.2, а.с. 174-176).

-квартиру АДРЕСА_5 М.Головко 6/1, про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 07.04.2015 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 360 (т.2, а.с. 171-173);

-квартиру АДРЕСА_6 Новомосковськ, вул.М.Головко 6/2, про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 07.04.2015 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 361 (т.2, а.с. 177-179);

-автомобіль Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 , про що свідчить реєстраційна картка на автомобіль, у відповідності до якої ОСОБА_2 придбав зазначений автомобіль на підставі довідки-рахунку № ДП 1185576 від 24.01.2012 року (т.1, а.с. 61);

-автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 , про що свідчить реєстраційна картка транспортного засобу (т.1, а.с. 57).

Правовідносини щодо поділу майна подружжя регулюються наступними нормами закону.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Не виходячи за межі позовних вимог, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 зазначене вище нерухоме майно та автомобілі, виходячи з положень зазначених норм закону, відноситься до спільного майна подружжя, а з урахуванням відсутності домовленості щодо порядку поділу майна, а також з урахуванням того, що автомобілі є неподільними, а один автомобіль відчужений, суд вважає за необхідне здійснити поділ майна наступним чином.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

         Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

         Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

       Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

         У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

         Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом та неодноразово уточнюючи його, наполягала на тому, що спільною сумісною власністю подружжя є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Уточнюючи позов у грудні 2018 року ОСОБА_1 наполягала на тому, що домоволодіння було реконструйовано ними в період шлюбу, і в реконструйованому будинку сім`я проживали до 15 жовтня 2017 року, однак при цьому ОСОБА_1 наполягала на визнанні за нею права власності на частину придбаного нерухомого майна, технічні характеристики якого визначені у відповідних договорах купівлі-продажу.

В свою чергу, ОСОБА_2 не спростовував доводів позивача ОСОБА_1 в частині того, що придбане ними нерухоме майно є їх спільною сумісною власністю, однак його реконструкція здійснювалася ним одноособово, реконструкція об`єкта продовжується і до цього часу, новостворене нерухоме майно не введене в експлуатацію, тому ОСОБА_2 готовий компенсувати колишній дружині вартість частини нерухомого майна, визначену у відповідних договорах купівлі-продажу, яка теж являється експертною оцінкою. Таку компенсацію він готовий відшкодувати позивачці за основним позовом, оскільки, в зв`язку з повною реконструкцією об`єкту нерухомості, не можливо встановити ринкову вартість старого об`єкту станом на момент припинення сімейно-шлюбних відносин.

Так, матеріали справи дійсно містять дані про те, що 15.06.2015 року ОСОБА_2 отримав будівельний паспорт реконструкції 2-о квартирного індивідуального (садибного) житлового будинку в 1-о квартирний, будівництво нежитлової прибудови до будинку, будівництво гаражу, альтанки (т.1, а.с. 134-135).

18.05.2016 року ОСОБА_9 отримав будівельний паспорт реконструкції житлового будинку з будівництвом нежитлової прибудови (т.2, а.с. 65-68).

21.06.2016 року ОСОБА_9 повідомив Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про початок виконання будівельних робіт (т.2, а.с. 74-76).

За клопотання відповідача по справі було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої 30.03.2020 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено висновок № 288/2882-19.

Так, в ході проведення експертизи на момент візуально-інструментального обстеження було встановлено, що житловий будинок на момент огляду складався з наступних приміщень:

-приміщення 1-1 (3,9 кв.м.) – коридор;

-приміщення 1-2 (11,6 кв.м.) – передпокій;

-приміщення 1-3 (23,4 кв.м.) – кухня-їдальня;

-приміщення 1-4 (17,7 кв.м.) – кімната;

-приміщення 1-5 (12,5 кв.м.) – кімната;

-приміщення 1-6 (4,3 кв.м.) – санвузол;

-приміщення 1-7 (3,2 кв.м.) - гардеробна,

Разом 76, 6 кв.м. , висота приміщень 2,55 кв.м.

Житловий будинок інженерно обладнаний електропостачанням, водопостачанням, каналізацією, опаленням – піч та підігрів полів, технічний стан житлового будинку, господарських будівель та споруд домоволодіння добрий, оздоблення житлового будинку сучасне, поліпшене.

Ринкова вартість домоволодіння складає 1141356 гривень, частка побудов та споруд, збудованих за період з 15 жовтня 2017 року по теперішній час дорівнює 49/100 від загальної вартості будівництва домоволодіння (будов та споруд) без урахування навісу літ.31 та свердловин № 5 та 53/100 частин відповідно з урахуванням навісу З1 та свердловини № 5, загальна вартість будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_7 складає 2318969 гривень.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на частину нерухомого майна та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , суд виходить з наступного.

Як зазначав суд вище, земельна ділянка площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя, продаж земельної ділянки було здійснено 07 квітня 2015 року за 43900 грн. (т.2 а.с. 174-175).

В ході проведеної судової будівельно-технічної експертизи експертом було встановлено ринкову вартість всього домоволодіння, вартість якого збільшилася за рахунок поліпшень земельної ділянки.

При цьому на момент проведення експертизи реконструкція та оздоблення житлового будинку та надвірних побудов не була завершена.

Даних про введення житлового будинку в експлуатацію суду не подано, в зв`язку з чим суд приходить до переконання, що зазначений об`єкт нерухомості на момент розірвання шлюбу між сторонами, як і на момент проведення експертизи в суді, являвся об`єктом незавершеного будівництва, оскільки потребував проведення робіт внутрішнього оздоблення.

Спірні правовідносини щодо цього об`єкту нерухомості регулюються наступними нормами закону, а саме.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати за цими особами право, на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або, з урахуванням конкретних обставин, залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс 15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Протягом розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не ставилося питання щодо можливості реального виділу належної їй частки у майні, остання наполягала на визнанні за нею права власності на частину фактично не існуючого нерухомого майна.

Між тим, аналізуючи подані докази, суд приходить до висновку, що будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, за допомогою яких збільшилася ринкова вартість домоволодіння, відбулося після припинення сімейно-шлюбних відносин.

Позивачем ОСОБА_1 не подано належних та допустимих доказів про те, що будівельні матеріали, що за час шлюбу використані для будівництва нового житлового будинку були придбані за спільні кошти подружжя, як і не подано доказів того, що зведення будинку відбувалося за час шлюбу, а тому в даному конкретному випадку, суд позбавлений можливості визнати зазначений об`єкт незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тим більше позбавлений можливості визнавати за позивачем право спільної сумісної власності на не існуючий об`єкт нерухомості.

Крім того, суд зауважує, що статтею 120 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання з нею права власності на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Не дивлячись на те, що у ОСОБА_9 виникло право на виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за належну їй частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , суд позбавлений можливості задовольнити зустрічний позов ОСОБА_9 в частині припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спільному майні подружжя, виходячи з наступного.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 321 ЦК України).

Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити дотримання їх точності. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

За змістом статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, сформульованої у постанові від 02 липня 2014 року в справі №6-68цс14 визначальною обставиною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників є те, чи буде істотною шкода завдана внаслідок такого припинення.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження №12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) вказано, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном».

Подані сторонами докази не доводять суду сукупність підстав для припинення права на 1/2 частку ОСОБА_1 , визначені ст. 365 ЦК України.

Крім того, ОСОБА_2 попереднього не вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду, що також є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову в цій частині.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 частини вартості відчуженого автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , у сукупності з зустрічними вимогами ОСОБА_2 щодо припинення права спільної сумісної власності на частину цього автомобіля за ОСОБА_1 без сплати грошової компенсації, суд керується наступними нормами закону.

Як зазначав суд вище, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

У даному випадку, судом встановлено, що майно, а саме автомобіль автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , був придбаний відповідачем в період зареєстрованого шлюбу, однак відчужений після припинення сімейно-шлюбних відносин 08.11.2017 року ОСОБА_3 (т.1, а.с. 58).

Суду не подано письмової згоди дружини на відчуження транспортного засобу, автомобіль, в силу закону являється неподільним майном, тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію вартості спірного автомобіля.

Визначаючи розмір грошової компенсації у розмірі вартості автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю, з урахуванням вимог меж заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) визначається, виходячи з вартості транспортного засобу на момент розгляду справи в суді, а саме із висновку судового експерта МВС України Дніпропетровського науково – дослідницького експертно-криміналістичного центру (т.2, а.с. 126-132).

Згідно висновку експерта №22/12.2/37 від 29.05.2019 року, середня ринкова вартість легкового автомобіля автомобіль Toyota Pradо, 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 станом на момент його відчуження 11.11.2017 року складає 388445,72 грн /.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись наведеними нормами матеріального та процесуального права та оскільки автомобіль придбано у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя, ОСОБА_1 має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості, що відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 444/848/16-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації спільного майна подружжя, що становить частину вартості придбаного у період зареєстрованого шлюбу автомобіля автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 , в розмірі 194 222,86 гривень.

Оцінюючи позицію відповідача ОСОБА_2 про те, що його колишня дружина не набула права на грошову компенсацію, оскільки автомобіль був придбаний за рахунок коштів отриманих в борг у ОСОБА_8 (т.1, а.с. 147-148), а борг ним повернутий самостійно після розірвання шлюбу, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18), який вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім`ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку і земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.

У даному випадку хоча подана відповідачем розписка і містить дані, що ОСОБА_2 отримує у ОСОБА_8 грошові кошти в борг для придбання житлового будинку для проживання сім`ї, такий договір не містить доказів про те, що ОСОБА_1 надавала згоду на укладення такого договору позики, як і не надано доказів, що саме ці кошти витрачені для придбання майна в інтересах сім`ї.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині визнання автомобіля Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя, суд виходить з наступних норм закону.

Як зазначав суд вище, відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини та самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч.1, 2 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрат її цільового призначення.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділити спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про поділ майна, яке є суб`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отриманння грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди, присудження грошової компенсації може мати з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними, відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За змістом п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо неподільні речі не можуть бути реально поділенні між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Аналізуючи викладене, суд, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов до висновку про визнання за кожним з подружжя права власності по частині на автомобіль марки автомобіль Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 .

Вирішуючи позов ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 15000 доларів США, суд, крім процесуальних норм, зазначених у ст..76-82 ЦПК України, керується наступними нормами закону.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суду не надано належних та допустимих доказів про те, що в період перебування у шлюбі ОСОБА_1 мала депозитні рахунки, на яких зберігалися спільні кошти подружжя, а тому зустрічний позов в цій задоволенню не підлягає, з підстав його недоведеності.

Питання щодо судових витрат належить вирішити відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, поклавши їх на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, стягнення компенсації частини вартості відчуженого автомобіля, та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, припинення права власності на частку у спільному майні подружжя, з виплатою компенсації - задовольнити частково.

Визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:

-земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,062 га, кадастровий номер 1211900000:03:012:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 9,8 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, паркан -1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 15,6 кв.м. з надвірними побудовами сарай -Б, підвал 1/21-Е, вбиральня -Д, частина огорожі 1-2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-автомобіль Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 ;

-автомобіль Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 ;

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля Газель, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію частину вартості відчуженого автомобіля Toyota Pradо, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, кузов НОМЕР_4 , у розмірі 194 222 гривень 86 копійок (сто дев`яносто чотири тисячі двісті двадцять дві гривні 86 копійок).

Судові витрати покласти на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовити.

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_2 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_9 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа – ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , проживає за адресою: АДРЕСА_10 .

Суддя                                                        О.В. Сорока.